Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

БУША ( історичні розвідки )

Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

Віктор Березяк

Трохи з історії Буші (розвідки)…

Буша була надана князем Вітовтом до 1430 року у власність родини – Куза. З часом вони почали писатись Бушинські. Згадуються уже за межами Брацлавщини у 1511 році. У наш час Бушинські проживають у Польщі, Росії, Україні, Білорусі… Представники родини були носіями кількох польських гербів. Рід, що опанував Брацлавщину мав герб “Гржимала”. То хто ж такі Бушинські (Кузи) ? Документ від 1588 року засвідчує їх жидівське походження.

1588.12.22

Krl nadaje grunt z budynkiem w miecie Knyszyn nobili ac famato Marcinowi Buszyskiemu zwanemu ydek. Buszyski, serwitor Zygmunta Augusta otrzyma ten grunt od Jana Zamoyskiego, kancerza i hetmana, starosty knszyskiego, z zastrzeeniem potwierdzenia krla. Dom z gruntem zwany Mulnik pooony by pomidzy domem Szymona Sapiowskiego i Protasa.
ac. Datum: Grodno. MK 135, k. 360-360v [SKM IV, nr 362]

Прошу звернути увагу, що домовленість між Замойським і Бушинським мав затвердити король. Для чого ? Книшин і староство Книшенське було “королівщиною” – власністю короля. У свій час Микола Радзивіл подарував ці землі королю Жигмунту – I Старому і королеві Боні. У 1574 році новий король Генріх Валєжи надав в управління староство Книшенське Яну Замойському. Припис у документі “zwanemu ydek” усе ставить на свої місця. Осідлість жидів на королівській землі мав затверджувати сам король. Вочевидь, ці землі у Книшині були надані Бушинським Яном Замойським в обмін на втрачені на Брацлавщині.

Нагадаємо, що 3 січня 1589 року, тобто, через 12 днів ( !!! ), після ухвали короля цих домовленостей між Мартином Бушинським і Яном Замойським, Семен ( Шимон ) Бушинський з сестрою Богданною Бушинською (Байбузиною) продають свої володіння у Буші Яну Замойському.
Про належність родини Бушинських до жидівського «племені» свідчать і імена представників родини з Поділля (кін.19 ст.): “Бушинський Руфимь сынь Каетана – Адама, Іосифь, Михаиль…”

( Списокь дворянь, внесённыхь вь дворянскую родословную книгу Подольской губерніи, изд. Подольского Дворянского Депутатского Собранія, г. Каменець – Подольскь, 1897 г., часть 1, с.12.).  Доля Бушинських тісно переплітається з долею Замойських.

Через 155 років, у 1745 році Іван Антонович Бушинський, як “уроджоний пан“ виступає свідком домовленостей про взяття 100 000 червоних злотих, під залог всього рухомого і нерухомого майна, Любельським старостою Яном Замойським у Волинського каштеляна Михайла Чацького і його брата Франциска  ( Центральний Державний Історичний Архів України, м. Київ, Фонд №1388, Оп. № 1, Од. зб.№2, с.91 зв., №221 )

Складається враження, яке тяжіє до впевненості, що жиди Бушинські були кредиторами Замойських. Тобто, Бушинські були “банкирами” середньовічної Польщі, а не землевласниками – “земянами”.

Книшинське староство і місто Книшин знаходиться на північному – сході Польщі. Це мальовничі місця – “польська” Біловіжська Пуща. З 1589 року – місце проживання родини Мартина Бушинського – ( сина Семена (Шимона) Бушинського ? ).

Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

Книшин, руїни старовинних укріплень Книшина. Малюнок Наполеона Орди, друга половина 19 століття.

Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

Таким чином, прізвище Бушинський – відтопонімічне – виникло від назви поселення Буша, після 1430 року, часу смерті князя Вітовта, який надав поселення Кузам. У Буші існувала легенда про те, як пан просив продати прізвище у одного з мешканців поселення. Цю легенду згадують у книзі ( І.С.Винокур, О.М. Альошкін, Р.В. Забашта, М.Б. Петров, В.М. Петровський, О.М. Пірняк, В.С. Степанков  “Буша : Історико – краєзнавчі нариси”, Хмельницький, 1991 )Як ви гадаєте ? Хто хотів купити прізвище ? І яке це було прізвище ?   Автор зараз наведе гіпотезу у вірності якої переконаний.   У жінки на ймення Буша – мешканки знищенного, у 10 столітті, сусіднього міста Антополя народились діти, які і отримали прізвище від імені своєї матері, або від назви нового поселення, яке, нові поселенці називали за іменем єдиної врятованої жінки – Буша. І зараз говорять бушанці: “поселення зветься Буша, бо ж залишилась одна душа”. Це ймення цієї душі – єдиної врятованої жінки.  Отже, у Буші жила місцева родина, яка мала прізвище Буша. Таким чином, “пан” хотів, щоб вони або змінили прізвище, або виїхали з цієї місцевості, і щоб їх прізвище не ототожнювалось з назвою поселення, яким володів новий власник. Цим власником могла бути лише родина з прізвищем Куза (пізніші Бушинські), яка отримала це поселення від князя Вітовта і володіла ним приблизно з 1430 року до 3 січня 1589 року (більше 160 років), коли спродала, а фактично “обміняла” свої володіння Яну Замойському.   Вочевидь, Кузам вдалось переконати представників цієї родини покинути це поселення за певні фінансові винагороди. Отже, умовний процес “купівлі прізвища” відбувся. Представники родини з прізвищем Буша переїхала на нові терени в межах Брацлавського воєводства ( сучасна Вінниччина ). За кілька століть історія їх розкидала на значній території тогочасної Польщі, а пізніше – України. Потрапили вони і в Росію… Інтернет – ресурс засвідчує що найбільше людей з прізвищем Буша проживає все ж у Польщі.   Прошу не ототожнювати це місцеве прізвище,- “польсько-українського” походження – з прізвищем американської родини – Буш.

Нагадаю читачам, що окрім згадок в історії ( жінка литовського князя Любарта – Буша), жіноче ймення Буша знаходимо і в сучасній Болгарії ( Євламбія – Ламбуша – Буша – Бушка), тощо. Це ім’я є скороченою, пестливою формою жіночого імені. Наприклад, чеську княжну – легендарну засновницю Праги звали – Лібуша ( Буша, Бушка, Бушенька). Згадаємо, Любуша – Буша – Бушка…  Ці висновки, автор опублікував у 1993-1994 р. р. ( ж. Народна творчість та етнографія, 1993, № 3 та ж. Археологія, №3, 1994р.) аж поки, у 2014 році, не отримав листа з далекого Нижнє-Вартовська (Росія) від Наталії Буші – жінки, історика, викладача Університету. Цей лист засвідчив, що бушанська народна легенда є справжньої історією Буші, яка варта уваги науковців. ( лист від Наталії Буші читайте далі )

Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

информация от Наталии Буша-Сапожниковой

03.07.14, 12:41
Глубокоуважаемый Виктор ! Добрый день !
Я с огромной радостью читаю Ваши отклики и признательна за Ваше сподвижничество. Если смогу Вам помочь хоть в какой-то мере, то буду этому очень рада. У моей полулегендарной истории глубокие и достаточно непростые исторические корни. Я лишь “передатчик” (почему – не знаю) той информации, которая, видимо, должна именно сейчас дойти до Вас.  Мои предки со стороны отца – украинцы. Со стороны мамы-омички – русские казаки из Оренбуржья и есть даже датские родственники – датчане. Но то, что я могу рассказать, я знаю лишь по отрывочным воспоминаниям своего отца – Буша Василия Андреевича. Его отец – Андрей Буша, сотник, в конце гражданской войны вместе с беременной женой, моей бабкой Василиной и остатками Белой армии эмигрировал из Крыма (как я могу предполагать, из Севастополя, моей будущей родины) во Францию, где и родился мой отец в 1920 г.(по документам детской колонии – в 1921 г., что определялось по внешнему виду) . Моя бабушка не могла жить за границей и возвратилась в свою Украину на голодную смерть в начале 30-х гг.  Как я выяснила, в 1923-24 г. был отправлен за бывшими военнопленными 1-й мировой войны (и всеми желающими вернуться в Россию) пароход, который оказался единственным и последним. У отца на Украине остались взрослые брат Карпо и сестра Калина, которые были на стороне революции. Так случилось,что Василина погибла, а отец остался совсем один, постоянно совершая побеги из детских колоний. Потом был завод, военное училище в Кирове, 1941 г. и война с Японией. Мне почему-то запомнилось, как отец однажды обронил, что род наш пошёл от женщины по ИМЕНИ БУША. Но кто она была – неизвестно, по словам Василины, “какая-то непростая” женщина .. Больше к этому никогда не возвращались. Много позже я стала по крупицам собирать все сведения о “Буше” – о чем Вам и писала, в том числе “на деревню дедушке”. Но имени Буша никогда, нигде я не встречала. Да и однофамильцев “вычислила” лишь с появление интернета. Правда, история революционного заговора в России ХIХ в., связанная с именем Александра Ульянова, принесла мне информацию об одном из его соратников, также казненного ( если я не ошибаюсь ) – Виктора Буша.

