Герої і легенди нової історії та їх суспільство

“Казали наприклад, що серед них (запорозьких козаків) завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники“ могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел“, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися“ на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов” (1).

  Козак-характерник у бою

Так історик Дмитро Яворницький описує козаків характерників. Але хто ж вони такі ці козаки?

Про характерників написано багато, але по суті це в більшому випадку домисли і фантазії, які базуються на псевдонаукових вигадках про волхвів, Ведичну Русь і так далі. Одним з таких прикладів є походження терміну характерник з далекої Індії, про яку тогочасне українське суспільство навряд чи щось знало. Про це деякі  писаки пишуть так: Перша частина терміну «хара»(«харе») в перекладі з санскриту означає «божа снага». Снага – це енергія (прана). Це саме та енергія, якою вміли користуватись характерники. Термін «характерники» може розшифровуватись також як ті, що володіють центром «хара». Звідси й «харакірі» – випускання життєвої енергії через центр «хара» до «ірі» – Ірію, слов’янського раю (інтересно звідки японці взнали про Ірій чи Вирій). Звідси також – «знахар» – той, що знає «хару», з відновлення якої повинно початись будь-яке лікування(2).

Втягуючи читачів в далеку Індію, такі автори забувають про Україну. Так в українській мові є такий термін, як “характер”, що в переводі з грецької означає  “риса”, “ознака” (3), і відповідно до нього характерник це людина з особливою рисою, ознакою. Як то кажуть і в Індію не треба ходити. Те саме з терміном “знахар”. В старі часи, ще говорили знахор або знахур, про що є згадки в художній літературі: “Зо всього свого князства [князівства] зібрав князь лікарів, знахурів — та ні один нічого не вдіє, ніхто поради не дасть (Олекса Стороженко, I, 1957, 54);  Сей на руках знав ворожити, Кому, знав, скілько віку жити, Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм. Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок (Іван Котляревський, I, 1952, 225)” (4). Тому індійський термін хара теж ніяк не вписується і в термін знахар, хоча термін і означає знавець. Тай ніякими енергетичними центрами і ніякою енергетикою українські знахарі ніколи не лікували. Це все відноситься до всіляких екстрасенсів і гуру, які появились на пострадянському просторі. Лікування знахарів базувалось на травах, зіллях, заклинаннях, замовляннях і магічних обрядах.

Іншою нісенітницею є походження характерників від волхвів. Так дехто вважає, що після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах і багаточисельних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди. Тут ми можемо згадати попередників козаччини XVI ст., таємничих степових бродників, вигонців галицьких (берладників) та інші військові громади (5). Як відомо з історії, не має жодного історичного джерела ні нашого, ні зарубіжного яке б  вказувало на існування на Русі своєрідних шаолінів. Та й згадки в літописах про волхвів відносяться до північних теренів Русі де зародилось Московське князівство і датуються ХІ ст. Що стосується бродників і берладників, їх вважають лише прототипами козаків, які жили у ХІІ – ХІІІ ст., тоді як перші згадки про козаків відносяться до кінця ХIV ст. і пов’язані вони з уходниками.

Уходники. Сучасна реконструкція

Але звідки ж тоді взялись характерники? Тут варто відійти від фантастичних історій і глянути на історію реальним поглядом. Згідно досліднику козацтва Леоніду Косенку, Запорозька Січ, як вільна спільнота сформувалася з представників різних верств населення (6). Були серед них і втікачі від панського гніту і татарських набігів, шукачі пригод, мандрівники, романтики і різного роду пройдисвіти, тюремщики, каторжники, засудженні на вбивство і так далі. За висловом історика Дмитра Дорошенка,”ці люди виглядали, як свавільні розбишаки ніж звичайні звіролови і риболови” (7). Тут не варто нічого цуратися. Люди за характером різні, є серед них чесні, скромні, благородні, а і є лихі, підступні шахраї. Час міняється, а людський характер ні. Отже й на Січ йшли люди різних характерів, поглядів і доль. Щось подібне можна спостерігати в аналогічній спільноті того часу – піратах, буканьєрах і флібустєрах.

