Про емірів та віслюків

Якби ми тоді були такі розумні, як тепер, іще не відомо, під якими гаслами відбувався б Євромайдан і чи взагалі він так називався б. Періодичні вимоги єврочиновників щодо виборів в ОРДіЛО як умови продовження вельми символічного стримування агресора, а також не менш символічного сприяння Україні не викликають нічого, крім нападів люті.

Ніякі провали нашої держави у проведенні реформ, боротьбі з корупцією та інших чутливих для ніжного європейського вуха сферах не можуть виправдати зради не лише українських, а й загальноєвропейських інтересів ситим західним політикумом.

Розмовляти з деякими тамтешніми дипломатами-міністрами-президентами, кажуть, важко. Ти їм про контроль над кордоном, виведення чужих військ, роззброєння бандитів, доступ до виборчого процесу українських партій, нарешті про можливість безперешкодної роботи журналістів, а вони тобі знову про Мінськ (де, до речі, нам викрутили руки не без їхньої допомоги). Виникає враження, що ліве око тупо не бажає бачити те, що чітко видно правому, адже офіцери НАТО, теж ніби європейської структури, відкритим текстом говорять і про кадрові підрозділи армії РФ, і про те, що командування бандформувань рівня вищого, ніж взвод, складається виключно з російських «радників», і про «військторг», і про ефесбешних кураторів в адміністраціях. Пояснити цю суперечність можна в один-єдиний спосіб: українська проблема не є для європейців їхньою власною. Точніше є, однак лише тією мірою, якою вона псує апетит під час смачного обіду. У якомусь сенсі події в Сирії європейцям ближчі, бо пов’язані безпосередньо з натовпами біженців у них удома, а Путін десь там, далеко.

ЯКИЙ БУДЕ ПРАВОВИЙ СТАТУС МЕШКАНЦІВ ОРДІЛО ПІСЛЯ ЇХНЬОГО ПОВЕРНЕННЯ? БУКВА ЗАКОНУ НЕВБЛАГАННА: НЕГРОМАДЯНИ. ТАКИЙ СТАТУС Є ЯК МІНІМУМ У ДВОХ КРАЇНАХ ЄВРОСОЮЗУ: ЛАТВІЇ ТА ЕСТОНІЇ

Позиція Києва спирається на мінські угоди, але в тім-то й річ, що їхні тексти самі собою суперечливі, а як трактують міжнародні домовленості в Москві та західних столицях, ми добре пам’ятаємо на прикладі Будапештського меморандуму. Незалежно від того, існує чи ні в президента й уряду чіткий покроковий план дій із запасними варіантами, зовні це має вигляд очікування обнадійливих новин стосовно чи то віслюка, чи то еміра. Можливо, це найкраща стратегія, бо договороздатність маріонеток приблизно дорівнює добропорядності їхніх ляльководів, і чекати як від одних, так і від других дотримання найменших технічних умов немає сенсу, тож реальні вибори нам не загрожують. Інша річ, що навіть ритуальна спроба виконання дальших мінських зобов’язань (на кшталт закону про вибори, якого вимагає від Києва Захід) означатиме політичну смерть кожної сили, котра до нього долучиться, зайве й казати про неминучу чергову політичну кризу, яка, швидше за все, закінчиться достроковими електоральними перегонами. Залишається сподіватися, що в нинішній владі самогубців немає.

Але нагадування про вибори парадоксальним чином може виявитися корисним, бо воно висуває на порядок денний питання про суб’єктів волевиявлення. Адже всім зрозуміло, що голосувати в нашій країні можуть виключно її громадяни. Тим часом існує такий собі документ — Закон «Про громадянство України», а в ньому ст. 19, згідно з якою підставами для втрати громадянства є, зокрема: а) добровільне набуття громадянства іншої держави; б) добровільний вступ на військову службу іншої держави. Щоправда, тут починає діяти казуїстика, без якої право не є правом, а закон законом. Наприклад, чи вважати маріонеткові республіки «іншими державами»? Формально так: невизнані, але інші, а там хай уже який завгодно Європейський суд із прав людини доведе протилежне. Ну а роздобути списки тих, хто погодився отримати паспорт «ДНР/ЛНР», — то вже, перепрошую, технічний аспект. Для спірних випадків існує суд, сподіваймося, на той час його буде реформовано.

Читайте також: Мистецтво зволікання. Чи готовий український політикум узаконити ОРДіЛО

Колізія рано чи пізно актуалізує питання: який буде правовий статус мешканців ОРДіЛО після їхнього повернення? На цю тему точилося чимало дискусій, але буква закону невблаганна: негромадяни. Такий статус є як мінімум у двох країнах Євросоюзу: Латвії та Естонії. Він не передбачає якихось особливих обмежень, крім: а) можливості обіймати певні посади в державних органах; б) права голосувати. Будь ласка, живи, працюй, засновуй бізнес, навчайся, виховуй дітей, отримуй пенсію та субсидії, тільки не бери участі в керуванні державою й не обирай милих твоєму серцю покручів. А тепер скажіть, що це несправедливо!

А якщо, наприклад, президент Франції зчинить лемент стосовно порушення гуманітарних принципів, можна йому нагадати, що саме він іще торік ініціював у своїй країні конституційну реформу, згідно з якою осіб, засуджених за тероризм, можна позбавляти громадянства. Ви як хочете, а ми наближаємося до європейських стандартів!

Юрій Макаров

http://tyzhden.ua/Columns/50/166530

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s