И лишь десятилетия спустя с появлением интернета и случайного “пустяшного” разговора с одним моим тюменским коллегой, вдохнули в меня решимость набрать в поисковике “женщину по ИМЕНИ Буша”. И ТУТ ЖЕ (!) мне была развёрнута история одной или нескольких женских имен. Это было в 2008 г. Мне захотелось петь от восторга, от того, что это не мой бред ! Эти данные я Вам и привела.  И лишь потом я вышла на информацию о созданном культурно-национальным заповеднике Буша. Извините, но у меня смутное предчувствие того, что эти  “этно-географические оси исторических координат ” совпали совершенно неслучайно. Потом – история рода Гедимина, Любарта, Витовта – как звенья этой же цепи. Интересно, что из 7 сыновей Гедимина – ПЯТЬ приняли православие. Я знаю лишь одну тверскую княжну – невестку Гедимина. По данным дореволюционного генеалогического сборника, в ХIV в. у него была еще одна невестка Буша Андреевна ( Агапия, о чем я Вам писала ).

Полагаю, весь этот “историографический ” поиск, возможно, именно сейчас и может пролить какой-то важный свет на историю и деревни Буша, и таинственных персоналий с несовременным забытым напрочь именем ( многие считали, что такая фамилия, как Буша – это всего лишь авторское добавление буквы  А к традиционному буш и разуверить в обратном было немыслимо ! ).

Кстати, странно то, что в немецкой русском словаре я когда-то очень давно нашла слово “buschel” ( c умляут) – переводимое КАК “ХОХОЛ” !  Как Вам это ? !

И еще – всю мою жизнь меня звали не Наташа, а Бушенька – и сокашники, и друзья.

Извините за столь вольное обращение с исток чести материалом, хотя я и сама историк, занимаюсь методологией истории и многом-многим другим в Нижневартовском госуниверситета.

Всех Вам благ, мира родной нам всем Украины.

И ПАМЯТИ – доброй, щедрой и УМНОЙ!
С уважением и любовью с наше непростое время, Наталия Буша.

 

Віктор Березяк

 

03.07.14, 22:25
Уважаемая Наталия !
Очень благодарен Вам за быстрый, развёрнутый и содержательный ответ. Ваше сообщение обязательно будет передано в музей Буши, где с ним смогут ознакомится многие исследователи истории. Поверьте, и после нас, найдутся любознательные исследователи, которые будут пытаться разгадать тайны древней Буши, и они смогут, через десятилетия, ознакомиться с Вашим письмом.  Спасибо Вам огромное за эту бесценную информацию.С огромным уважением к Вам Виктор Березяк

PS.
Легенда о женщине, которая осталась единственной, кому удалось спастись после набега татар ( по другим источникам – печенег) и уничтожения города Антополя, сохранялась не только в Буше, но и в соседних сёлах за 3 – 7 – 10 км. от Бушы. Проходили столетия, а местное население повторяло преамбулу легенды:  “Буша – бо ж залишилась одна душа”.  Интересно, что в историческом документе сер.17 века, в котором идёт речь о Буше, также упоминается сочетание понятий: “Буша – душа”. К уже упомянутым женским именам: Евламбия – Ламбуша – Буша – Бушка ( найдено в болгарском словаре ), Любава – Любуша – Буша – Бушенька, можна вспомнить и чешское женское имя – Либуша – легендарная основательница Праги …  Думаю, что этот список могут значительно расширить филологи, историки древней литературы и письма.    Хочу отметить одно. Красивое имя ! Красивая легенда ! Красивая история !   Такое философское понимание древней истории наших предков украшает нашу повседневную жизнь.

