щодо кандидатури на посаду директора Національного військово-історичного музею

Пропозиції та зауваження щодо кандидатури на посаду директора Національного військово-історичного музею України Таранця В.В.

 

У Міністерстві оборони України проводиться конкурс на посаду директора Національного військово-історичного музею України. На посаду претендує колишній директор музею Таранець В.В. (з 2013 по 2016 рр.). У зв’язку з цим подаю свої зауваження та пропозиції щодо кандидатури Таранця В.В.

Ця особа не здатна за своїми діловими і моральними якостями, професійним рівнем виконувати посадові обов’язки керівника національного закладу.

Як доказ цього є оприлюднені показники відвідуваності музею:  у 2015 році музей у Києві загалом відвідало 7,6 тисяч чоловік (такий показник музею був у 2001 році, опісля відкриття йогодля відвідування у 1998 році), а кількість індивідуальних відвідувачів, тобто популярності музею у суспільстві, – 1,2 тисячі чоловік на рік, або дві людини на день. В музеї проводиться одна-дві екскурсії на день. Фінансові показники діяльності музеютеж не кращі – 125 тисяч грн.  на рік, або 10 тисяч грн. на місяць. Такі результати свідчать про відсутність професійного менеджменту установи, яка має національний статус.

Дії В.В.Таранця розслідуються у трьох кримінальних провадженнях. Першекримінальне провадження стосується загибелі громадян на вході до будівлі музею. Під час протестних акцій у лютому 2014 р. В.В.Таранець, як директор музею,розташуваву приміщенні музею підрозділ «Беркуту», який з дверей музею атакував мирних протестувальників і убив на його порозі двох громадян. Генеральною прокуратурою України проводиться кримінальне провадження за цим фактом та вивчається ступінь вини  у цьому директора музею В.В.Таранця.

Підставою для підозри у другому кримінальному провадженні є факт підміни музейних предметів нагородного фонду музею. Печерським районним управлінням ГУ МВС України в місті Києві проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні №42014110350000087 за фактом підміни нагород у фондах Національного військово-історичного музею України.

Мною у 2014 році було заявлено про організацію посадовими особами музею у складі організованої групи на чолі із директором музею Таранцем В.В.такої підміни. Матеріали з цього приводу долучені до кримінального провадження, яке розслідує Печерське районне відділення поліції у місті Києві.

Інше моє звернення до Генеральної прокуратури України стосується неправомірних дій керівника музею Таранця В.В. і порушення ним Статуту музею при підписанні угоди про проведення виставки «Пісня про сокола». За результатами розгляду Печерським районним управлінням ГУ МВС України в місті Києві відомості щодо неправомірних дій долучено до матеріалів кримінального провадження №120131006000009440.

Відомі зловживання владою з боку керівника музею Таранця В.В. у питанні прийому працівників на роботу. Так, за наказом начальника музею від 30.08.2013 № 155 на роботу у філію музею – Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» (с.Пам’ятне, Чернігівська область) прийнято Шемеляка О.Ю. Цей працівник на роботу у Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» не ходив, заробітну плату виплачено.

За іншим наказом Таранця В.В. від 01.11.2013 № 198 на посаду молодшого наукового співробітника Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» прийнято Грищишина С.В. Останній на роботу у Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» не ходив, заробітну плату виплачено, а замість нього у музеїв м. Києві працював Охріменко О.С. без оформлення на роботу.

Також наявні маніпуляції В.В.Таранця з предметами  військової техніки – піднятий у 2008 році з річки Гнилий Тікич танк Т-34 часів Другої світової війни, що належить музею, відсутній і досі у музейній експозиції та зберігається у приватної юридичної особи.Відповідно до Статуту Національного військово-історичного музею України зберігання музейних предметів здійснюється виключно в приміщеннях фондів музею або музейній експозиції і Статутом не передбачено можливості їх зберігання в інших умовах. А, отже, це є факт відвертого порушення Статуту музею.

Тут зауважу на факті брехні, розповсюдженої В.В.Таранцем у засобах масової інформації восени 2013 року щодо зникнення цього танку. Таранець В.В. ввів в оману Міністра оборони та інше керівництво Міністерства оборони України. Факт брехні мною доведено беззаперечно та безапеляційно з боку Міністерства оборони України.

Незацікавленість та байдужість до долі музею В.В.Таранця підтверджується фактом прийняття директиви проскорочення та повну ліквідацію філій Національного військово-історичного музею України, зокрема: музею «Герої Дніпра» в Івано-Франківську, Військово-морського музею в Одесі, музею Повітряних Сил у Вінниці та Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут». Завдяки участі громадськості цей процес був зупинений.

