«Примус до Кропивницького»: правда і бреня про перейменування Кіровограда не від Євгена Золотарьова

 Є такий маловідомий, але охочий до замовного та антиукраїнського писака Євген Золотарьов. Як пише він, що перше й головне, що треба знати про перейменування 230-тисячного міста в центрі України на Кропивницький, і про що мовчать центральні канали – те, що біля 82% його мешканців не те що не хотіли цієї назви, а мабуть просто нейтральні. А чому? А тому, що розуміють, що при існуючій законодавчій базі їх думки і бажання ніякої ваги не мають. В диспутах та обговореннях можна лише персваритися та «пар випустити» – і все. Все інше вирішує лише Верховна Рада України. А про що свідчать результати так званого зфальшованого,як і все інше від «руського міра» соціологічного опитування,  нібито проведеного в Кіровограді авторитетними КМІСом та групою «Рейтинг» у квітні поточного року? А про те, що як дурили громадськість підробками, так і досі продовжують дурити. Дурисвіти одним словом буде сказано.

Взагалі, завершення української декомунізації перейменуванням Кіровограда на Кропивницький, подане у нормальних тонах більшістю ЗМІ,  Що дуже не подобається проросійському лобі п’ятої колони. А те, що воно залишило по собі цілу низку дуже незручних питань, то справа така , що всім не догодиш одночасно, тим більше нахабним москалям.  Та є і слушні питання.  Наприклад, чому жоден з мажоритарників, обраних на Кіровоградщині, не голосував за це рішення? Або чому колотнеча навколо другорядного обласного центру продовжувалась так довго, хоча багатомільйонний Дніпро вже давно отримав нову назву? Питань ще багато, і ми дамо на них відповідь. А тому що дуже потужно працювала московська агентура на всіх рівнях. Навіть пана Панченка переконали, що не набереться 226 голосів за Кропивницький. І він повіривши в це приїхав до нині вже Кропивницького за місяць до реального перейменування «схрещувати хохлів з канапами» на  вже прогорівшому рік тому «проекті «Златопіль»

Отже, «протестна меншість» містян, яку у багатьох повідомленнях відомо з яких причин називали «проросійською», насправді становить  не все населення обласного центру, який дав східному фронту біля 1,5 тисячі бійців, значна частина яких – добровольці, і у якому майже щотижня ховають земляків, загиблих у зоні АТО, зокрема військових з розквартированого саме тут легендарного 3 полку спецназу, а лише  зфальшовані 12-13% з обдуреними «на святості».
Так, під час немасових виступів протии нібито  нав’язуваних мешканцям міста новостворених назв, справді лунали заклики на кшталт «Слава новоросії!» та «Путін, прийди!» Є безліч аудіо та відеодоказів того, що це робили свідомі провокатори з не чисельної, проте дуже агресивної місцевої групи руского міра». А приписали це опонентам, тупо роздмухуючи сарказм і свій бік.  Хто не волав тогоз присутніх, не може перконати, що він не хотів того робити. Просто «кишка тонка» до сміливих вчинків, і перемогла звичка робити все з підтишка. Тому жарт кропивничанина Ігоря Козуба записали до свого активу, а на нього самого по іронії долі  і за звичаєм совка настрочили донос «куди треба». Йому пригадали навіть, що він  працював свого часу інструктором відділу пропаганди місцевого райкому КПРС.

Євгенові Золотарьову «очевидно», що народні депутати з регіону, насправді добре знайомі з реальною картиною його суспільної думки, усвідомлювали репутаційні ризики, які може принести голосування за небажану їхніх для виборців назву. Навіть один з співавторів скандальної постанови,  Станіслав Березкін з «Відродження», обраний у 100-му одномандатному окрузі, який охоплює частину Кіровограда, не прийшов у парламент в день голосування, нібито навмисно..

Обраний у 99-му  окрузі, безпосередньо в обласному центрі Костянтин Яриніч з «Солідарності», відреагував на голосування «за Кропивницький» вкрай різко, назвавши його прикладом цинічного брехливого особистісного ставлення до українського народу та вказавши на низку допущених порушень закону та регламенту. Він також зазначив: одразу після прийняття рішення ним був зареєстрований проект постанови про його скасування, і до моменту розгляду та голосування за цей проект спікер просто не мав права підписувати документ. Але сам особисто просто втік з голосування, а все вище наведене робив потім, залишивши схованку. Духу голосувати проти назви Кропивницький в нього не вистачило. І який цинізм у висловах нардепа!

З 7 представників Кіровоградщини у Раді зелені кнопки спрацювали лише у двох –  об’єкту цькування  продажними горе- журналістами Олександра Горбунова, який потрапив у Раду за списком «Народного фронту», та Дмитра Лінька.

Неоднозначному голосуванню, яке нібито в чергове пішло у розріз з рекомендаціями Венеціанської комісії (перейменовувати населені пункти мають їхні громади), жодному сюжеті місцевих собкорів центральних каналів ТВ – не тільки «плюсів» та «п’ятого», а й інших більш поміркованих – ані слова про результати згаданої соціології, ані про рішення міськради від 10 червня, яким місцеві депутати, представники громади, висловили свою зрадницьку не підтримку назви «Кропивницький». Жодного слова про існування офіційного документу, який був направлений і в профільний Комітет, і керівництву парламенту, не було сказано і Андрієм Парубієм під час винесення рішення на голосування. Навпаки, він заявив, що питання зі всіма погоджено. І правильно зробив, бо скільки можна було йти на поступки невидимому і видимому  ворогові у цій гібридній війні?

Кажуть, що юридичні та соціологічні факти, а й коментарі  проросійських істориків та експертів з іншою точкою зору або були проігноровані більшістю ЗМІ, або не потрапили до ефіру, або були подані окремими висмикнутими з контексту фразами для суто формального «дотримання балансу», або підмінені посиланнями на відверто неадекватних випадкових людей, яких завжди вистачає по обидва боки будь-якого протистояння. А скільки можна йти на поступки прихованим друзям Москви?

Всі нібито  відходи і відскоки від журналістських стандартів під час висвітлення декомунізаційної кампанії у Кіровограді можна пояснити, за Євгеном Золотарьовим,  досить просто: « Вочевидь, спрацювали ті ж важелі, які спонукали голову так званого Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, який насправді є органом виконавчої влади, профільний Комітет Ради та 230 народних депутатів протиснути перейменування чвертьмільйонного міста завідомо всупереч думки більшості його мешканців. Останнім залишилось з подивом та обуренням спостерігати черговий епізод гонитви за кон’юнктурою моменту та оваціями патріотично налаштованих українців, яким кіровоградське питання впродовж останнього року послідовно подавали як «протистояння проукраїнських сил та проросійської меншості». А так воно і є – кіровоградське питання впродовж останнього року  завжди було «протистоянням українських сил в Україні та проросійської меншості поросійщеного міста», при тому підлої та брехливої!

«Примус до Кропивницького»:  правда і бреня про перейменування Кіровограда не від Євгена Золотарьова

Читать полностью: http://h.ua/story/431835/#ixzz4J5quT71y

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s