Менше 5 відсотків пісень українською звучить в ефірі радіостанцій

Менше 5 відсотків пісень українською звучить в ефірі радіостанцій

Якщо врахувати кількість офіційно зареєстрованих в Україні проросійських організацій, які отримують фінансування з РФ, то картина діяльності ворожих спецслужб стане реально загрозливою для національної безпеки

Про кремлівську агресивну політику просування російської мови на теренах України як важкої зброї в гібридній війні, а також про реформу української мови як питання національної безпеки — Валерій Король, доцент кафедри військової журналістики Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Нещодавно Бережанський район на Тернопільщині став ареною протистояння з російським агресором, який діє на абсолютно законних підставах (якщо вірити офіційним відповідям, які надсилає бережанцям Національна рада з питань телебачення і радіомовлення).

Суть справи полягає в тому, що єдина в районі ФМ-радіостанція почала мовити російською. Причиною обурення стало те, що на розважальному ФМ «Радио Пятница» низькосортний російський шансон вкупі з такою ж попсою нещадно ріже слух бережанців. Прояви ж «русского мира» в репертуарі радіо місцеві мешканці взагалі розцінюють як «ідеологічну диверсію».

До протестних заходів місцевих активістів підключились діячі культури, освіти, журналісти й навіть духовенство. У Facebook поширили звернення громадян району по допомогу до «всіх небайдужих». Бережанці волають про необхідність захистити рідну мову та виступають «проти окупації нашого культурного простору».

Втім, це вже голос відчаю. Адже перед цим громадськість разом із міською владою зверталась до міністра інформаційної політики з проханням про допомогу, однак не отримала навіть відповіді. А відповідь Національної ради з питань телебачення і радіомовлення лише викликала нові обурення, оскільки чиновники повідомили, що діяльність державного підприємства «Новий обрій» («Радио Пятница») відповідає вимогам закону «Про телебачення і радіомовлення». Враховуючи, що це єдине в районі ФМ-радіо, постає закономірне питання: як таке сталося і кому це вигідно?

Варто зазначити, що лише після наполегливих звернень до всіх державних інстанцій, до ЗМІ Нацрада України з питань телебачення і радіомовлення зрештою призначила позапланову перевірку ДП «Новий Обрій» («Радио Пятница»).

Ситуація в Бережанському районі набула публічного розголосу, і це дало змогу громадськості добитися бодай уваги відповідних посадових осіб. Однак сказати, що такий стан речей є зараз винятковим, не можна. Засилля «русского мира» навіть за умов фізичної агресії з боку путінської Росії відбувається по всій Україні. Це є ніщо інше, як креативно-сценарні прояви комунікаційно-контентних агресій як технологічного вторгнення в життя громад. Такі агресії путінці різноформатно здійснюють на всій території нашої країни за допомогою глобальних технологічних інфраструктур, мереж, агентів впливу та елементарного матеріально-ресурсного фактору, на який без тіні сумніву ведуться як місцеві, так і столичні чиновники, політики, працівники пера у стилістиці гібридних дій путінського месіанізму тощо.

На провідних радіостанціях лише кожна двадцята пісня лунає українською мовою, тоді як російською — майже кожна друга

Щоб не бути голослівним, наведу результати дослідження, проведеного в березні 2015 року соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту США (International Republican Institute, директор — сенатор США Джон Маккейн). Мета цієї роботи полягала у вивченні багатоаспектних особливостей мови спілкування в Україні. Соціологія проводилась в усіх обласних центрах, окрім окупованих центрів Донбасу та Криму. В межах дослідження опитано 17 тис. респондентів безпосередньо в обласних центрах.

Одразу зазначу, що за результатами цієї соціологічної роботи «абсолютна більшість мешканців обласних центрів у Західній Україні й відносна більшість у Центральній Україні спілкуються вдома українською мовою». Цей показник становить у Львові 93%, у Вінниці — 70%, у Черкасах — 52%, у Полтаві — 47%, у Києві — 27%. Значна частина містян спілкується вдома як українською, так і російською.

