ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Офіційно, про що свідчать адміністративні та туристичні довідники, вважається, що середньовічне українське місто Буша виникає у кінці 16 століття. Зазначається, що Ян Замойський придбавши 3 січня 1589 року поселення у давніх брацлавських земян Бушинських, наказав збудувати перші укріплення майбутнього міста-фортеці Буші.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

3 січня 1589 року  жидок Семен (Шимон) Іванович Бушинський з сестрою Ганною (Богданною)  Іванівною Бушинською – Байбузиною продають, за 800 коп литовських грошів, частину маєтностей у Буші, що їм належала, впливовому магнату, Канцлеру і Гетьману Польщі Яну Замойському.  Цей продаж підтверджується пізнішим актом за 1590 рік.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Цікавим є факт того, що за 12 днів до цього, 22 грудня 1588 року, король Жигмунт Август затвердив рішення про надання Яном Замойським у Книшині «на землі власній» землі та двору Марцину Бушинському, «званому жидек».

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

 

http://www.agad.gov.pl/pomoce/MK_135.xml

Прошу звернути увагу, що домовленість між Замойським і Бушинським мав затвердити король. Для чого ? Книшин і староство Книшенське було “королівщиною” – власністю короля. У свій час Микола Радзивіл подарував ці землі королю Жигмунту – I Старому і королеві Боні. У 1574 році новий король Генріх Валєжи надав в управління староство Книшенське Яну Замойському. Припис у документі “zwanemu ydek” усе ставить на свої місця.  Осідлість жидів на королівській землі мав затверджувати сам король. Вочевидь, ці землі у Книшині були надані Бушинським Яном Замойським в обмін на втрачені на Брацлавщині.

Про належність родини Бушинських до жидівського «племені» свідчать і імена представників родини з Поділля (кін.19 ст.): “Бушинський Руфимь сынь Каетана – Адама, Іосифь, Михаиль…” ( Списокь дворянь, внесённыхь вь дворянскую родословную книгу Подольской губерніи, изд. Подольского Дворянского Депутатского Собранія, г. Каменець – Подольскь, 1897 г., часть 1, с.12.).

Доля Бушинських тісно переплітається з долею Замойських.

Через 155 років, у 1745 році Іван Антонович Бушинський, як “уроджоний пан“ виступає свідком домовленостей про взяття 100 000 червоних злотих, під залог всього рухомого і нерухомого майна, Любельським старостою Яном Замойським у Волинського каштеляна Михайла Чацького і його брата Франциска   ( Центральний Державний Історичний Архів України, м. Київ, Фонд №1388, Оп. № 1, Од. зб.№2, с.91 зв., №221 )

Складається враження, яке тяжіє до впевненості, що жиди Бушинські були кредиторами Замойських. Тобто, Бушинські були “банкирами” середньовічної Польщі, а не землевласниками – “земянами”.

Та повернемось на Брацлавщину. Буша відоме в історії двома непересічними подіями, які часто відзначаються у польській та українській історіографії.

Так, 23 вересня 1617 року у Буші Станіслав Жолкевський та Іскандер Паша підписали польсько-турецький мирний договір, а 28-30 листопада 1654 року відбулась облога і знищення козацької залоги міста-фортеці Буші польським військом під керівництвом Стефана Чарнецького.

Запропоноване автором історичне дослідження спробує  поглибити історію цього поселення до перших століть нашої доби. Матеріали, які б підтверджували таку глибинну історію Буші, автор частково оприлюднив у публікаціях про дослідження скельного рельєфу з Буші, який відомий у науковій літературі під назвою Бушанський скельний рельєф.

Хоча матеріал і був опублікований у академічному науковому журналі Археологія (№3,1994 р.) 1)  науковці, як історики так і археологи, не коментують його, залишаючи  авторську гіпотезу по за увагою. Цією публікацією автор намагається вкотре поставити  питання про історію виникнення рельєфу, про історію виникнення поселення Буші, на розгляд перед українськими істориками та археологами.

https://www.academia.edu/24456016/Archaeology_1994_03

та    http://h.ua/story/422262/#ixzz4EVCVKwDt    )

На початку зазначимо, що існують народні перекази про те, що поселенню Буші передувало якесь місто чи містечко. У сучасних офіційних довідниках його згадують під назвою Краснопіль. Ніхто з тих, хто публікує такі свідчення, не обтяжуючи себе пошуками доказових матеріалів, які б підтверджували цей факт, посилаються лише на народні перекази. Так само у свій час зробив і археолог І.С. Винокур, згадавши про Краснопіль у своїх археологічних звітах по Буші (1985-1987 р р.). 2)

Та народні перекази 1877 та 1901 років вказують на іншу назву – «Голополь чи Антополь». 3)

Ймовірно що конкретна назва існувала, та з часом плуталась і змінювалась у розповідях бушанців. Така думка сприяла автору при прочитанні ( реконструкції ) польського напису у рамці рельєфу, який був прочитаний наступним чином:

«W miasteczku Antopoli 1524 roku junia 3 zostalas jedna Basia».

Зазначимо, що легенда про виникнення поселення Буша зберігається і в переказах мешканців навколишніх сіл: у Миронівці, Дорошівці, Петрошівці, Хмелевщині, Тростянцю, Ярузі, які розташовані за 3-5 км. від Буші.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Отже, назва поселення, яке за народними переказами передувало Буші,  мало називатись не Краснопіль чи  Голопіль, а семе – Антопіль. Але ж це гіпотеза !

Це авторське прочитання тексту ! Які докази ?

Оприлюднивши ці висновки у 1994 році, автор лише через сім років ( у 2001р. ) віднайшов підтвердження своїй гіпотезі, звернувши увагу на існування на давній карті Клавдія Птолемея ( 90 – 160 рр. н.е. ) “Octava Europae tabula“ із страсбурзького видання “Географії”( 1513 р.) на поселення над  Дністром – Uibantavari, яке автор прочитав, як «[поселення] антів за валом». Перша основа все ж читається, як Uib (за) а не Urb ( можливе скорочення від Urbis – місто )4)

З цього картографічного факту встановлюємо, що на скельному мисі між річкою Мурахвою та річкою Буша існувало більш давнє поселення – Антопіль (місто антів), історія містобудування якого сягає щонайменше часів антів та візіготів: 1 – 6 ст. н.е. Вважаємо, що поселення виникло значно раніше часу створення карти – 2 ст.н.е.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Можливий час цієї історії підтверджується і філологами, які стверджують, що назва річки Моорахва (Морахва) з мови готів означає «брудна вода». Дослівний переклад «болотиста вода», де «моор» (болото), а «аква/ахва» (вода). 5)  Вочевидь про вірне тлумачення назви свідчить і опис Мурахви польським хроністом XVI століття Марцином Кромером: «Jest rzeka Morakwa ktora do Dniestru wrlywa (grzaska, kaluowata / y szeroko si rolewaica.)»  ( Марцин Кромер “О справах…” Краків – 1611, с.399 )

Побічно вірність нашої гіпотези може  підтверджуватись і знахідкою у Буші І.С. Винокура – вінчика римської амфори, яку він датує часами черняхівської археологічної культури. 6)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Українські і світові науковці – історики та археологи пов’язують цю археологічну культуру з антами.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Розуміємо, що координати на карті К. Птолемея не відповідають  координатам на сучасній карті, та все ж зазначимо, що розміщення сучасної Буші та міста Uibantavari досить точно збігається. У дослідницьких матеріалах назву цього поселення подають як Вібантаварій та подають координати його розміщення згідно карти К. Птолемея:  53°10′ пн. ш. – 48°40′ сх. д. Для порівняння координати сучасної Буші становлять:  48°2031 пн. ш.  –  28°0708 сх. д.

У часи Птолемея «нульовий мередіан» проходив через острів Ієрро (ісп. El Hierro, раніше також Ferro або Isla del Meridiano) — найзахідніший та найменший з семи основних острів Канарського архіпелагу. Таким чином, різниця між довготою щодо о. Ієрро та загальноприйнятим у наш час Грінвічському меридіаном (з 1884р.) становить приблизно 17 ° 40′. Отже, 48°40′ сх. д. (за Птолемеєм) – 17 ° 40′ = 31° 0′.

Бачимо, що все ж різниця за довготою між координатами сучасної Буші та давнього міста Антополя залишається, але вона становить вже менше 3° (31° 0′ – 28°0708).  Що ж до широти різниця становить менше 5° (53°10′ – 48°2031). Ці незначні відхилення між координатами одного і того самого поселення на стародавній та сучасній картах мають своє логічне пояснення. Так науковці вирахували різницю по довготі між фактичним місцем розташування Риму  та його картографічним розташуванням за Птолемеєм, яка становить близько 4°. Прошу звернути увагу, що зміщення на карті Птолемея відбувається на схід, від фактичного розташування Риму. Так само відбувається і на прикладі з Уібантаварієм (Антополем – Пронськом – Бушею).

