ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші (частина третя – підсумкова)

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

У попередніх двох розділах нашого дослідження, було встановлено, що народні перекази про започаткування Буші містять цілком обгрунтовану, історичну інформацію. Розповівши про історію  міста Антополя (Пронська) та сусіднього селища Буша, про історію князівської родини Пронських та їх сусідів – Кузів-Бушинських, ми лише краєм згадали про родоначальників Буші – родину з прізвищем Буша. У автора залишались певні питання що до сув’язі між давнім жіночим іменем – Буша та носіями сучасного прізвища Буша з Україні, Польщі, Росії, Канади,  тощо. Проведені автором додаткові розвідки  засвідчили вірність попередніх висновків та привідкрили останню таємницю, яка стосується врятованої жінки з міста Антополя та її нащадків.

У цій заключній – третій  частині «Історії містотворення Буші» – автор поділиться з читачами  остаточними висновками цього детективного історичного розслідування. Отже, спочатку коротко розповімо про історію творення жіночого імені – Буша.

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

 

Дослідник етимологічних легенд Західного Поділля Т. Колотило зазначає, що  «після татарського чи турецького нападу, за етимологічними легендами, живим залишається, як правило, один, або кілька чоловік, які й започатковують той чи інший населений пункт». 2  Ми вірно визначили, що вислів «Буша – бо ж залишилась одна душа» треба розуміти так, що «Буша»  є йменням тої невідомої душі. Це ім’я жінки, яка залишилась живою після нападу печенігів на місто Антопіль у 10 ст.

Таке жіноче ім’я знаходимо на сторінках історії ! З історичних джерел відомо, що син литовського князя Гедиміна – Любарт ( Дмитро ) був одружений на дочці волинського князя Льва Юр’євича – Буші ( 1340 р.).

Це повідомлення П. Брянцев черпає у Т. Нарбута, і робить зауваження:

«Такого женского имени вь православной церкви неть, а дочь Льва Юрьевича, как известно, была православной, по всей вероятности, имя Буша есть сокращённое имя «Лукерия». Лукерия у простого русского народа называется Луша, а иногда и Буша». 3

Михайло Грушевський називає  ім’я волинської княгині – Bucza (Буча), зазначаючи при цьому, що воно очевидно попсоване:«Русько-литовська літопись не каже, чия була донька Любартова жінка. Комбінації про те, що то була донька котрогось з Юриєвичів, робили ся вже пізніше, на підставі  оповідання про війну Гедимина з волинськими князями.Так, Стрийковський ( I, c.382 ) каже, що Любарт оженився з донькою Володимира володимирського й дістав в посагу частину Волини, а коли Гедимин позабивав волинських князїв уся Волинь дістала ся Любарту. Сей погляд, що Любарт, оженив ся з донькою чи то Андрія чи то Льва ( на тім не сходяться ), дістав якусь частину Волини ще перед смертию Юрия, повторявся, з ріжними відмінами, не раз і в новійшій  науковій літературі ( з новійших див. нпр. Андріяшів с.203, Лонгінов Грамоты с.10, Любавський Областное деленіе в. кн. Литовскаго с.39.) … Ім’я  Любартової жінки нам  не звістне; Зимович (Opera c.59) зве її Агафією ( донькою Данила ! ) , Tabula Jablonovianae ( Таб.X ) звуть її Bucza, донькою Володимира, кн. Володимирського; при тім автор покликується на Кромера, але Кромер зве її тільки донькою володимирського князя, по імені не називаючи ( вид. Туровського с.603 ). Обидві сі звістки досить непевні, хоч та Буча (ім’я очевидно попсоване) за посередництвом Карамзіна знайшла собі досить широку популярність в новійшій  науковій  літературі”. 4

Російський  історик Богуславський В.В. також називає княжну Бучею: «Любарт Гедиминович – литовский князь на Волыни, сын великого князя литовского Гедимина, принявший православную веру и женившийся на дочери галицкого и владимиро-волынского князя  Андрея Юрьевича  Анне – Буче…». 5

Вчитель М. Грушевського –  історик   В. Б. Антонович   наводить ім’я, ставлячи знак запитання: «Буша ( ? ) ж. Любарта»  6

Дослідник історії Волині професор Олександр Цинкаловський пише: «По смерті останнього волинського князя Юрія II, столицю Волинської землі перенесено до Луцька, де син Гедимина  кн. Любарт  одружився з Бушою, дочкою володимирського князя Андрія, перебрав державну владу та енергійно взявся до відбудови й оборони своєї держави. Будучи поганином кн. Любарт перед одруженням прийняв християнство з ім’ям  Дмитра» 7

Історик Й. Шуйський зазначає: «Lubart † 1386  –  ona Busza – corka Leona Luckiego»  8

Польський дослідник Ян Тенговський  визначив, що волинська княжна Буша, жінка Любарта , була дочкою острозького князя  Данила,9 а український історик Леонтій Войтович вважає, що Буша є скороченням від Богуслави, і можливо походить з родини глоговських князів.10

Пояснення жіночого імені Буша, яке наводить П. Брянцев – малопереконливе, хоча ім’я дійсно записане у скороченій, пестливій, неофіційній формі.

Таке жіноче ім’я знаходимо у Болгарії, де воно утворене, як зменшено – пестлива форма імені Євламбія:

«Ламба ж. – женская форма срещу Ламбо или ськрат.

