Немає більше Кіровограда…

Закінчилися, здається, епопея майже у 25 років з перейменуванням Кіровограда. Місто вперше отримало нарешті українську назву від прізвища того генія, якого народила ця земля. Але «ворог не здається»… Наступного  ж дня чергова вистава від умовних і справжніх сепарів – звезено  близько 400 осіб на мітинг проти перейменування. Воістину місто Кропивницький театральне. Кілька навіжених акторів-аматорів горлопанили слово «Ганьба!» Одна бабуська розщулено в мікрофон сказала, що щоб підтримати назву Єлисаветград вона приїхала з …Росії. Так, насправді ноги «святих ідей»  ростуть саме звідти, про що і розповіла акторка-аматорка, що  грала насправді щиро.

Хронологію мітила можна детально і не переповідати. Але були цікаві моменти. За 6-7 хвилин на площі перед міською радою було не більше десятка протестувальників, а всі інші – АТОвці, журналісти та поліція. Зненацька за дві-три хвилини на майдані стрункими рядами з державними прапорами та антидержавними плакатами прийшов «православний натовп» та працівники підприємств підконтрольних   і належавши всім відомим проросійськими настроями особам. Одна з них, що була на милицях, як і її ідеї в мікрофон театрально оголосила, що вона теж директор, але прийшла сама.

Через годину тими ж стрункими рядами за дві хвилини площу було… звільнено від проросійських претензій.  На жаль, міський голова, який до речі не є корінним кропивничанином, не дуже, м’яко кажучи, підтримує нову назву міста, і висловлював свою невизначено розмиту позицію та говорив, що нібито Верховна Рада вчинила неправильно. А ще слід звернути увагу на те, що жоден з нардепів від області не голосував «проти».  Найбільші «єлисаветградці» дивним чином були відсутні на цьому засіданні або просто не голосували. Та й без них «вода освятилася». Це вказує на те, що антиукраїнці у принципі вже нічого не вирішують і далі не здатні будуть того робити.

Немає більше Кіровограда. Місто стоїть на порозі входження до книги рекордів Гіннеса, бо за 92 роки отримало вже п’яту назву, і нарешті не від п’ятої колони, яка продовжує шаленіти. Навіть в перейменованих містах Донбасу, які досі окуповані росіянами немає такого штучної напруги та спротиву з мітингами протесту. То ж про що це говорить? Лише про жирний і глибокий пропагандиський  слід  російської сторони. Інакше чим можна пояснити вдале  розповсюдження вигадок про «святе ім’я» та майбутні інвестиції під це? Від кого? І це при тому, що в місті мешкає майже 80% українців, інша справа , що не стовідсоткових патріотів. Але 195 000 з 230 000 мешканців міста не голосувала  за «святе ім’я», а зібрані 35 000 наскрізь зфальшовані. Така вона гібридна війна… Її жертви -то поросійщині душі в хохляцьких тілах.

В мережі інтернет перейменувальні баталії так і не вщухли. Крім  єлисаветградських воплів та прокльонів багато радощів з українського боку. А чи могло бути інакше?

На останок пару прикладів від активних українок.

Олена Сінченко: “Єлісавєтградці! Януси мої двуликі. Вам самим від себе не гидко, нє?
Оці ваші воплі про незаконне рішення, про питання з голосу. Це ж верх цинізму) Скільки рішень ВР так ухвалює? Купу! А ви вопити кинулись вперше. Цікаво, якби з голосу перейменували в Єлисаветград, хоч хтось би вякнув з вас про незаконність? Сумніваюсь
А чи в законний спосіб міська рада виділила гроші на ваш псевдо референдум? А чи з дотриманням всіх процедур ухвалили бюджет міста? Звісно ж ні.
Тільки в цих питаннях ваші язики, вибачте мене на слові, в сраці.
То ж або хрестик зніміть, або труси надіньте. Православні ви наші…»

 

А Світлана Орел  пригадує вірш пророцтво одного з театралів:

Як тебе звати, місто? – Кропивницьк?
Карпенко-Карівськ? Мов, Кіровограде!
Упавши ниць, з найглибшої з криниць
Ковток води приймаю в душу радо.

У тій криниці – сльози молодиць
І піт, і кров, що цибеніли градом
З козацьких жил, із парубочих лиць –
Всіх, що несли Вкраїну, ніби ладо

На голім серці між торги і зради,
Між перекинчиків, між тисячі пивниць,
Між хліб і сіль навколишніх столиць,
Куди – не знати. Тільки би не
Втратить!
1986 рік.

То ж «плакали» російські інвестиції, обіцяні комусь і кимось, у місто нібито святої Єлизавети, заколотницький дух якої не хоче полишати колись загарбану росіянами територію. А на томісць українці всього світу побачать на мапі нову топонімічну назву української театральної столиці втіленої ім’ям творця українського професійного національного театру. Це воістину святе ім’я перемогло чужі імена російської цариці та двох партноменклатурників неукраїнського походження. Так ми нарешті повертаємо і стверджуємо українське в Україні. Слава Україні!

 

Немає більше Кіровограда...

Анатолій Авдєєв

Читать полностью: http://h.ua/story/430769/#ixzz4EYy9XO00

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s