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Про дослідження карти К.  Птолемея читати тут:https://www.academia.edu/7731938/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%8B%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D0%B8_%D0%9F%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%8F_The_Prehistory_of_Ptolemys_Geography_in_Russian_with_English_abstract_?auto=download

Науковці пробували локалізувати Птолемеєві міста  над Тірасом (Дністром). Цитуємо: «По Днестру города даны в такой последовательности: Эракт, Вивантаварий, Клепидава, Метоний, Карродун.  Два из них заключают в своем имени некоторое этническое указание: Клепидава указывает на гетов или даков, Карродун – на кельтов.

Так как эта последняя народность давно уже исчезла на этой территории, то отсюда можно сделать заключение о глубокой давности возникновения этого города. Что касается до локализации этих пяти  городов, то само собой разумеется, что только археологические находки могут вывести вопрос из сферы предложений и гаданий на почву фактической достоверности. Не располагая никакими данными для этой территории, мы ограничимся лишь указанием на попытки локализовать эти города, которые были сделаны графом Потоцким и польским ученым Садовским.  Первый в своем исследовании: Histoire ancienne du gouvernement de Podolie. S-Petersburg, 1805, c. 8-10. – помещал Эракт на место Рашкова, Вивантаварий – Сорок, Клепидаву -Могилева-Подольского, Метоний – Китай-города и Карродун – молдавского селения Корнувка.

Садовский в своей попытке локализации этих городов основывается на теоретических соображениях относительно редукции Птолемеевских градусов долготы.  Так на 180гр. Птолемея соответствует 126гр. нашей сетки, то долготу Птолемея можно редуцировать в отношении 180:126. На основании своего вычисления Садовский получил для крайнего западного города из пяти приднестровских, Карродуна, приблизительно местность впадения реки Збруча в Днестр, т.е. нынешнюю русскую границу с Австрией.  Для остальных городов он предлагает такую локализацию: Эракт – Тирасполь,Вивантаварий – Бендеры, Клепидава – Ямполь, Метоний – Могилев-Подольский. »  ( Юлиан Кулаковский. Карта Европейской Сарматии по Птолемею   [ Приветствие XI Археологическому съезду ] –

http://kirsoft.com.ru/skb13/KSNews_267.htm )

Локалізація гр. Потоцького не є бездоганною, але видається більш вдалою. Локалізація  польського науковця Садовського викликає багато заперечень.

Подаємо (мовою оригіналу) ще одне повідомлення науковців про Птолемеєві міста над Тірасом (Дністром):

Выше реки Тиры около Дакии:

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

112  Это кельтическое наименованиеимеет аналогии на территории Паннонии и Винделиции. Локализуется Ф. Брауном, по расчету расстояния, у современного Каменца-Подольского

113  Ближе не известен. Локализуется, по расчету расстояний, у совр. Могилева-Подольского
114  Этот пункт, с окончанием, характерным для наименований городов Дакии, ближе не известен.Локализуется Ф. Брауном у села Студеного в Подолии

115  Пункт носит кельтическое наименование, подобно вышеназванному Карродуну (Mller. Ptol. Geogr.: 334); локализуется по Ф. Брауну у современной Балты 
116  Ближе не известен. Локализуется на месте современного Тирасполя, а по Ф. Брауну у Ананьева на Тилигуле

КЛАВДИЙ ПТОЛЕМЕЙ     География // http://kazantip.rork.ru/biblio/ptolemeus.htm

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

З карти 1513 року видно, що течія Дністра умовно ділиться на чотири частини:  перша – де русло Дністра  «піднімається» від Чорного моря на північ, приблизно до точки – трохи вище сучасного міста Рибниці, від якого починається  друга ділянка – де Дністер зробивши невеликий нахил на схід «умовною прямою» рухається до точки – місця впадіння лівих приток – р. Батога та р. Калюса, звідси починається третя ділянка –   до лівої притоки – р. Джурин, звідки починається остання – четверта ділянка русла, де Дністер знову робить нахил на північний – схід у напрямку до своїх витоків.   Як бачимо місто Uibantavariй (Vibantavariй) та місто Еракт (herartu) знаходиться на другій ділянці русла Дністра, яку ми подаємо як відтінок від Рашкова – до Калюса на карті нижче.  Ця ділянка дуже добре показана на іншій карті і саме на ній міститься напис Dniestras. На карті Герарда Меркатора (1584 р.) місто-фортеця Антопіль записано як Uibantavarium, який ми вважаємо частиною сучасної Буші, а сусіднє місто-фортецю herartu – вважаємо сучасним містечком Рашків (кол.Каравул, згадується у списку міст князя Свидригайла у 1402 р.). Зазначимо, Каra Vull з турецької мови – «чорний бик». На іншій карті читаємо латиницею напис: Pecore opima ( велика рогата худоба ) та зображення бика. .Можливо назва Каравул якось поєднується з пізнішим елементом гербу Молдавського князівства. На наше переконання ці міста були  прикордонними фортецями антів, які мали контролювати броди і переправи через Тірас (Дністер) у 1-2 ст. н. е.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

( дивитись карту: http://kazantip.rork.ru/biblio/ptolemeus.htm )

З історичних джерел відомо, що  не так багато поселень над Дністром, у районі сучасної Ямпільщини, можуть претендувати на поважну давню історію та мати зручне і потужне місце для фортифікаційних споруд. Буша є винятком.

Скелястий мис між двома річками слугував природнім захистком для поселення.

У 17 ст. польські військові інженери порівнювали Бушанську фортецю з Кам’янець-Подільською, називаючи першу – «Малим Кам’янцем». Розуміння цього природнього факту надавало автору наснаги продовжувати власні пошуки з історії містотворення цього загадкового поселення. Під Бушею-Яругою, поблизу молдавського селища Кременчука, існував давній брід, тому побудова укріплення ще у часи антів у цьому місці цілком зрозуміла. Саме сюди, у 1617 році,  під Яругу-Бушу підійшли турецько-татарське військо Скіндер – Паши та польське військо Станіслава Жолкевського. У цьому місці, біля броду, працював паром на якому переправляли послів-парламентарів. Користувались цим бродом ще у радянські часи як ямпільчани так і молдовани. Вважаємо,  що у 1524 році, саме у цьому місці переправлялись через Дністер  і татари білгородської орди, які зруйнували Поділля та здобували Чурилів замок  (м. Джурин, Вінницька обл.). Вони ж  3 червня 1524 року зруйнували (за гіпотезою автора) – Антопіль ( до подій 1481 року називався – Пронськ )

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Історична довідка.

За свідчиннями Бушинських, Буша була надана їх пращурам Великим князем Литовським  Вітовтом (1410-1430 р. р.), отже, до часу його смерті. 7)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Родина Бушинських, як і поселення та річка Буша,  згадуються вперше у 1545 році. 8)

Враховуючи факт того, що прізвище Бушинські має відтопонімічне  походження, розуміємо що історія виникнення поселення Буші сягає часів давніших за 1524 рік, про який згадується у напису на скельному рельєфі. Зрозуміло, що події знищення Антополя та виникнення по сусідству нового поселення з йменням – Буша, сягає часів раніших 1430 року.

Про своє родове прізвище – Куза, свідчить один з документів родини Бушинських.  Так,  у 1590 році представниця родини Уляна Григорівна Рудівна – Бушинська вказує, що її рід ще ”з часів литовського князя Вітовта уживає  землі понад Дністром від татар”. Даруючи “власні“ землі чоловіку Стефану Красносельському , які вона отримала по материнській лінії  ( “материзну” ), Уляна згадує родове прізвище своєї матері  Богданни Конашевни (Йосипівни) Бушинської – Кuza ( Kуза )  9)

Щоб довести вірність нашої думки, стосовно родового прізвища Бушинських,  подаємо частково древо родинне Бушинських. Як бачимо Бушинські вже у 1511 році згадуються за межами Брацлавщини. У 1514 році якась родина Бушинських має герб «Сас», хоча родина з Брацлавщини мала  герб «Гржимала».                                            Уляна, батько якої був Григорій Рудь та мати – Богданна Йосипівна (Конашевна) Бушинська, виходячи заміж за Стефана Івановича Красносельського, могла вказати лише рідне прізвище матері, від якої отримала «материзну» – частину землі, що їй належала. А так, як мати Уляни – Богданна Йосипівна Бушинська – була дочкою Конана (Йосипа) Бушинського, то все вказує, що друге прізвище, яке зазначає Уляна в документі – Куза є  прізвище її родини, які з часом почали писатись – Бушинськими.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Вважаємо що саме з цієї родини Куза був і Александру Йоан Куза – князь об’єднаних князівств Молдови і Валахії (до 1862 р.), перший монарх об’єднаної Румунії (18621866). Було б цікавим провести генетичні дослідження і встановити родинну спорідненість між сучасними носіями прізвища Куза ( у Польщі ) та Бушинські ( в Україні, Росії, Польщі ). «Polska Encyklopedja Szlachecka» згадує рід троцьких і лідських шляхтичів  Кuza у 1650 році. Ян – Станіслав Куза пишеться у 1672 році, а  Олександр Куза підписує «посполите рушення» від воєводства Трокcького у 1692 році.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Вочевидь найдавнішою згадкою про пращурів цього роду є  свідчення про битву під Легніцким замком 9 квітня 1241 року, у якій серед загиблих визначних воїнів згадується Петро Куза ( Piotr Kuza ).