От Євламбия. Тьрновско, Русенско, Плевен.,

Ламбуша ж. – от Ламб + а + уша Тьрново ( 1863 ),

Горна Оряхица ( 1894 ), Русе.,

Буша ж. – ськрат. от Ламбуша Сливен, Тьрново.,

Бушка ж. – умалит. от Буша Тьрново, Лясковец,

Шумен, Плевенско»  11

Цитуємо думку болгарських філологів:

«Ако някои от тези имена се възприемат като малко необичайни, следва да напомним, че съвсем неотдавна Жана, Инеса, Клара, Яна, Анжела бяха също толкова редки, както днес някой стари български имена като Зепка (от Зепа), Буша (от Ламбуша) и Мика. Мисля, че читателите вече не се учудват твърде, когато се запознаят с момиче на име Августина, Алберта, Божена, Бронислава, Банда, Бацлава, Вилхелмина, Владислава, Габриела, Даглара или Доминика. Много от тях „пуснаха корени” и ста­наха любими и популярни в нашата страна»

( http://mikael7.com/modules/news/article.php?storyid=2790 )

 

Ім’я Буша може бути утворене і від старослов’янського жіночого  імені Любава:

Любава –  Любов – ЛюбашаЛюбуша – Бава – Баша – Башия – БушаБушка.

Любава – Любов –  Любася –  Любуся –  Бава – Бася –  Буся – Бусенька – БушенькаБуша.

Дослідники історії російських імен Суслова А.В. і Суперанская А.В. зазначають:

«В неофициальных ситуациях – дома, в кругу друзей, среди товарищей по работе – людей называют неофициальными сокращенными формами имён.

Они сложились в быту для повседневного употребления, так как полные имена бывают иногда громоздкими и неудобными при обращении в семье, и особенно среди детей и подростков. Эти имена, тёплые, домашние (Катя, Маша, Петя, Серёжа),

противопоставляются строгим официальным (Екатерина, Мария, Пётр, Сергей). Немаловажное значение для подобной оценки сокращённых форм имён имеет ещё и тот факт, что создавались они на базе имён полных,официальных, церковных при значительном участии народного творчества и под большим влиянием древнерусских дохристианских имён, исторически предшествовавших именам церковным.

Например, имя Люба, сокращение от церковного Любовь, могло быть в дохристианские времена сокращением от женского имени Любава и мужских Любим, Любомир, Нелюб…

Существует множество ласкательных суффиксов, которые прибавляются и к усечённым, и к полным основам имён в зависимости от полноты чувства, испытываемого кем-либо к именуемому: Мария (Марья) – Марьюшка, Машенька, Машунечка, Марьинька;

Любов – Любонька, Любаня, Любаша, Любушка, Любочка, Любинька и т. д. ..

Сокращённые имена столь коротки, что нередко оказываются созвучными нескольким полным именам, и наоборот, одному полному имени может соответствовать несколько сокращённых. Например, календарное имя Агриппина дало народный вариант Аграфена, от которого образованы сокращённые Агаша, Гаша, Граня, Груня, Груша и Феня; но Феня – также от имени Феодосия(Федосья), которое имеет, кроме того, уменьшительные Дося и Доша; а Агаша и Гаша – также и от Агафья; Дося и Доша могут относиться также к имени Евдокия, у которого основные уменьшительные Дуня и Дуся, а эти – дополнительные….» 12

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Жіноче ім’я Буша може бути започатковане і від чеського жіночого імені Лібуше, яке знаходимо у легенді про чеську княжну Лібуше, засновницю столиці Чехії – Праги:

Лібуше – Лібушка – Лібушенька – БушаБушкаБушенька  13

Жіноче ім’я Лібуше  розповсюджене і зараз у Чехії ( Шафранкова Лібуше чеш.Libue afrnkov; нар. 7 червня 1953 ) — чехословацька и чеська акторка.

Український поет XVI ст. Іван Домбровський ( роки життя невідомі ) у вірші «Дніпрові камені» пише:

«Стать слабосила жіноча виблискує доблестю часто,

Подвигів славних чимало осяяно жвавістю жінки:

Семираміда прославилась, кажуть, здолавши індійців;

Томиріс Кіру життя вкоротила, за звичаєм сильних;

Пентесілея пелазгів тримала під владою довго;

Кельтська Йоанна зуміла англійцям завдати поразку;

Лібуше у маркоманів була у великій пошані;

А у поляків, додам іще, Ванда таку ж має славу»  14

Зробимо пояснення: маркомани – германські племена. Воювали з Римом у II ст. н.е. Після поразки переселились за Чеські гори, витіснивши місцеві племена боїв. Чеський історик П. І. Шафарик називає її ім’я: «Libusze cz. Lubusze», вказуючи, що Космач її називає: «Lubussa» 15

Жіноче ім’я Буша може бути похідним  від польського імені Барбара, також від українського та білоруського імені Божена, від старослов’янських жіночих імен Богуслава, Любомила:

Барбара – Бахна – Бася – Буся – Бусенька – БушенькаБуша;

Богуслава – Богушка  16  – БушкаБуша;

Божена – Божка – Божа –  Бужка – Бушка – Буженька – БушенькаБуша;

ЛюбомилаЛюбушаЛюбушкаБушкаБуша.

A (Agpi – грец. Любов) = Любуша – Буша  – >  Агафья  =  Любуша – Буша

Отже, жіноче ім’я Буша тотожне іменам: Бася, Баша, Башия, Буся, Бахна, Богушка …

Воно було розповсюджене на широкому географічному просторі: Україна – Білорусь –Росія – Польща – Чехія – Болгарія – Сербія.