Пірат – буканьєр

Як я уже зазначав, на Січ йшли люди з різними поглядами та характерами, а також професією і талантами. І ймовірно, що серед зачатків січового товариства можна було зустріти всіляких ворожбитів, людей з екстрасенсорним світосприйняттям та всіляких бродячих фокусників-ілюзіоністів та артистів, яких тоді називали скоморохаи або штукарями.

  
                             Скоморохи. Фреска з софійського собору. Київ, 1037 р.

Добре відомо, що скоморохами називали професійних артистів у часи Київської Русі й  пізнього середньовіччя. Вони відповідали формам синкретичного мистецтва і поєднували у собі таланти музикантів, співаків, танцюристів, комедіантів, акробатів, фокусників, дресирувальників тварин, жонглерів і мімів (8). Німецькй мандрівник Адам Олеарій мандруючи до Московського царства розповідає, що скоморохи робили різні штуки (мається на увазі фокуси) (9). У 1629 р. при царському дворі був охрещений німець-потішник (скоморох) Іван Семенов Лодигін, який навчив п’ятьох людей. танцювати на канаті й показував багато різних речей, серед яких були ілюзійні трюки. (10).

 Іван Семенов Лодигін показує фокуси боярам

Скоморохи багато подорожували Європою засвоюючи нові трюки та ділячись своїми. Особливо це відбувалось під час вигнання королем Філіпом-Августом у ХІІІ ст., фокусників із Франції, які після цього мандрували на схід, доходячи до Галича і Києва де контактували з скоморохами. Тут пригадується вміння характерників звільнятись від кайдан та мотузок, якими їх прив’язували вороги. Цей трюк являється традиційними репертуарами ілюзіоністів відомими, ще з стародавніх часів, які виконували александрійські фокусники, а у ХХ ст. вони набули слави завдяки знаменитому Гаррі Гудіні.

    Гаррі Гудіні перед виконанням трюку з самовизволення, 1899 р.

Писемні джерела ХVІ–ХVІІ ст. фіксують присутність скоморохів як представників окремого ремесла і платників податків у феодальний містах України. Тут, як і на Заході, існували своєрідні станові корпорації (гільдії, цехи), котрі об’єднували скоморохів і музикантів. Досліджуючи “поборові реєстри” давнього Дрогобича, Я. Ісаєвич побачив серед категорій платників поруч з бондарями, ковалями, кушнірами, шевцями та ін. також скоморохів і водоносів, які значилися в одній графі. Документально підтверджуються сплати ними податків у 1589, 1635, 1640, 1652, 1658 і 1663 рр. (11). Отже, як бачимо популярність скоморохів була великою. Деякі дослідники навіть вбачають вплив скоморохів на створення різдвяного вертепу.

  А. П. Васнецов. Скоморохи. 1904 р.

Період контрреформації, який розпочався в Європі після Тридентського собору 1545–1563 рр. ознаменувався значним посиленням католицької реакції, методичним наступом на всі форми єресей і вільнодумства. Жорстокій цензурі і переслідуванням піддається народна сміхова, театрально-видовищна культура та ії  носії – міми, жонглери, актори, музиканти та інші. Не маючи сили повністю винищити природний потяг людей до сміху і святкової розваги, реакційна світська і церковна влади обирає інший шлях, вона асимілює і перелицьовує народні традиції, робить їх провідниками ідей войовничого католицизму, насаджує крайні форми релігійної нетерпимості й фанатизму. З наступом контрреформації у багатьох країнах Західної Європи переривається давня традиція публічних карнавальних дійств і процесій, які супроводжувалися виступами блазнів й виконанням комедійних фарсів (12). Україна яка в цей час входила до складу католицької Польщі і Великого князівства Литовського, яке під впливом Польщі окатоличувалося, не була вийнятком. Тож скоморохам було чого боятися. І якщо, польська влада та католицьке духовенство переслідувало їх, то Січ була ідеальним місцем де можна було знайти захист, адже там приймали всіх бідних і знедолених.

