1918 рік: міська дума Єлисавета та синьо-жовтий прапор

5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.

1918 рік: міська дума Єлисавета та синьо-жовтий прапор

Український прапор вперше з’явився в місті ще у 1917 році ймовірно завдяки Миколі Левитському, який тоді разом з повітовим інструктором Центральної Української Ради Єлисаветського повіту намагався залучити місцеве самоврядування до підтримки УНР. Це той самий Левитський – «артільний батько» або «батько кооперації», на чиє ім’я нещодавно була перейменована вулиця Колгоспна у Кіровограді. Той самий Левитський, який брав участь у складі делегації УНР у підписанні Берестейського мирного договору 3 березня 1918 року.

Після вигнання з міста  анархістки Маруськи Нікіфорової та втечі загонів червоного матроса Полупанова у перші дні березня 1918 року у місті знову з’явився жовто-блакитний прапор. Прапор з написом «Хай живе вільна Україна» розвивався на будинку юнкерського училища (кінно-козачої школи, як тоді училище називали українці), у якому в той час розміщувались органи влади УНР.

Лист повітового старости Єлисавета про усунення міських посадовців

Наприкінці березня 1918 року у місті з’явився уповноважений Міністерства внутрішніх справ УНР Базилевич, який займав посаду повітового комісара м.Єлисавета. Він провів нараду, на яку було запрошено президіум міської думи. У ході наради Базилевич заявив, що на його думку міське керівництво не працює в контакті з українською владою. Керівництво хоч і не чинить спротиву українській владі, але ставиться до неї з іронією. Базилевич застеріг, що особи з такими поглядами та ті, хто виступав проти «самостійності», будуть усунуті з міських керівних органів.

Читайте також: Чия столиця Єлисавет?

Міський голова Крамаренко емоційно сприйняв ці звинувачення, які вважав необґрунтованими. Тому Крамаренко попросив надати докази тверджень, на що Базилевич відповів, що головним доказом є те, що над будівлею міської управи «до сих пір тіліпається червоний прапор». Необхідно пояснити, що червоний прапор асоціювався з лютневою революцією 1917 року та вважався офіційним прапором скинутого більшовиками тимчасового уряду Керенського. Після жовтневого перевороту 1917 року червоний прапор «приватизували» більшовики, тому він негативно сприймався українськими політиками та посадовцями.

Через декілька днів після наради Базилевич ще двічі письмово та усно доніс до Крамаренка прохання зняти червоний прапор та вивісити державний український прапор. Міський голова це зробити відмовився, за що отримав погрози бути притягненим до кримінальної відповідальності. Зазначена подія викликала бурхливі обговорення на засіданні міської думи. З виступів гласних думи стає зрозумілою ситуація у місті та ставлення до Української народної республіки, уряду Голубовича. Звучали різні заяви: засудження австро-німецької окупації, засудження злочинних дій більшовиків, які прикриваються «червоним прапором революції», підтримка федерації у складі Росії та звернення до ЦР з проханням усунути Базилевича. Також гласні шукали формальні приводи, щоб не вивішувати жовто-блакитний прапор. Згідно Закону УНР прапор обов’язково мав вивішуватись в дні національних свят. Гласні вказували, що не приймали рішення стосовно вивішування червоного прапора і водночас жоден закон УНР не забороняє його вивішування. Непередбачуваним виявився підсумок обговорення. Міська дума замість того, щоб поставити на голосування питання про підняття українського прапора вирішила вивісити червоний прапор більших розмірів. Заяву гласного Гайсинського: «… над зданием Думы должно водрузить большое знамя, а не тот клочек, который там имеется», підтримали 36 гласних, проти – 2, утримався – 1.

Міська дума Єлисавета

Однак вже 4 квітня 1918 року міська дума знову розглянула питання підняття державного прапора . Цього разу питання було розглянуте на прохання головного комісару уряду УНР Коморного, який відвідав місто на початку квітня 1918 року та який мав необмежені повноваження в питаннях діяльності органів місцевого самоврядування. Цього разу питання було вирішено швидко, оскільки за словами головуючого Метта «прохання Коморного було зроблене у коректній формі». Може здатися, що міська дума була настроєна «проукраїнськи», а відмовились виконати прохання Базеливича через бажання продемонструвати власну значимість перед представником української влади та через несприйняття Базилевича як особистості. Але насправді міська дума жила у своїй паралельній реальності, яка значно відставала від подій, що стрімко змінювались. Підтвердженням цього є обставина, що жовто-блакитний прапор був піднятий поряд з червоним, адже за висловом члена управи Волотковського саме червоний прапор символізував єдність «всіх народів Росії».

Читайте також: Бунтівне Криворіжжя. Шлях отамана Пестушка

Паралельна реальність була причиною того, чому міська дума та управа продовжували використовувати печатки, на яких двоголовий орел (герб Росії) був поєднаний з імперською назвою Єлисаветград, ігноруючи офіційно затверджені законами УНР тризуб та назву Єлисавет, які беззастережно використовували всі без винятку українські органи влади. Через паралельну реальність у своєму діловодстві міська дума та управа використовували російську мову, а документи надіслані українською мовою обов’язково перекладали російською. Українську мову міська управа та дума використовували у виняткових випадках для перекладу своїх російськомовних листів особливого значення, які адресувались українським владним органам.

Печатка міської управи Єлисаветграда та печатка повітового старости Єлисавета

Червоний прапор протримався поряд з жовто-синім недовго. З переворотом в Києві та утворенням Української Держави Скоропадського у Єлисаветі також змінились представники центральної української влади. Методи нової влади були дієвіші. Один з кроків – оголошення міськими службовцями присяги на вірність Українській Державі та гетьману Скоропадському. Іншим кроком, до якого вдався помічник повітового коменданта Єлисавета осаул Гриценко, був припис до міського голови Крамаренка зняти червоний прапор до 17:00 30 червня 1918 року. У відведений час прапор не був знятий, тому Гриценко наступного дня зняв прапор власноруч.

Читайте також: Моє ім’я — моя доля

Паралельно з цими подіями 2 липня 1918 року австрійським командуванням за участі повітового старости Єлисавета Верещагіна були відсторонені від своїх посад міський голова Крамаренко, члени міської управи Волотковський, Апокін, а також голова думи Метт.

Синьо-жовтий прапор в Єлисаветі над входом до реального училища, у якому в червні 1918 року розміщувались українські січові стрільці

Всі зазначені у статті факти знаходяться у відкритому доступі в Державному архіві Кіровоградської області. Однак бажаючих ознайомитися із справою, що містить факти, починаючи з 1968 року було 22 особи, з них за 25 років незалежності України – всього 15 осіб. Незацікавленість фахівців у вивченні періоду історії Кіровограда 1917-1920 років є головною причиною, чому ці сторінки досі лишаються невідомими.


Максим Сінченко
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s