Це вказує на давність цього слов’янського жіночого антропоніму. Витоки жіночого імені Буша – загальнослов’янські.  Воно широко вживалось у XIV – XVI ст. Витоки  імені треба шукати вочевидь у X – XII ст.

У другій половині XVI – на початку XVII ст. це жіноче ім’я стало маловживаним, бо було заборонене  Церквою.

Так, російські дослідники А. В. Суслова і О. В. Суперанская згадують жіноче ім’я Любава ( отже – Любуша – Буша – Бушка ) серед імен заборонених Церквою:

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Таким чином ми навели достатньо доказів, які засвідчують існування такого жіночого імені. Але, яким чином жіноче ім’я стало прізвищем родини ?

Відповісти на це питання допомагає фізіогноміка (від грец. physis – «природа», в даному контексті – «зовнішній вигляд, дарований природою», і гномон – «думка», «здатність пізнавати»), яка вкаже нам правильний шлях для продовження наших пошуків.  Коли ми порівнювали фото нащадків родин Бушинських і Куза, то визначили, що і одні і другі – євреї. Врешті – решт це засвідчував і історичний документ щодо Бушинських (1578р.). Відомо, що на Поділлі здавен проживало багато євреїв-ашкеназі. Автор вирішив таке ж дослідження провести стосовно нащадків родини  з прізвищем Буша (переважно з Польщі і Канади). Ми були трохи здивовані, але вони  теж виявились євреями. Перед тим, як продовжити розповідь, прошу поглянути на фото.

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Зазначимо, що єврейство за канонами єврейської віри передається по матері.  Але чиї гени як правило більше передаються дитині матері чи батька ?  Існує Закон Природи, який засвідчує, що дитина отримує гени порівну від обох батьків: 23 хромосоми батька + 23 матері. Ці хромосоми утворюють при злитті т. зв. пари. І тут не має значення, скільки і яких генів перейшло і у кого їх більше (зрозуміло, звичайно, що у жінки на 1 плече у Х-хромосоми більше, а у чоловіків ця хромосома Y, є ще т. зв. цитогеннетична спадковість, багато нюансів. Гени – це ділянки молекули ДНК. Коротше кажучи, важливо у кого в них домінантні алеї – те і проявитися в більшій мірі у дитини.

Існує і Закон Віри єврейського народу, який засвідчує, що «народжений від матері єврейки є євреєм».

Рабе Ашер Кушнір з цього приводу говорить:

«Не знаю, що Вам відповісти. Адже якщо для Вас це не питання, а шок життя, коли раптом з’ясувалося, що Ви або Ваші діти не євреї, – немає на це відповіді. Особливо для тих, хто все життя не тільки вважав себе євреєм, а й страждав як єврей, – ніякі пояснення не будуть переконливі. Для почуттів логіка – алогічна.

Але якщо Ви просто цікавитеся, то хочу запитати Вас. Турок одружився на японці. Народилася дитина. Хто вона ? Турок або японець? Мабуть, не те і не інше, а наполовину турок, наполовину японець. А якщо дитина, ставши дорослим, захоче вважати себе турком, – може? Чому б ні. Чи захоче японцем, – будь ласка. І навіть в тих країнах, де вказують національність у паспорті та прийнято записувати дітей по батькові, навіть там, якщо сильно захотіти, – можна записати і по матері. Іншими словами, ким хочуть, тим себе і вважають. Чому? У народів світу немає обов’язкових законів, які регулюють національну приналежність.

А у євреїв стільки часу, скільки вони існують, такий закон є: народжений від матері єврейки є євреєм. А звідки цей закон? Він не виведений колись наймудрішим зборами і не придуманий людиною зараз, а є вічним велінням Бога !

А де це веління вказано? У Торі, книга Дварим ( 7: 3,4 ): «Не вступай у сімейні стосунки з ними. Дочку свою не видавай заміж за його сина. А дочку його не візьмеш для сина свого … » ( і дивись далі ).

У Талмуді, трактат Кідушін 68: «… син від ізраїльтянки називається твоїм сином, а народжений від язичниці називається не твоїм сином, а її сином …».   Так само цей закон встановлює Шулхан Арух ( розділ Евен Хаезер, гл. 8, закон 5 ).

Це закон. І хоча закон Бога не вимагає пояснень, все ж спробуємо зрозуміти його сенс. Тора прив’язує єврея до реальності. Іудаїзм це не певний світогляд, літаючий у повітрі, якому можна абстрактно співчувати в серці, а стійка реальність, вбудована в саму природу людини. Дев’ять місяців душі дитини і матері тісно переплетені.  Так само, як зародок поступово формується протягом цього часу, набуваючи внутрішні органи, скелет і т. д. В утробі матері, так само він отримує від неї свою єврейську приналежність. Вочевидь, що материнська участь в появі дитини більш помітна і виразна, ніж батьківська. Якщо людина сумнівається в своєму походженні від одного з батьків, то з великим ступенем ймовірності він може бути впевнений тільки в тому, що його мама – це дійсно його мама, а ось …

І не тільки до пологів, але і після, приналежність до матері – домінантна. Є в Притчах Соломонових на перший погляд незрозуміле вислів: «Не залишай Тору матері своєї …». Чому Тору матері? Адже батько навчає сина Торі ? !  Відповідь: скільки батько не навчав би, але Тору у реальному житті син вбирає з молоком матері, несвідомо копіюючи всі її повадки, інтонації, звички і судження. Мама перебуває з дитиною більшу частину часу його раннього дитинства, надаючи величезний вплив на формування його особистості. Тому, хочемо ми чи ні, але тільки народжений від матері єврейки є євреєм.