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Наперед зазначимо що і зараз у Польщі проживає 758 осіб з прізвищем Куза ( Kuza )

Najwicej zameldowanych jest w Busko-Zdrj ,a dokadnie 83.

Dalsze powiaty/miasta ze szczeglnie du liczb osb o tym nazwisku owicz (82), m. d(37), Kielce (32), Skierniewice (30), Mielec (30), m. Skierniewice (25), Warszawa (25) i Chrzanw z liczb wpisw 20.

( http://www.moikrewni.pl/mapa/kompletny/busza.html )

Існує документ, який засвідчує надання князя Вітовта родині Куза. Так, князь Вітовт у 1424 році надає своєму слузі  Кузеві ( іменний відмінок – Куза) дозвіл на обмін власного свого села Кузіїва (Kudziewa чи Kudziewczi), а також «нашого приданого» (Вітовтового) Чорного острова і Микитинців Миколаю Бедриху. Взамін Кузи отримали від Бедриха його  «власні» села Ольхівець та Сутримінці , а також  Вітовтове «придане» селище Мілевці. 10 ) Ці маєтності і зараз існують на Хмельниччині.  Село Kudziew це cучасний Кузьмін Красилівського району Хмельницької області, Чорний острів, на березі р. Південний Буг , зберіг свою первісну назву. Микитинці, на березі р. Вовчок – можливо теперішнє  с. Митинці Ярмоленецького р-ну Хмельницької обл. Ольховець поруч Нагорян, Мілевці над р. Збруч. Колишні Сутримінці не вдалось ідентифікувати на сучасній карті. Пани Бедрихи згадуються у 1414 році. Зазначимо, що збереглась ще одна грамота Вітовта (1392–1429рр.) , у якій він  підтверджує, що у разі продажу Бедрихом княжих данин – селища Сволочигари та Верхнього Болванця у Смотрицькій волості,  Бедриху  буде повернено 60 подільських грошей. 11)

У грамоті не зазначено рік датування.  В “Актах ЗР” опубліковано цю грамоту під 1414-1429рр.  Я. Головацький датує – “ після 1392р.”, В. Розов, О. Соболевський,  С. Пташицький та В. Русанівський – під 1429р.  Автор вважає датування  1429р.  вірним.  Про це свідчить розпродаж  Бедрихом земель  у Смотрицькій волості 1424 року. Таким чином, землі над річкою Мурахвою та Бушею пани Кузи мали отримати від Вітовта  у 1424-1430 роках. Селище «своє власне» Кузи назвали Кузминцями (Кузьмин). Ця назва – Кузьминці – на Брацлавщині згадується у судових позивах, на початку 17 ст. (1606, 1613, 1617 р. р.) 12)

У цей самий час князь Вітовт мав надати Кузеві у власність і селище Бушу ( княжу данину ), яка межувала з Кузьминцями.  З часом нащадки цієї родини переїхали на постійне проживання у Бушу і почали писатись Бушинськими …  Нагадаємо, що простір між річкою Мурахвою (Велика Морахва) та Мурашкою Кунатківською ( сучасна річка Лозова) у документах 15 століття згадується під назвою «Княжа лука». 13)  Більшість земян Брацлавщини, пояснюють свої витоки з часів князів Володимира Ольгердовича (1363 –1394 р. р.) і  Вітовта (1392-1410-1430 р. р. ). 14)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

У  наведених нами фактах бачимо суперечність між  змістом напису на скельному рельєфі про те, що «у містечку Антополі 3 червня 1524 року зосталась єдна Бася» та історичними фактами існування поселення з назвою Буша раніше 1430 року –  часу смерті князя Вітовта. Ми розуміємо, що свідчення напису є помилковими, адже поселення Буша виникає після винищення сусіднього міста, яке існувало у більш давні часи. Мешканці Буші у наш час зазначають, що поселення зветься «Буша – бо ж залишилась одна душа».

Багато що з’ясував інший документ – «Опис селища Буша», який датуються 1590 роком і з якого дізнаємось про кордони селища Буша:  “ Селище Буша , з рікою Бушею , від глави аж до усця тої річки Буші … на задній стороні межує з землями Єго Мосць  пана Пронського і селище того пана до річки Морахви прилегле , а з другої сторони до грунту земянина воєводства брацлавського пана Стефана Клещовського , а з третьої сторони до грунту земянина брацлавського , того ж воєводства , пана Семена Русновського , а з четвертої сторони до грунту земянина воєводства брацлавського пана Сергія Оратовського …” 15)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Цей «Опис» взято з більш раннього документу, вочевидь 1539 -1541 років.

На це вказує розмежування  земель, якими володіє староста брацлавський і вінницький князь Семен (Фрідріх) Глібович Пронський ( на посаді перебував у 1539 – 1541 р. р. ), згадка про земянина брацлавського Сергія Оратовського, якого зустрічаємо у документах 1545 р. та 1552 р., згадка про земянина Стефана Клещівського, вочевидь батька Гната Стецьковича (Стефановича) Клещівського . Брати Клещівські згадуються у 1545 році. Цей рід походить від Федька Дешковича, який отримав у 1505 році затвердження своєї власності – Клещова, Нестеровців, Шандировців, Тиврова, Тростянця, та інших поселень , які були надані його дідові Германові ще від князя Вітовта. Отже родове прізвище Клещівських – Дешковичі. 16)

Цей документ дозволив нам з’ясувати цікаву топографічну обставину сучасного поселення Буша, яке на карті Боплана лежить з обох сторін річочки Буші і «нею навпіл ділиться». 17)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

А у першій половині 16 століття виявляється, що поселення Буша топографічно розміщувалось лише на лівому березі річочки Буші, а на правому березі знаходилось поселення пана Пронського  – Пронськ,  «і селище того пана до річки Морахви прилегле».

Хтось з недовірливих читачів може засумніватись і заперечити, висунувши гіпотезу, що землі кн. Пронського могли знаходитись на правому – подільському березі Мурахви і межувати з селищем Буша по річці Мурахві.

Це неможливо, адже у зазначений час, у Акті розмежування 1545 року, землі на правому березі Мурахви, навпроти Буші, належали земянину барському, кам’янецького повіту – пану Беньку Козловському. Про це засвідчує, вже згаданий нами Ігнат Стецькович Клещівський: « Отъ кого бихъ я имелъ границу свою взяти не ведаю, бо ихъ татаре давно побрали, а ( границя [Б.В.] ) отъ давнихъ часовъ пуста, одножъ я свою границу оповедаю, селища своего Русова и зъ земяниномъ барскимъ, повету Каменецкого Беньком ( Бенько Козловський [Б.В.] ) почевши отъ устья речки Буши, которая пришла съ повету Бряцлавского впала у реку Морафу и тою рекою Морафою, унизъ полемъ и дубровю, аж до реки Днестра, границу его якобы три мили, тутъ менилъ посередъ тое речки Морафы границу, – Великое княжество Литовское полеву, а поветъ Каменецкий и грунтъ Барский поправу, по реку Днестръ, а внизъ Днестра по половице реки ажъ до Видова озера – Великое княжество Литовское» 18)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Княжий рід Козловських, як і Пронських,  походив з Росії .За часів князя Вітовта ( поч. XIV ст.) представники цих родин перейшли на службу до Великого князя Литовського і оселилися на Поділлі . Так, польський дослідник Адам Бонецький згадує Федька Козловського –  канцлера князя Свидригайла в 1445 – 1446 рр. [  Adam Boniecki “Poczet  rodow w wielkiem ksistwie Litewskiem w XV-XVI wieku”- Warszawa – 1883, s.153. ]

У  книзі данин польського короля Казимира записано рішення Ради від 13 квітня 1455 року: «Кнзю Ильву Козловскому такь листь дан. Што есмо судили с радою нашою со кнзми и с паны Литовскими кнзя Льва Ивашковича Козловского с Васком Микуличомь из его братьею  о Козлово и о иные местьца и о Каменец, и о Молоту, и о Клин, што издавна кь Козлову и кь тымь местьцомь тягло. Ино судомь есмо обыскали и дали есмо то всё кнзю Ильву Ивашковичу Курейшову, потому, какь отец его и дед Курейший держали…( Д.М.А.М.Ю. стр.34, №5 )» 19) Цей документ засвідчує родове прізвище Козловських – Курейша (Курейший).

