«Южная Армія», «Наша Родіна» і генерал з Кіровоградщини

В «Архиве русской революции», виданім Й.Гессеном, є спогади Георгія Лейхтенберзького «Как началась «Южная Армія», де фігурує глодосянин Михайло Акацатов: «Якось мені доповідають: Пан Акацатов. Акацатов? Який Акацатов? Нарешті згадую: так, це той присяжний повірений з негарним лицем, неприємним, різким хрипким голосом і злим язиком, котрий бував у нас в Товаристві Ревнителів Історії і про якого мені казали: «Не звертайте уваги на зовнішність; це дуже недурна, діяльна і чесна людина і справжній російський патріот». Рада Товариства його інколи просила виступити проти деяких незручних ораторів на зборах і він прекрасно умів їх вгамувати.
Входить Акацатов, щойно прибувши, як він казав, з Дону. Виявляється, він відвідав Корнілова на Кубані; має зносини з Оренбурзьким отаманом Дутовим; у нього зв’язки з Кругом порятунку Дону; є контакти з правими організаціями в Одесі та на півдні Росії взагалі. «Була б, каже, певна мета і гроші, а сили для порятунку Росії завжди знайдуться». Усе це мені дещо підозріле, бо знаю, як росіяни схильні взагалі перебільшувати і захоплюватися власними думками і мріями настільки, що враз починають сприймати їх за реальність».
Опісля герцог обміркував свій бездіяльний побут, прикинув, що знаходиться у вигідному становищі, бо має дружні (разом служили в одному полку) й родинні стосунки з гетьманом Скоропадським (свояки). З німцями в нього також склалися довірчі взаємини: адже прожив у Німеччині останні десять років, вивчивши досконало німецький характер, його достоїнства й вади, знає мову і т.д. і т.п. Акацатову ж він, герцог, потрібний, як вивіска, як особа з іменем, котрій повірять і німці, і російські монархісти. Згадав прислів’я «Вовків боятися – в ліс не ходити» і вирішив… піти все-таки до лісу.
Ясно, що перше ж питання, яке виникло, було, де брати кошти. Отож, почав Лейхтенберзький вибивати їх з німців. Акацатов же кинувся компонувати членство організації «Наша Родина». Підбирав людей з достатком, котрі підтримали б новоявлений штаб матеріально. Потім подався на Дон до отамана Краснова домовитися про Богучарський повіт Воронезької губернії, захоплений дончаками, під територіальну базу новостворюваної армії. Обом діячам-організаторам задуми вповні вдалися!
У програмному документі, знайденому при ліквідації одного із відділень союзу, говорилося: «Цель и назначение организации «Наша Родина» – борьба с большевиками, восстановление в России монархии… Ориентация – сперва выгнать большевиков, восстановить монархию, а потом уже разбирать наши внутренние дела… Образ правления – монархия с народным представительством при двухпалатной системе, министерство ответственное, но не парламентарное». Тут слід додати, що ця білогвардійська  організація опиралася на підтримку Німеччини, а не Антанти. Мало того – серйозно конфліктувала з денікінцями.
Нашвидкоруч сформовано «штаб армії» з трьох працівників-єлисаветградців, запропонованих Акацатовим, та завгоспа й касира в одній особі Аркадія Молоствова від принца Лейхтенберзького, котрий вважав, що гроші люблять лік. Полковники Чесноков і Вільямовський чесно тягнули лямку організаційної роботи, а підполковник Бермондт був незамінний при вербуванні рекрутів до війська.
До Лейхтенберзького дійшли чутки, ніби Бермондт – темна конячка в затіяній справі, – видає секрети організації німецькому командуванню. Той викликав підполковника на тет-а-тет, і почув з перших вуст, що він ніякий не підполковник, а всього на всього корнет царської армії. Підвищення ж його у чинах, розповідав стрункий з військовою виправкою, чорнявий і темноокий, з довгими чорними вусами і чесним поглядом чоловік, нібито насправді відбулося, однак у період безладу між двома революціями документального підтвердження не дістало. Щодо ж шпигування на користь німців, то вони й так все знають без послуг Бермондта. Але якщо платять ще і йому, то гріх не скористатися зайвою копійкою. Відповідач склав на головнокомандуючого найкраще враження своєю відвертістю та імпозантністю, до того ж, свій основний недолік – тягу до спиртного, – він, як виявляється, використовував для агітації між завсідниками ресторанів, поєднуючи приємне з корисним. І вони валом валили на золоті гори, молочні ріки і кисільні береги, обіцяні в п’яному чаду вальяжним «Вермутом». Так новобранці охрестили спокусника-вербувальника.
Георгій Лейхтенберзький навів у спогадах після краху афери «Наша Родина» ще й таку подробицю: «Яке було моє здивування, коли, більше року по тому, перебуваючи в Італії чи Швейцарії, я дізнався із газет, що на чолі російсько-німецької армії, зі створенням якої носився тоді фон-дер-Гольц, стоїть генерал князь Авалов-Бермондт! Пишу друзям у Берлін, чи не той це, бува, Бермондт, котрий числився у нашій Південній армії? Виявляється – той самий! Невже, думаю, настільки погані справи у німців, якщо вони у такому серйозному експерименті покладаються на авантюриста, саморобного генерала і колишнього свого «хлопчика» на побігеньках?»
Як помітив Георгій Лейхтенберзкий, сам Михайло Акацатов також був занадто підозрілий у київському середовищі. У правих політичних організаціях його вважали занадто лівим; ліві – затятим монархістом і «капали» на нього шефові. «Із заздрощів», – думав той.
Між тим, пише у спогадах «Поездка из Добровольческой Армии в «Красную Москву» інший очевидець генерал Б.Казанович, подібна діяльність була тоді масовим явищем: «Мені довелося зіткнутися з одним із специфічних продуктів революції – спеціалістами з організації організацій, що дивилися на ситуацію, як на ремесло, що дає добрячий заробіток. Немало завелося молодих людей, котрі ухитряються воднораз належати до структур, що переслідують діаметрально протилежні цілі, одержуючи гроші і від німців, і від французів. А, так як багато з них одночасно знаходилися ще й на службі у більшовиків, то, вірогідно, вони матеріально застрахували своє дорогоцінне життя від усіх можливих випадковостей. Говорити тут про якісь переконання, очевидно, не доводиться. Типажі ці з часом заполонили суспільство, і доводиться тільки дивуватись, що завжди знаходилися й знаходяться довірливі люди, які потрапляють у розставлені тенета».
Отож є всі підстави припустити, що й Акацатов належав до таких «молодих людей», творців своєрідних, як тепер би сказали, «пірамід». Союз «Наша Родина» потрібний був як гарантія під одержання німецьких грошей. Пішли з України німці – Акацатов уже в Одесі під крилом Антанти займається формуванням політичних груп, відповідних новішому  моменту. Звідси подався в еміграцію до румунської Бессарабії не з порожніми руками і не без закордонного підживлення. Адже й там не байдикував: створив і став головою Всеросійського селянського союзу. Видавав пресові аналітичні огляди поточного моменту в СРСР, писав книги антирадянського змісту.
Леонід БАГАЦЬКИЙ 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s