І якби не було цього закону і не зберігали б його з такою строгістю протягом тисячоліть, а кожен раз міняли і підлаштовували під проблеми кожного з нас, то, як ви розумієте, єврейський народ давно перестав би існувати. Та й після всього не забувайте, що кожна людина може стати євреєм, пройшовши гіюр.

Двері єврейського будинку відкриті для всіх, хто хоче там жити по-єврейськи!»

( http://toldot.ru/urava/ask/urava_4874.html )

«У євреїв прийнято давати прізвище як батька, так і матері. Поширені серед євреїв і патронімічні прізвища (за іменем батька), але матронімічні зустрічаються набагато частіше (в більшості єврейських сімей мати була більш домінантною фігурою, ніж батько). Прізвища, утворені від особистих жіночих імен, є у багатьох народів. Але серед єврейських (особливо ашкеназьких) прізвищ відсоток матронімічних набагато вищий, ніж у інших народів. Існує чимало спроб пояснити, звідки виникла ця єврейська особливість. Деякі автори вказують на зв’язок з єврейською традицією, яка визначає передачу єврейства дітям виключно по матері. Інші згадують про почесну роль жінки в хасидизмі. Треті підкреслюють той факт, що в єврейській громаді жінки відігравали важливу економічну роль; ті з них, які працювали в лавках-крамницях були часто краще відомі оточенню, ніж їхні чоловіки, особливо ті, які вивчали Тору або працювали ремісниками у своїх власних оселях. Широке проникнення неєврейських імен в єврейську ономастику відбувається і в епоху Талмуда. Наприклад, трактат «Гітін» (11б) відзначає, що у більшості євреїв діаспори ті ж імена, що і у язичників, серед яких вони живуть»

( http://chassidus.ru/nedelnaya_glava/voschozhdeniye/katavot/imena.htm )

«У  часи раннього середньовіччя євреї продовжують користуватися традиційними іменами, проте зберігається тенденція запозичення імен у навколишніх народів. Серед жіночих імен цього періоду частка запозичення значно більше, ніж серед чоловічих. З раннього Середньовіччя у євреїв побутували жіночі слов’янські імена – Злата, Добра, Чарна / Чорна та ін. Як правило, жіночі імена більше запозичувалися євреями через те, що жінок не викликали до Тори і їм не було потрібне канонічне біблійне ім’я – «Руф номен» (ідиш), або «шем кодеш» (іврит). Ім’я «Руф номен» використовувалося в основному в культових церемоніях, а в побуті євреїв часто називали по імені матері, за професією, по місту народження і ін.»

( https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%BE%   D0%B5_%D0%B8%D0%BC%D1%8F )

Таким чином, стає зрозумілим твердження батька Наталії Буші-Сапожнікової- Василя Андрійовича Буша: « Мне почему-то  запомнилось, как отец однажды обронил, что род наш пошёл от женщины по ИМЕНИ БУША. Но кто она была – неизвестно, по словам Василины, “какая-то непростая” женщина .. Больше к этому никогда не возвращались».

Отже, можна стверджувати, що жінка, яка надала своє власне ім’я для прізвища своїх дітей була єврейкою- ашкеназі. Її звали «Буша» що ототожнювалось, з розповсюдженим у цій місцині Поділля, польським жіночим іменем – Бася.  Далі наша уява відтворює замальовки з минулого про те, як ця єврейська жінка розповідає своїм дітям про історію знищення її рідного міста Антополя, його мешканців, про загибель її родини та родичів. Вона водила дітей по пустищу та руїнах «замковища» і розповідала про те, що і де відбувалось. Про те як їй вдалось врятуватись, і де саме це відбулося.  Жінка водила своїх дітей і до скельної розщелини над невеликим потоком, який скидав свої води до бурхливої Мурахви.   Та минав час…  Пролітали роки…  Діти повиростали… Хтось поїхав шукати кращої долі, хтось залишився проживати у рідному селі, поруч з відбудованим містом Антополем, новий власник якого перейменував на Пронськ.  Жінка Буша померла, а залишились проживати у селищі її діти, онуки, правнуки, які з честю і гордістю носили прізвище – ім’я – БУША.

З року в рік рід ставав більшим та роз’їхався по усюдах тогочасної Речі Посполитої.   З вуст в вуста передавали вони розповіді своєї родоначальниці – Буші про трагічну та величну історію своєї єврейської родини та історію знищення міста Антополя печенігами (татарами). Та настав час, коли хтось з представників родини вирішив закарбувати цю сімейну історію назавжди на кам’яній стіні скельної розщелини – у місці врятування їх бабусі – матері їх роду – Буші. Можливо, представники цієї єврейської родини збирались у цьому святому для них місці, щоб помолитися та згадати рідних. Давні перекази бушанців закарбували свідчення що у середньовічному місті Буша було дев’ять кладовищ. Безперечно серед них були і єврейські кладовища, як і були у середньовічному місті і синагога чи молільний єврейський будинок  Сліди цих кладовищ варто відшукати та встановити пам’ятні знаки в пам’ять про людей, які творили протягом двох тисячоліть історію цього славного поселення.

