Одного разу, 24 роки потому…

18 серпня далекого вже 1991 року був утворений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, або російською ГКЧП) – організація, створена з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади президента, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.
Насправді, несподівано, 24 роки тому наслідком створення ГКЧП став якраз розвал Радянського Союзу. Після вікової історії змагань українців за власну незалежну державу, після сотень великих і малих битв, після мільйонних жертв на вівтар свободи свого народу на карті світу несподівано постала держава Україна.
І, мабуть оці “несподівано, неочікувано”, що понад 70 років виправдовували владі її власні недолугість, недалекоглядність, заскорузлість, певною мірою трансформувалися і зфокусувалися в ознаках молодої української влади.
Тоді, 24 роки тому, країна вже була приречена. До цього її почали розривати на шматки протистоянням у Нагорному Карабасі та Придністров’ї, танками на вулицях Тбіліссі і Вільнюса…
Чітко пам’ятаю, як проходив у Кіровограді останній день напередодні “серпневого” путчу – такого “несподіваного та неочікуваного”.
18 серпня 1991 року на летовищі теперішньої льотної академії зібралися святкувати День авіації тисячі людей. Пілоти, як на підбір, у своїй напрочуд красивій формі: професія пілота надзвичайно цінувалася в ті часи та й навчальний заклад був на високому рівні, вважався одним з кращих в Радянському Союзі. Гостями на святі тоді були відомий авіаконструктор Валабуєв та Герой Радянського Союзу льотчик-випробовувач Курпін. Найкращі авіатори демонстрували в кіровоградському небі зразки вищого пілотажу. У святкуванні брала участь і тодішня еліта – секретарі обласного та міського комітетів КПРС на чолі з першим секретарем обкому Євгеном Мармазовим. День видався теплим, затишним і свято тривало аж до пізнього вечора. Щасливі та усміхнені обличчя.
Не зважаючи на те, що існував дефіцит – а це практично весь асортимент товарів споживчого ринку, люди тоді вірили, що завтрашній день буде кращим – таким вже було дієвим тодішнє ідеологічне щеплення. У цей час особливий попит був на цукор – з нього масово гнали самогон (надолужували втрачене за часів антиалкогольної реформи Горбачова). Дефіцит продуктів витікав в основному з двох причин. Цьому сприяли війна в Афганістані та величезні валютні вливання в розвиток, так званого, світового комуністичного руху.
Місцева влада користувалася моментом – активно вантажила і вивозила до Росії продукти. Оборудки списували під операції товарообміну на тролейбуси для Кіровограда. Торгівлю вели навіть через військові частини – тут було що продати: м’ясопродукти, консерви, одяг, взуття.
Наші люди, яким довелося пережити Голодомор, війну, повоєнну руїну зазнавали постійних обмежень в усьому: їжі, одязі, а тому вже навіть на якомусь генетичному рівні всі звикли жити “про запас”, як казав герой фільму “Ворошиловский стрелок”. Ось і скуповували у магазинах все – від сірників і солі до книг по зоології та норкових шуб. І переважна більшість людей призвичаїлася до такого життя, навчилася виживати в таких умовах. Не зважаючи на нестачу, ходили гарно вдягненими та й голодних не було.
А от десь починаючи з 1987 року довіра до влади була серйозно підірвана Люди бачили її параліч та неспроможність хоч як керувати державою, забезпечувати стабільність. Завтрашній день бачився дуже непевним. Брехня Горбачова про економічні реформи була ні чим іншим, як завуальованою доктриною повного і остаточного розвалу колись сильної держави. Для цього придумали різні технологічні комбінації, такі як комерціалізація, приватизація, що фактично вилилося у повне розкрадання цінностей, які створювалися протягом десятиліть…
…А вранці, 19 серпня, у засобах масової інформації, знову таки несподівано, з’явилася інформація про ГКЧП. І всі добре розуміли, що по суті це є державний переворот, як добре розуміють, що сьогоднішня АТО – це по суті справжня війна.