Про те, що поселення Пронськ  знаходилось на лівому – брацлавському березі Мурахви свідчать і пізніші позови до Томаша Замойського саме брацлавських земян Скіндерів -Хоментовських, Скіндерів – Хмелевських, Бущинських, Комарів, Байбуз, які у позивах своїх до суду зазначали на неправомірність відібрання чи викупу у їх батьків «отчин та дідизн» Яном Замойським – батьком позивача. 20)

У Позовах зазначається, що Ян Замойський – батько Томаша, відібрав грунти «дідичні», які лежать у брацлавському воєводстві біля річок Мурафи, Буші, Мурафи–Гальчинської, Мурашки – Кунатовської ( сучасна р. Лозова ). Шляхтичі Скіндери – Хмелевські вказують, що на селищі Чернійовці було започатковане містечко Скіндерополь, а  на селищі Кузминці  – місто Буша.

У іншому документі згадується, що на селищі Чернійовці було закладено містечко Скіндерполь, містечко Буша і села, що їх оточують – Садківці, Володієвці, Кубаківці, Сметанчинці, Букатинка, Мервинці, Рожнятківка …

Селище Кузьминці ( Kuzminci, Kuzminiec ) ми ототожнюємо з сучасним селищем Кузьмін на березі Дністра, трохи вище Рашкова (колишній Каравул).

Селище Кузьминці (Кузьмин) – вважаємо родовим поселенням Кузів – пізніших –Бушинських. Воно зображене на карті Польщі та Угорщини (Базель1540) німецького  картографа Себастіана Мюнстера (1489-1552) під назвою – Curзі.rhaus,  на карті Литви (1609) та на карті Таврики Херсонеської (1609) німецького картографа   Герарда Меркатора (1512-1595) під назвою – Cutzurbaq і  CutzurbaД, на карті  італійського космографа  Я. Гастальді ( Венеція 1548 ) – KuZira. Добираючи стародавні карти Литви, Польщі, Валахії щоб проілюструвати місцезнаходження містечка Кузминців – родового поселення Кузів, яке було надане їм князем Вітовтом, автор зробив несподіване «відкриття» – віднайшов місто Пронськ над річкою Мурахвою, на карті 1578 року. Та про це – трохи пізніше.

Разом з «власними селищами», які родина Кузів обміняла на нові маєтки на Брацлавщині, князем Вітовтом надавались їм і князівські «власні данини».

Ми вважаємо, що Буша була саме таким князівським наданням і була надана Кузам з масиву державних земель Великого князівства Литовського.

( Амадоцкое озеро (Амадока) – Картографический миф или 100-километровое озеро всё же можно потерять? //http://forum.zamki-kreposti.com.ua/topic/612-амадоцкое-озеро-амадока-–-картографический-миф-или-100-километровое-озеро-всё-же-можно-потерять/

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Топонімія Брацлавщини у 15-16 ст. є дуже «рухливою». Нагадаємо , що річка Марківка ( поблизу Буші ) у 1505 році називається – Кісницею, а річка Лозова – Мурашкою Попівською. Історик Леонід Бялковський з цього приводу зазначає: ”Нині звісна тільки одна Мурашка, притока Мурахви, але ще в XVI ст. часто згадується і друга Мурашка – “Попівська”.  Як видно з актів, це є нинішня річка Лозова. Так, напр., Довгівці над р. Лозовою названо в 1582 р.: ”Dolhowcze in fluyio Popowska Moraska” (Книга Київського Центр. Архіву №3605, лист 82); Кунатовці (тепер Кунатиєвці) в 1595р. вказані на березі Попівської Мурашки (Грушевський:”Акти Барського староства”1,ст.329); урочисько “Bielow” (Біляни) – niedaleko rzeki Moraszki Popowskiej“ 1596р.“  ( “Архивь Юго-Зап. Россіи “, частина VIII, т.2, с.273.)

Річка Лозова у документах XVI століття згадується , як «Мурашка Попівська», «Мурашка Кунатківська», «Мурашка Гальчинська». Отже, назва притоки річки Мурахви – Мурашки (нині р. Лозова) започатковувались від назв поселень на її берегах ( Кунатківці, Попівці ), або ж прізвищ їх власників ( Кунатківські, Попівські,  Гальчинські ).

М. Грушевський зазначає, що претензії  шляхтичів Скіндерів – Хмелевських  охоплюють майже усю Шаргородщину. Ці судові документи свідчать про межові земельні суперечки, а не про сам факт заснування того чи іншого поселення. Більшість з цих поселень виникли значно раніше кінця XVI століття, коли їх скуповував, або захоплював примусом  канцлер Ян Замойський. Таким чином, мова йде про маєтності на литовській Брацлавщині, а не на польському Поділлі, кордоном між якими була річка Велика Мурахва. Ці документи, які оприлюднив польський історик Олександр Яблоновський є надто цінними для вивчення історії та топонімії Брацлавщини кінця 16 – початку 17 століть, тому ми їх наводимо у нашому дослідженні. 21) У них є згадки про містечко Пронськ ( Pronsko, Praniska ) – колишню власність та родове гніздо Юрія Федоровича Пронського та його старшого сина – Івана Юрійовича Пронського, Кузьминці ( Kuzminci, Kuzminiec ) – власність Кузів (пізніших Кузів – Бушинських та Кузів – Кузминських). Тут знаходимо у загальному переліку поряд з Кузьминцями, як окремі селища – Бушу, Хоменки ( Chomenkowce ), Пронське  ( Pronsko,  Praniska, Pransk ), хоча місцеві дослідники краєзнавці роблять безпідставні спроби локалізувати історію селища Пронськ з селищем Хоменки на Шаргородщині   (http://homenki.sharrayrada.gov.ua/z-istorii-sela/ )

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Постає питання: коли ж князі Пронські отримали земельні угіддя над Великою Мурахвою і ким ці надання були зроблені ?                                                                                    

У 1423 році Юрій Федорович Пронський, захищаючи свої отчини на Рязанщині,  попав у полон до татар. Через 11 років ( у 1434 р.), при допомозі князя Гольшанського  і польського короля Жигмунта I  ( за іншими джерелами, при допомозі Вел. кн. Литовського Казимира Ягеллончика ), князя Юрія було  звільнено з полону.  Єжи (Юрій) Пронський перебував кілька років на службі у польського короля Жигмунта I. 22)  Можливо він  користувався у цей час  польським гербом “Ястрембець”. Шимон Окольський згадує Пронських, цього гербу. 23)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

І. Грассер вказує:

«Прадеду твоему, Георгию (Юрію) Пронскому, Казимир Великий, король польский, оказал ту честь, что, когда  князя  пленили  татары, он освободил его, отправив августейшее посольство, и со всяческими почестями препроводил в Литву, в  Вильну, и послал его с войском на московитян, а за одержанную победу и другие выдающиеся заслуги перед отечеством и помощь всему королевству даровал ему обширнейшие владения». 24)

Через кілька років після повернення з полону, незадоволений політикою Жигмунта I,  Юрій Пронський переселився на землі Великого князівства Литовського, де одружився на  дочці київського князя Олександра ( Олелька )  Володимировича Слуцького  – Юліані ( Оульяни ) Слуцькій ( Олельківні ),  від якої мав сина Івана Юрійовича Пронського. Вочевидь саме у цей час Юрію Пронському був наданий  вже литовський герб “Литовська Погоня”.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Князь Юрій Пронський отримав як посаг за київською княжною Юліаною Олельківною, землі на Брацлавщині та перейменував місто Антопіль  над річкою Морахвою, назвавши його власним йменням –  Пронськ, яке «уживав»  близько двадцяти років.

Вважаємо, що такий факт надання київським князем Олельком Володимировичем стольного міста для чоловіка своєї доньки – Уляни Олельківни гіпотетично підтверджує, що це поселення мало статус міста з давніми традиціями містобудування, які на той час нараховували більше 1000 років історії ( ! ).  З назвою Пронськ поселення згадується у Ханському Ярлику Менглі – Гірея, який підтверджує надання свого батька Хаджи – Гірея та у документах кін. 16 – поч.17 ст., оприлюднених польським істориком Олександром Яблоновським. Документи засвідчують, що Пронско ( Праніска ) розміщувався на березі Великої Мурахви. Згадку про Пронськ на Поділлі знаходимо і в одному з архівних документів  ( Селище Пранськ, Летичівського пов., Подільського воєводства  //  ЦДІА України, м .Київ, Фонд № 256 – Фонд Яна Замойського, Опис1, Справа № 60, с.20. )

Повертаючись до Ханського Ярлика Менглі – Гірея, наголосимо, що Михайло Грушевський писав: «Полишаючи на боці ріжні помилки в розміщенню ( татари завсіди були лихі географи ) й назви незрозумілі, ми маємо тут вичеслені досить повно українські землі, що належали до в. кн. Литовського за часів Витовта. Не вважаючи на деякі переборщення, можемо в сій Менглі – гереєвій грамоті бачити досить вірний відгомін якогось листу Хаджі – герея, котрим той, як спадкоємець Золотої орди, вирікався з всяких прав татарської Орди на українські землі В. кн. Литовського».

