Варшавський саміт. Випробування на витримку

Якою бачиться позиція України після Варшавського саміту між НАТО, власними амбіціями та Росією


Варшавський саміт. Випробування на витримку Фото: reuters
Цими вихідними у Варшаві було неспокійно. Над містом постійно висіли гелікоптери. Перекритими центральними вулицями з надривними сиренами пролітали кортежі президентів і прем’єрів країн — союзників та партнерів НАТО. Аж надвечір суботи, коли саміт Альянсу вже добігав кінця, а на велетенському Палаці культури і науки в центрі Варшави (у минулому імені Сталіна) розгорнулися світлові проекції прапорів організації, польська столиця зітхнула з полегшенням.

І не безпідставно. Одним із ключових рішень саміту стало розміщення багатонаціональних натовських батальйонів на ротаційній основі в Польщі та країнах Балтії. Такого кроку на посилення захисту Альянсу на їхніх територіях східні союзники домагалися вже давно, але найвагоміших аргументів їм додала російська агресія в Україні. «Це найбільше досягнення Варшавського саміту, і дуже чіткий сигнал Кремлю про те, що Альянс обстоюватиме територію кожного свого члена», — прокоментував Тижню рішення виконавчий віце-президент Атлантичної ради Деймон Вілсон. За його словами, якщо іще півроку тому у Вашингтоні, Берліні й Варшаві відчутна була певна тривога (чи вдасться досягнути консенсусу щодо цього кроку?), то на сьогодні союзники таки виробили формулу, яка дає східному флангу захист, безпеку та оборону. Марцин Терліковський, який курирує проект Економіки європейської безпеки та оборони в Польському інституті міжнародних справ (PISM), пояснює, що такий поворот є справді доволі значущим для східноєвропейського флангу НАТО.

Читайте також: Перший день Варшавського саміту: ЄС і НАТО йдуть на зближення

«У військовому сенсі Уельський саміт 2014 року започаткував зміцнення безпеки східного крила рішенням про те, що натовські солдати прибуватимуть сюди на навчання, — пояснює він. — Але якщо говорити про таку присутність, то це постійні коливання кількості військових: одні приїжджають, інші їдуть. А тепер у Польщі й трьох країнах Балтії буде по тисячі натовських солдатів постійно, а не на дво-тритижневих вишколах, як раніше». Фактично це дасть старт створенню належної військової інфраструктури в регіоні, вважає він. Усі деталі поки що справді не відпрацьовано, але вже відомо, яка країна курируватиме які батальйони й надсилатиме своїх солдатів до східних союзників. На сьогодні бракує цілісної картини: які це будуть війська, яка техніка, якого роду частини тощо. Над цим міністри почнуть працювати відразу після Варшави. До 2017-го картина має вже стати чіткішою, певен Терліковський.

Не бракувало тут і скептичніших голосів: вони стверджували, що без прописаних деталей наразі це більше політичне рішення. А отже, на рівні НАТО і протидії Москві зроблено дуже мало, особливо з огляду на той факт, що остання агресія Кремля почалася ще два роки тому. Крім того, суто кількісно ці батальйони аж ніяк не можна протиставити західним угрупованням російських військ. Хоч і ці голоси відзначають символічність, а також фактор багатонаціональності формувань, тобто присутності в Польщі й Балтії військових зі США, Британії, Німеччини, Франції та інших держав.
Інший помітний політичний момент — запрошення до НАТО 29-го члена — Чорногорії. Країни на кшталт України чи Грузії навряд чи знайдуть у цьому позитив для себе, адже для них «відчинені двері» залишаються недоступними. Ба більше, багато хто вважає це останнім розширенням Альянсу на видиму перспективу. Але рішення може стати важливим сигналом для Балкан. У цьому регіоні загалом поки що зберігаються проєвропейські та прозахідні настрої, однак давно вже слабшає вплив ЄС, і Брюссель менше цікавиться цим куточком континенту. Вкупі з розчаруванням від власних політичних еліт, які прийшли до влади на хвилі проєвропейських очікувань, але не проводять реформ, боротьби з корупцією чи успішної економічної політики, це створює сприятливий ґрунт для відчуження й віддалення від Заходу. І повороту до потуг з іншого боку, які раді заповнити вакуум і вже проактивно діють у цьому напрямі.

