Чи бути Донбасу поза Україною і чому?

 

Ліричний відступ. Буває, що з однієї кісточки виростає два пагони. Згодом,  вони зростаються своїми стовбурами в одне дерево. Але стовбури не одинакові. Дається взнаки їх суперництво за життя. Дерево росте, плодоносить. Але настає час буревіїв. Буря і вітер нещадно гнуть то один, то інший стовбур до землі. Та вони стоять. Допомагають один одному чинити супротив негоді. Проте буря робить своє. Створюється тріщина, в яку попадає вода, пил, бруд. І ось в наступний буревій слабше дерево не витримує – відщеплюється від сильнішого, хилиться до землі. Йому б після бурі знову притиснутися до сильного стовбура, але пил і бруд зробили свою чорну справу – відщеплений, менший стовбур, не піднімається, не зростається із сильним стовбуром, а продовжує рости собі окремо, поруч. Так і ростуть два стовбури на одній землі сплівшись корінням. Але вже один одному під час буревіїв не допомагають…

Спочатку було дике поле. Україна має давню і славну історію. Але не всі українські землі були заселені одночасно. Якщо узбережжя Чорного моря було заселене, ще за часів Древньої Греції, а центральна і західна Україна була територією Київською Русі, то південь і схід України ще у ХV-XVI cтт. були незаселеним простором, і мало назву Дикого поля. В часи козацької держави там знаходилися тільки передові козацькі форпости, згодом  вони розширилися до невеликих поселень. Та бурхливе заселення територій сходу навколо Сіверського Дінця розпочалося тільки після того, як там розпочали промислове добування кам’яного вугілля. Вугледобувні компанії завозили сюди люд із всієї Росії. Звісно, що українських селян було важко завербувати до роботи під землею, а ось безробітний і безземельний люд з усієї Росії стікався сюди мов струмки після зливи. Тому Донецький басейн був заповнений не чистим козацьким духом, а  найрізноманітнішим людом з самих нижчих шарів імперії. Про звички і культурний (ліпше назвати безкультурний) рівень трудового люду Донбасу кінця XIX ст.. початку XX ст.. найкраще описав Купрін у своїм знаменитім романі «Яма». Де він описав звички і норов люду, що мешкав у Юзівці (нинішній Донецьк). Гроші отримані важкою працею у підземних копальнях не несли у сім’ї, а пропивали, або віддавали повіям. Та і міцних сімей, вінчаних в церкві, як у інших українських містах і селах, в шахтарських містечках Донбасу не було. Адже жили шахтарі в бараках, що зовсім не були пристосовані до сімейного життя. Сімейні ж будували поблизу шахт халупи і землянки. Ось в таких умовах і жив робочий люд Донбасу.

Безбожні часи. Початок. Навіть в часи Російської імперії в Донбасі релігія не мала великого впливу у робітничому середовищі. В цьому краї було найменше церков з розрахунку на 10 тисяч мешканців в порівнянні з іншими губерніями півдня імперії. Тому лютневу революцію, а потім і жовтневий переворот тут сприйняли на ура. Та більшовизм не приніс полегшення в нелегке життя шахтарів. Але і більшовицькі ідеї тут приживалися важко. А коли на шахти стали зсилати благоненадійних і ідейних ворогів більшовизму, особливо з числа українських націоналістів, їх активна ідеологічна робота серед своїх товаришів привела до супротиву більшовизму. Але зсилати шахтаря в Сибірські чи північні концентраційні табори було безглуздо, бо смертність в шахтах була вищою за смертність в самих таборах, тому табори стали створювати на базі самих шахт.

Війна. Війна внесла свій слід в життя Донбасу. Тут майже не було більшовицького підпілля, так, як залишених більшовиками агентів  на самому початку німецької окупації було викрито і арештовано, не без допомоги населення Донбасу. Проте масовий супротив організований ОУН набирав свою силу. Підпільники – націоналісти, особливо їх молодіжне крило, активно вело підривну діяльність проти окупантів. Та проти них стали працювати більшовицькі агенти, які видавали підпільників-націоналістів фашистам. (Не виключено, що це були подвійні німецько-більшовицькі агенти. Історики ще має вивчити цю білу пляму років Другої світової війни).

Безбожні часи. Період боротьби проти більшовизму на Західній Україні. Після війни більшовики продовжили боротьбу проти всього українського. Спочатку вони знищили Українську Греко-Католицьку Церкву, яка була справжнім захисником всього українського і не лягала під більшовиків, як це зробила у 20-30 роках ХХ ст.. православна церква, після знищення більшості духовенства і монахів, що не бажали підкорятися безбожній більшовицькій владі. Але супротив на заході України присмирити більшовикам не вдавалося довго…до тих пір, допоки вони не стали набирати у війська НКВС українців, що проживали в Дніпропетровській, Харківській, Полтавській, Донецькій і Луганській областях. Саме вони стали ядром псевдо націоналістичних загонів( так, як вміли розмовляти українською мовою без акценту), які під виглядом УПА катували і знищували місцеве населення західних областей України. Звісно, що катами були справжні нквсовці, а інших тільки пов’язували спільно пролитою кров’ю в нічому не винного мирного населення. Що, звісно, збурило справжніх патріотів, які стали жорстко воювати, як з формуваннями НКВС так і з звичайними армійськими частинами розташованими у Західній Україні. Це і породило чутки про нечувані звірства українських націоналістів. Так формувалася більшовиками легенда про бендеровців-вурдалаків.