Існування у Ярлику, серед переліку українських міст – Пронська, вчений пояснив прикрою помилкою : «Пронськ заблукав сюди з земель рязанських, про які йде мова в сій грамоті осібно»  ( М. Грушевський, Історія України – Руси, Том IV  [ XIV – XVI віки –  відносини політичні ],  Київ – 1993, с.85 – 87; [ Ханський  ярлик на руські землі, виданий в. князям литовським ] – с.457 – 462. )

Михайлові Грушевському  невідома була інформація про існування на Брацлавщині, на берегах річки Великої Мурахви ( у  середині XV ст.),  українського міста  з йменням  Пронськ.

Таким чином, нижча часова межа ймовірного перейменування містечка Антополя у Пронськ, і заснування  кн. Юрієм Федоровичем Пронським міста Пронськ, визначається 1440 роком, часом  поверненням  його  тестю – Володимиру Ольгердовичу  Київщини та Брацлавщини . Верхня межа – 1447 роком, часом  обрання вел. литовського князя Казимира IV польським королем. Саме у 1447 році батько Юрія, князь Федір Іванович Пронський,  полишив  «Пронський стіл» у Московії своєму брату князю Івану Івановичу Нелюбу – князю Пронському і  переїхав до Литви, де отримав поселення на Мстиславщині .

У цей проміжок часу вписуються прикордонні сутички між поляками та литовцями за прикордонні західні міста Вел. кн. Литовського – Берестє , Ратно, вочевидь – за південно-західні міста – Пронськ ( частина сучасного с. Буша на  р. Морахві ),  Козельськ ( Козлов, між притоками Дністра – Жванцем і Лядовою ; також Козловським належав  «кут на білих берегах»  між Дністром та Морахвою, де сьогодні розміщується село Біле ),  Волконськ ( Волковинськ, у 30 – ти км  на північ від Рову- сучасного Бару ),  місто – Іспас, можливо сучасне село Спасовка Городокського району Хмельницької обл., місто Донець  мав знаходитись десь поруч, можливо  це  сучасні Даньковці   Ізяславського району Хмельницької  обл.

М. Грушевський згадує в  околицях Барського замку  шляхтичів Волковинських: «Волковинських в  одній  грамоті 1576 р. вичислено 24 родини, а певне то не були всі;  по  переписи 1662 р. було їх 72 чоловіків; в 1739 р. в селі було 58 родин  Волковинських, 59  иньших родин не-підданих, і  31 підданих. Тепер сe  найчисленнійша  шляхецька околиця: самих Волковинських в селі близько 700 душ»  ( Михайло Грушевський, Історія України – Руси,Том VI, Київ – 1995, с 253 )

Ці міста знаходяться на тій самій кордонній смузі , що і  польські  прикордонні  замки –  Олчедаїв, Ялтушків, Уланов,  литовський – Летичів,  про які часто згадується  у період   польсько – литовських змагань за часів війн Вітовта та Свидригайла з поляками.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Так, у 1441 році кн. Сангушко, сидячи в Кошерській  волості на Волині, протягом довшого часу нападав на землі Польської корони, вкінці захопив Ратно, колишнє родове, а на той час королівське місто. За це, у тому ж році,  король Владислав III відібрав у кн. Сангушка Кошерську волость, разом з містом. У 1443 р. Ратно було повернуте Сангушкові великим князем Казимиром.

У згаданий проміжок  часу ( між 1440 – 1447 роками )  на наше переконання  і  був наданий  один з ярликів кримського хана  Хаджи – Гірея ( 1440 –  1467 )  Вел. князю  Литовському Казимиру ( 1440 – 1447 ). Це робилось татарами для того, щоб підтримати свого союзника – Казимира та позбутися зазіхань поляків, вочевидь і московитів, на прикордонні литовські землі.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Рязанські міста : Рязань, Переяслав- Рязанський та Одоїв, також –  Новгород і Псков, що знаходяться  у кінці тексту ярлика кримського хана Менглі- Гірея ( 1468 – 1515) , надавались Казимиру   Менглі – Гіреєм  пізніше, тому вони стоять осібно від переліку  українських міст,  згаданих у попередніх наданнях Хаджи-Гірея.

Як бачимо,  «рязанське  місто» Пронськ не  названо, як центр Пронського князівства, поруч з іншими рязанськими містами, у наданнях Менглі – Гірея. Отже, це свідчить, що мова йде про «українсько-литовський» Пронськ над річкою Мурахвою.

Пронськ згадується виключно у переліку українських міст і у пізнішому ярлику 1532 року, Саадат – Герея , але осібно від рязанських міст, у тому самому порядку, як і в наданнях  своїх попередників : Хаджи – Гірея та Менглі – Гірея:

«… Берестен, Ратно, Козелско, Пронско, Волкона, Спашь, Донець со сьсими земьлями и входы, з даньми и водами; Дашокь город, Балклыи, Куралу, Чорон город, Утешьков, городищо Тушынь, Немиров, Охрому со тьмою, Аркуде, Острое со всими земьлями и водами, з данью, и з выходы; Псковь, Великии Новгород, Рязанскии Переаславь з людми, со димами, з лесы, з выходы, што поточеть и вьканеть – то есьмо дали кь Литовскому паньству.»

Нагадаємо, що московський цар Іван Васильович  відбирає у 1479 році  Великий Новгород у Литви.

Звертає увагу те, що після переліку міст : « Берестен, Ратно, Козелско, Пронско, Волкона, Спашь, Донець » , йде перлік поселень, які розташовувались між р. Дністром та р.Бугом: « Дашокь город, Балклыи, Куралу, Чорон город, Утешьков, городищо Тушынь, Немиров, Охрому со тьмою, Аркуде, Острое со всими земьлями и водами, з данью, и з выходы », і локалізація яких не визиває жодних сумнівів у дослідників.

До цього переліку поселень, як пізніші надання, дописані Псков, Новгород, Переяслав – Рязанський.

Згадки про «рязанський» Пронськ, як про місто підпорядковане Вел. кн. Литовському,  у наданнях Менглі – Герея та Саадат – Герея відсутні. Їх  просто не могло бути  тому,  що у 1455 році рязанський князь Іван  Федорович приєднав Пронське князівство до Рязанського, а у 1520 році, у складі Рязанського князівства воно  було вже приєднане до Московської держави.

Отже, мова,  на той час, могла йти  лише про суто рязанські « стольні»  міста – Рязань та Переяслав. Про це і свідчить пізніша грамота 1532 року.

Литовські прикордонні міста Ратно, Берестє, Пронськ і Козельськ ( Козлов )  уживались  представниками  княжих родин  Сангушків, Пронських, Козловських, які  перебували на  службі у  Вел. кн.  Литовського Казимира Ягеллончика.

Польський дослідник Адам Бонецький згадує Федька Козловського –  канцлера князя Свидригайла в 1445 – 1446рр. [  Adam Boniecki “Poczet  rodow w wielkiem ksistwie Litewskiem w XV-XVI wieku”- Warszawa – 1883, s.153. ]

Підводячи підсумки дослідження Ханського Ярлика Менглі-Гірея, наголосимо, що автор категорично не погоджується з думкою Ф. Петруня. (Див. Ф. Петрунь «Ханські ярлики на Українські землі», Київ – 1922) Вважаємо, що ця публікація була невдалою спробою Ф. Петруня похитнути авторитет видатного українського історика М. Грушевського. Шукаючи географічну локацію українським містам з Ханського Ярлика Менглі-Гірея на теренах російської держави, історики СРСР виконували генеральну лінію тодішнього партійного керівництва та імперської російської історичної школи. Цікаве дослідження Сергія Конча «Ярлик Тохтамиша та українські землі в останній чверті 14 ст.» не розвіяло авторських переконань стосовно того що мова йде про українські міста «Берестен, Ратно, Козелско, Пронско, Волкона, Спашь, Донець» (http://shron.chtyvo.org.ua/Koncha_Serhii/Yarlyk_Tokhtamysha_ta_ukrainski_zemli_v_ostannii_chverti_XIV_st.pdf ). Вважаємо, що ця тема залишається дискусійною і потребує додаткового вивчення та аналізу історичних джерел.  Та повертаємось на Брацлавщину…

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Про належність земель над Мурахвою та Дністром київським князям Олельковичам Слуцьким свідчить розмежування, яке проводить черкаський староста Свиридов за наказом Семена Олельковича: «  высылаль наместника своєго Свиридова, который оть него Черкасы держаль, и тоть по тымь  местцамь разьеждчаль  и по тымь урочищамь границы клаль, яко сь землею Татарскою такь и зь Белымь городомь, такь тежь зь землею Волоскою »  –  « оть  Марахвы речки,  которая  впала  вь Днестрь, и на низь Днестромь – по половине Днестра,  мимо Тегиню,  ажь где Днестрь  упаль вь  море, а  по той стороне Таваня  сь Перекопскою землею граница вашей  милости  по Овечу  воду  и  в-верхь Овечея  воды,  а оть  верховь Овечея воды  у-верхь  Самары  и  у-верхь  Оргея  ажь  до Донца  и оть  Донца  по  Тихою Сосну » 25)

Після смерті дружини, князь Юрій Федорович одружився вдруге, на княжні Соломерецькій.  У 1462 році вона  народила  йому сина Гліба Юрійовича Пронського.

