Цей загадковий Ільїн


Протягом 1996–1997 років на сторінках кіровоградського літературного часопису “Вежа” публікувалися матеріали вітчизняної і зарубіжної преси про колекціонера Олександра Ільїна під назвою “Колекція. Сюжет ненаписаної повісті”.

У 2009 році телеканал СТБ додав до свого документального серіалу “В пошуках Істини” фільм “Прокляття колекції Ільїна”. Після того постаттю кіровоградського колекціонера зацікавилася кінокомпанія “RUmedia”, яка протягом липня – червня нинішнього року зняла 12-серійний пригодницький серіал “Синдром дракона”. Сюжет фільму засновано на реальних фактах.

Ким же був насправді Олександр Ільїн? Дехто каже – звичайним електриком та диваком. Інші стверджують, що він був свого часу співробітником НКВС і авантюристом. Є й характеристики його як талановитого реставратора, палітурника, енциклопедиста, експерта краєзнавчого музею та найбільшого колекціонера нашого часу.

Безперечно, вичерпну відповідь на це питання ми так і не отримаємо. Проте можна з упевненістю сказати, що Ільїн вів подвійне життя та жив начебто у віртуальному світі. Для глибшого розуміння таємничого життя Олександра Ільїна та його неоціненної колекції зробимо невеликий екскурс у минуле.

Олександр Ільїн (1920–1993) народився в дворянсько-пролетарській сім’ї колекціонерів. Його батько, Борис Миколайович, син рано померлого кустаря, власника мідноливарної майстерні, мав початкову освіту. Його мати, Наталія Олександрівна Ільїна (дівоче прізвище – Римська-Корсакова), була спадковою дворянкою. Закінчила Смоленську Маріїнську гімназію із золотою медаллю, знала чотири мови, грала на музичних інструментах, співала. У 1914 році вступила на економічне відділення Московського комерційного інституту. Сім’я Римських-Корсакових ще в XIX ст. почала збирати раритети. Колишня дворянка стала дружиною робітника. Переїзд Наталії до чоловіка дозволив зберегти частину сімейної колекції від експропріації та контрибуцій. Борис Ільїн зробив гарну кар’єру. Розпочавши з робітника, він досяг посади головного інженера. Займався відновленням і пуском заводів: спочатку у Вязьмі, потім – у Вітебську, далі – в Одесі. Після війни його направили в Кіровоград, де він із своєю дружиною прожив до самої смерті. Борис Миколайович був людиною з гарним смаком, до фамільної колекції дружини поставився вельми дбайливо і намагався її постійно поповнювати, чому сприяли його роз’їзди по країні.

Від свого батька Олександр Борисович унаслідував майстерність лиття, гравірування, реставрації книг. 1941 року він вступив до Московського інституту. Коли почалася війна, він, за неофіційними даними, отримав “білий” квиток від лікаря в обмін на раритетну книгу. В 1944 році його було засуджено за груповий грабіж державного майна. На ті часи його повинні були розстріляти або в кращому випадку засудити на п’ятнадцять років суворого режиму. Проте Ільїну призначили умовне покарання – три роки ув’язнення, з яких він відсидів у в’язниці лише три місяці. Це дало підставу запідозрити його у співпраці з НКВС, який формував мережу інформаторів у середовищі колекціонерів. Існує думка, що він став таємним експертом НКВС з пошуку та експертизи раритетів. Фахівці оцінювали його як професійного реставратора.

Фр. Курті. Мадонна з немовлям. XVII ст.У 1945 році Олександра Ільїна прийняли на роботу реставратором до Києво-Печерської лаври. За свою роботу він не брав грошей, а просив як оплату книги з бібліотеки. Пізніше він розповів одному зі своїх найближчих колег-колекціонерів, як під піджаком виносив з Києво-Печерської лаври книги. Коли в 1961 році Києво-Печерська лавра була закрита радянською владою, він приїхав до батьків у Кіровоград і привіз із собою два контейнери книг та різних церковних речей. Він казав, що ченці самі його вмовляли все забрати, щоб безбожникам нічого не дісталося.

У Кіровограді він влаштувався на роботу електриком із зарплатою 100 рублів на місяць. Проте робота для нього була не головною. Сенсом його життя були книги, колекції.