Прагматизм або нічого

Далі на схід від Варшави оптимізму меншає. Грузини поїхали додому з дальшими планами допомоги та співробітництва, а також підтверженням рішення Бухарестського саміту про перспективу членства в НАТО. Але без будь-якої конкретики щодо останнього, і їхні коментатори не приховували розчарування із цього приводу.

КИЇВ НА ВАРШАВСЬКОМУ САМІТІ ДАВ ЗРОЗУМІТИ, ЩО В РЕФОРМУВАННІ ОБОРОННО-БЕЗПЕКОВОГО СЕКТОРУ ЗБИРАЄТЬСЯ ДОСЯГАТИ РЕАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ
У випадку України згадка про можливе членство, що містилась у декларації Бухарестського саміту 2008 року, зникла, хоча у Варшаві Петро Порошенко й наголосив, що тодішнє рішення стосовно «відкритих дверей для кожної країни» залишається незмінним. Натомість з’явилися значна комплексна допомога та заяви про те, що пріоритет у відносинах між Києвом і НАТО — реформи, гармонізація зі стандартами Альянсу. А також про підтримку територіальної цілісності, засудження дій Росії та вибори в окупованих частинах Донбасу за належних безпекових умов. Про перспективу членства можна буде говорити пізніше, заявили в Альянсі. На спільній із Петром Порошенком прес-конференції 9 липня його генсек Єнс Столтенберґ нагадав, що традиційно «абсолютним принципом для НАТО є те, що кожна країна має право вибирати свій шлях». Приймати рішення щодо перспективи членства України належить їй самій та країнам-членам. І тут питання до останніх.

У Києві незадовго до Варшавського саміту зазвучали припущення, що у фінальних комюніке цієї зустрічі НАТО не повторить пунктів про перспективу членства для України, прийнятих у Бухаресті. Столтенберґ на прес-конференції у Варшаві заявив: Порошенко чітко дав зрозуміти, що питання членства не на порядку денному. Український президент доповнив це згадкою про пріоритет реформ і незмінність рішення Бухарестського саміту. Але чи міг Київ сам відмовитися порушувати це питання?

У коментарях про це Тижню західні експерти здебільшого пов’язують нинішню ситуацію з внутрішньополітичною обстановкою у ключових членів НАТО. Їхні лідери зіткнулися з викликами у вигляді міграційної кризи, Brexit, референдумів, зростання євроскепсису. Ідеї розширення ЄС чи НАТО в Західній Європі наразі є вкрай непопулярними. Якщо, скажімо, німецьке керівництво почне активно педалювати перспективу членства для України чи Грузії, то дасть аргументи проти себе політичним конкурентам, які тільки й чекають, за що вхопитися перед виборами восени, і агентам російського впливу. Схожа внутрішньополітична ситуація у Франції, хоча позиція Франсуа Олланда щодо Росії значно м’якша, ніж в Анґели Меркель. Непросто знайти вихід із ситуації після референдуму з приводу Угоди про асоціацію нідерландцям.

Читайте також: Що Україна везе з Варшавського саміту

Деякі коментатори остерігаються потепління у відносинах між Альянсом та Москвою з огляду на друге за останні два роки засідання комісії Росія — НАТО, що відбулося 13 липня. На саміті північноатлантичне керівництво пояснювало, що мета засідання — повідомити й пояснити Росії рішення, затверджені у Варшаві, аби уникнути непорозумінь і прорахунків. У НАТО керуються бажанням залишатися прозорим і передбачуваним гравцем, хоч би якими були дії Кремля. Особливо йдеться про випадки близького контакту між силами РФ і союзників НАТО в повітрі чи на морі. Але, найімовірніше, це означає, що поступово РФ і країни Альянсу шукатимуть точки дотику, хоча довіри між сторонами немає. Цю амбівалентність добре описує фрагмент із нової Білої книги Німеччини про безпекову політику та майбутнє Бундесверу, якщо спроектувати його на Альянс і Захід загалом: «Без фундаментальної зміни політики Росія становитиме виклик безпеці нашого континенту в ближчому майбутньому […]. Стійка безпека та процвітання в Європі неможливі без потужної співпраці з Росією».

