Фронт за лінією фронту

Вибори на окупованій частині Донбасу, на яких так наполягають Москва й західні партнери України, очима українських добровольців, волонтерів і значної частини війська бачаться зовсім не так, як в офіційних колах.

Взагалі, те, чого вимагають від України, — вибори там, де немає ніякого українського державного контролю, а є цілковитий контроль держави-агресора та її маріонеток, — це якийсь театр абсурду. Адже абсолютно зрозуміло, що вони будуть фейковими.
Чи міг під час Другої світової війни лондонський емігрантський уряд генерала Сікорського проводити вибори на окупованій нацистами території? Тоді ж Британія не могла проводити їх на своєму острові Джерсі в протоці Ла-Манш, також зайнятому гітлерівцями. Навіть якби гітлерівці ­дозволили…
То чому зараз (про Путіна казати не будемо) європейці не розуміють цих простих та очевидних речей? І тут треба сказати про фатальну роль бізнес-президента України Петра Порошенка. Вимагати виборів на окупованій частині Донбасу можна лише виходячи з тлумачення подій на Сході України як внутрішнього конфлікту. І до цього спричинився Порошенко, який не оголосив воєнного стану, не розірвав дипломатичних відносин із РФ, не закрив кордон. Саме політика офіційного Києва — «вранці воюємо, ввечері торгуємо», дуже слабкі санкції з боку України проти РФ — дає підстави нашим західним партнерам говорити про внутрішній конфлікт, а не про збройну агресію іноземної держави з окупацією території жертви агресії.
А Мінськ-1 і Мінськ-2 — це фактично формула поступової повільної капітуляції України через визнання керованих Москвою протекторатів «ДНР»/«ЛНР» контролю Росії над Україною. Внаслідок мінських пасток Україна ще залишається державою, але з обмеженим суверенітетом, маріонетковим буферним утворенням між РФ і Європою.

ВИМАГАТИ ВИБОРІВ НА ОКУПОВАНІЙ ЧАСТИНІ ДОНБАСУ МОЖНА ЛИШЕ ВИХОДЯЧИ З ТЛУМАЧЕННЯ ПОДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ ЯК ВНУТРІШНЬОГО КОНФЛІКТУ

Це чудово розуміють люди, які воювали за Україну на Сході. Вони не хочуть, щоб їхню звитягу, їхні жертви знецінили й позбавили будь-якого сенсу. Вибори та особливий статус Донбасу (фактично тріумф Москви й сепаратистів) для них означають визнання поразки України у війні, але ці люди героїчно воювали й поразки їм ніхто не завдав.
Реалізацію плану Путіна щодо Донбасу, що якось непомітно став планом Порошенка, вони однозначно вважають зрадою, і це дає їм моральне право виступити проти. Марш добровольчих формувань під Верховною Радою під гаслом «Вимоги нації — ні капітуляції!» чітко розставляє всі наголоси. Добровольці, волонтери, армійці добре знають справжню ситуацію на фронті, причини поразок та провалів, і це знання суттєво відрізняється від легенд та казок влади.
Згода Банкової на фактичну капітуляцію на Донбасі не залишить іншого сенсу існування, іншого виходу активній патріотичній частині українського суспільства, крім відкриття внутрішнього фронту проти тих, кого вона вважає внутрішнім ворогом і винуватцем ганебного фіаско.
Дуже багато українців, які за два роки не побачили жодних переваг нової влади порівняно з попередниками, їх підтримають. А решта якщо не підтримає, то й нинішнє керівництво захищати не стане. Тільки дуже популярний політик може дозволити собі непопулярні рішення, як-от генерал Шарль де Ґолль — національний герой і символ честі нації, що зміг відмовитися від французької колоніальної імперії та Алжиру, який багато його співвітчизників уважали навіть частиною Франції. Петрові Порошенку з його рейтингом від 10% до 23% (за версіями різних соціологічних фундацій) треба бути дуже обережним, щоб не підставити Україну й себе самого. Якщо Путін і Захід дуже тиснуть на Україну, це не означає, що тискові треба піддаватися.
Тиснуть на тих, хто піддається, на принципових не тиснуть, бо безперспективно. Крім того, є не тільки зовнішній, а й потужний внутрішній патріотичний тиск, є позиція фронтовиків, які не дозволять себе «злити».
Нинішня влада України повинна зрозуміти, що суспільство не дозволить безкарно піти на змову з агресором, жертвуючи національними інтересами. І до кого тоді звертатися «великим комбінатором» з вулиці Банкової? Хіба що кликати на допомогу Путіна… Він, звісно, зглянеться.
Є чимало засобів і варіантів виходу з глухого мінського кута, принаймні позбутися вимог і тиску західних партнерів. Наприклад, усеукраїнський референдум про статус і вибори на Донбасі, де більшість українців висловиться проти провокативних пропозицій Кремля. Однак здається, що пан Порошенко має якісь свої, паралельні Україні плани…

 

 http://tyzhden.ua/Columns/50/166539

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s