Що стосується ворожбитів, то про них відомо з давніх часів. Не варто відкидати їхнє походження від волхвів, але в силу історичних обставин (прийняття християнства, вплив візантійської культури, вчасності в магічному плані) язичнецький вплив на формування народної магії має опосередкований характер. Проте народна магія мала великий вплив на населення, адже в Україні здавна були поширені магічні обряди та дійства пов’язані із календарною обрядовістю та повсякденним життям. В кожному селі був свій ворожбит чи знахар. Саме вони  за допомогою замовлянь та цілющих трав роблять людям користь, лікують від усіляких хвороб, допомагають у любовних приворотах, сприяють, а інколи й перешкоджають полюванню або рибальству, допомагають людині позбутися будь-якого виду нечистої сили (13). А карпатські знахарі-мольфари відомі, передусім, як заклинателі небес. Мольфарів, які здатні приборкати хмари, кличуть “хмарниками”. “Градівникам” підвладні град і блискавка. Є й мольфари-віщуни, які бачать минуле і майбутнє, “примівники” зцілюють недуги травами. Подейкують, що раніше мольфари влаштовувалися на роботу до багатих господарів -селян. Вони відганяли грозові хмари від полів, де визрівав урожай, а натомість вдячні господарі обдаровували магів зерном (14).

Знаменитий мольфар Михайло Нечай

Український етнолог і фолькльорист Павло Чубинський вважав, що знахарі наділені надприродніми якостями, оскільки народжуються під особливою планетою (15).

Т. Г. Шевченко. Знахар. 1841 р.

Тому варто припустити, що з часів уходництва XV – XVI ст. була потреба в таких знахарях, які могли зцілити хвору чи поранену людину та посприяти за допомогою магічних дійств вдалому походу. А з формуванням козацтва та Січі, потреба в таких людях набула більшого сенсу. Влившись у ряди козацтва фокусники-скоморохи та ворожбити приспособлювали свої знання, вміння та навички до січового життя та воєнних дій, передаючи своє мистецтво учням та послідовникам з яких  сформувався прошарок характерників. Тут не має нічого дивного, адже й японські ніндзя використовували фокуси і трюки, видаючи їх за надприродне для залякування ворога. Особливо в цьому відзначився ніндзя ілюзіоніст XVI ст. Като Дандзо (16). Це психологічний аспект, ціль якого вплинути на маси. В добавок використання магічних обрядів, заклинань і замовлянь претворювало характерника в надприродну істоту в очах сучасників.

Використана література

1. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – С. 176.
2. Котляр Ю. В. Козаки-характерники: ведичний і фольклорний аспекти. – Режим доступу:http://www.spadok.org.ua/charakternytstvo/kozaky-charakternyky-vedychnyy-i-folklornyy-aspekty
3. Словник української мови// Академічний тлумачний словник (1970—1980). – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/kharakter
4. Там само.
5. Хто такі козаки-характерники// Аратта. – Режим доступу: http://aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=924
6. Косенко Л. О. Козаки лицарський орден України. – Харків, 2009. – С. 61.
7. Дорошенко Д. Нарис з історії України. – К., 1992. – Т 1. – С.  149 – 154.
8. Курочкін О. З історії українських скоморохів. – Режим доступу: http://janina-book.com/skomorohy.html
9. Пономарьова В. Т. Таємниці знаменитих фокусників. Чудеса та фокуси від давнини до сьогодення. – Донецьк, 2006. – С. 150.
10. Там само. – С. 160.
11. Ісаєвич Я. З історії Дрогобича ХVI–ХVIII ст. // Наукові записки Інституту суспільних наук АН Української РСР. – К., 1961. – С. 7.
12. Курочкін О. З історії українських скоморохів. – Режим доступу: http://janina-book.com/skomorohy.html
13. Товстий В. П. Легенди та міфи України. – Харків, 2005. – С. 64.
14. Незвідана Україна: мольфари – маги Карпат. – Режим доступу:http://ua.igotoworld.com/ua/article/435_neizvedannaja-ukraina-molyfary-magi-karpat.htm
15.  Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – СПб., 1871 – 1877. – С. 468.
16. Като Данзо, Тоби Като – ниндзя-чародей. – Режим доступа: http://mitsumono.ru/history/635-katodanzo/

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s