І це, попри всі внутрішні моменти, які ще можна зрозуміти, мусить наштовхувати на думку, що топ-політики західноєвропейських союзників України здебільшого досі не мають чіткого бачення: місце нашої держави у світі, який вибрала для себе вона сама, а не у просторі, який нам погодиться відвести Росія. Чи залежить ця позиція від темпу та якості вітчизняних реформ? Безумовно. Успішні трансформації, інформування про них та вперте декларування прозахідного курсу Києвом озброюють ті частини західного політикуму та лідерів думок, які допомагають Україні втриматися бодай у сірій зоні поля зору європейського істеблішменту — ще не західній, але вже не російсько-радянській. Чи достатньо наполягає сама Україна на власному місці у світі? Поки що так. Чи вистачить лише цих трансформацій і наполягання без зміни світогляду в старих європейських країнах, котрий тяжіє, попри все, до самозаспокійливого звичного порядку речей? Не факт. Схоже, це питання ще тривалої боротьби як країн, що хотіли б мати право на власний геополітичний і цивілізаційний вибір, так і пострадянських, котрі вже в європейському клубі, але ще почуваються там недостатньо впевнено.

Читайте також: Західні ЗМІ про саміт НАТО: неоднозначні стосунки між Берліном та Москвою

Для України та Грузії оптимізму в цьому мало. Але для Заходу це реальна політика, яку він вважає виправданою та ефективною. Тому нам доведеться дія­ти з максимальною вигодою для себе саме в такому полі. Традиційно активно інтереси України на рівні ЄС та НАТО лобіюють країни східноєвропейського флангу: балтійські, Польща, раніше — у співпраці з деякими скандинавськими державами. Але тут теж постають свої виклики. І пов’язані вони аж ніяк не найбільше з нинішніми тертями між Києвом та Варшавою довкола історичних питань.

Зараз через внутрішню польську політику, а також протистояння курсові щодо біженців та федералізації в ЄС виникає напруження між Варшавою та Брюсселем, Берліном. Із виходом Великої Британії з організації Польща втратила важливого для себе більш «яструбиного» союзника, який тепер зосере­диться на внутрішніх проблемах. Політики країн — заснов­ниць ЄС почали після цього наполягати на дальшій федералізації Союзу. Але Польща (і не тільки) категорично проти; крім того, це посилює враження, ніби в ЄС не більше враховують думку старих членів, ніж решти. Вдома простір для маневрів у польського уряду обмежений протистоянням із попередньою владою, яка представляє країну на загальноєвропейському рівні, бажанням позбутися статусу «молодшого брата» в тіні Німеччини в ЄС за відсутності сформованої зовнішньополітичної стратегії, а також поступовою утратою ваги в Союзі після рішень із приводу біженців та внутрішніх процесів, які критикують у спільноті. А ще наявність у власних лавах поміркованого й більш радикального крила: останнє підігріває скептичні настрої серед багатьох виборців ПіС, але не сприяє налагодженню результативної внутрішньої, а особливо зовнішньої політики з партнерами по НАТО й сусідами.

Вагомим експерти називають іще один фактор: відсутність значущих реформ в Україні, якими можна було б обґрунтувати лобіювання членства в ЄС чи НАТО без того, щоб наразитися на шквал критики опонентів і популістів. Київ на Варшавському саміті дав зрозуміти, що в цьому питанні збирається досягати реального прогресу: партнерам представлено Стратегічний оборонний бюлетень, який має стати дорожньою картою реформування оборонно-безпекового сектору нашої держави. Оголошено про створення міжвідомчої Комісії з координації євроатлантичної інтеграції України під головуванням призначеного навесні віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Це має нарешті скоординувати й пожвавити роботу в тому напрямі, а також створити умови для якісного освоєння допомоги на трансформації, яку можуть надати країни-члени НАТО. На конкретних заступників міністрів буде покладено відповідальність за виконання затвердженої у Варшаві Комплексної програми допомоги та Річної національної програми співробітництва Україна — НАТО.

Читайте також: Готовність№? Як НАТО реагує на російську загрозу

Про останню раніше в інтерв’ю Тижню казала віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе: вона має намір по-іншому підходити до планування й виконання цих програм взаємодії з Альянсом, «щоб вони не були просто набором заходів, які переносять із року в рік, а реально відображали рівень нашої співпраці». Якщо заявлені кроки реалізовуватимуться оперативно, послідовно та якісно, це спонукатиме західних партнерів знову повірити, що Україна серйозно націлена на зміни, а не обмежується, як завжди, заявами та деклараціями.

