Конституційно-демократичних шляхів реформування України нині вже не існує…

Я, Петро Масляк, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка стверджую, що, на жаль, традиційних, банальних, тривіальних, конституційно-демократичних шляхів реформування України нині вже не існує. За 25 років незалежності недолугі і злочинні її правителі і постгеноцидний народ завели нашу державу до глухого кута історії. Чи існує з нього вихід? В цьому звязку мені закидають, що я малюю аокаліптичні сценарії розвитку ситуації. Дійсно, реалізація такого сценарію зображена в моєму фантастичному романі “Три сни українця”, написаному ще в 2000 році. Але я, в першу чергу не письменник, а науковець, вихованець Академії наук України (роман “Аспірантура”). Тому я аналізую ситуацію з наукової точки зору і мої опоненти в Україні, жоден (!) і ніхто у світі нині не знають, що робити з Україною. Абстрактні розмови про якісь міфічні реформи і імітації їх “для дурних” в країні і за її межами нічого не вирішать. Навіть знамениті американці Сорос, Бжезинський і Фукуяма вимушені обмежуватися загальними туманними фразами. Ну не уявляють вони собі, що робити з Україною. Бо мабуть цих шляхів – демократичних, конституційних, ліберальних просто не існує. А інших вони запропонувати, внаслідок свого виховання і освіти, не можуть. Я ж не можу собі уявити, щоб пан Бжезинський запропонував розстріляти всіх олігархів, суддів, прокурорів, поліцейських-міліцейських, всіх керівників в Києві і на місцях, митників, податківців і ще бо зна кого. Список же нескінченний. І Френсіс Фукуяма про таке може подумати, але ніколи вголос не скаже.
Чи є нині, та чи були в минулому країни, такого штибу, як Україна, які потрапляли до глухого кута історії і як вони з нього виходили? Були і є. В минулому туди потрапили нациська Німеччина, Корея, Японія, Китай тощо. Перші три з глухого кута вивели за руку США. Китай сам знайшов у собі сили, бо дуже захотів, шляхом неймовірних зусиль і жертв. вийти з глухого кута історії. Нині такими державами, крім України, є Росія, Куба, Сомалі, Ірак, Сирія, Афганістан тощо. Самі вони, як показує вся їхня історія останніх десятиліть, вийти з глухого кута не можуть, бо не хочуть. Не хочуть не лише правителі, але й, у першу чергу, народ. Нам хочуть допомогти, ЄС і головно США. Але й у них опускаються руки. Тому у нас все котиться до вже апробованого історією виходу з глухого кута через якнайжорстокішу диктатуру. Народ з кожним днем все більше хоче радикальних змін в суспільстві. Це очевидно. Верхи не хочуть, але низи вже не можуть. Уривається терпець. Світовий досвід вказує на те, що лише диктатура здатна вивести країну з глухого кута, зробивши все те, про що не наважуються нам порадити ні Збігнев Бжезинський, ні Френсіс Фукуяма…