У 1464 році король Казимир Ягеллончик надає князю Юрію  землі на Брестчині. 26) Юрій покидає (до 1462 року) свої землі над прикордонною річкою Морахвою.

До 1481 року, у родовому маєтку на Брацлавщині – Пронську продовжував проживати  його син князь Іван Юрійович Пронський, частина маєтку мала належати, за

тогочасними законами Великого Князівства Литовського ( див. «Статут ВКЛ» про спадок ) і його брату від кн. Соломерецької – Глібу Юрійовичу Пронському. Про це свідчить факт того, що Семен Глібович Пронський, який згадується у 1539-1541 р. р. старостою Брацлавським та Вінницьким, ймовірно, був останнім власником з родини Пронських, кому належало поселення Пронськ над Мурахвою. 

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Учора, 15.09.2016 року, автору пощастило віднайти місто Пронськ (Прнско – Prnsko) під трохи зіпсованою назвою на карті 1587 року. Наголосимо, що Пронськ і у письмових історичних  джерелах також  записаний по різному: Pransk, Pronsko,Pranyska.

Наш опис запропонованого фрагменту карти: зверху написи – ЛИТВА, нижче КОДИМІЯ – місцина яка все ж знаходиться біля Рашкова – Каравула. Так само, як і місто Сороки має знаходитись праворуч від Пронська та річки Мурахви, на березі якої його зображено. Такі картографічні помилки зустрічаються на давніх картах. Демонструємо фрагмент однієї з карт, на якій видно річку Мурахву і напис що засвідчує це :

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Сороки на карті 1609 року так само – помилково – зміщені ліворуч від місця злиття Мурахви і Дністра.

На карті 1578 року, розташування міста Сороки допомагає  з визначенням Дністра на карті, а Пронська – річки Мурахви. Згори бачимо напис ЛИТВА та КОДИМА, а внизу бачимо напис МОЛДАВІЯ, а ліворуч від Пронська напис ПОДОЛІЯ. Все свідчить, що перед нами Дністер та прикордонна річка Мурахва .

Привертає увагу, що зображення Пронська на карті 1578 року передує  часу купівлі Яном Замойським у Бушинських – Буші (1589р.), також часу купівлі Скіндерполя у Скіндерів і відібрання у них Пронська з причини ненадання документів на право володіння (1590-1595р.р.). Акцентуємо увагу дослідників, що Пронськ розміщено на карті на лівому – брацлавському березі р. Мурахви. Саме, Мурахва була кордоном між Королівством Польським та Великим князівством  Литовським.

Вочевидь, шляхтичі Скіндери були орендарями Пронська, на правах їх домовленостей з князем Семен Глібовичем Пронським, який вимушений був терміново покинути управління Брацлавщиною під час повстання земян брацлавських проти нього у 1541 році. Нагадаємо, що наглядача та помічника князя Семена – пана  Слупицю було убито. Король був вимушений надіслати поважну делегацію, щоб залагодити конфлікт і забрав Пронського до Києва, назначивши його старостою Чернобиля. Як бачимо проходять століття, а політичні інтриги ті самі. Таким чином, кн. Семен Пронський був останнім володарем Пронська з родини Пронських.

Повернемось до подій 1481 року…

В інструкції княжни Феодори Олельківни  своєму  посланцю, до Господаря Молдавського Стефана, яка датується 1480 – м  роком, згадується її «сестринець», син Юліани Олельківни, Іван Юрійович ( Пронський  ) та її брат Михайло Олександрович ( Олелькович ):

«А се говорити княгинину человеку Федькину оть Федки воеводе волошскому Стефану. Княжна Семёнова Юрьевича княгини Федка велела тебе говорити:

« Что еси присылаль кь моему брату, ко князю кь Михайлу Александровичю, и кь моему сестричичю, ко князю кь Ивану Юрьевичю, о томь, что мне бити челомь великой княгине Маріе, чтобы печаловалася сыну своему великому князю Ивану, чтобы князь велики взяль за своего сына за великого князя твою дочку. И язь великой княгине била челомь, и великая княгини жаловала и печаловалася сыну своему великому князю Ивану, чтобы князь велики взяль за своего сына за великого князя твою дочку » 27).Михайло Грушевський вказує, що це листування, відносно майбутнього одруження, могло бути замаскованною  підготовкою  до замаху на польського короля Казимира.На таку замаскованість натякає  порада великого московського князя Івана, щоб  посланець  молдавського господаря Стефана  їхав до Москви не через землі  Великого князівства Литовського, а через Орду.

Коли історики починають визначати князя « Івана Юрійовича»  в українській історіографії виникає плутанина. Так, О. В. Русіна робить помилку, називаючи чоловіком Юліани  князя Юрія Семеновича Гольшанського, що випливає з того, що вона вважає сином Юліани –  князя Івана Юрійовича Гольшанського.

Відомо, що княжна Євдокія Олельківна була одружена з молдавським господарем Стефаном, Феодора Олельківна – з невідомим князем Семеном Юрійовичем, Юліана Олельківна – з князем Юрієм.  Це відомі факти. Піддавати їх сумніву не доводиться.

Помилка виникає, коли історики починають з’ясовувати  прізвище князя Семена Юрійовича – чоловіка Феодори, та прізвище  князя  Івана Юрійовича – «сестринця» Феодори.Один з  істориків, безпідставно називає Семена Юрійовича та Івана Юрійовича князями Патрикеївими. 28)

Михайло Грушевський, розуміючи помилку такого поєднання, навіть не вступає у дискусію з ним, але і сам помиляється, називаючи чоловіка Феодори – Семена  Юрійовича – князем  Пронським. 29) Подаючи  генеологічну  таблицю родини Олелька Володимировича  М. Грушевський, поправляє себе, вказуючи: «Федька – за кн. Семеном ( неназваного роду )» 30)

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Розібратись у цій плутанині нам допоможуть польські історики Станіслав Сарніцький  ( 1532 – 1597 ) та Бартош Попроцький ( 1540 – 1614 ).

Автор вважає, що згадані польські історики, могли бути знайомі з історичними документами  про так звану «Змову князів 1481 року».

С. Сарницький  міг ще  за свого життя спілкуватись з очевидцями страти учасників змови та застати людей, яким міг  бути відомим перебіг згаданої події. Немає жодного приводу не довіряти польським історикам XVI століття, які називають чоловіком однієї з сестер – князя Юрія Федоровича Пронського. 31)

Отже, чоловіком Юліани є Юрій Федорович Пронський, а не Юрій Семенович Ольшанський, як вважає О. В. Русіна.

КНЯЗ. І. ЮРЬЄВИЧ, який згадується серед «убієнних» князів, зразу за Михайлом Олельковичем,  є  його племінник – син його сестри Юліани Олельківни та Юрія Федоровича  Пронського –  князь Іван Юрійович Пронський. Залишається з’ясувати прізвище останнього князя – Семена Юрійовича. Князя Семена Юрійовича більшість істориків вважають князем Гольшанським.

КНЯЗ.  І. ОЛГИМОНТОВИЧ , який згадується зразу за Іваном Юрійовичем Пронським, є князем Іваном Юрійовичем Гольшанським – Дубровицьким (Ольгимунтовичем).

Так, як отчина родини Гольшанських – Гольшани  належала не йому, то він міг бути записаним або князем  Дубровицьким – за місцем свого перебування чи – князем Ольгимунтовичем – за своїм родинним прізвищем.

Ми вважаємо, що князь  Іван Юрійович Пронський був страчений у 1481 році  за наказом короля Казимира IV, разом з своїми родичами князем Михайлом Олельковичем, князем Іваном Юрійовичем Гольшанським – Дубровицьким   ( Ольгимунтовичем ), княжною Феодорою Олельківною, князем Семеном Васильовичем Збаразьким –  учасниками замаху на короля Казимира.

Цей виступ князів відомий в історичній літературі  під назвою «Змова  князів 1481 року». Причиною такого виступу було невдоволення  внутрішньою політикою короля, який після смерті київського князя Семена Олельковича, ліквідував останнє удільне ( самостійне )  Київське князівство.  Організатори замаху 1481 року намагались приєднати частину земель  Великого Князівства Литовського до Великого Князівства Московського і створити коаліцію держав проти короля Казимира.

На думку організаторів замаху, виступ литовсько – руських князів мали підтримати Господар Молдавський  та  Великий Князь Московський. Замах було розкрито, а усіх організаторів і  учасників страчено у 1481 році у Києві на лобному місці на гірці Клинець, яка є частиною Замкової гори (за іншими свідченнями – у Вільно).

