Облудна прошивка імперії …Я боюся свята 9 Травня.

Коли відзначали 30-річчя Перемоги, нас, молодших школярів, поставили живим коридором для колони ветеранів, що рухалася центральною вулицею містечка. Все було дуже урочисто: нагороди на грудях сивочолих ветеранів, квіти, червоні прапори, пісні. Усе це прошило серце відчуттям значущості цього дня, справжнього народного свята. Звісно, ми тоді ще не знали абсолютно нічого про підступи сталінізму, репресії, його братання з Гітлером, пакт Молотова-Ріббентропа, спільний парад Червоної і німецької армій, багато чого іншого. Будь-кого, хто б насмілився хоча б заїкнутися про це, вважали б божевільним. Так воно й було. Таких ізольовували у психушках. Але ми тоді й про це теж не знали.
У перебудовний період, коли в повітрі уже пахло розпадом СРСР, коли ми вже прочитали «Архіпелаг ГУЛАГ», знали про українських дисидентів не лише із тоді ще заглушуваних передач радіо «Свобода», я, уже молода журналістка, у рідному містечку 9 Травня потрапила на ту ж центральну вулицю, де відбувались урочистості. Усе було як і десять чи п’ятнадцять років тому. Але зовсім по-іншому сприймались колони ветеранів, промова штатного виступаючого Самуїла Гаїни, де за комуністичними штампами не відчувалось ні болю, ні трагедії, тим більше усвідомлення фактів по-новому відкритої історії, осмислення тої лавини брехні, якою стільки років бинтували справжні рани народу. Моє серце рвалось на частини, за натовпом я не могла підійти (чи ще не вистачало сміливості?) до мікрофона і кинути свій біль їм у вічі, якось перебити цю фальш, цю червону облуду, яка заливала усе довкола. Я просто заридала від болю і безсилля. Мій учитель історії, Анатолій Іванович, який молодим і рвійним прийшов до нас у школу на роботу, а потім, мабуть, аби краще влаштувати родину, став секретарем райкому Компартії, опинившись у ту хвилину поряд, очевидно, не міг зрозуміти причину моїх сліз.
На початку 2000-их, коли вже вийшов друком «Літопис УПА», коли ми чули й записували розповіді борців у її лавах за незалежність, коли люди вже почали усвідомлювати роль, значення і втрати України у тій страшній війні, з одним із керівників обласного осередку тоді опозиційної партії, який хвалився його чисельністю, ми домовились, що я запрошу 9 Травня тих, хто розповість принаймні активнішій частині партійців про український рахунок у війні. Зустріч призначили при вході на Вали, де відбувались урочистості. Так хотілося, щоб опозиціонери (вірилося, що справжні) більше знали про український спротив фашизмові, усвідомлювали минулу війну Вітчизняною і з точки зору України, а не лише СРСР, що було дуже поширеним тоді та, на жаль, і зараз. Але крім тих, кого я запросила, ніхто не прийшов. Партійний лідер, тоді ще майбутній народний депутат, мабуть, просто забув про це, у нього була своя, застільна програма відзначень. Було тяжко й розпачливо від цієї байдужості, від нерозуміння фальшивості червоних, фактично імперських стереотипів, нав’язаних нам впродовж попередніх десятиліть.
Що вже говорити про портрети Сталіна, що нема-нема та й з’являлись над колонами святкуючих, вал червоних прапорів, які буквально заливали вулиці 9 Травня ще кілька років тому. Витримати цей розрив – з одного боку страшні жертви, трагедії, мільйони скалічених доль і втрачених життів, часто кинутих у пащу війни фактично даремно, тільки через некомпетентність та амбіції вишого командування, а то й просто з відчуття помсти українцям, що залишались в окупації (ціле явище постало – чорнопіджачники), а з іншого – ядучий червоний лак імперської прошивки свідомості людей, ця суміш показної і справжньої скорботи… Як все це витримати?
До речі, цей розрив і спричиняє ті бійки й непорозуміння, які час від часу, як і цього року, спалахують 9 Травня то тут, то там. Держава мала б долати цей розрив, і дещо таки робиться, але дуже нерішуче й повільно.
І я вирішила для себе давно – 9-го Травня ніяких колон, ніякої ходи та публічних святкувань. Хіба що переглянути фото батька та вийняти з шухляди кілька потертих, що вже геть розпадаються, документів часів його військової служби. Під час війни він був і контужений, і поранений, осколки лікарі витягли, але один, який потрапив у кровоносну судину, тодішня хірургія не дістала. Через тридцять років він таки порвав ту судину і я залишилася без батька.
Я не збиралася дивитися той клятий концерт по «Інтеру», бо знала з реклами, який дух він несе. Але, переключаючи канали, якось зачепилася і перескочити на розважальну передачу чи фільм, уже було б слабкістю. Добре знайомі з дитинства пісні, уривки з популярних фільмів, усе було підготовлено і зрежисовано на найвищому рівні. І про блокаду Ленінграда згадали, і про завод, який евакуйовувався із Воронежа у Куйбишев, але причому тут Україна?! Де ті трагедії нації, що рвуть душу, де ті даремні жертви, втрата сотень тисяч яких відчувається й досі? Ага, ось: при переправі Дніпра щодня гинули шістдесят тисяч людей. Про це сказано, як про героїзм. А про ті жахливі прорахунки, через які даремно втрачено дві з половиною сотні тисяч життів, здебільшого українців – про це ні слова! Не сподобалося б це ветеранам, які були у залі? Але ж ведучі оголосили, що там 140 учасників бойових дій, а не військ НКВС! Справжнім учасникам бойових дій правда не могла не сподобатись! Замість української правди знову ця отруйна пишномовність, надрив у словах і піснях, єдина (!) з яких була українською – «Пісня про Дніпро». До речі зал у відповідь відразу зааплодував. А як би він аплодував, а з ним уся караїна, якби постала там і документально, і емоційно українська перемога! Якби була там Вітчизна – Україна, а не якась Родіна – СРСР, Росія? Ні, немає, і навіть жодної згадки про нинішню війну, хоча б нейтральної, для годиться. Немає її, немає України. Облудна імперська прошивка нашої свідомості триває.
Я боюся свята 9 Травня.
Світлана Орел, Кіровоград

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s