Та на цьому наше дослідження не закінчується. Хочемо наголосити, що правдивість наших висновків можна підтвердити провівши генетичні дослідження ( ДНК експертизу ) представників родини Буша у Польщі, Україні, Росії, Канаді…

Знаходимо згадку про одного з представників родини Буша. Так, Тобіаш Буша, райця кам’янецький, зап. 1700 р.. Арх. VII, 1, 557. Райці – члени виборної міщанами ради магістрату, яка відала дотриманням чинного законодавства, правил торгівлі, діяльністю ремісничих цехів, обороною міста (спорудженням фортифікацій, озброєнням), впорядкуванням і забудовою міста, закладенням їх шпиталівшкіллазень, набуттям громадянства даного міста, успадкуванням майна, ( див.Магдебурзьке право ). Райці обиралися із представників заможної верхівки міського населення, але фактично у ряді міст їх призначав війт.

Інститут райців існував на теренах України, що входили до Польсько-Литовської держави. Tobiasz (Тобіаш), зменшена, пестлива форма єврейського чоловічого імені – Tobek (Тобек), Tobiaszek (Тобіашек), Tobik (Тобік). Від давньоєврейського імені (Тобіяху) – “Яхве добрий“. У Старому Завіті є кілька персонажів на ім’я Тобія (Тобій). Vulgata: Thobias (Nova Vulgata), Tobias (Clementina) Септуагінта: м. (Тобіас, Товіас) Католицький календар (лат., VHL.): М. Tobias (іменини)

( Джерело: http://kurufin.ru/html/Translate/Tobias.html )   Це ще одне свідчення, що носії прізвища Буша – євреї.

( http://nomerorg.com/allukraina/lastName_%D0%91%D0%A3%D0%A8%D0%90_pagenumber_20.html )

Знаходимо і таке повідомлення: «Въ Пирятинской описи 1690-го года значится Ярема Буша, господарь въ Пирятин» ( http://shron.chtyvo.org.ua/Krymskyi_Ahatanhel/Fylolohyia_y_Pohodynskaia_hypoteza__ru.pdf )

В сучасній Україні знаходимо близько 600 носіїв ( чоловіків і жінок ) з прізвищем Буша

За даними польських джерел, у Польщі проживає близько 190 осіб з цим прізвищем. Отже, у статистичній таблиці, яку ми скопіювали з Інтернет-ресурсу, необхідно внести правки. Найбільше представників родини  проживає саме в Україні ( ! ). Вочевидь Польща займає друге, США – третє, Канада – четверте, Росія – п’яте місце за чисельністю проживання носіїв з давнім прізвищем Буша.

Як підтвердження міграції єврейських  родин з прізвищем Буша у США, Канаду, вочевидь з Польщі, України, Білорусії та Росії, знаходимо інформацію про виїзд єврейської сім’ї Буша у США з білоруського міста Логойська після 1917 року. Процитуємо це невелике повідомлення Ерчаковської Ольги Павлівни, 1922 року народження:

« Я родилась в поле. Мама ехала судиться в Минск. У нее первый муж умер, осталось две дочки, и надо было получить на них землю. Тогда земля – это жизнь была.  А теперь на землю смотреть не хотят. Маме тогда по дороге плохо стало.  Она в лес зашла. Еще там женщина была. Там она меня и родила на подводе.…Когда пришли немцы в Логойск, я была преданной комсомолкой. В парке у нас был палац ( дворец ). Когда немцы отступали, его взорвали. Там была такая красота ! Там были все вместе и комсомол, и партия, и милиция. Я этот палац и сейчас вижу. И парк у нас был такой хороший. Дом наш находился на улице Профинтерна, 2, теперь это улица имени Чкалова. В доме, что был на месте школы, напротив церкви, жили Буши, русские. Они, когда стала Советская власть, уехали в Америку. Таким людям тут уже места не было. Кругом нашего дома жили евреи. Рядом – евреи Пивники. Сына их, моего ровесника, звали Арка. Когда я училась в десятилетке, был парень, который мне симпатизировал.  По-моему, Сеня его звали. Тогда мы были очень скромные, даже за ручку взявшись не ходили. Я, бывало, иду со школы, а он уже меня на крыльце ждет, чтобы до дома провести. Как он ухаживал ! Сначала была еврейская и две белорусские школы. Потом все (школы) объединили и стали учиться на русском, белорусском»

http://shtetle.co.il/shtetls_minsk/logoisk/blackdays.html )

Все вказує на те, що у Білорусь представники родини Буша приїхали з Росії…

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Можемо констатувати, що Бушанський наскельний рельєф є пам’ятним знаком – пам’ятником місцевої історії. Сюжет зображення виникає під впливом місцевих та єврейських культурних традицій, які панували на тогочасному Поділлі. Напис робився державною – польською мовою, яка панувала на цих теренах у час створення пам’ятки, аби місцеве населення змогло зрозуміти його. Замовником безперечно був хтось з представників родини Буша. Коли пам’ятка була створена ? Це питання залишається відкритим. На сьогодні ми схиляємось до часів середини 16 століття (1524-1539-1541 р. р.).