Мова Донбасу. У всі часи Донбас був багатомовним. Це відповідало тому, що його мешканцями були всі народи Російської імперії, а, згодом, СРСР. Але найпоширенішими в селах і невеликих містечках  була українська мова, а в більших містах суміш російської з українською. Зросійщення Донбасу відбулося пізніше, коли в Україні розпочався комуністами наступ на українську мову і культуру. Але і це не зробило великий розбрат між різними народами, що населяють Донбас. Найбільшого удару по українській мові і культурі в Донбасі було завдано після прийняття Закону про мови регіонально-комуністичною більшістю української Верховної Ради. Протягнувши цей закон вони створили нестерпне ставлення до української мови в донецькому регіоні.

Незалежна Українська держава. 90-і роки. Я не буду в цій статті про це розповідати, бо це матеріал не для однієї статті, що відбувалося в донецькому регіоні в часи прихватизації і переділу награбованих багатств, які належали всьому народу. Це були страшні часи. Але саме вони сформували тих, що, згодом, стали кістяком Партії регіонів, створеної за активної участі російських спецслужб, про що, нещодавно, вголос сказав Президент Російської федерації Путін.

Прихід донецьких до влади в Україні. Про це я також не буду тут широко розповідати, бо це треба буде ще вивчити історикам і слідчим, адже цей прихід попахує чистим криміналом. Я хочу тільки сказати одне, що в усі часи існування незалежної України, хто б не приходив до влади, опирався на представників всіх регіонів України, і з них формував уряд. Ніколи, до приходу регіоналів до влади, в областях України на керівні посади не призначалися вихідці одного регіону. А регіонали це зробили і перейшли рубікон. Бо українці стали називати нинішню владу не просто донецькою, а окупаційною донецькою. Ніколи при переході влади від одного блоку партій до іншого попередників не садовили до в’язниць, по надуманих і не доведених юридично мотивах. Ця ж влада перейшла і цей рубікон. Попередників і політичних противників посадили до в’язниць.

Ніколи попередні Президенти не трималися за владу, коли бачили, що народ не бажає більше їх терпіти, і ніколи не виводили силовиків для жорстокого розгону мирних мітингів і демонстрацій. Президент від цієї влади перейшов і цей рубікон. Україна у вогні, поки що вогнищ багать біля яких гріються учасники супротиву, та вогнищ із шин, які створюючи суцільну пелену із диму не дають можливості до активних дій озброєних загонів по охороні цієї влади. Поки що немає вогнищ пожежі громадянської війни. Слава Богу, цей рубікон влада ще не перейшла.

Кінець. Отож донецька влада добилася того, чого не могла добитися жодна попередня влада – вона об’єднала Україну…проти себе і за свою честь та  світле майбутнє. Об’єдналися захід, північ, центр і південь, навіть на сході в Донбасі є вогнища супротиву, але все ж слід визнати, що Донбас свідомо чи не свідомо підтримує цю владу, бо вона його, рідна влада.. Отож дні донецької влади злічені, та щоб зупинити громадянську війну українцям прийдеться погодитися на відщеплення Донбасу від України і створенням там своєї донецької держави. Адже влада, донецькі розуміють, що якщо здадуть свої владні повноваження, то в Україні їх будуть судити за всі ті злочини, що вони накоїли за роки свого правління. А так, в своїй державі, їх судити не будуть. А судити прийшлося б не десятки, а сотні тисяч малих і великих виконавців злочинів. Це не один рік слідчих дій і судових процесів. То чи потрібно це Україні? Звісно що ні. Тож, найрозумніше буде не заважати відщепленню Донбасу від України. А як це зробити? Найкраще і найдемократичніше через всенародний референдум, давши можливість Донбасу відокремитися від України. І це було б символічно.

Україна дивує світ. У 1994 році Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї і вже у грудні цього року підписала Договір про нерозповсюдження, як без’ядерна  держава чим вперше дуже здивувала світ. А вже через десять років, у грудні  2004 року Україна вдруге здивувала світ ненасильницькими супротивом сотень тисяч людей – Майданом. І ось знову пройшло майже 10 років, то може ми в третє здивуємо світ погодившись на мирне від’єднання малоросів Донбасу від України через всенародний референдум. Не хочуть жити разом з українцями в одній державі, то нехай собі живуть окремо.

Читать полностью: http://h.ua/story/398470/#ixzz49YcVSSYq

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s