ПОБІЙТЕСЯ БОГА, ПАНІ!

Побійтеся Бога, пані!Вчора на сесії міської ради  перед депутатами виступила одна присутня там жіночка, котра  заявила, ніби Марко Кропивницький «не проявився» у Єлисаветграді, його творчість не пройшла випробування часом, його твори і п’єси мало ставлять у театрах та видають у книгах. І що сьогодні, навіть, немає повної біографії Марка Лукича (чи не у бібліотеці, в якій вона працює?).

Не знаю, відкіля у неї такі оцінки дій і спадщини нашого великого земляка, але, повірте, вони, як тепер модно говорити, стовідсотково «фейкові». На зразок тих, що закидаються до нас «названими братами» з метою принизити Україну і українців. Бо насправді Марко Лукич «проявився» не тільки в Єлисаветграді, де він створив український професійний реалістичний театр, названий пізніше Театром корифеїв, а й у Харкові, Одесі, на Кубані, в Молдові, Москві і, навіть, у Петербурзі, де на його вистави, за словами відомого російського драматурга Олександра Островського, «глядач сунув лавиною» і гру якого зволів побачити сам імператор всеросійський Олександр Третій

Та чи не найголовніша заслуга Кропивницького перед українським народом полягає в тому, що він у пору  дії Валуєвського циркуляру й Емського указу створив трупу, «якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й де публіка часто має нагоду бачити  найкращих артистів світової слави» (Іван Франко). Процитую й Костянтина Станіславського, котрий зізнавався, що до ідеї своєї знаменитої системи прийшов завдяки знайомству із грою корифеїв театру Кропивницького: «Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва». Тож варто було б вищезгаданій жіночці перед початком сесії пройтись кількома кварталами від міської ради на схід, до вулиці Кропивницького, і познайомитися з цими словами, вміщеними на фасаді меморіального музею драматурга, актора і режисера.

Подвижницька діяльність Марка Кропивницького була оцінена як глядачами, так і відомими фахівцями театру, один із яких назвав його «українським батьком» і поставив  поряд із Тарасом Шевченком. А оцінюючи значення створеного нашим земляком театру у міжнародному масштабі, ЮНЕСКО у 1982 році прийняла рішення  про святкування сторічного ювілею трупи Марка Лукича.

Що ж стосується того, ніби його творчість «не пройшла випробування часом», то заспокоїмо єлисаветградську активістку: п’єси нашого земляка, зокрема такі, як «Глитай або ж павук», «Пошились у дурні» та інші і нині з успіхом ідуть на сценах українських театрів, вони й сьогодні актуальні, показуючи мерзотну сутність глитаїв і природу тих, хто готовий за будь-яких обставин пошитися в дурні. Принагідно нагадаємо, що кіровоградська сцена відкрила нам дві височайше заборонені п’єси Кропивницького: у 1959 році «Замулені джерела» і вже у незалежній Україні «Перед волею» (1996 рік). Обидві постановки здійснив незабутній Іван Казнадій.

Тож побійтесь Бога, пані, не принижуйте того, ким маємо пишатися. Адже лжесвідчення є одним із найбільших смертних гріхів.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s