Два вихідці з Кіровоградщини по різні сторони конфлікту на Донбасі

Сайт німецької газети «Bild» недавно назвав «смотрящим» від Росії над окупованими районами Донбасу віце-прем’єра Росії та близького друга Путіна Дмитра Козака, а його підручними – заступників міністрів економічного розвитку і фінансів Сергія Назарова і Леоніда Горніна. 
За роботою цього «тіньового уряду», як стверджує видання, наглядає Федеральна служба безпеки Росії. І того достатньо, щоб назвати будь-яку допомогу «нещасним» сепаратистам далеко не гуманітарною.
Дмитро Козак
Козак народився у селі Бандурове Гайворонського району. Закінчив юридичний факультет Ленінградського ДУ, який випустив також  Дмитра Медведєва і Володимира Путіна та багатьох інших високопоставлених російських діячів. П’ять років займався юридичною практикою в різних іпостасях, аж поки не потрапив 1990 року до мерії Санкт-Петербурга і став «головним юристом Смольного». Запам’ятався службовцям тим, що тоді часто запирався в кабінеті, а відвідувачам треба було знати особливий стук, на який чиновник відгукувався. Зблизився з Путіним, коли той наглядав за зовнішніми зв’язками міста на Неві. Попрацював трохи там навіть віце-губернатором. У серпні 1999 року однодумець і особистий друг Путін закликав очолити апарат уряду при ньому. Так на федеральному обрії засяяла нова зірка, котра, втім, не випиналася серед інших. Таким невигадливим методом пережила прем’єрів Касьянова, Зубкова, Фрадкова, Медведєва, негласно виконуючи роль вуха і ока «государевого Владімірового». Завжди стояв за спиною того, хто хоч гіпотетично міг би опонувати Путіну. Його висували на пост генпрокурора РФ, але пазли чомусь не склалися.
Виступав куратором багатьох проектів: від створення путінського передвиборного штабу до розробки стратегічного плану розвитку Росії, проведення адміністративної реформи, реорганізації Центробанку і президентської адміністрації. Не варто казати, що при такій завантаженості всі проекти виявилися блефом. Тоді ж Дмитро Козак потрапив у центр скандалу, маючи намір засекретити документи і дії кабміну, тобто повністю вивести уряд із зони громадського контролю. Прем’єр Фрадков змушений – не вперше – урезонити Козака. Його також звинувачували в лобіюванні інтересів комерційних структур, зокрема, лісної компанії «Ілім Палп».
У ході перемовин щодо придністровського конфлікту у вересні-листопаді 2003 року Козак склав план об’єднання Молдови з Придністров’ям в єдину федерацію, де співіснували б два суб’єкти – Придністров’я і Гагаузія, передбачав створення двохпалатного парламенту. Оскільки причиною конфлікту Козак вважав порушення інтересів російськомовного населення, російську мову рекомендувалося зробити державною. Придністров’я повинно було ввійти до складу Молдови і одержати квоти на представництво в усіх гілках федеративної влади. Правда ж, знайомі мотиви і на сьогоднішньому Донбасі? Тодішній Президент Молдови Михайло Воронін відкинув «Меморандум Козака».
Далі Козака призначено уповноваженим президента РФ у Південному федеральному окрузі, главою «особливої федеральної комісії по Північному Кавказу». Він так і не запропонував єдину стратегію управління регіоном.
У 2005-2006 роках ім’я Козака фігурувало як наступника Путіна. 24 вересня 2007 його призначено міністром регіонального розвитку Росії. З листопада того ж року – головою спостережної ради Держкорпорації з будівництва олімпійських об’єктів і розвитку міста Сочі як гірськокліматичного курорту.
З 14 жовтня 2008 року – заступник голови уряду РФ, відповідальний за проведення зимової Олімпіади-2014 в Сочі. Паралельно гуляла чутка про губернаторське крісло у Санкт-Петербурзі і про очолення цінним кадром з Бандурового партійного списку «Єдиної Росії» на виборах у Держдуму.
Ось тоді петербуржці-блогери і відкрили публіці очі на кандидата.
«…Во-первых, Козак из команды Путина-Собчака и единоросов, а это ничего хорошего не сулит. Во-вторых, Козак курировал множество актуальных направлений — и ничего полезного не смог сделать. Если не ошибаюсь, в этот список вошли скандалы с сочинской олимпийской стройкой, неудачная попытка усмирения Кавказа и т.д…».
«…Козак отметился на Ставрополье, будучи полпредом в ЮФО. Когда в Ставрополе на детской площадке нашли отрезанные головы, весь город гудел, всё указывало на чеченов, приехал Козак, поставил на уши всю милицию и потребовал, чтобы «во имя межнационального мира» виновниками обязательно оказались русские националисты. Схватили какого-то парня и полгода выбивали показания, хотя у того было алиби (был в другом городе на свадьбе, видело 30 человек). То же самое будет и у нас. Зря что ли Козак кавалер «ордена Ахмата Кадырова», почётного знака «За заслуги перед Кабардино-Балкарией» , медали «Слава Адыгеи…».
«…Козак – мутная личность с непомерными амбициями и неудачными проектами в активе. План Козака по приднестровскому урегулированию благополучно провалился, административная реформа оказалась фикцией, вычленение следственного комитета из прокуратуры привело к бардаку, а на Северном Кавказе поговаривают, что некоторые президенты республик перед своим назначением тупо заносили куда надо чемоданы с долларовой наличкой…».
Тепер же, схильний до підкилимної інтриги Дмитро Козак, з усіх сил заперечує власну причетність до «тіньового уряду Донбасу». Але й непомітно знову приглядається до Придністров’я. Лукавить «бандурист» з Гайворонщини, негласно виконуючи адміністративні функції, тоді як Сурков є «ідеологом» і «послом з особливих доручень» Кремля в «ЛДНР» з найширшими повноваженнями. Схоже, що обидва згадані типи, Козак і Сурков, є двома головами потворного герба «лугандону», майже копії російського.
Майже одночасно на цьому ж майданчику з українського боку теж засвітився гравець – новоспечений прем’єр-міністр України Володимир Гройсман включив до складу свого уряду міністра з питань окупованих територій і переселенців. Очолив відомство Вадим Черниш, який свого часу керував Кіровоградською ОДА та Держагентством з відновлення Донбасу. Треба сказати, що він на вказаних посадах не дуже був помітний.
Позиція чиновника стосовно своїх нових обов’язків виглядає так: «Думаю, що, звичайно, про військовий компонент взагалі мова йти не може, і я вважаю, що це розумно і зрозуміло. З такою військовою машиною, фактично другою в світі, дуже важко тягатися, Крим фактично перетворено на дуже потужну військову базу. На мою думку, взагалі, як по Донбасу так і по Криму, – треба грати в шахи, не треба думати про «кавалерійські наскоки». Це дуже примітивно – на складні речі знати тільки одну відповідь: атака в лоб. Але натомість я думаю, що не дуже розумно називати стратегію, детальний план і пред’являти його суспільству. Ну, ти ж не тільки суспільству пред’являєш, ти пред’являєш план як ти будеш діяти, щоби одразу отримати план як будуть діяти проти тебе. Тобто, тут треба знайти баланс – оголосити, що ми робимо і показати практичні кроки, які ми можемо».
Здається, ніби певні резони в сказаному є. Ось тільки такі шахісти завжди воліють грати чорними, віддаючи ініціативу першого ходу іншим.
Леонід БАГАЦЬКИЙ 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s