Війна сепаратистів

Сьогодні слово «сепаратизм» в Україні стало занадто поширеним.

Не рідко сепаратисти так обзивають одне одного, відхрещуючись, що саме вони такими не є. І це смішно було б спостерігати, якби не так було гірко на серці. Та для того, щоб розібратись у суті питання, правильним було б визначитись, що саме визначається, як «сепаратизм». Для цього спробуємо звернутись до Вікіпедії, де написано: «Сепаратизм  (від лат. separatus — окремий) — прагнення до відокремлення, відособлення, як вільне волевиявлення на законних підставах у вигляді автономії чи незалежної держави.»

 

Тож, це прагнення до відокремлення у вигляді вільного волевиявлення на законних підставах. Підкреслю – на законних підставах. А це означає, що таке прагнення не може законодавчо переслідуватись, бо воно є – законним. А якщо так, то чому ж в Україні сепаратизм визнано протизаконним?

Звернемось до законодавства.

 

Українське законодавство, визнаючи законність такого явища, як «сепаратизм», бо то є волевиявленням народу, (а це є невід*ємною складовою існування республіки), не використовує цей термін прямо. В той же час, визначає його як злочин з формулюванням, що не застосовуючи термін «сепаратизм», тлумачить його, як посягання на територіальну цілісність країни. (ст.110 ККУ).

Тепер знову хотілось би звернутись до Вікіпедії, де говориться, що сепаратизм, це – «вільне волевиявлення». А що це може означати?

Конституція України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через: «…вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії». (ст. 69 Конституції України). Стає зрозумілим, що рішення про відокремлення може бути законним, лише в результаті волевиявлення, що є – референдумом. І тепер заглядаємо в наше минуле. А там, як ми всі пам*ятаємо, у травні 2014 року на Донбасі було проведено референдум, щодо відокремлення Луганської та Донецької областей від України. Серед варіантів подальшого існування, стояло ще й питання про наступне приєднання цих територій до Росії.

Отже, цей референдум можна було б вважати законним волевиявленням народу, якби тільки не одна обставина. В юридичному праві «народ» визначається, як населення, що населяє певну країну. Тобто, «народом» може бути народ Болгарії (болгари), народ Білорусі (білоруси), народ Німеччини (німці), народ України (українці) та інші. То, чи можна визначати людей, що мешкають на території окремих областей України – «народом»? Ні! Це є лише частка… складова народу України. Тож, референдум на Донбасі не є волевиявленням народу, а є лише прагненням частки народу України. А коли це так, то це прагнення має узгоджуватись із рештою народу республіки. Потім це питання має виноситись на референдум, що носитиме статус лише – Всеукраїнського. Цього зроблено не було. А закону про регіональні референдуми Українське законодавство не має. Можливо, це і недолік, але ж воно є, як є. Тож референдум на Донбасі не був законним, та був таким, що протирічить волі українського народу. Тобто, це було «псевдо референдумом», наслідки якого підпадають під дії, передбачені ст.110. Кримінального Кодексу України.

Особи, які ініціювали такий референдум, не є сепаратистами, бо сепаратизм, це згадуємо тлумачення Вікіпедії – «…вільне волевиявлення на законних підставах». Ці особи слід було б розглядати, як бунтівників і підбурювачів населення до кримінальних дій на користь іншої держави. Тобто – зради національних інтересів держави.

Саме ці дії призвели до розв*язування війни з сусідньою країною.

 

Тепер давайте зазирнемо по інший бік барикади. Хто ж у нас там?

А там у нас – «євроінтегратори».

Тепер питання: «Чи є рішення Уряду про євроінтеграцію, тобто про напрямок у бік приєднання України до Європейського Союзу, законним?»

 

Знову звертаємось до Конституції України.

Ст. 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Ст. 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Ст.5. Україна – республіка.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою
.

 

Тепер цікавимось, що ж таке – «суверенна держава»… «суверенитет»? Так от, «суверенитет» – це незалежність. А хто є носієм суверенитету в Україні, ми вже знаємо зі ст.5. Конституції України.

«Суверенна держава», це – незалежна держава.

А що таке – «державна незалежність»?

Знову звертаємось до Вікіпедії: «Незалежність держави в міжнародних відносинах – це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав».

 

Тепер піднімаємо очі догори і дивимось у бік Українського Уряду, Адміністрації Президента України та у бік Верховної Ради України.

