Той, що назвав місто

 
Юрій Андрухович
письменник
«Смичок був наше все», — написав я багато-пребагато років по тому, як ми познайомилися. Тоді ще ніхто не вживав слова «харизма». Тобто я, 17-річний першокурсник Українського поліграфічного інституту у Львові, не знав, як це назвати. Я просто німів від захвату. І не так брав приклад, як наслідував.

Відразу до уточнення: Смичок — не прізвище, а прізвисько, хоч і майже тотожне прізвищу — Смичек. Прізвисько вимагає наголошувати другий склад, а прізвище — перший. Прізвисько відвертіше апелює до музичного інструмента — альта, віоли, скрипки, контрабаса. На жодному з них художник Ігор Смичек не грає, але він усе одно музикант, причому видатний. Його гра на гітарі була воістину менестрельською. У своїй «Таємниці» я написав, що він, крім того, «був рокером і бітником і сурмив у старовинний ріжок з якогось південного степу». Коли наприкінці 1977-го ми з ним познайомились, йому щойно виповнилося 24. Він навчався на другому курсі художньо-графічного, я — на першому журналістики. Він мав за собою Одесу з училищем імені Грекова та солдатську службу. Я не мав за собою нічого.

Про нього всі говорили як про генія. Розбіжності виникали лише щодо того, в чому він геніальніший — у малярстві чи у графіці. Я в ті часи наважувався тільки прочитати йому один-два найновіші вірші напрочуд зрадливим і ламким, жахливо неприємним собі самому голосом. Вислухавши, він міг похвалити — принаймні якийсь рядок або два слова. Тоді я аж ціпенів від щастя.

Сам він любив читати іншим. Повертаючись до «Таємниці»: «Він читав уголос одне речення з першої-ліпшої книжки — і мені хотілося прочитати її всю. Він умів таким чином переповідати фільми, що з них якнайнаочніше вилазило все потаємне, до того ж виявляючись головним».

Нині я можу стверджувати, що мене формувала його близькість. У свої 22 я випускався з поліграфічного, ставши до певної міри зліпком його творів, теорій, жестів та інтонацій. Добре, що вікова різниця була в цілих 7 років, і я переживав нагальну потребу у святих. Не ловіть мене на слові «була». Різниця в 7 років, ясна річ, нікуди не поділась, але 24 і 17 — це зовсім не те, що 63 і 56. Із плином років ми стали ровесниками. Чи принаймні людьми з одного покоління.

Юрій Андрухович та Ігор Смичек
У попередніх життях ми зі Смичеком востаннє побачилися 1982-го. Це було знову ж у Львові напередодні мого випуску. Він уже рік як випустився, але заїхав у справах. Дивна річ — з усіх міст, на які міг претендувати його геній (Нью-Йорк? Париж? Київ? Сан-Паулу? чи, може, чорт забирай, Москва?), він зупинився на своєму рідному. Воно називалося Кіровоград, і обоє його батьків усе життя пропрацювали в тамтешньому музично-драматичному театрі імені Кропивницького. Про їхнього сина тепер, здається, можна сказати приблизно так само: все життя пропрацював викладачем тамтешньої дитячої художньої школи. Тоді, у 82-му, мені здавалося, що це якесь непорозуміння, дуже тимчасове. Невдовзі Смичек завоює світ і гримітиме виставками та перформенсами з усіх, які тільки є, лондонів та барселон.

Отже, рік номер 1982, Львів. Далі — якби це було кіно — мав би йти напис: «Минуло 30 років». І ми знаємо, яких і чого тільки в тих роках не діялося. А також — цитуючи знову себе, але з іншого приводу: «І стільки всього не збулося, що більше й не збудеться». Проте сценарій нашого фільму вимагає перестрибнути і все те, що діялося, й те, що не збулося. У нашому сценарії передбачено телепортацію з 1982-го у 2012 рік.

Тоді я вперше в житті потрапив до міста, яке все ще називалося Кіровоград. Про зміну цієї назви говорилося ще з часів незапам’ятних, а якщо точніше — з тих, які називають пізньоперестройковими. Але, в типовому для нашої країни стилі, й ця зміна загрузла серед боліт громадянської незрілості, демагогії, імітацій та маніпуляцій. Тому Кіровоград залишався Кіровоградом і в 90-ті роки, і в нульові, і згодом. Уже здавалося, що це назавжди. Глухий кут ситуації визначався тим, що прихильники зміни виступали далеко не єдиним фронтом: їхні пропозиції конфліктували між собою. Єлисаветград, Златопіль, Козацький, Скіфопіль, Екзампей — всіх і не перелічити. За великим же рахунком, протистояння зводилося до російсько-імперського (Єлисаветград) чи національно-патріотичного (фактично всі інші) варіанту. Щоб розрубати цей гордіїв вузол, експерти з Інституту національної пам’яті навіть запропонують Верховній Раді неідеологічну (таку, що просто констатує географічний факт) назву Інгульськ. Це було боягузтво, і воно, як ми знаємо, не пройшло.

Коли «житель міста викладач Смичек І. В.» вперше сформулював свою ініціативу з назвою Кропивницький, йому переважно сміялися в обличчя. На той час уже відновилися наші з ним контакти, спочатку лише телефонні. Він просив підтримувати його з ідеєю Кропивницького. Я не дуже вірив, що ця зміна реальна (в Україні часи були ще ті, януковицькі), але зрідка щось писав або говорив на цю тему. Поступово я втягувався, з’являлося відчуття, що не все намарне. Дехто починав вагатися, від різкого неприйняття дрейфуючи до «чому б і ні?».

Ігор Смичек
Але для того, щоб Кіровоград зміг стати Кропивницьким, слід було пройти через два катаклізми: вистояти на Майдані і втримати країну в нав’язаній Росією війні.

Смичекова ініціатива почала по-справжньому обростати прихильниками щойно після Майдану. Це додало сил і натхнення. Я виразно пам’ятаю той момент, коли опитування вперше засвідчили, що з усіх не-Єлисаветградів саме Кропивницький має найвищу підтримку. Коли у Верховній Раді зняли з розгляду Інгульськ, я зрозумів, що казкові переміни можливі навіть у її стінах. Художник, рядовий громадянин і ледь не «маргінал-мрійник», не наділений жодними владними важелями, організаційними й фінансовими ресурсами чи привілеями, не причетний до політичних партій, кланів та угруповань, одинак і для багатьох ледь не «городськой самашедший» — таки проведе в життя свою, здавалося б, таку безнадійну ідею!

14 липня він подзвонив мені з привітаннями. Насправді я мав би його випередити. І прочитати рядки з колись присвяченого йому вірша — про наївну віру не знати в що, яка чомусь зрушила гори.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s