Олександр Борисович володів чимось таким, що захоплювало і дивувало всіх, хто знав, чим він займається насправді. А таких людей було не так вже й багато. Адже Олександра Ільїна як збирача раритетів у місті знали лише краєзнавці, співробітники музеїв та картинної галереї, інші колекціонери. Він був єдиною людиною в Кіровограді, хто зберігав у себе вдома чи не найбільшу колекцію дорогоцінних книг, прекрасних стародавніх ікон, виробів із золота та срібла тощо. І хоча Ільїна не можна назвати відлюдником, але стверджувати, що це був комунікабельний та веселий чоловік, також не доводиться.

Жив він у захаращеному будинку по вулиці Урожайній поряд з олієжиркомбінатом. Дружини та дітей у нього не було, адже заради своєї раритетної колекції він пожертвував і особистим життям також. Люди, які до нього приходили, поділялися на дві групи – “підгрушники” та “запорожці”. До перших належали ті, кого він не пускав до будинку, кому показував свої скарби на подвір’ї, під величезною старою грушею. “Запорожцями” називалися ті, яким Ільїн дозволяв інколи зайти за поріг і посидіти в кухні. Та ні перші, ні другі й уявлення не мали про справжні розміри колекції господаря. Про це знав тільки сам Олександр Борисович та, можливо, його небожі, які проживали разом з ним з 1963 року.

Та найбільша загадка все ж таки ховається не в тому, як жив Ільїн, а в тому, як йому вдалося зібрати таку величезну колекцію унікальних шедеврів. Як звичайна людина змогла зібрати, нехай навіть за п’ятдесят років, стільки коштовностей? На що розраховував Ільїн, коли не залишив заповіту? Невже вірив у те, що буде жити вічно?

А ще у зв’язку із колекцією Ільїна може скластися таке враження, начебто він не знав справжньої вартості зібраних речей. Інакше чому найкоштовніші книги лежали у скрині під ліжком в такій вогкості, що покрилися пліснявою? Або як пояснити те, що дешеві книжки Ільїн загортав у обгортки, інкрустовані дорогоцінним камінням, а Біблія Івана Федорова зберігалася в пилюці на горищі? Чи те, що срібний брухт було знайдено у купі сміття на подвір’ї, а срібна чаша великого майстра ювелірних справ Івана Равича стояла на полиці серед звичайних чашок і ложок? Судячи з усього, золото, срібло, медалі, ордени були для Олександра Борисовича лише розмінними монетами. Найбільшим його захопленням були книжки, і лише їх колекціонування приносило йому радість. Прикро, що він їх складав у величезні купи, не дбаючи про будь-який логічний зв’язок між авторами.

Можливо, Олександр Ільїн жив у тому світі, про який ніхто не знав і навіть не здогадувався. У світі, в якому кожна дорогоцінна книга була лише частиною величезної головоломки, котру, як дитячу мозаїку, він намагався зібрати. Віртуальну реальність можна інтерпретувати як певний спосіб життя, в якому мета виправдовує засоби. Це світ, в якому людина не думає про те, що потрібно робити завтра. І, можливо, дійсно варто поглянути на особистість цього великого колекціонера як на людину, що досі зберігає загадку не свого майна, а, перш за все, власної душі. Адже як він зібрав свою колекцію, можна ще якось дізнатися, а от про що він мріяв та які мав думки, мабуть, ніхто не може нам пояснити, навіть його племінники. Є відомості про те, що Олександр Борисович планував передати своє майно до Ермітажу. Можливо, зрозумів, що прийшла старість і він вже не спроможний слідкувати за своєю колосальною колекцією.

Звичайно, ніякого прокляття щодо його колекції не існує. Це просто міф, який вигадали люди, щоб зробити історію з колекцією Ільїна більш інтригуючою. А те, що працівники бібліотеки, музею перехворіли після відвідування будинку Ільїна, пояснюється тим, що його не прибирали протягом тривалого часу: книжки знаходилися в зіпсованому стані, покриті пліснявою, а ікони були покриті багаторічним шаром пилу.

Нині зібрання книг Олександра Ільїна знаходиться у вільному доступі в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського, а ряд інших експонатів зберігається в окремій кімнаті обласного краєзнавчого музею, яка дістала назву “Кунсткамера Олександра Ільїна”. На нашу думку, поряд з відомими персоналіями, пов’язаними з Кіровоградом, слід згадувати також Олександра Борисовича Ільїна.

Наталія ЯКУБІШИНА,
студентка Кіровоградського інституту ім. св. Миколая МАУП
Андрій КАЛІНІН,
старший викладач Кіровоградського інституту ім. св. Миколая МАУП

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s