Можна зробити припущення, що дата – 1524 рік – і є часом створення пам’ятки, до «500- річчя» заснування міста Буші, яке виникло після зруйнування печенігами          3 червня 1024 року міста Антополя ? Отже, напис у рамці мав читатись з іншим датуванням, ніж ми пропонували раніше: «W miasteczku Antopoli 1024 roku junia 3 zostalas jedna Basia»

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

За такою гіпотезою, напис на сусідній стіні: «В пам’ять 1524 року 3 червня» та монограма Ісуса Христа мали засвідчити, що рельєф – пам’ятний знак створений («урочисто відкритий») 3 червня 1524 року, в честь «500-річчя» щасливого порятунку жінки Буші, яка і стала засновницею поселення Буша». Цим датуванням фактично фіксувався і час знищення Антополя печенігами – 3 червня 1024 року. Цим датуванням засвідчувалось і 500 – річчя заснування Буші !  Тобто, дата відкриття пам’ятника «підлаштовувалась» під  дату події, в честь якої він створювався. Цим самим підтверджувався «ювілей» дати. Отже, попередні наші твердження ( як і багатьох інших дослідників) про те, що малюнок з монограмою IHS і датою «в пам’ять 1524 року 3 червня» був вибитий з наказу Рамуальда Овсяного, який «знайшов» рельєф на початку 19 століття є хибними. В оману ввела думка Володимира Антоновича, що напис вочевидь зроблений з наказу Ромуальда Овсяного 18

Отже, рельєф вибивався одночасно з зображеннями та написом поруч нього:  «В пам’ять 3 червня 1524 року».

Археолог І.С. Винокур з цього приводу писав: «Що ж до польських написів, на які звернув увагу О.О. Формозов, то вони вибиті, очевидно, у 16-17 ст. і прямого відношення до язичницького рельєфу не мають» 19    Інший археолог А.С. Спіцин писав: «Рельефь этоть, видимо, средневековой» 20

Єдиним  написом, який був зроблений за наказом Рамуальда Остоя Овсяного є напис польською мовою на стіні навпроти рельєфу:

«Ця печера відкрита Ромуальдом Остоя Овсяним у 1824 році».

Чи такі правки та уточнення, «відміняють» спустошення поселень Антопіль та сусідньої Буші у 1524 році? Гадаємо, що ні !  У цей рік був спустошливий напад татар білгородської орди на Поділля.  До цієї події, на наше переконання, не має ніякого відношення дата – 3 червня !  Пам’ятник був створений і «відкритий» 3 червня 1524 року – ще до нападу. А після спустошення татарами Антополя і сусідньої Буші, мешканцям, яким вдалося врятуватись, було вже не до пам’ятника. Історія та місцезнаходження його у скельній розщелині забувається на кілька десятиліть…

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Цікаве повідомлення, у 1545 році,  робить сусід Бушинських – Ігнат Стецькович Клещівський: «Отъ кого бихъ я имелъ границу свою взяти не ведаю, бо ихъ татаре давно побрали, а ( границя [Б.В.] ) отъ давнихъ часовъ пуста, одножъ я свою границу оповедаю, селища своего Русова и зъ земяниномъ барскимъ, повету Каменецкого Беньком ( Бенько Козловський [Б.В.] ) почевши отъ устья речки Буши, которая пришла съ повету Бряцлавского впала у реку Морафу и тою рекою Морафою, унизъ полемъ и дубровю, аж до реки Днестра, границу его якобы три мили, тутъ менилъ посередъ тое речки Морафы границу, – Великое княжество Литовское полеву, а поветъ Каменецкий и грунтъ Барский поправу, по реку Днестръ, а внизъ Днестра по половице реки ажъ до Видова озера – Великое княжество Литовское» 21

Через 8 років, 3 червня 2024 року, бушанці мають ( якщо визнають і підтримають гіпотезу автора) відзначати 1000 – річчя виникнення селища Буша. Можливо, хтось і з наших сучасників захоче цей факт відзначити новим пам’ятним знаком ( В честь 1000- річчя ! ) з подібним написом сьогодення: «В пам’ять 3 червня 2024 року».  Треба наголосити, що «Буша» то та частина сучасного поселення, яка знаходиться ліворуч сучасної річки Бушанки.

А між річкою Мурафою ( колишня «Мурахва» та «Велика Мурахва» ) та Бушанкою, тобто на скельному мисі, на «замковищі» завжди існувало інше поселення – «місто» Уібантаварій ( пізніший Антопіль – Пронськ ), який зображено на карті Клавдія Птолемея ( 90 – 160 рр. н.е. ) “Octava Europae tabula“ із страсбурзького видання “Географії”( 1513 р.).

Ця частина сучасної Буші має більш давню історію містотворення і їй вже більше 2000 років, адже перед тим як потрапити на карту давнього географа, це «місто» вже мало якусь свою попередню історію.

Можливо з часом віднайдеться історичний документ, який все з’ясує остаточно.  Цим пошукам може посприяти вивчення витоків історії іншої відомої родини – Чарнецьких. Так, саме Чернецьких, представник якої – Стефан Чарнецький, 29-30 листопада 1654 року, керував знищенням козацької залоги міста-фортеці Буші.

Прочитавши у юнацькі роки твір Михайла Старицького «Оборона Буші», автор звернув увагу на наступну частину опису:

«Отой замок “Орлине гніздо” з містечком Бушею, з цілим ключем окружних сіл і маєтків належав до роду Чарнецьких; відтіля вони налітали на ратаїв українських, на сусідніх панків і шарпали в своїх пазурах неслухняних схизматів. Від самого початку пожежі, що на Запорожжі з залетілої з Суботова іскри спалахнула і покотилася широкими вогняними хвилями аж до старої Польщі, Чарнецькі зняли крила і до Варшави полинули, а гніздо своє лишили на безбаш; його незабаром, після січі під Корсунем та Жовтими Водами, захопили л’евенці, батави з Дністровського полку, з сотником Завістним на чолі, і озброїли добре як вартову наддністрянську стражницю.»