Під час соціологічного дослідження здійснювався моніторинг п’яти радіостанцій із найвищим рейтингом. Часові параметри — з 16 до 20 години у будні дні.

Із 1200 хвилин (20 годин) сумарного моніторингу програми та пісні українською мовою становили відповідно 22,6% ефірного часу. Але такий результат отриманий лише завдяки Першій програмі Українського радіо, де частка мовлення українською становить 91,7%.

Під час моніторингу в ефірі п’яти радіостанцій, як свідчать дані дослідження, пролунало в сумі 184 пісні, з них лише 9 (!) — українською мовою, 74 — російською, 101 — іншими мовами (більшість з яких — англійською). Тобто якщо загальну кількість пісень, що лунали у прайм-тайм на провідних радіостанціях, взяти за 100%, то пісні українською мовою становили лише 4,9%. Водночас пісні російською мовою зайняли 40,2% від загальної кількості.

Факти тотального різноформатного засилля російського контенту із сурковсько-путінською акцентацією наразі можна спостерігати в багатьох регіонах України. Відбувається це з відповідним комунікаційно-контентним креативно-сценарним супроводженням у ЗМІ та засобах масової комунікації. Розмовами про те, що громадянський патріотизм українця не залежить від мови спілкування, прикриваються дії різноманітного ігнорування чиновниками як центрального, так і місцевого рівня державної мови або сприйняття ними проблем державної української мови та культурно-ментальних дискурсів територій як неважливих на даний момент. Причому робиться це навіть за умов військово-безпекового протистояння з путінською Росією.

Одна із цілей російської пропаганди — послабити відчуття патріотизму

Хотів би звернути тут увагу на те, що ідеологічний концепт просування, вживлення та нав’язування «русского мира» передбачає найактивніше вживання всіма апологетами — від найвищих чиновників до «бійців ідеологічно-кремлівського фронту» із пропутінських ЗМІ — таких термінів, як «суверенна демократія», «модернізація» та « патріотизм». Забалакування й постійне нівелювання такого сильного та суспільно-енергетичного поняття, як громадянський патріотизм, якраз і є однією з цілей путінських політтехнологічних центрів глобального комунікаційно-контентного вторгнення в життя громад по всьому світу.

Єфрем Лукацький, фотокор агентства Associated Press:

«Міць інформаційної зброї я відчув під час війни в Донбасі. Якби не журналістика, вірніше, пропаганда, замаскована під неї, війни б не було, вона розпалила ненависть в людях. Я знімав останній проукраїнський мітинг в Донецьку. На моїх очах люди з кілками, прутами, в бронежилетах і касках били дівчаток-студенток, а міліція не діяла. За моєю спиною стояв кореспондент LifeNews, який у прямому ефірі розповідав, що фашисти-бандерівці щойно побили мирний проросійський мітинг, тобто викладав все з точністю до навпаки».

Це підтверджують, зокрема, і наші європейські партнери. Так, міністр культури Латвійської Республіки Даце Мелбарде минулого року в інтерв’ю українському виданню заявила: «Одна із цілей російської пропаганди — послабити відчуття патріотизму».

За такого відношення чиновників до державної мови зростає агресивне несприйняття української мови посадовцями різних державних та приватних установ і організацій. Так, минулого року працівниця митниці київського аеропорту Жуляни попри законні претензії пасажира щодо спілкування державною мовою принципово відмовилася переходити на українську. Водночас вона обслуговувала іноземця англійською без жодних проблем.

За умов зростання динамічних реалій креативно-технологічної комунікаційно-контентної агресії Кремля в Україні (на тлі фізичної) мовна (контентна) проблема стає ключовою для національної безпеки і, зокрема, військово-безпекового сектору.Чомусь фахівцями з питань інформаційної війни рідко береться до уваги той факт, що потенційними об’єктами російської пропаганди за допомогою прямих та опосередкованих механізмів комунікаційно-контентного впливу є саме російськомовне населення. А там, де частка такого контингенту зовсім мала (територія Західної та частково Центральної України), застосовуються технології культурно-мистецького проникнення російсько-пропагандистського контенту, що ми бачимо на прикладі «Радио Пятница» на Тернопільщині.

