Битва за Єлисаветград

Учора парламент перейменував Дніпропетровськ на Дніпро. На черзі – бунтівний Кіровоград. Спецкор«Страна.ua» побувала у місті, щоб дізнатися, чому його жителі не хочуть миритися з назвами, які їм «спускають» із Ради.

 

– При Кучмі озвучували ідею назвати місто Кучмань. Потім хтось запропонував Січослав. Звучали навіть назви Бакулеба – за першими літерами районів: Балашівка, Кущівка, Лелековка і Балка, – сміється історик Костянтин Шляховий.

 

 

Старший науковий співробітник краєзнавчого музею ратує за повернення рідному місту назви Єлисаветград. І ще за часів перебудови збирав підписи співробітників на підтримку цієї ідеї. Не пройшло.

 

За 30 років історія повторюється. Згідно з недавнім опитуванням КМІС і соціологічної групи «Рейтинг», 55% кіровоградців виступають за Єлисаветград. Але парламент йде на поводу у меншості, яке підтримує Кропивницький (8%, при цьому 82% проти такого перейменування), Інгульськ або Златопіль (по 4%).

 

Учора Верховна Рада проголосувала за перейменування Дніпропетровська на Дніпро всупереч волі переважної більшості городян. На черзі – Кіровоград. Очікується, що 26 травня місто отримає нову назву. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій вже анонсував, що до наступного четверга декомунізація в Україні буде завершена.

 

«Чорний історик Чорний»

Прихильником «руского міра» викладача історії Олександра Чорного не можна назвати навіть з натяжкою. Хоча у Фейсбук його опоненти і пишуть про «чорного історика Чорного».

 

Просто він, як і вся кафедра історії України Кіровоградського педагогічного університету імені Винниченка виступає за те, щоб повернути місту історичну назву Єлисаветград.

 

– Для мене Україна асоціюється з історію. З тією, якою вона була, а не як її намагаються переписати. Ну, раз ми були у складі Російської імперії, – значить, були, – розводить руками Чорний. При цьому, він упевнений, що місто отримало свою назву на честь святої, а не на честь імператриці.

 

Більшість європейських міст в ту пору беруть свій початок із фортець. Так сталося і 18 червня 1754 року, коли на місці майбутнього міста «виросла» фортеця – для захисту від турків.

 

– З її будівництвом був пов’язаний міжнародний скандал, – розповідає Костянтин Шляховий. – Кордон із Туреччиною проходив у 100 кілометрів звідси, і султан надіслав ноту протесту, а разом з нею емісарів – мовляв, не можна будувати таку фортецю на кордоні. Тут їх зустріли, напоїли, і щедро підкупили з тим, щоб вони повернулися і сказали, що фортеця невисока: від розбійників, так би мовити, від гайдамаків. Тепер цю історію широко використовують противники Єлисаветграда. Мовляв, ця ж фортеця проти козаків будувалася. Дурниці! Запорожці, навпаки, брали участь спочатку в її будівництві, а потім і в російсько-турецьких війнах.

 

Слідами Барона Мюнхгаузена

– Подивіться який рів. Скільки років, а він досі зберігся! – Костянтин Шляховий веде мене дивитися фортецю Святої Єлисавети.

 

Він може довго розповідати про історію рідного міста.

 

– Тут бували всі відомі люди: граф Потьомкін, який, до речі, заснував перший в Україні вищий медичний навчальний заклад. Кутузов. Справа в тому, що фортеця мала величезне значення. Тут була база зборів військ для подальшого просування на південь. Саме звідси починалися Одеса, Миколаїв, Донецьк, Запоріжжя. Кіровоград – це, по суті, колиска півдня України. Саме завдяки російсько-турецьким війнам, ми отримали більше половини нинішньої території.

 

І, до речі, не без допомоги того самого барона Мюнхгаузена, який служив під керівництвом фельдмаршала Мініха в кірасирському полку.

 

– Пам’ятайте, епізод, як він витягнув сам себе з болота? – продовжує Шляховий. – Імовірно, ця історія має українське коріння. Я пам’ятаю, як мій дід розповідав, «нащо козакові чуб? Щоб коли його уб’ють, – ангели могли його за чуба в рай затягнути».

