Місто з прибамбасами

Якщо вивчати особливості міст з родзинками, у вигляді неповторних прибамбасів, то Кіровоград, анині Кропивницький, не буде губитися в останніх рядах. І от уявіть собі таку номінацію: Кіровоград –прибамбас!

Нещодавно причитав цілу підбірку статей з приводу назви міста. Серед більше, як ста публікацій запам’яталося лише кілька – «Місто безімянеЄ моє» та «Місто під знаком «поганяла». В другій публікації так охрестив Кіровоград місцевий письменник Сергій Колєсніков. Він дав цьому просте і логічне пояснення. «Поганяло» по-блатному – псевдонім. Отож, ми жили у місті, яке носиЛо ім’я «поганяла». Бо Кіров – це не справжнє ім’я «трибуна революції», як і Костриков. Насправді він був  – Цукерман. З знайдених документах царської охранки, стало відомо, що єврейському хлопчикові з Уржума дали прізвище жінки, котра привела його до дитячого притулку – Костріков. Хто знає, можливо, вона хотіла убезпечити його від подальших обмежень, які існували щодо євреїв у Російській імперії. А ім’я Кірова було надане місту, аби закреслити інше ім’я – земляка Григорія Зінов’єва (Радомисльського), нібт причетного до вбивства першого. Залишати й надалі радянську назву великий гріх перед Україною, адже так само можна було б місто на Інгулі найменувати й Цукерградом – принаймні Кіровоградщина тривалий час була лідером з виробництва цукру в СРСР. От така собі історія назв та прізвищ людей, що причетні до  дуже частих наших міських перейменувань… Чим не «прибамбас»?

А ще будинок в якому народився ім’ядавець міста  добродый Зінов’єв стоїть на розі вулиць, що донедавна носили назви Кірова та Пролетарська (до того Болотяна). Така собі гра долі. Вулицю де народився нібито “вбиця” назвали прізвищем “убієного”.

Серед інших прибамбасів із того, що в місті відбувалося та відбувається зараз було таке, що до певного часу виходила  друком газета «Страна Совєтов»… А її редактором був журналіст з прізвищем Крупський. Гра слів, але під ними якась незбагненна сатанинська суть та чорний гумор на межі з фатумом.

А що ще діється у місті? Серед самих дивних по суті дійств мабуть є святкування його оборони від німців у 1941 році. На це, як корінний мешканець міста в п’ятому- шостому поколінні, зазначу, що місто від німців насправді ніхто не обороняв. Це пам’ятають очевидці, про цю брехню, з наведенням фактів та документів писали місцеві ЗМІ. Але оборону святкують, і здогадайтесь коли ? Саме 4 серпня, в день вступу гітлерівців у місто!!! Вступ за розповідями свідків був цікавий. Спочатку винюхати, що до чого приїхало кілька німецьких мотоциклістів, а потім в підсумку посунули основні колони, і наразилися на… «засідку» мешканців міста з квітами та хлібом-сіллю. Нікому чомусь не вистачило в кебі «проголосити це свято на один або два тижні раніше ? Так і почали “святкувати оборону міста” в день вручення хліба- солі черговим тимчасовим господарям.

А ще у місті, як обласному центрі заснували для всієї області дивну премію, з немалих видачею грошей. Премія носить призвіще шанованої людини місцевого архітектора Федора Паученка, але видається за «успіхи і заслуги» у геральдиці та прапорознавстві, до яких ім’ядавець премії не мав жодного відношення. І тішаться люди лауреатством і грішми, і Паученка згадують щороку…

Є у місті і водне диво, створене не міфічним водяним. Це не лише загублена річка Інгул, а ще і водогін з Дніпра, що нібито поїть місто водою. Щоб ввести цю будову пронумерованої за радянських часів п’ятирічки, що має довжину майже 120 кілометрів, до ладу, в околицях міста заглушили не один десяток артезіанських свердловин, що майже двісті років реально поїли місто. Відзвітували про найдовший в Європі водогін, отримали ордени, медалі, грамоти, подяки, а хто зумів і гроші. І це ж треба було здогадатися, джерельну воду замінити річковою. Водогін з часом природного зносу вже почав «рватися», і тому місто іноді залишається без води на 2-3 доби, поки залатають. А часом коли порив не перед містом, то ця доля наздоганяє сусідні міста, які лежать на його шляху  Олександрію та Знам’янку. Та більше всього рвуться труби водопроводу в самому Кіровограді, як від віку, так і від циклічної, напруги пов’язаною з погодинною подачею води. В землю від таких поривів йде більше 40% води, яку проплачують через спритно обраховані тарифи мешканці міста. Але водникам цього мало, і тому хтось із них, здається потім потрапивших до місцевої психушки, запропонував ввести «абонентну плату» за наявність в помешканні труби і крана, а не води в них. Вода в кранах, м’яко кажучи, брудна, іноді вонюча, при отстої і кіпятінні в осадок випадає що завгодно. Дивлячись на порожні крани без води, старенькі бабусі часом жартують: «Німці у місті були, але воду нам не відключали…»

А ще місто знамените тим, що під ним є справжнісінькі уранові копальні, а за екологічну шкоду від такого сусідства та видобутку майбутнього ядерного палива, ніхто нічого не отримує. Це вже здається факт, як єдиний у всьому світі. І чому місто не потрапило навіть у сім чудес України, не те що світу теж ще одна загадка. Незрозумілий прибамбас… І саме його, до речі, використовували політики перед кожними виборами, обіцяючи городянам додаткові виплати за проживання в такій  “зоні ризику”. Та то все лише перед виборами, бо після них всякий шкідливий вплив від сусідства з ураном кудись зникає. І лише донецькі регіонали, що понаїхали керувати краєм у 2010 році провели “ретельні дослідження”, за підсумками яких всю шкідливість звели до впливу радону, а не урану. Дали навіть рекомендації провітрювати приміщення та їсти побільше яблук. Та от на яблука не дали нікому жодної копійки!!!

А ще є пропагандиське диво з першоназвою міста. Поселення при фортеці мало самоврядування з самого 1755 року, звалося точно невідомо як. То Новокозачин, то  Поділ, то нібито за піснями, що збереглися, як байки найдовше і нині були вилучені на поверхню Єлисавет (невідомий мужик з похідним іменем від жіночого). До майже 1777 офіційна назва  не існувала, бо навіть  така людина , як академік з С-Петербурга Йоган Гюльденштедт в своїх академічних записках датованих 1775 роком,  ніяк не згадувала.  Але місцевим попам московської секти привиділося, що місто виникло раніше згаданих дат і назване на часть святої. Та от диво – до 1917 року цю святу не тещо не бачили в місті, а навіть жодного разу забули згадати, а тому і храмів на її честь не будували, а про хоч одну хресну ходу,  і то згадати не можна. То що то видіння було чи диво, і  хтось нещодавно засукавши рукави почав його творити.

Жарти жартами, але все перелічене має місце в реальному житті. А при осмисленні якось вивертається від здорового глузду і простої людської логіки. Коли в місті знаходиться певна частка непідконтрольних здоровому грузду диваків, то і його доля може скластися теж дуже дивно – “обрости прибамбасами” . Дивне місто у дивному місці , і з дивними людьми… Дива в Кропивницькому можливі! Але кропива, не трава чорнобиль – вона безжально жалить і захищає.

Анатолій Авдєєв

Читать полностью: http://h.ua/story/51106/#ixzz4DVyzfIiV

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s