«Миротворець» між двох вогнів

  Екс-нардеп і екс-кіровоградець професор КМА доктор наук Володимир Панченко, якого в допоки ще Кіровограді дуже поважають прибув у місто своєї молодості с миротворчою місією. Він має на меті нібито примирити нині два дуже антагоністичних табори містян – єлисаветградський від «рускага міра» з зомбованим придатком та український державницький. З цього приводу він провів першу прес-конференцію для місцевих ЗМІ, на якому була присутня і «єлисаветградська сторона».

Умовні, справжні і зомбовані відразу відреагували на це в мережі ФБ. Один зїх глашатаїв журналіст Сергій Полулях написав: «Читав, що професор Панченко закликав у Кіровограді до компромісу: Єдисаветграду у будь-якому разі – ні, а потім давайте домовлятися про златопіль. Гарний, московський компроміс. Це один з прикладів, як помилка політика може призвести до негативних наслідків. Напр. Винниченко. Його політика призвела до втрати армії. А здавалося б – авторитет…Вони і досі думають, що йде боротьба за єлисаветград. Іде боротьба за право громади на право вибору, а там – як буде»

І ще свіжий і тверезий погляд з неукраїнського боку від журналістки Ольги Степанової: «Компромисс действительно такой себе – бескомпромиссный. Но тут важно другое. С Панченко можно разговаривать. И если он действительно возглавит переговорный процесс со стороны противников Елисаветграда, то это может привести к конструктивному результату. Не знаю, правда, к какому: думаю-думаю об этом и никак не придумаю.
Но само наличие переговорного процесса в нашем случае уже результат. Потому что мы ругаем противников Елисаветграда, но и сами хороши. На пресс-конференции Панченко из сторонников Елисаветграда была я одна! Одна! Мы так же не хотим слушать их, как они нас.»

За нелегку справу взявся Володимир Євгенович, бо крім позитивного боку вона має і певні мінуси. Потрібна українська топонімічна  перемога, а не мир через здачу принципових позицій. Нульовий варіант з відмовою від всього єлизаветинського і всього похідного від неї, відверто не влаштовує представників п’ятої колони. Поки що вони притихли на півгодинки, але потім знову піднімуть прапори і візьмуться співати стару пісню. Так було вже на раз – кожного разу їм все не так.  Не так було з назвами Златопопіль, Інгульськ, Кропивницький. На черзі Благомир, Козачий, Ексампей, а далі коли згадають і виринуть призабуті пропозиції про Кучмань, Богун, Тобілевічи, Центральноукраїнськ, Степоград, Новокозачин, Скіфію, Богородицьк все повтороться знову під «російську кальку». Одним словом Баба Яга проти, а Змій Горинич утримався і тільки спостерігає.

Тож ініціатива знаного науковця нагадує позицію миротворця в пекельно гарячому місці, коли заважаєш і чужим і своїм досхочу почубитися та взяти вершину до якої заважають дістатися різні перепони. А позиція прихильників і поборників «рускага міра» стоїть під гаслом – «Стояти до останнього поки пряники сипляться…». Вже не по першому колу другий рік виток за витком йдуть нібито суперечки, що насправді  є чітко організованою гібридною війною проти українців у центрі України… І ніби до приходу москалів у них бідних нічого не було – ні історії, ні традицій, ні звичаїв, ні топоніміки, а лише голий степ не наповнений «рускім духом» та «рускім смислом». А навіщо все те українцям у власній домівці від непрошеного чужинця. І вже точно, здається, підтверджується теза, що непроханий гість кращий за сусіда татарина!

 

На додаток слід згадати і реакцію патріотичного крила громади. Дмитро Сінченко на ФБ зазначив: “Дозволю собі не погодитись із Панченком. Не із заголовком, а із висновками, до яких нас підводить пан Володимир. Годі вже “компромісів”. Нам не можна щомісяця змінювати свою позицію лише через те, що вона не подобається нашим опопнентам. Пора, нарешті, зрозуміти – їм не подобається жоден варіант, окрім проросійського Лісапєта. Тому єдиний вихід – як можна швидше приймати рішення, приймати Кропивницький, і ставити крапку. Тільки так вдасться досягнути спокою у нашому місті.”

 

А ще його підтримав і Юрій Матівос: “Повністю поділяю слова Дмитра Сінченка та Andriy Postyka. Думки і поради професорів різних ранґів чуємо давно. Та результатів від них – нуль (стосовно української назви). Дмитро, я, інші ініціатори відмовилися від своїх колишніх пропозицій заради СПІЛЬНОЇ справи. Окремі ж професори продовжують реанімовувати хибно аргументовані назви, пропоновані давно вже “авторитетами”, яких, до речі, колись не підтримували. “Єлисаветинців” ніякими полум’яними закликами, історичними фактами, доказами не переконати, сумнівними заголовками не пробити. “У них зовсім інші установки”. В. Панченку варто це усвідомити… Підтримую і закликаю – пора ставити крапку… Якщо хочемо українську назву.”

 

«Миротворець» між двох вогнів

Анатолій Авдєєв

Читать полностью: http://h.ua/story/430259/#ixzz4CLOblhCe

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s