 

Місто назвали картографи

І якщо з назвою фортеці все більш-менш ясно, то з містом – не до кінця.

 

– Назва Єлисаветград з’явилася сама собою, – переконаний Олександр Чорний. – Уперше ми її зустрічаємо на європейських картах в 1760-х роках. Тобто так назвали місто ЄВРОПЕЙСЬКІ картографи. І лише потім воно перекочувало в топоніміку Російської імперії.

 

При цьому, Чорний, а разом із ним і багато інших істориків, упевнені, що місто має ім’я зовсім не імператриці Єлизавети Петрівни, хоча і заснований під час її правління.

 

Формально, саме через це і ведуть бої прихильники і противники Єлисаветграда.

 

– Для мене знаковим є те, що деякий час після ліквідації Січі запорожці в своїх документах писали: «В крєпость Святой Єлисаветы» або «В Єлисавет». Відповідно до церковного письма, Єлисавету в XVIII сторіччі називали Єлисавет. Царицю так не називали. Взагалі гіпотезу, що місто назване на честь імператриці, висунув Яворницький, і це було лише його припущення, що так могло бути, – наполягає Чорний.

 

Він готовий сісти за стіл переговорів, і з документами в руках пояснити, чому місто має носити ім’я Єлисавети. Але замість цього, нарікає історик, їм нав’язують діалог в стилі «ми патріоти, а ви – сепаратисти».

 

Як гартувалося питання

Еліна Мороко вже втомилася доводити, що не збирається вивішувати прапор Новоросії над будівлею міської ради.

 

Справа в тому, що вона і її однодумці відстоювали назву Єлисаветград ще в ті часи, коли про Володимира Путіна не знав навіть Борис Єльцин.

 

– Ще коли Жданову повернули назву Маріуполь, а Ворошиловграду – Луганськ, тоді заговорили і про нас, – згадує настоятель Благовіщенського храму отець Євгеній.

 

Однак, кіровоградські комуністи виявилися міцніше луганських, і міськрада провалила це питання.

 

17 квітня 2000 року в місті відбувся референдум, але і тоді більшість жителів виступили за те, щоб залишити все, як є.

 

Однак починаючи з 2004 року, до 250-річчя Кіровограда, в місті одне за одним почали відкриватися кафе, ресторани, готелі, і навіть комунальні транспортні компанії під брендом Єлисаветграда.

 

Втім, тривалий час питання перейменування не мало особливої гостроти: так, ще одна уповільнена проблема.

 

Але все змінилося навесні минулого року, коли Верховна Рада прийняла закон про декомунізацію. З тих пір 230-тисячне місто втратило спокій.

 

Центром боротьби стала бібліотека

– У червні 2015 року противники Єлисаветграда провели конференцію, куди приїхали філологи з різних міст України, і В’ятрович – це той, який очолює злощасний інститут. Він сказав, що «імперські назви не пройдуть», хоча є закон, де про «імперські назви» нічого не сказано. На цій конференції народилася назва Інгульськ. Ми провели мирний мітинг проти Інгульська, навіть самовар принесли. Але наші противники прийшли на сходинки до міськвиконкому зі своїм бойовим загоном. І влаштували провокації. Хтось із них з таким сарказмом, поводячи в повітрі руками, і немов би диригуючи нами, кричав: «Путін, пріііді». А потім сайт «Гречка» написав, що на мітингу були люди, які висловлювалися за Путіна, – коротко переповідає віхи боротьби Еліна Мороко, яка взяла на себе функцію координатора руху.

 

 

Ми розмовляємо в одному з залів обласної бібліотеки імені Чижевського. Якось само собою це місце стало осередком боротьби за повернення місту історичної назви. Сюди заходять вчені, краєзнавці, викладачі.

 

– Зараз проти нас піднялася хвиля негативу в ЗМІ: мовляв, ми совки, сепаратисти. Заступник В’ятровича Аліна Шпак, заявила, що в центрі України проросійські сили підняли голови. При цьому, наші опоненти поводяться зухвало. Навесні на одній із конференцій хтось із них заявив Віктору Токареву, керівнику «Руху за Єлисаветград», що з таким прізвищем йому взагалі мовчати треба. Мовляв, це вже натяк на «рускій мір».