Історик О.В. Русіна зазначає: «Відлунням тієї далекої трагедії дійшов до нас запис у Києво – Печерському Пом’янику: «Помяни, Господи, убиєнных: князя Михаила Алєксандровича, князя Иоанна Юрьєвича… Мєсяца августа 30 король польский и литовский Казимир повєлел  стяти князя Михаила Олєльковича и князя Ивана Юрьєвича; (Пронського [В.Б.]) вина их Богу єдиному свєдуща»  32) 

Одному з активних учасників змови Федору Івановичу Бєльському, як і багатьом іншим, вдалось втікти до Москви. 33)

У 1481 році, на час страти,  Івану Юрієвичу Пронському було більше сорока років.

Після цих подій, місту Пронську повертають стару назву – Антопіль, забороняючи назву – Пронськ, яка б нагадувала про одного з учасників державного заколоту.

Під такою назвою – Антопіль –  місто зазнає чергового нападу татар білгородської орди – 3 червня 1524 року, про що засвідчує напис на бушанському скельному рельєфі.Великий напад татар, який відбувся саме у 1524 році, на Червону Русь, Поділля відомий польським та українським історикам.

Цікавим для нашого дослідження є документ 1616 року у якому Томаш Замойський позивається до місцевого шляхтича Семена Комара.  У документі згадується «нова дорога» з Брацлава на Кременчук і далі  до Сорок. Згадується і «стара брацлавська» дорога над річкою Русавою, яка у селища Аndre Zika (суч. Русава) повертає до селища Kouczeniecz ( суч.Велика Кісниця) на Дністрі. Вочевидь, саме тут переправлялись через Дністер на Волошську сторону, щоб потрапити до Сорок.

На місці сучасної Русави у сер.15 ст. стояла залога прикордонників на чолі з Андрієм Дзиком. Тому поселення і називали іменем героя – Andre Dzika (Андрія Дзика).

Був відомий і другий шлях на Валахію по «новій дорозі»: від Брацлава до  Буші, а від останньої до парому біля Яруги – на Кременчук чи  до броду біля села Біла – на Сороки.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Нагадаємо, що саме до Буші у 1621 році їхав з Києва ( через Брацлав ) патріарх Теофан, щоб потрапити до Валахії. Про ці місця переправи під Бушею, згадує і парламентер від Станіслава  Жолкевського – Петро Ожга, гербу «Rawicz» у 1617 році. Тут, вочевидь, переправлялись і німецько – румунські війська у 1941 році (дивіться карти нижче).

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Ще один документ 1609 року, у якому той самий позивач – Томаш Замойський, позивається до Семена Комара, до Ганни та Яна Дешковських ( Клещівських ), до Марії Кожуховської:

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Цей документ 1609 року виявився цікавим тим, що над Бушею згадується ліс Печеніж, який тягнувся аж до річки Русави. Там само над Русавою згадуються інші ліси: Солони, Стебни, Мочов, Міхуч, Яворовець, Туричин. Все свідчить що ця місцевість була заліснина. Про це свідчить і зображення на карті Боплана 1648 року.                         Отже, ліс Печеніж згадується «на горі над потоком, над Бушею».

Таким «потоком над горою», на наше переконання, може бути лише сучасна річка Суха Бушанка, яка впадає в межах села Буша у річку Бушу. Така назва – Валібуша  зберіглась на австрійській карті 1910 року.  У давнину цю річку ще називали  «Валібуша» (Вале – з молдавської мови – «долина»), що означає «долина Буші». Саме в цій «долині Буші», поблизу річки Валібуші і було давнє селище Яна Хмелевського – чоловіка Ганни Скендерівни – Хмелевської –  Хмелевщина ( див. карту ).

А «горою» над потоком, над Бушею, у чому ми переконані, може бути лише сучасна гора, яке з давен зветься «Татарською горою». Наголосимо, що ліс «Печеніж» згадується, між річками Мурахвою та Русавою ще у данинах київського князя Семена Олельковича своєму підданому Ієремію Шашку (Шашкевичу) у 1459 року.  Знаючи  топографію місцевості, автор вважає, що мова йде про гору, яка  у 1799, 1822, 1873, 2016 р. р. згадується під назвою «Татарська гора». Саме від неї до річки Русави розкинувся ліс «Печеніж», який дав, на думку автора,  назву горі над Бушею – «Печенізька гора», а пізніше – «Татарська гора».34)

Вважаємо, що місто-фортеця антів – пізніший – Антопіль був у 10 ст. знищений саме печенігами, а не татарами. Побічно це підтверджує і прізвище значної частини мешканців (10%) сусіднього села Дорошівка – Цуркан (Цур-кан, Цур-хан). Прізвище розповсюджене у Вінницькій, Одеській, Чернівецькій області, у Молдові та Румунії. Нагадаємо, що серед семи печенізьких племен, які оселилися у 10 ст. н. е. на теренах України згадується плем’я «Цур» ( Констянтин Багрянородный “Об управлении империей “, Москва,1991, с.49, примечание № 52 к разделу № 9, с.328 )  На нашу думку прізвище Цуркан вказує на приналежність його носіїв до цього племені. Цікавим було б для історичної науки та археології, визначити  геном Цурканів – печенігів.

ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)
ВІКТОР БЕРЕЗЯК. Історія містотворення Буші (частина перша)

Підсумовуючи, констатуємо кілька фактів з історії сучасного села Буша:

1. Поселення-фортеця, на місці «замковища» сучасного села Буша, мало статус міста ще з часів антів. Карта Птолемея засвідчує, що поселення виникло значно раніше часу створення самої карти ( раніше сер.2 ст. н.е.).

2.Топографічно Антопіль розташовувався на скельному мисі, який утворювався високим скелястим лівим берегом річки Мурахви та її лівою притокою – сучасною річкою Бушею. Третя сторона оточувалась валом який з’єднував річку Мурафу з притокою – річкою Бушею.

3.Назва міста-фортеці змінювалась у часі: Антопіль – Пронськ – Буша, причому перші дві назви інколи повертались на історичну арену.

4.Топографічно, Буша, як село, виникає у 10 ст. (після зруйнування печенігами сусіднього міста – фортеці Антополя)  на лівому березі річки Буші – лівої притоки річки Мурахви (Мурафи) – лівої притоки Дністра.

5.Два поселення місто-фортеця Антопіль (Пронськ) та селище Буша співіснували та межували через річку Бушу з 10 ст. до 1595 року, коли Ян Замойський, купивши селище Бушу у Бушинських та відібравши у Скіндерів містечко Пронське, об’єднав їх в одне поселення під йменням – Буша. При цьому Ян Замойський виклопотав у короля для нового поселення статус «міста» або підтвердив його для нового об’єднаного поселення..

6.Існування Пронська у другій чверті 15 ст. – кінець 16 ст., засвідчують історичні документи та карта 1578 року.

7.До середини 17 ст. Буша згадується «містом», поки не була знищена польським військом 28-30 листопада 1654 року..

8.Протягом кінця 16 ст. – кінця 18 ст. Бушею володіли князівські родини Замойських, Конецпольських, Любомирських. Пізніше – Качковські, Скапські…

9.Прізвище Бушинскі – відтопонімічне і виникає у другій половині 15 ст., після надання (1410-1430 р. р. ?) кн. Вітовтом селища Буша – родині з прізвищем Куза.

10.Родове прізвище родини Бушинських – Куза засвідчує, що витоки родини сягають часів значно раніших 1241 року.

11.Бушанський наскельний релєф є пам’ятним знаком встановленим на теренах Антополя (Пронська) приблизно у 1539-1541 роках, за часів старостування у Брацлаві і Вінниці князя Семена (Фрідриха) Глібовича Пронського.   Семен Пронський був останнім власником містечка Антополя (Пронського) з родини Пронських.

12.Приводом до створення пам’ятного знаку стала місцева легенда – народний переказ, який розповідався не одним поколінням мешканців селища Буша та сусіднього містечка Пронського (Антополя) про історію знищення печенігами (татарами) міста-фортеці Антополя. В час творення пам’ятника – легенді було понад 500 років (10 ст. – сер.16 ст.). Таким чином, короткий вислів з народних місцевих переказів: «Буша – бо ж залишилась одна душа» оживає у наших дослідженнях, які засвідчують історичну правду місцевої історії. Буша – жіноче ймення тої єдиної врятованої душі.

 

                                                           ПРИМІТКИ

 

1.    Бушанський рельєф // Народна творчість та етнографія, Київ -1993, №3, с.63-

69, Бушанський скельний рельєф //  Археологія,  Київ-1994, №3, с.113-121

2.    Винокур І.С. , Забашта Р.В. Отчёт об исследованиях в с. Буша  Ямпольского

р-на Винницкой области  //  Науковий Архів інституту Археології АН України – шифр –1985 -41 , шифр -1987-171.