 

Сподіваюсь, що у багатьох виникнуть такі ж як і в мене питання до цих поважних інституцій. І ці питання стосуються «євроінтеграції» України, тобто, офіційно проголошеного, напрямку… курсу країни на приєднання до Європейського Союзу.

До речі, не зайвим буде згадати, що участь країн у Союзах, пов*язується з певною поступливістю у своєму суверенитеті, на користь інтересів решти учасників Союзу. Тобто, це свідома відмова країн, від частки свого суверенитету, на користь Союзу.

Залишається лише питання про розмір тої частки суверенитету, якою має поступитись Україна, при надбанні членства у Європейському Союзі.

 

Але хотілося б розглянути, чи є законною та «євроінтеграція», яка стала перепоною у спокійному житті українського народу, та визначає курс країни на найближчу перспективу.

 

Отже, повернувшись до Конституції України, ми знову звертаємо увагу на п*яту статтю, яка визначає, що носієм суверенитету в Україні є її народ, та ніхто не може узурпувати державну владу. І от виникають питання: «Чи було в Україні проведено референдум, щодо курсу республіки у бік доєднання до Європейського Союзу»? «Хто визначив, що народ України має поступитись суверенитетом країни на користь країн-учасників Європейського Союзу»?

 

Всім відомо, що референдуму в Україні не проводилось, а курс на Євросоюз було штучно нав*язано Урядом України, який війшов до владних кабінетів на хвилі революції гідності… тобто – Майдану.

Всім відомо, що так званий «Євромайдан», було спровоковано олігархатом України, з метою захистити свій бізнес та сфери впливу в Україні.

 

Є ще багато фактів, відносно «офіційного курсу» України в бік ЄС. Є і багато ще запитань. Але, вважаю, що цих двох питань достатньо для того, щоб розплющити очі і подивитись навкруги очима розуміючої людини.

А бачимо ми наступне.

На Донбасі йде війна між зрадниками національних інтересів українського народу. Одні прагнуть відірвати шматок суверенної країни на користь Росії, а інші, не шматуючи, хочуть віддати всю Україну під вплив Західної Європи та США.

 

Таким чином, Україна розділилась на два табори, жоден з яких не відстоює національні інтереси України. При цьому, вони воюють на території України. В Україні гинуть мирні, і ні в чому не повинні люди – жінки, пенсіонери, діти… я вже не кажу про тих бійців, які думають, що воюють за щастя і беспеку українського народу. Вони навіть уявити собі не можуть, за що в дійсності, складають свої голови їх товариші.

Тож, я це можу назвати «війною сепаратистів»… війною зрадницьких політичних програм… війною зрадників.

 

Та не всі в Україні піддалися на цей обман. Є ще і частина українців, які прагнуть жити, згідно Конституції України та за Українським законодавством. Є та частина українців, яка розуміє, що в дійсності відбувається та прагне змінити ситуацію в країні. Це – справжні патріоти України.

Вони сьогодні дивляться на цю «битву зрадників» і всіма силами намагаються просвітити одну та другу сторони… вказати їм, що вони гинуть не за інтереси свого народу, а за інтереси олігархів та світових фінансових магнатів. Хочуть докричатись до їх свідомості. Хоча, могли б спокійно спостерігати за цією дурною і зовсім не потрібною битвою, поставивши ставки – хто кого переб*є першим. Але ж – ні!

З обох боків – українці!!!

 

Боюсь, що ця війна сепаратистів (по обидва боки) може привести до пошматування України… колись величної Київської Русі. Боляче, що багато хто з українців забули своє походження та відійшли від егрегору. Новий час вносить все нові корективи в наше життя, та ми не маємо права відмовлятись від свого коріння. А воно тут, в Україні… в Русі… в руській землі. А Русь, це не самозвана Росія, яка колись вкрала нашу історію та ім*я. Русь, це та земля, що і зараз наповнена вольним руським духом, який не дозволяє істинним русинам… тобто українцям, сприймати ідею політичної залежності, навіть якщо запропонована клітка буде золотою.

Ми – вільний народ. Ми самі маємо створити гідні умови для життя та розвитку нашої країни, талановито лавіруючи між східною та західною цивілізацією. Така наша доля і таке наше призначення. Ми не маємо права схилятись до одного чи іншого боку. Ми не маємо права воювати на боці тої чи іншої цивілізації. Наша роль – «амортизатор», тобто, нейтралитет… запорука миру та злагоди на континенті.

І прийшов час над цим замислитись.

 

Юрій Самська

Читать полностью: http://h.ua/story/432069/#ixzz4JlT6DUs3

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s