Володимир Панченко: “Єлисаветград – це історія російського підлабузництва”

Сьогодні, 21 червня, у інформаційно-аналітичному центрі “Перевесло” відбулась прес-конференція  професора, народного депутата України від м. Кіровограда (1990-1994 рр.) Володимира Панченка, присвячена проблемі перейменування міста.

У приміщенні ІАЦ зібралось близько 30 небайждужих до проблеми переменування Кіровограда містян. Свою прес-конференцію  Володимир Панченко  назвав «Не згадуймо Святу Єлисавету всує…»,  мотивуючи це тим, що нав’язування міфу про “святу Єлисавету – покровительку міста” має прагматично-ідеологічне підґрунтя.

“Я пильно стежу за процесами, які відбуваються у моєму рідному місті і зараз бачу, що ми зайшли до глухого кута, зовсім як з Мінськими угодами. У Кіровограді сформувались дві “армії” перейменувальників, які ведуть бойові дії  і, подекуди, перестрілки, – зазначив Володимир Панченко. – Тому основна мета сьогоднішньої зустрічі – розвіяти міф про святу Єлисавету і запропонувати єдине, на мою думку, логічне і правильне розв’язання цієї законсервованої ситуації”.

Професор Панченко наголосив на тому, що під маркою декомунізації може пройти повернення імперських назв. А топоніміка – це символіка, своєрідне “мічення” території, яке проходить під егідою УПЦ МП, які самі не визначились з тим хто вони – українці чи росіяни. Для спростування релігійного підґрунтя назви Єлисаветград, Володимир Панченко представив висновки щодо символіки герба міста надані Українським Геральдичним Товариством.

Читайте також: Володимир Панченко про Кіровоград: “Не сварімося між собою, бо цим обов’язково скористається інший”

висновки про герб

На думку Володимира Панченка, виходити з ситуації, що склалася, необхідно шляхом компромісу, для якого має бути укладений меморандум, адже “під чесне слово” такі справи не вирішуються.  Документ, за словами професора, має включати в себе три основні позиції:

  1. Усі сторони мають погодитись, що назва повинна бути нейтральною і не іменною.
  2. Одна сторона відмовляється від назви Єлисаветград і усіх похідних від неї, а інша  – об’єднується навколо одного з запропонованих варіантів. Відповідно, прихильники назви Єлисаветград мають змогу запропонувати свою українську назву.
  3. Єдине рішення подається на затвердження міській раді.

“Історія російського підлабузництва: геть випадково фортеця була названа ім’ям святої Єлисавети у часи правління цариці Єлисавети Петрівни. Я зараз намалюю апокаліптичну картину. До нашого краю прийшов “рускій мір”. На околиці міста стоїть військове укріплення імені святого Володимира. І, звісно, нікому ж і в голову не прийде, що підрозділ названо на честь Путіна. А далі вони захочуть назвати місто Свято-Володимирівськом. Хіба ж наші нащадки не протестуватимуть проти цього?”, – раціонально запитав Володимир Панченко.

На питання щодо того, яку назву підтримує власне він, науковець розповів, що ще 30 років тому, наш земляк Микола Смоленчук пропонував назву Золоте Поле.

“Золотопілля було б конструктивним варіантом: алюзія до Золотого чи Дикого поля, хоча його насправді й не було, але про нього усі знають. До нашого золота, на якому ми живемо і до кольористики рідних степів. Треба мати єдність. У громадській думці є тенденція до підтримання назви Єлисаветград. Тож нам необхідно дуже серйозно працювати на рівні ВР з різними депутатами і фракціями, для формування проукраїнських сил і “проштовхування” української назви. Якщо зараз не буде прийнято компромісу, то ми законсервуємо і без того законсервовану ситуацію”, – підсумував зустріч Володимир Панченко.

Біографічна довідка

Володимир Євгенович Панченко народився в Одеській області. Закінчив Одеський державний університет імені Іллі Мечникова. Професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктор філологічних наук, член Спілки письменників України.

Працював доцентом, завідувачем кафедри зарубіжної літератури та компаративістики, професором у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. Володимира Винниченка. Лауреат Міжнародної премії ім. Володимира Винниченка Українського фонду культури (1995), літературної премії “Благовіст” (1996) та премії імені Олександра Білецького (1998). З 2001 року – професор кафедри філології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, пізніше віце-президент з навчальної роботи.

Літературний критик, літературознавець, письменник, автор статей, монографій, підручників на літературну та історичну тематику. Автор сценаріїв документальних фільмів.

Катерина Білоконь, Перша електронна газета

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s