Фінансування Федеральної цільової програми «Російська мова» на 2016–2020 роки збільшилося утричі в порівнянні з попередніми роками

Варто звернути увагу на агресивну політику просування російської мови за межами Російської Федерації. За офіційними даними, фінансування Федеральної цільової програми «Російська мова» на 2016–2020 роки збільшилося утричі в порівнянні з аналогічною попередньою програмою і тепер становить 6 млрд руб. Неважко дійти висновку, що частка цих коштів, спрямована в Україну, є, мабуть, найбільшою. І такий «щедрий» фінансовий підхід приносить свої плоди: на різних рівнях українські патріоти стикаються з проявами антидержавницьких дій з боку… власних громадян. Так, у лютому цього року вчителя російської мови та літератури Знам’янської загальноосвітньої школи №3, що на Кіровоградщині, Наталю Артем засудили на три роки (умовно, з іспитовим строком два роки) за розповсюдження сепаратистських настроїв та ведення антидержавницької пропаганди.

Дії цієї особи направлялись кураторами з Росії, про що вона знала достеменно. Однак без всяких сумнівів погодилася адмініструвати інформаційне наповнення спільнот «Кировоград Новороссия» та «Новороссия — наша земля/Русская весна». Згодом вона розмістила на своїй сторінці в соціальній мережі «ВКонтакте» так званий Акт о провозглашении государственной самостоятельности Кировоградской Народной Республики, який, за висновком спеціалістів, містив публічні заклики розпочати збройну боротьбу проти державної влади в Україні з метою зміни конституційного ладу.

Таких проявів прямої антидержавної діяльності можна нарахувати чимало лише за інформацією у ЗМІ. Так, СБУ періодично повідомляє про затримання місцевих мешканців у різних регіонах за різні дії, спрямовані проти держави, — розповсюдження газет сепаратистського спрямування «Новороссия», інших друкованих матеріалів, ведення агітаційної роботи тощо.

Однак тривожним є те, що реагування відповідних державних служб, зокрема судів, на такі факти досить слабке. До того ж воно не набуває достатнього розголосу та відповідної оцінки з боку суспільства. Так, два роки і два місяці Печерський суд Києва розглядав позов секретаря Національної спілки журналістів України Гліба Головченка, автора телепередачі «Телевізійний прес-клуб із Глібом Головченком» миколаївського телеканалу ТАК TV до ТОВ «Об’єднання російських телеканалів», ЗАТ «Первый канал. Всемирная сеть», ВАТ «Первый канал» Російської Федерації щодо визнання недостовірною інформації, яка була оприлюднена в сюжеті «Первого канала», спростування цієї інформації та стягнення моральної шкоди. Ще в березні 2014 року російські пропагандисти використали фотографії з телепередачі Головченка із його власним зображенням і за кадром повідомили про підготовку «штурмовых групп и диверсионных отрядов». Позов став результатом відмови «Первого канала» від спростування та вибачення.

Два роки Головченко та громадськість чекали на справедливе рішення «найкращого» суду України. Це рішення могло стати прецедентом щодо подальшого подання позовів українськими громадянами до кремлівських ЗМІ, які ведуть масовану пропаганду і в переважній більшості надають викривлену або просто брехливу інформацію.

Але суддя Батрин О. В. ухвалила інше рішення і, за словами Гліба Головченка, «стала на бік російських пропагандистів».

Та повернімось до випадку із знам’янською вчителькою — це поодинокий приклад практичного застосування апологетів «русского мира». Якщо врахувати кількість проросійських (а фактично, пропутінських) організацій, офіційно зареєстрованих в Україні, які отримують повноцінне фінансування з РФ, то картина комунікаційно-контентної діяльності ворожих спецслужб стане не просто вражаючою, а реально загрозливою для національної безпеки. До слова, на 1995 рік російських організацій в Україні (відповідно до закону «Про національні меншини в Україні») нараховувалось 24. За десять років їхня кількість зросла до 70. «Русское движение Украины», «Русская община Украины», «Русский совет Украины», «Русское собрание» — список можна продовжувати. До цих громадських організацій згодом доєднались партійні організації, такі, як «Руський блок», «Союз», «Слов’янська партія» та інші, які, за висновками політичних експертів, «є носіями ідеології російського націоналізму».