Не жити мріями

Утім, завищеними очікуваннями в Україні запасатися не варто. Оглядач грузинської служби «Радіо Свобода» Коба Ліклікадзе, який давно спостерігає за євроатлантичною інтеграцією своєї країни, пояснює специфіку «Пакета суттєвої допомоги НАТО Грузії» (його можна вважати своєрідним еквівалентом того, що затверджений для України). Він передбачає три основні моменти: створення на грузинській території спільного центру підготовки й оцінки «НАТО — Грузії» (нейтральне формулювання має пом’якшити мілітарний аспект); посилення ролі військових спеціалістів країн Альянсу під час реформування оборонки та безпекового сектору Грузії; підготовка грузинських солдатів для отримання ліцензії на участь у Силах швидкого реагування НАТО. За всіма цими напрямами країна свої зобов’язання вже виконує, але нині їх треба наповнювати конкретним змістом, як стверджує Ліклікадзе. Поки що, як каже він, центр існує, але це більше приміщення і прапори. Натомість потрібно, щоб там стояли військові усіх або деяких країн НАТО, приїжджали солдати, а люди бачили, що там реально відбуваються навчання.
Від 2014-го є в країни і статус «розширеного партнерства» з НАТО, про аналог якого, очевидно, казав український президент у Варшаві, коли згадував шлях через реформи до нового статусу у відносинах з Альянсом для України. Але поки що побачити й почути, що це дало Грузії, не можна. Країна бере участь у різних сегментах діяльності НАТО, але це не заважає агресивним намірам російських окупантів та пересуванню з їхнього боку так званих кордонів усередині Грузії куди й коли завгодно. Відтак з огляду на те, що ключові союзники НАТО противляться реальній перспективі членства для неї, країна обрала для себе варіант «стратегічного терпіння» й незмінності курсу.

Більш плідним Ліклікадзе називає двостороннє співробітництво Грузії з країнами НАТО. Наприклад, зі США: після останнього візиту держсекретаря Джона Керрі до Тбілісі Сполучені Штати напередодні Варшавського саміту передбачили пільговий продаж військового обладнання Грузії. Франція допомагає будувати парасольку повітряної безпеки, хоча це дуже тривалий і дорогий проект.

«Ми поставимо всі крапки над «і», коли Грузія та Україна, як-от зараз Чорногорія, дістануть членство в НАТО, — підсумовує Ліклікадзе. — Коли закінчаться постійні спекуляції про те, скільки нам залишилося до членства, чи потрібен план дій для його набуття і чи є інструменти, щоб згодом нас прийняли до Альянсу безпосередньо».

Читайте також: Підсумки саміту НАТО у світових ЗМІ: Росія не загроза, але й не партнер

Грузинський досвід натякає на те, чого слід очікувати ближчим часом у сенсі євроатлантичної інтеграції Україні. Нам доведеться демонструвати реальний поступ у реформах і розповідати про них. Також було б непогано сформулювати чітко, що корисного на нинішньому етапі ми можемо запропонувати країнам НАТО. Грузія, наприклад, не маючи власного військово-морського флоту, заявляє, що може брати участь у гарантуванні безпеки Чорного моря. Це одне з питань, які звучали у Варшаві. «Грузія може надавати свої порти і центри для ведення спостереження», — коментує Коба Ліклікадзе.

Українські посадовці анонсували на саміті створення спеціального центру протидії гібридній війні в межах пакета допомоги. Зараз, коли на міжнародних майданчиках лунає запитання «А що корисного може дати Альянсові Україна?», представники нашої держави відповідають здебільшого загальними фразами про унікальний досвід у боротьбі з гібридними загрозами. Це сприймається непереконливо. Якщо нам вдасться консолідувати цей досвід і почати говорити про нього в більш наочних формах, позиція України стане сильнішою. І, насамкінець, потрібна комунікація про те, як відбувається співпраця Києва з НАТО в деталях, — для української аудиторії. Так можна буде уникнути враження, ніби все далі відбувається виключно на папері та в незрозумілих офіційних формулюваннях, домислів і спекуляцій на цю тему. А також невиправданих очікувань та вражень у дусі «нас зливають». Натомість важливо формувати розуміння роботи, яку проводить Україна на зміцнення власної обороноздатності й безпеки.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s