3.    Сведения 1873 года о городищахь и курганахь Подольской губернии  //

Записки русского археологического общества,  Т. 8, Вып. 1 и 2,  СПБ. – 1896, с. 266., Отчеть обь осмотре древностей вь Подольской губернии летомь 1901 г. О. Е.И. Сецинскаго // Чтения въ историческомъ обществе Нестора-летописца» – кн. 17, вып. 1, отд. 1, Киевь- 1903, с. 37-38.

4.    Вісник геодезії та картографії, Київ – Вінниця,1995, с.92, с.97, с.98, с.91- с.104,

http://kazantip.rork.ru/biblio/1513.htm ,     http://kazantip.rork.ru/biblio/ptolemeus.htm

5.    Стрижак О.С., Етнонімія Птоломеївої Сарматії, Київ-1991, с.157., Немецко-русский и Русско-немецкий словарь, Москва, с.174.

6.    А.В. Кропоткин, В.В. Кропоткин, Северная граница распространения амфор

Римского времени в Восточной Европе  // Могильники Черняховской Культуры – Москва – 1988, с. 168 – 184.

7.    Seweryn  Hrabij Uruski, Adam Amilkar Kosinski, Aleksandr Wlodarski  “Rodzina: Herbarz

szlachty polskiej”- T.2, Warszawa – 1905, s.92 – 93.

8.    Центральний Державний Історичний Архів України, м. Київ, Фонд № 256, Оп.№1, Од. зб. № 60, с.26 також  Бялковський Л. Поріччя Мурахви у XV-XVI столітті, Кам’янець-Подільський-1920,с.3-7.

9.    ЦДІА України –Київ, фонд 256, оп.1, од. зб. 60, с.26.

10. М. Грушевський, Барське староство: історичні нариси XV-XVIII ст., Львів-1996,

с.27,с.50, с.59.;  М. Грушевский, Акты Барского староства XV-XVI в., //  Архивь

Юго-Западной Россіи, ч.8., т.1, Кіевь-1893., с.22, с.27, с.50, с.59-60;  Tadeusz

M. Trajdos,  Kosciol katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania

Wladyslawa II Jagielly ( 1386 – 1434 ) – Wroclaw –  Warszawa – Krakow – Gdansk

– Lodz – 1983, T.1, s.143.

     11. Яковенко Н.М., Українська шляхта з кінця XIV ст. до середини XVII ст. (Волинь

і Центральна Україна),  Київ-1993, с.153.,  Леонтовичь Ф.И., Акты Литовской

метрики, т.1(1413-1498), вып.1,Варшава-1896, с.165, №722.,  Антонович В.,

Козловский К., Грамоты Великихь князей Литовскихь сь 1390 по 1569

годь”, Кіевь-1868,с.56.

      12. Jablonowski Aleksandr, Zrodla dziejowe,  Warszawa-1894, T. XXI, s. 512.

Ганна Скіндеровна-Хмелевська  була спадкоємицею володінь, які належали у

свій час Білому Скіндеру. Скіндери давній татарський рід. Згадується князь

Іван Дмитрович Скіндер, який загинув на річці Ворсклі (1409 р.) у битві кн.

Вітовта та Свидригайла з татарами Тимір Кутлуя.  Відомий також князь Андрій

Дмитрович Скіндер  –  «пасинок» Івана Дмитровича Скіндера.

13. Бялковський Л. Поріччя Мурахви у XV-XVI столітті, Кам’янець-Подільський-

1920, с.3-7.

      14. Яковенко Н.М., Українська шляхта з кінця XIV ст. до середини XVII ст. (Волинь

і Центральна Україна), Київ-1993,с.153., Леонтовичь Ф.И., Акты Литовской

метрики, т.1 (1413-1498), вып.1, Варшава-1896, с.165, №722., Антонович В.,

Козловский К., Грамоты Великихь князей Литовскихь сь 1390 по 1569 годь,

Кіевь-1868, с.56.

15. Центральний Державний Історичний Архів України (м.Київ) Фонд № 256,

Оп.№ 1, Од. зб.№ 60, с.26.

16. Seweryn  Hrabij Uruski, Adam Amilkar Kosinski, Aleksandr Wlodarski, Rodzina:

Herbarz szlachty polskiej,  T.6, Warszawa – 1909, s.378.

Tadeusz M. Trajdos, Kosciol katolicki nа ziemiach ruskich Korony i Litwy za

panowania Wladyslawa II Jagielly ( 1386 – 1434 ),  Wroclaw – Warszawa –

Krakow – Gdansk – Lodz – 1983,T.1, s.161.

17. Cellarii A., Regni Polonia,  Amsterdam -1657, s.366.

18. Бялковський Л., Поріччя Мурахви у XV-XVI столітті,  Кам’янець-Подільський-

1920, с.3-7.

19. І.Малиновский, Рада Великого Княжества Литовского вь связи сь боярской

Думой Древней Россіи,  Часть 2, Томск – 1904, с.110.

      20. Центральна Наукова Бібліотека – Київ ( далі: ЦНБ ,відділ рукописів, шифр- 1-

8247, картка 64. , Jablonowski Aleksandr, Zrodla dziejowe, Warszawa,1894,T.XXI,

s.512, 516, 548, 558, 562, 598, також – Архивь Юго – Западной Россіи, часть

восьмая, томь II, Кіевь-1894,с.384-385.

      21. Jablonowski Aleksandr “Zrodla dziejowe”-Warszawa-1894, T. XXI, s.512, 516, 548,

558, 562, 567, 598.

      22. Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S.J. powikszony dodatkami z poniejszych

autorow, rkopismow, dowodow urzdowych i wydany przez Jana Nep.

Bobrowicza, Tom VII, w Lipsku – 1841, s.507 – 508.

      23. Simon Okolski, Orbis Polonus…, – Cracoviae – 1641, T.1, s. 321.

      24. Михалон Литвин, О нравах татар, литовцев и московитян, Москва –1994, с.58

– 59.

      25. О.В. Русина, Україна під  татарами і  Литвою [ Україна крізь віки , т.6 .], Київ –

1998, с.123 – 131, с.133.

      26. Сборникь императорскаго русскаго историческаго общества,  томь сорокь

первый, С. Петербургь – 1884, с.23 – 24, с.309, 333, [ указатель личныхь

имёнь – с.25, с.61 ], М. Грушевський, Історія України-Руси, т. IV, Київ-1993,

с.267 – 272,  Генеологічна таблиця № 3.

      27. Сборникь императорскаго русскаго историческаго общества – томь сорокь

первый, С. Петербургь – 1884, с.23 – 24,  Толковый словарь живаго

Великорускаго языка Владиміра Даля, томь четвёртый [ Р – V ], С. –

Петербургь – Москва – 1882, репринт Москва – 1980, с.178 – 179

[Сестричь, сестреничь, сестринець. стар. или сестричичь црк.  сестринь сынь,

племянникь по сестре]

      28. Сборникь императорскаго русскаго историческаго общества – томь сорокь

первый, С. Петербургь – 1884, с.23 – 24, с.309, 333, [ указатель личныхь

имёнь – с.25, с.61 ].

      29. М. Грушевський, Історія України-Руси, т. IV, Київ-1993, с.267 – 272.

 

      30. М. Грушевський, Історія України-Руси, т.IV, Київ-1993, [ Генеологічна

таблиця № 3 ]

      31. Древній помянникь Кіево – Печерской Лавры ( конца XV- и начала XVI

столетія ), сообщиль С.Т. Голубевь // Чтенія вь Историческомь Обществе

Нестора Летописца, книга шестая, Кіевь – 1892, [ Приложеніе ], с.25.,

Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S.J. powikszony dodatkami z poniejszych

autorow, rkopismow, dowodow urzdowych  i wydany przez Jana Nep.

Bobrowicza, Tom VII, w Lipsku – 1841, s.507 – 508.

32. О.В. Русина, Україна під  татарами і  Литвою, [ Україна крізь віки , т.6 .],  Київ

– 1998, с.123 – 131, с.133.

      33. Михайло Грушевський, Історія України – Руси, Том IV   [ XIV – XVI  віки –

відносини політичні ], Київ – 1993, с.267 –  272, М. Грушевський, Ілюстрована

Історія України, Київ – Львів – 1913, ( репринтне відтворення )- Київ – 1990,

с.159 – 160, Наталія Полонська – Василенко, Історія України, Т.1, Київ – 1992,

с.331 – 332, В.Б. Антонович, Монографіи  по исторіи Западной и Юго –

Западной Россіи, Томь – I, Кіевь – 1885, с.240 – 241,  О.В. Русина, Україна під

татарами і  Литвою, [ Україна крізь віки , т.6 .],  Київ – 1998, с.123 – 131, с.13.

34. ЦДІА України (м. Київ),кмф-11, Оп.1, п.№166,1799 р., №31.

 

Україна, Київ, 25.09.2016

Читать полностью: http://h.ua/story/432533/#ixzz4LceL0lDn

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s