Варто нагади й про дві втрачені філії  музею в Севастополі  – Військово-морський музей України, розміщений в будівлі Михайлівської батареї, та Військово-морський музейний комплекс «Балаклава»,де директором НВІМУ В.В.Таранцем не було вжито жодних заходів для вчасного вивезення музейних фондів, але при цьому власну приватну колекцію з Михайлівської батареї він вивіз. Перебуваючи тричі у відрядженні в філії музею у місті Севастополі, В.В.Таранець не спромігся організувати вивезення військово-морської колекції музею і п’ять тисяч музейних предметів про створення сучасних Військово-Морських сил України залишились у Севастополі.

Музей – це науково-дослідна установа. У Таранця В.В. немає наукових ступенів чи звань. У результаті музейна експозиція позбавлена науковості, змішані історичні періоди, виразна еклектика в її художньому оформленні. Інформативно експозиція для відвідувача є незрозумілою. Музей з 2014 року перестав друкувати свої науково-популярні видання «Військово-історичний альманах» та «Український військовий музей», а це є свідченням відсутності планомірно організованої наукової роботи у музеї. Більш того, музейна експозиція позбавлена послідовного викладення матеріалу про Збройні сили України, що свідчить про втрату зв’язку музею із військом. Це підтверджується також і тим фактом, що від трудового колективу музею до складу комісії не увійшов жоден представник Збройних сил.

З оприлюдненої В.В.Таранцем біографії відомо, що він з 2005 року є генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю «Імідж Україна». Очевидно, що перебуваючи на посаді директора музею, В.В.Таранець одночасно займався і комерційною діяльністю.

Відповідно до п.8.16 (конфлікт інтересів) Кодексу музейної етики ІСОМ, який затверджено 21-ю Генеральною асамблеєю міжнародної ради музеїв 8 жовтня 2004 р. «музейні працівники не повинні конкурувати зі своєю установою ані у придбанні предметів музейного значення, ані у будь-якій іншій особистій діяльності, спрямованій на колекціонування. Між музейним працівником і керівництвом музею повинна бути укладена угода стосовно будь-якого приватного колекціонування, якої потрібно ретельно дотримуватися».

Міністерство оборони України на мої перестороги щодо неприпустимості такого стану у випадку із В.В.Таранцем повідомило, що він має «хоббі» і збирає металеві шоломи. Безперечно, це є одним із видів колекціонування, хоча відомо від самого В.В.Таранця, що він має власну колекцію військових раритетів і формує її як особисто, так і за допомогою дилерів.Частина предметів з його колекції експонувалася в м. Севастополі до березня 2014 р. у Військово-морському музеї України в складі виставки «Героїчний Севастополь», а також на виставках, що відкривалися в Національному військово-історичному музеї, зокрема «Даєш Київ» (листопад 2013 р.) та постійно діючих експозиціях.

В.Таранець є прибічником радянсько-сталінської армії та комуністичної ідеології, ідеї «русского мира». У 2003 році В.В.Таранцем створено молодіжну громадську організацію «Київський клуб «Червона Зірка» за цим спрямуванням. З грудня 2003 року до грудня 2013 року він був головою правління цієї організації. До числа керівників цього правління належав С.Лекарь, заступник міністра МВС України (був у клубі «Червона зірка» головою спостережної ради клубу), який організовував завезення зброї з Росії для використання її проти учасників Майдану.

Під егідою реконструкторської діяльності В.Таранець підтримував контакти з представниками аналогічних організацій з Росії. Відтак поява восени 2013 р. в Києві на реконструкції «Даєш Київ», яку проводив В.Таранець зі своїм клубом, терориста І.Стрілкова-Гіркіна, не є випадковою. Заступник директора музею з наукової роботи Я.Тинченко хизується у пресі своїми дружніми стосунками з цим ворогом України.

Зауважу, що В.В.Таранець не відповідає вимогам до керівника національного закладу, викладеним у статті 21 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» у частині наявності стажу роботи у сфері культури не менше трьох років.

У Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України зазначено, що Національний військово-історичний музей України свою діяльність здійснює у сфері оборони, а не культури. Отже, перебування В.В.Таранця на посаді директора музею, який підпорядкований Міністерству оборони, юридично не відноситься до стажу роботи у сфері культури, і ця особа не може бути допущеною до участі у доборі кандидатів на посаду керівника музею.

На моє переконання,В.В.Таранець не відповідає вимогам до кандидатів на посаду директора музею як з точки зору права, ділових якостей, так і моралі, і не може брати участі у конкурсі на посаду директора Національного військово-історичного музею України.

 

В.В.Карпов

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s