Однією із засад «русского мира» є активне (залежно від ситуації — агресивне чи м’яке) просування російської мови та культури на всіх теренах, які підпадають під поняття «інтереси Російської Федерації».

Існує пряма залежність між мовою спілкування респондентів та їхньою вразливістю до проявів російської пропаганди

Тут варто звернутися до результатів досліджень, проведених Київським міжнародним інститутом соціології, а також соціологічною групою «Рейтинг» (відповідно у лютому 2015 року та у серпні й листопаді 2014 року). Ці опитування підтвердили пряму залежність між мовою спілкування респондентів та їхньої вразливістю до проявів російської пропаганди.

Дослідники КМІС ввели нову оціночну характеристику для розуміння глибини проникнення російського пропагандистського контенту у свідомість пересічного українського громадянина — індекс результативності російської пропаганди (РРП). Він мав визначати адекватну відповідність сприйняття респондентом логічного ланцюжка основних тез, які пропонувались у ході опитувань: «Майдан організували американці разом із націоналістами ― в результаті Майдану до влади прийшли націоналісти, які загрожують російськомовному населенню України, ― Крим і Схід України були в небезпеці ― Крим вдалося захистити, включивши його до складу Росії, а Схід повстав і хоче незалежності та гарантій безпеки ― націоналісти, що незаконно прийшли до влади, почали війну зі своїм народом».

Дослідження проходило по всій Україні, включно з тимчасово окупованими районами Донецької і Луганської областей. Виняток — лише Крим. Для україномовного населення індекс РРП становив 15 одиниць, для російськомовного — 38. Висновки, таким чином, на поверхні — російська пропаганда, незалежно від того, в яку «обгортку» упакована, є ефективною насамперед у російськомовному середовищі. Тобто найвразливішими для ворожої пропаганди залишаються східні й південні регіони України.

Такий стан речей є результатом продовження засилля пропутінського контенту через російськомовні громади в країні. Попри зміни в суспільстві, які відбулись після Революції гідності, бойові дії (у форматах гібридного тероризму) на Донбасі, де українські захисники протистоять військовим агресіям путінців, у сфері комунікаційно-контентної безпеки наразі не намітилося суттєвих зрушень на краще.

Таким чином, можемо констатувати, що комунікаційно-контентні агресії з боку путінської Росії є комплексним багаторівневим креативно-технологічним, витонченим просуванням різноформатних проблематик, тем, ідей, фундаментальним підґрунтям яких є ідеологічний концепт «русского мира», для досягнення комунікативного проникнення в різні соціальні верстви споживачів інформаційного продукту з метою унеможливлення українського національного спротиву та відновлення патерналістського стану українського суспільства як передумови повернення країни в орбіту Російської імперії з подальшим тотальним нищенням середовищ із гуманістичними цінностями мирної цивілізації.

В більш ширшому розумінні, якщо брати до уваги зусилля путінської Росії на цьому напрямі в Європі та інших країнах світу, комунікаційно-контентні агресії — це комплекс державно-корпоративних та релігійно-конфесійних спеціальних заходів, спрямованих на створення іншої, віртуальної дійсності у свідомості пересічних громадян різних країн світу, а також реальне формування громадської думки для переформатування на цій базі державно-адміністративних устроїв у визначеній як ціль державі або групі держав.

Менше 30% газет в Україні видається українською мовою

Сьогодні ми змушені констатувати, що менше 30% газет в Україні видається українською мовою. Для журналів та інших періодичних видань (станом на 2014 рік) ця цифра значно менша — 9,9%, притому що ще 2010 року вона сягала майже 20%.