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

В той час здалося, що Михайло Старицький вибрав довільний опис для  історії поселення, адже відомо, що до 1654 року – часу «Оборони Буші», Бушею володіли Бушинські (Кузи), яким Бушу надав ще князь Вітовт ( помер + 1430р.).  Пізніше, 3 січня 1589 року, Бушу у Бушинських купив Ян Замойський, а перед 1654 роком Буша вже належала Конецпольським … Отже, немає місця для Чарнецьких (народився-1599 – помер-1665) у тій історії !  Невже помилився і так «спотворив» справжню історію Буші класик української літератури Михайло Старицький ? Виявляється, що ні !  У нього були вагомі підстави поєднати Чарнецького з Бушею, як місцем походження витоків родини самого Стефана Чарнецького.

Читаємо:

«Sawny staroytnoci dom odziw, by gniazdem imienia Czarnieckich, ktre od dziedzictwa wsi Czarncy i Czarnieckiej Woli, w wojewdztwie sandomierskiem powiecie chciskim, pocztek swj wzio. Najpierwszy Busza, przodek tego imienia, pisa si zacz na Czarncy, ktrej cz bratu swemu Dobkowi ustpi w arnowcu roku 1366. Pominwszy innych poniejszych wiekiem nastpcw, a poprzedniw wielkiego imienia Czarnickich, znaczniejsz epok domu teog byli Tomko, Janusz, Sdziwj, Wodko i Peka bracia rodzeni, ktrzy za panowania Wadysawa Jagiey 1423 otrzymali przywilej prawa magdeburskiego na swoje dziedzictwo, i wie zwan Kty nazwali Czarnick Wol, ktrej cz spadajc na siebie, Jachna maonka Pawa z Chrzstowa, siostra rzeczonych piciu braci, Tomkowi i Sdziwojowi zapisaa w Wilicy roku 1457.» 1. Niesiecki

( Micha Dymitr Krajewski, Historyi Stefana Czarnieckiego Cz I , Krakow, 1859 r )

Таким чином, розуміємо, що родоначальник родини Чарнецьких, який писався на прізвище Буша,  отримав поселення Чарнци, від назви якого його нащадки пізніше почали писатись Чарнецькими ще до 1366 року. Пізніші Чарнецькі також перейменували сусіднє поселення Кати на Чарнецька Воля. А вже польський король Владислав Ягайло надав нащадкам Чарнецьких привілей «права магдебурзького» на їх «дідизну» у 1423 році.

Добко, про якого згадує польський історик М. Краєвський  як про брата цього Буша, насправді був його зятем, який за дочкою цього Буша отримав у спадок Чарнци і надав той Добко своїм нащадкам герб «Лодзя» і перейняв прізвище за місцем нового проживання – Чарнецькі.

Наведена нами інформація засвідчує, що Михайло Старицький, готуючись до написання твору «Оборона Буші», вивчав історичну літературу та знав, що далекий пращур Чарнецьких писався Буша і цілком обгрунтовано пов’язував історію його роду з  історією поселення Буша.  У цьому він не помилився, а помилився лише у тому, що Стефан Чарнецький, як далекий нащадок (опосередковано через єврейську жінку – дочку Буша) того Буша, ніколи не володів поселенням Буша.

Отже, по материнській лінії нащадки того Добка, який взяв шлюб з дочкою Буша, були теж євреями. Таким чином, Чарнецькі отримали, через жінку з родини Буша, єврейські гени. Це факт !

Ми вирішили і тут використати метод фізіогноміки  та візуально порівняти зображення нащадків родин Чарнецьких та Буша з реальним зображенням Стефана Чарнецького. Безперечно вибрали найкращий варіант і пропонуємо читачам подивитись що з цього вийшло. Видається, що результат порівняння зображення Криштофа Буша та Стефана Чарнецького – 100 %, Стефана Чарнецького і Миколая Чарнецького – 100%. Цікавим, для встановлення історичної правди, було б провести генетичні дослідження представників родин Чарнецьких та Буша.

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Для нас важливим є те, що якийсь з представників родини Буша ще до 1366 року отримав поселення Чарнци, що поглиблює час гіпотетичного набуття прізвища Буша до часу (запропонованого нами) виникнення самого поселення Буша – 1024 року. Все свідчить, що кількість представників родини Буша, приблизно за 340 років життя родини (1024 – 1366 ), не тільки збільшилась, але й вони переважно всі розселились по теренах тогочасної Польщі та Литви. Давність роду Буша підтверджується і сучасними, хоча і приблизними статистичними даними про кількість носіїв прізвища. Цікаво порівняти подібні результати стосовно прізвищ родин, історія яких дотикається до історії Буші: Куза (нащадок згадується у 1241р.), Замойських, Скіндерів (згадується у 1545 р.) та Бушинських ( отримали відтопонімічне прізвище лише після 1430-х р.)

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Таким чином, ми вкотре доводимо, що Бушанський рельєф є пам’яткою 16 століття  і створений в пам’ять подій місцевої історії.

В пам’ять про історію єврейської жінки на ймення Буша та її родини !