 

– Приходять кілька люмпенів, і давай кричати: «Ми з АТО, ми з АТО». А самі десь там мародерствували! – обурюється місцевий підприємець Євген Бахмач, який, до речі, за свої гроші ремонтує військову техніку. – Тому що ті, хто правда в атаку йшов, з Богом не жартують.

 

– Адже відмовитися від імені святої, – це все одно що відмовитися від Божого благословення, – упевнений протоієрей Євген Назаренко, настоятель Свято-Благовіщенського собору, який теж вносить свою посильну лепту в допомогу бійцям – безкоштовно хрестить їхніх дітей, і збирає допомогу для переселенців.

 

Жителі навіть провели флешмоб із закликом почути їх і не перейменовувати місто без їхньої згоди.

 

Чому б не Інгульськ?

Чому всі так захищають Єлисаветград?

 

Для Олександра Чорного і Костянтина Шляхового це питання історичної справедливості. Для Елліни Мороко – ще й інвестиційної привабливості. Отець Євгеній вірить в сакральне значення цього імені.

 

– Єлисавета, – говорить він, – могутня покровителька.

 

І, нарешті, всі вони обурені самоуправством політиків.

 

– Проти самого Марка Лукіча я нічого не маю. Це глиба. Але як називатиметьмся наш університет? Кропивницький університет імені Винниченка? – Сміється Чорний. – Це вже Якийсь Салтиков-Щедрін…

 

– Марко Лукич Кропивницький був великою людиною, відомим драматургом, але він народився в селі Кіровоградської області, де і увічнений. Працював у всій імперії, включаючи Петербург, а помер у Харкові. Навіщо натягувати чуже? Люди називають себе демократами, а діють методами більшовиків, – знизує плечима Костянтин Шляховий. – Ті теж все перейменовували.

 

– Чому купка людей не рахується з думкою більшості? – обурюється Бахмач. – Місту, як і людині, при народженні дається ім’я. І ім’я міста – Єлисаветград. Інгульськ – назва тюркська й означає «тихий, болотистий». Колись кінні цю річку вбрід переходили.

 

Всі мої співрозмовники готові до компромісу. Наприклад, відкласти вирішення цього питання до закінчення війни, або перейменувати місто на Єлисавет.

 

– Спочатку це було побутове скорочення, як Пітер, – пояснює Шляховий. – А з 1917 року форма Єлисавет вже потрапляє в документи.

 

– До речі, у творчості Шевченка, в «Наймичці», зустрічається саме ця назва. Тут можна було б шукати компроміс, – говорить Чорний, але тут же додає, що і ця ідея розуміння не зустрічала.

 

– Я була один раз на засіданні комітету Верховної Ради. Їх там 12 осіб. І коли я запропонувала назву Єлисавет, – вони розсміялися. Знаєте, стіл довгий, і вони всі сидять, дивляться на мене, і сміються, – згадує Еліна. – Словом, іде гра нагорі, а ми її заручники.

 

– Назву, яка б усіх примирила, дав би місцевий референдум, – вважає Олександр Чорний.

 

І вистачить референдумів

Втім, його опоненти вважають інакше. Дмитро Сінченко, голова «Асоціації політичних наук» нагадує, що кілька «референдумів» у нас вже було. І чим це закінчилося, – ні для кого не секрет.

 

– Топоніміка – це один із виразників ідеології держави. І провести на цю тему місцевий референдум, це як передати на місцевий рівень питання, чи хочете ви бути у складі України? І питання не у тих, хто тут на місці відстоює назву Єлисаветград. Питання в тому, як це буде ідеологічно використано Російською Федерацією.

 

Сінченко каже, що це питання штучно розкручують останні два роки Московський патріархат і місцеві підприємці, тому що їх бізнес пов’язаний із Росією.

 

– Навіть частина їх підприємств знаходиться в Росії.

 

– Але багато хто з них відстоюють ідею Єлисаветграда давно, – зауважую.

 

– А Росія дуже давно готувала агентську мережу в Криму і на Донбасі, – відповідає Дмитро.

 

Сам він пропонує для міста назву Ексампей – так називався сакральний центр Великої Скіфії, який за переказами Геродота знаходився на території Кіровоградської області.