Характерним є і те, що російська мова у прай-тайм на восьми найпопулярніших телеканалах займає 44%, двомовність становить 26%, а на українську мову залишається лише 30% найкращого часу для перегляду телепередач (дані 2015 року).

Пояснюється така ситуація тим, що традиційно український бізнес насправді був російським або, в кращому випадку, російськомовним. Йдеться про власників бізнесу, які за своїм походженням або пріоритетами сповідували політику прихильності до колишньої метрополії. Тому питання української мови для них було не лише непріоритетним, але й таким, що викликало ідіосинкразію. Незважаючи на плин часу ситуація в цій сфері майже не змінилася.

Саме в цьому криється розгадка, чому, наприклад, низка відеофільмів про видатних діячів української культури і науки, а це понад 80 десятихвилинних серій, які створив культуролог Марко-Роберт Стех, не стала подією на жодному центральному каналі. Для всіх них це був так званий неформат. Погодився продемонструвати ці стрічки лише київський регіональний телеканал.

Така ж доля спіткала пластиліновий мультсеріал «Моя країна — Україна». Кожна із 26 серій цього мультика присвячена українській народній казці або історії якогось визначного міста чи села. Тривалість кожної історії, які створила студія «Новаторфільм» за сценаріями Сашка Лірника та інших митців, не більше чотирьох хвилин. І знову від провідних телеканалів, серед яких «1 + 1», «Інтер», «Україна», звучало звичне «неформат». Погодився транслювати мультсеріал один телеканал — «Громадське ТБ».

Якщо співставити всі ці пазли повзучого просування російської мови, пропаганди на цій базі «русского мира» та одночасного витіснення української, ми побачимо цілісну картину різноманітних комунікаційно-контентних гібридних агресій проти України, які здійснюються на постійній основі, за чітким планом та з визначеною метою.

Ба більше, комунікаційно-контентні агресії стали путінським ноу-хау щодо динаміки експансій та формування заданих форм віртуальної дійсності в певних соціальних середовищах.

Тенденції, які притаманні комунікаційно-контентним агресіям з боку Кремля:

— створення в комунікаційних середовищах громадян різних країн постійної напруги у взаємовідносинах між українцями й росіянами, іншими народами (формування сталих енергетик агресивного середовища);

— використання культурно-мистецької, освітньої, спортивної та інших немілітарних сфер для вживлення у свідомість українців заданих пропутінських контентних акцентів;

— підтримання панівного стану брендової російськомовної періодики в усіх, переважно східних та південних, регіонах України;

— застосування методик нейролінгвістичного моделювання в сегментовано-контроверсійних групах соціальних мереж;

— тотальне застосування різноманітних за форматами брутальності маніпулятивних практик в телевізійних програмах російського телебачення та окремих каналах українського.

Яким вбачається вихід із цієї ситуації?

Пропозицій на сьогоднішній день розроблено на різних рівнях державного та волонтерського спротиву чимало. Однак глобальною стратегічною проблемою управлінських інституцій в Україні залишається відсутність цілісного суспільно-державного бачення комунікаційно-контентної проблематики як домінуючої складової інформаційної безпеки держави. Це бачення має фіксуватись на рівні стратегічного координаційно-сервісного центру комунікаційно-контентного моделювання мирного життя як ефективного інструменту спротиву різноформатним агресіям путінізму.

Зупинимось на кількох із таких пропозицій. Так, у короткостроковій перспективі доцільно було б невідкладно ухвалити комплексне законодавче рішення стосовно мовної ситуації в країні. На період до завершення військових дій на Донбасі та звільнення Криму від окупації путінською Російською Федерацією необхідно застосовувати тимчасові норми щодо використання державної мови у засобах масової інформації, де частка української має бути не менше 70–80%. Це має стосуватися всіх без винятку ЗМІ, тобто як державних і комунальних, так і приватних. Причому нагальним є крок щодо термінового зупинення дії ухваленого минулого року закону про роздержавлення ЗМІ та створення для державних і комунальних ЗМІ окремої програми реалізації державної інформаційної політики на період до завершення бойових дій та відновлення державного кордону на Донбасі.

