Роздуми над фактом. ВИ ІНШИХ ПРЕТЕНДЕНТІВ ЗНАЄТЕ?

 

У мережі з’явилося повідомлення – збираються підписи під петицією про позбавлення голови міста Кропивницького звання “Почесний громадянин міста Кіровограда”. Якщо відверто – я не прихильник такої форми колективних звернень до органів влади, бо практика свідчить – петиції набувають реальної сили лиш тоді, коли назбирають встановлену тією ж владою неохідну кількість підписантів. Такого у нас щось не пам’ятаю. Але повідомлення покликало до аналізу питання. Стосовно діючого міського голови особливих суджень не маю, бо недостатньо знайомий з ним, а за короткий час перебування його при владі оцінку давати складно. А ось щодо інших!…


Переді мною список людей, удостоєних почесного звання протягом усього часу його існування. Таких – 36. З переважною більшістю з них знайомий особисто, про інших у різні роки писав у газетах, книжках, розповідав по радіо, телевізору.
Реалії такі, що реальний, законний так би мовити, процес вшанування гідних того людей у такий спосіб утримувався лиш у ХІХ столітті, коли у Єлисаветграді вперше звання присвоєно генералам Д. Остен-Сакену та О. Ерделі. Процедура представлення була визнвчена чітко – міська дума питала дозволу претендента на звання. Він, у свою чергу, просив “благословення” губернатора. За часів СРСР процес докорінно видозмінилася. Тепер ніхто ні з ким нічого не узгоджував. Країна Рад готувалася гучно відзначити 40-річчя Жовтневої революції, потрібні живі борці за неї з місцевих, для кожної області визначено певну кількість. У Кіровограді розшукали таких двох – Трифона Гуляницького і Григорія Кочерещенка. 20 вересня 1967 року рішенням 4-ї сесії міської ради народних депутатів ці двоє більшовиків і постали у іпостасі Почесних громадян міста з формулюванням – “за особливо видатні заслуги перед батьківщиною”. Звернули увагу, панове – оцінюються заслуги не перед конкретним містом, як має бути, а перед абстрактною батьківщиною, громадяни якої далі Кіровограда про названих героїв Жовтня і не чули.Та то таке. Минуло усього два роки і у країні на повний голос затрубили про перемогу Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні. (До 1965 року свята Перемоги у Союзі не було). Наша область виявилася у епіцентрі минулих боїв, Маршал СРСР І. Конєв – на вершині слави. Його іменем відразу після війни назвали обласний краєзнавчий музей, у 1969-му він став Почеснм громадянином Кіровограда, хоча у ньому ніколи не бував. На додаток- його іменем у місті назвали вулицю. Протягом наступних п’яти років ще чотири генерали і полковник Червоної арміїї були зараховані до лав почесних кіровоградців. Позолочені портрети з прізвищами “чудової семірки” почесних на мраморних плитах уподовж 25 років прикрашали вестибюль Кіровоградської міської ради.
Часи незалежності внесли “свіжий струмінь” у справу визначення Почесних громадян. Нова влада змінила вимоги до претендентів. Тепер вони відзначалися “за видатні особисті заслуги перед територіальною громадою міста”. Це вже більш наближено до реалій. Та “демократично – спадково комуністичний” процес відбору набув ще дивніших обрисів, про які слід писати окремо. У ньому проявилося те, що сьогодні називають кумівством, дружбанством, сімейними кланами. “Особистими заслугами перед громадою” відзначалися свекор високої апаратниці міськвиконкому, друг міського голови, соратник учасника війни, керівники окремих підприємств та вищих навчальних закладів, бізнесмени з грошима під вибори. Причому, відзначали “пакетами” – по двоє-троє осіб щорічно, щоб надолужити прогаяне за 25 років. (Не варто “розгортати” тему, вона надто обширна, відзначу лиш, що особисті заслуги перед громадою окремих Почесних дуже вже примарні, що особливо проявилося за останні два бурхливих роки у нашому обласному центрі).


Цьогоріч визначатимуть нових претендентів на почесне звання. Яку участь у процесі бере “територіальна громада”, як вона оцінює заслуги перед собою кандидатів? Хай скаже про це сама громада. Хто гідний високого, обраного громадою звання? Висловлю свою пропозицію – легенда області, диктор радіо і телебаченя з понад півстолітнім стажем Микола Левандовський. Видатний науковець, автор десятка книжок з історії міста кандидат історичних наук доцент педуніверситету ім. В. Винниченка, на жаль покійний, Сергій Шевченко. Я би перестав поважати себе, якби запропонував більш підходящі кандидатур. Може, хтось зробив для міста, громади більше цих особистостей? Я таких не знаю. А ви, активна громадськість? Цікавими були б думки щодо декомунізації – адже окремі Почесні працювали на високих посадаху комуністичних установах (згідно з Законом про декомунізацію, до таких належать ті, хто займав посаду не нижчу секретарів райкомів партії). А як бути з визаченням “Почесний член міста Кіровограда”? Словом, поміркуємо…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s