 

Однак на своїй версії не наполягає, і готовий погодитися на будь-яку іншу «неімперску» назву – Інгульськ, Кропивницький або Златопіль.

 

Несвідома кафедра історії

Тієї ж думки дотримується і письменник Василь Бондар. Він пропонує назву Тобілевичі: в листопаді 1941 року, під час німецької окупації, таку ідею опублікувало видання «Голос України». Втім, йому підійде і Кропивницький, і будь-яка інша назва – тільки б не Єлисаветград.

 

– Ці єлисаветградці забумберені Росією.

 

 

– Навіть кафедра історії?

 

– Я їх називаю недовченими. Розумієте, цей факультет – це фактично приїжджі історики. Їхній декан він тут писав історію турків. От не було йому тут чого досліджувати, крім турків! – Обурюється Василь Васильович. Цей факультет – слабкий у державницькому плані.

 

Це пам’ять? Це дурість!

– Через те, що Росія веде ідіотську політику, – ми все на неї озираємося, як би їй не підіграти. Це підхід? – обурюється Бахмач. – Це дурість!

 

У нього самого непросте ставлення до сусідів.

 

– Ми в своїй галузі лідери. Але ми працюємо в такій сфері, де походження з України – це мінус. І тут позначається і війна, і російський слід: тому що вони роблять все, щоб не сильно нас кудись пускати… Тут потрібна підтримка держави на міжнародному рівні, а її немає.

 

«Радій» створює системи управління для атомних реакторів. І, в основному, працює на експорт. Нещодавно модернізував два блоки в Болгарії, зараз приймає делегацію з Бразилії.

 

– А якщо вас все-таки перейменують? – питаю.

 

– Не перейменують. У них не вистачить голосів.

 

Хоча, як знати … Прихильники назви Кропивницький впевнені, якщо Верховна Рада проголосує за цю назву «єлисаветградці» мовчки проковтнуть образу.

 

Тим більше, що вони і самі поки ні про які радикальні акції не згадують.

 

– Якщо я діятиму такими ж методами, як вони, – духовно програю, – пояснює свою позицію отець Євген.

 

– Я думаю, треба подавати в суд, – пропонує Костянтин Шляховий.

 

Він теж не підтримує збурення.

 

– Тим більше, Кропивницький – це ж кличка. Вона довго не протримається, сама собою відпаде, як короста.

 

– Що ми будемо робити, якщо нас обізвуть Кропивницьким? Будемо невтішні, – іронізує директор медсанчастини шахтарської лікарні Олександр Барков. – А якщо серйозно: проблема в тому, що активна меншість намагається створювати видимість більшості. А спокійна більшість не скачучи намагається домогтися свого.

 

Або залиште Кіровоград

До слова, більшість жителів міста виступає за збереження старої назви. Про це свідчить опитування того ж КМІС і групи «Рейтинг».

 

За даними соціологів, 67% городян не підтримують ідею перейменування міста, і лише 28% ратують за. І тільки якщо зміна неминуча, то 55% виступають за історичну назву – Єлисаветград.

 

До сих пір кіровоградцям вдавалося відстоювати своє право самим вирішувати в місті з якою назвою жити. 12 травня вони зібралися під стінами парламенту з вимогою не перейменовувати рідне місто в Кропивницький. І депутати відклали голосування.

 

Як буде цього разу, і до чого це призведе, ми, схоже, дізнаємося дуже скоро.

 

Можливо, якщо Рада всупереч бажанню мешканців все-таки перейменує місто, – масових виступів відразу не буде. Але образу проти влади люди затаять (при тому, що і без того на неї є за що ображатися). І, щойно випаде нагода, вона проявить себе в повній мірі. У кращому випадку – на виборах, у гіршому – якщо у всій країні або в сусідніх регіонах почнуться якісь потрясіння.

 

І хоча сьогодні влада впевнена в своїх силах, і вочевидь не бачить необхідності зважати на думку жителів Кіровограда чи будь-якого іншого міста, але ж і Янукович всередині 2013 року також вважав себе невразливим. А вже наприкінці лютого міг з повним правом процитувати «того самого Мюнхаузена»: «мій найкращий друг мене зрадив, моя кохана відреклася. Я відлітаю без нічого».

 

«Страна.ua»

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s