Вся публічна аргументація щодо путінських технолого-креативних мемів для європейських еліт про утиски прав і свобод російськомовного населення України, якою будуть переповнені ті ж пропутінські ЗМІ, має розбиватися об тверду цивілізаційну волю керівництва держави. Бо в цьому випадку ми маємо справу не стільки з проблемою мови — російської чи української, — скільки з креативно-індустріальним комплексом комунікаційно-контентних агресій Кремля, які здійснюються через використання домінуючої лінгвістичної палітри саме російськомовного контенту.

Ці агресії відрізняються від фізичних тим, що діють повільніше й більш приховано, але за різноформатним враженням свідомості та душ наших співвітчизників чинять шкоду значно більшу, і, що ще важливіше, це враження (занапащення) може наноситися на будь-яку частину території і на будь-яку частину населення будь-якої країни.

Дія ж таких комунікаційно-контентних агресій може тривати до безкінечності, тобто, іншими словами, до повної перемоги агресора у змістах, смислах, акцентах і навіть суспільній енергетиці ізоляціонізма.

Інша фундаментально-принципова пропозиція полягає в кардинальних змінах щодо мовної державної політики майданної України, а саме — відмові від кириличної абетки та поверненні до латинського письма. Це було б реальним креативно-технологічним спротивом глобальному гібридному тероризму, який продукує Кремль.

Така пропозиція вже тривалий час обговорюється в наукових та журналістських колах, однак вона не має необхідної стратегічно-цивілізаційної підтримки на вищому державному рівні, особливо в межах безпекового та дипломатичного секторів моделювання майбутнього.

Почнемо одразу з мінусів цієї пропозиції. Як не дивно, але цих мінусів аж один. А саме — всім нам потрібно перенавчатися. Втім, для дітей це не буде проблемою — вони сприйматимуть латинку навіть краще, ніж дорослі свого часу кирилицю.

Трохи історії. Кирилиця, якою ми з діда-прадіда користуємось, насправді є штучно нав’язаною українцям абеткою штучної церковнослов’янської мови. Відбувалась така трансформація з посиленням християнства на теренах України. Бо до цього наші пращури користувалися рисками й різами. За свідченням дослідників, риски й різи є прототипом етруського письма, з якого згодом вийшла латина.

Українці минулого активно користувалися саме латинською абеткою. Взяти хоча б королівство Данила Галицького, де всі ділові папери велись латинською мовою та українською латинкою. Рукописні твори за часів гетьмана Богдана Хмельницького теж створювались українською мовою за латинською абеткою.

До речі, ще 2013 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект про використання латинського алфавіту в українській мові. Крім усього, латинською абеткою послуговуються країни євроатлантики (крім Болгарії). Варто згадати, що і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, говорячи у посланні до парламенту про перспективи розвитку держави до 2050 року, заявив про необхідність переведення казахської мови з кирилиці на латинський алфавіт.

І, нарешті, наприкінці травня завершилась довготривала робота з переведення кримськотатарського алфавіту на латинську графіку. Про це повідомив радник міністра освіти і науки України, голова робочої групи з розробки та впровадження нового кримськотатарського алфавіту Ельхан Нурієв.

Тому сьогодні ми маємо повне право говорити про повернення не лише до історичних засад, але й до нашої європейськості, від якої українців відвертали кілька століть поспіль цілеспрямованою брутально-ментальною православною русифікацією.

І насамкінець, звільнитися від російсько-радянської імперії назавжди ми зможемо, лише змінивши абетку. Тому питання реформи української мови є стратегічним, і, зрештою, це питання надзвичайної ваги — національної безпеки.

*З виступу на міжнародному форумі «Комунікаційно-контентна безпека в умовах гібридно-месіанських агресій путінської Росії», який відбувся 9–10 червня 2016 року у Військовому інституті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА

Читайте також: Гібридний тероризм: пости в соцмережах можуть підняти революцію, а «Кобзар» чи Коран — створити нову націю

 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s