Желаю Всем мира, здоровья и добра.

С уважением. Виктор Березяк

Віктор Березяк. БУША ( історичні розвідки )

Віктор Березяк

На завершення зазначу, що Бушанський рельєф і напис на ньому, вказують, що цей пам’ятний кам’яний знак пов’язаний з історією цього поселення, з історією виникнення самої назви – Буша. Витоки села і назви пов’язуємо з нападом печенігів (10 ст.) і знищенням сусіднього поселення Антополя ( на карті Птолемея, 2 ст.н.е. – Uibantavariй – “укріплення антів, оточене валом” ).

Поселення Антопіль відродилось і пізніше належало київським князям Олельковичам.  За Уляною Олельківною, як посаг, як “стольний град” її чоловіку, було передане Юрію Федоровичу Пронському. Юрій перейменував поселення на Пронськ. З такою назвою поселення згадується на Ханському Ярлику сер.15 ст., у документах поч.17 ст. “Пронськ над Великою Мурахвою”.

Син кн. Юрія Федоровича – кн. Іван Юрійович Пронський, продовжував проживати у Пронську, після смерті матері та від’їзду батька на Берестейщину. Він став учасником невдалого замаху на короля Казимира у 1481 році і був страчений разом з Михайлом Олельковичем, тезкою – Іваном Юрійовичем Ольшанським та іншими, а поселенню була повернена попередня назва – Антопіль.

Саме під цією назвою воно зазнає чергового нападу татар білгородської орди у 1524 року, про що засвідчує напис на бушанському рельєфі.

Автор пам’ятного знаку, або замовник пам’ятника і напису, зробив помилку, коли у тексті поєднав історію двох окремих події – знищення попереднього поселення Антополя печенігами та врятування єдиної жінки на ймення Буша – з пізнішим нападом татар 1524 року.

А ця плутанина вказує що народна легенда, яка стала причиною творення пам’ятного знаку, для місцевих мешканців у той час була давньою і забутою історією. Мешканці лише точно пам’ятали дату останнього нападу татар – 3 червня 1524 року !

Вважаємо, щр рельєф створювався у часи правління брацлавського і вінницького старости Семена (Фрідриха) Пронського ( 1539-1541р.р.)…

 

Віктор Березяк

22 год ·

На останок.

Навіть при наявності беззаперечних доказів правдивості цих розвідок з історії Буші та Бушанського скельного рельєфу, науковці не бажають їх коментувати. Жаль.

Автор продовжує пошуки і сподівається знайти підтвердження своїй гіпотезі у матеріалах Архівів Польщі. Так, у Фондах Яна Замойського №222 (GDAW) у Варшаві можуть віднайтись нові свідчення і про поселення Пронськ над річкою Мурахвою і про поселення Антопіль, і про родину Пронських, Бушинських, Скіндерів. В останніх, Ян Замойський, на правах Великого Гетмана та Канцлера Польщі, просто відібрав поселення Пронськ у 1595 році, яке вони утримували, можливо на правах аренди, від останнього представника родини Пронських ( Семена Пронського, 1541р.) і свої права Скіндери не змогли підтвердити.

Побічним доказом вірності авторських висновків може стати віднайдення у представників польської гілки родини Буша подібної сімейної легенди, про яку згадує і Наталія Буша ( Росія ).

Багато чого могли пояснити і археологічні розвідки на замковищі сучасної Буші  ( колишній Антопіль – Пронськ) – на скельному мисі між річкою Мурафою та річкою Бушею.

Фортифікаційна забудова поселення Буша (вали, тощо) ніколи не досліджувалась…

Буша з нетерпінням чикає своїх фахових дослідників і готова поділитися з ними своїми таємницями.

Читать полностью: http://h.ua/story/432041/#ixzz4MkfUyR42

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s