Пригадую свій тодішній шоковий стан: на мені у той час лежала відповідальність за всі стратегічні запаси області. Їх було на 90 днів для всього населення області: борошно, цукор, сірники, галети, м’ясні консерви та багато іншого. Зберігалося все це на складах та у промислових холодильниках. І я розумів, що була велика ймовірність того, що люди, спровоковані закликами підбурювачів: – “Ховають продукти!”, можуть кинутися все трощити, почнуться погроми.
Необхідні було узгоджувати дії з першими особами області, та їх, на превеликий жаль, на робочих місцях не було протягом усього дня 19 серпня. Згодом з’ясувалося, що один можновладець зачинився в квартирі та увімкнув сигналізацію. Вона його й підвела, бо, певно, коли відчиняв двері до вбиральні, сигналізація спрацювала. Приїхала міліція в 11.45 (час було зафіксовано в журналі викликів), відкрили квартиру та побачили “першу” особу в трусах. Другий керівник терміново “захворів”. Загалом, із ситуації довелося виходити самостійно. І тільки дякуючи терпінню та витримці наших досвідчених людей у Кіровограді не сталося жодних погромів чи бунтів.
Протягом робочого дня чиновники поховалися у кабінетах, а коли десь хтось і зустрічався в коридорах, то відразу з тривогою розпитував: – “Що це буде далі?”. А далі, десь після 16.00 години по радіо виступив Леонід Кравчук. Пам’ятаю, він сказав, що не раз попереджав Горбачова про можливі наслідки, так званої, перебудови та надмірної демократії.
Тож три дні місто було практично паралізованим: всі сиділи по домівках біля телевізорів. Тривожно дивилися на маразматичну команду “гекачепістів”, п’яного Янаєва, стан якого видавали руки, що постійно перелякано тремтіли, на танки, введені на вулиці Москви. Врешті-решт ці танки мабуть і стали головною причиною провалу затіяного перевороту. Прості люди відповіли на силу силою, а дух людського гніву виявився набагато сильнішим від броні.
Мені важко сказати, де у ці дні знаходилися ті, хто пізніше назвав себе демократами. Випливли вони вже після падіння “путчистів”, але найголосніше били себе в груди і, мітингуючи, кричали: – “Ми перемогли!”. І їх рух до влади став нестримним. Вони розчистили собі найкоротший і прямий шлях до владних кабінетів, паралельно створюючи купу різних слідчих комісій. На жаль, вони її – цю владу, таки отримали. У той час, як сотні справжніх патріотів України, незламних борців за її незалежність, яких не могла зламати репресивна машина тодішнього режиму, були усунуті від можливості керувати державою на всіх рівнях – від селищної до Верховної Ради.
І вже через пару років “новітні керівники – демократи” рапортували, наприклад, що в селі Іванівка встановлено крупорушку. Зате апломб при цьому був не меншим, ніж коли їхні попередники запускали 5-ту доменну піч, яка давала можливість створити 3000 робочих місць…
На карті світу ще 24 роки тому СРСР, у складі якого перебувала Україна, був наддержавою з багатющими запасами природних ресурсів, потужним людським ресурсом, унікальними стосунками між людьми. І, зверніть увагу, без фінансової допомоги Мінародного валютного фонду. Тому, коли я чую промови тих же крикунів, що ми вибороли незалежність, хочу їм сказати: – “Не брешіть! Самостійність Україні НЕСПОДІВАНО вам впала з неба. Фактично вам її “подарувала” ГКЧП, а ви пустили по вітру і довели до зубожіння квітучу країну”.
Сумно, але, по всьому, історії з різного роду несподіванками для нас не закінчилися. Зверніть увагу, – в Україні знову все неочікувано. Здача Криму – неочікувано, Донбас – неочікувано. Яких ще “несподіванок” чекати від влади нашому терплячому і багатостраждальному народу, який показав, що він може добряче і силою на силу.

Іван Марковський

 http://nashe-misto-sel.at.ua/publ/suspilstvo_kultura_istorija/odnogo_razu_24_roki_potomu/4-1-0-932

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s