В пам’ять про започаткування поселення Буша !

В пам’ять про знищення печенігами прикордонного міста Антополя, яке на час знищення, мало 1000-літню попередню історію !

Вважаємо, що потрібно припинити шкідливі для історичної науки та істини балачки про дохристиянське – язичницьке  походження пам’ятки.

Правда про справжню історію виникнення скельного рельєфу у Буші не зашкодить ні українській Історії, ні Заповіднику !  Тому закликаємо науковців – істориків та археологів допомогти працівникам Державного Історико-краєзнавчого заповідника «Історична Буша» з правильним визначенням статусу цієї історичної пам’ятки, як пам’ятки мистецтва першої половини 16 століття.

Мешканцям Буші, працівникам Державного Заповідника неодмінно треба відшукати та встановити пам’ятні знаки на старих кладовищах Буші. Їх було дев’ять ! Саме вони є свідченнями тисячолітньої історії цього поселення !  Народ, який не шанує могили своїх пращурів, не вартий на повагу !

Сподіваюсь, що настане час і представники родини з гордим і славетним прізвищем – Буша відвідають своє родове гніздо – мальовниче подільське село – Бушу !

10 жовтня 2016 року

berezykv@bigmir.net

ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)
ВІктор Березяк. Історія містотворення Буші  (частина третя - підсумкова)

Примітки

 

1. К. М. «Путевые очерки. Подолія», Кіевская Старина, ежемесячный историческій журналь, Томь 13, сентябрь, 1885 г., Кіевь, типографія Г.Т. Корчакь – Новицкаго, стр.675-683

2. Т. І. Колотило, Історична основа етимологічних легенд Західного Поділля // VII Подільська історико-краєзнавча конференція, Тези доповідей, Кам’янець –Подільський -1987, с. 33-35 ; дивитись: етимологічна легенда про заснування села Дорошівка ( межує з Бушею ) – Труды Подольскаго Епархіального историко –статистического комитета – Вып. IX, К.- Под. -1901, с.1007

3. Брянцев П.Д., История Литовского государства- Вильно -1889, с.116 -117,

Грушевський М., Історія України-Руси, Київ -1993, т.3, с.532,

Tadeusz M. Trajdos, Kosciol katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Wladyslawa II Jagielly ( 1386 – 1434 ) – Wroclaw – Warszawa – Krakow – Gdansk – Lodz – 1983,T.1, [  Busza – corka Lwa II  ] s.73, О. Цинкаловський, Старовинні пам’ятки Волині- Торонто -1975, с.23

4. М. Грушевський, Історія України-Руси, Київ -1993 , Т. 3, с.530 – 532

5. Богуславский В.В., Славянская энциклопедия [ Киевская Русь – Московия ], Москва – Олма – Пресс, 2003, Т.1, с.680

6. Антонович В.Б., Очеркь исторіи Великаго княжества Литовскаго до половины XV  столетія, выпускь 1, Кіевь – 1878

7. О. Цинкаловський, Старовинні пам’ятки Волині, Торонто -1975, с.23

8. J. Szujski, Dzieje Polski, Lwow -1862,T.1, Tab. VIII

9. J. Tgowski, Malenstwa Lubarta Giedyminowicza, pryczynek do geneologii dynastow halicko-wolynskich w XIV wieku, //  In “ Genealogia – Studia i materialy historyczni “, T.6, 1995, s.21,  Галичина та Волинь у добу середньовіччя, Львів – 2001, с.82

10. Леонтій Войтович, Польський король Казимир III і боротьба за спадщину Романовичів // Вісник Львівського Університету, Збірник наукових праць, серія історична, Випуск 46, Львів, 2011, с.31-33

11. Илчев С., Речник на личните и фамилми имена убьлгарите, София – 1969, с.94 – 96, с. 297.

12. А. В. Суслова,  А.В. Суперанская, О русских именах – Лениздат – 1985, с.110, с.112 – 114.

13. Археологія – Київ -1990, №1, с.62, Петровский Н. А., Словарь русских личных имён, Москва -1984, с.145, с. 254, Алоис Ирасек, Старинные чешские сказания, Москва -1983, с.35 – 41, с.46 – 54

14. Українська поезія XVII століття, Київ -1988, с.101

15. P. J. Szafarzyk, Slowianskie staroytnosci, Poznan -1844, T.II, s.518 – 519 [ Libusze, Lubusze, Lubussa ], s.641[ Lebusa ], s.730 [ miasto Lubusza – Lebos ] .

16. Праслов’янський іменослов // Галина Лозко, Українське язичництво, Київ –1994, с.95

17. А. В. Суслова, А. В. Суперанская, О русских именах, Лениздат -1985, с.145

18. Рефераты заседания 6-го А.С. вь Одессе ( изь газеты  Новороссійскій телеграфь ), Одесса-1884, с.11, Сведенія о заседаніяхь Исторического Общества летописца Нестора вь 1878-87г.г. // Чтенія вь Историческомь обществе Нестора-летописца, книга вторая, Кіевь -1888, с.211, Труды 6-го археологического сьезда вь Одессе 1884, Одеса -1886,т.1, с.86 – 102, табл.12 ( Бушанський скельний рельєф – світлина фотографа Рауля ), с.145, В. Б. Антоновича, О скальныхь пещерахь на берегу Днестра вь Подольской губерніи [сь 3 таблицами ] – Одесса – 1886 – типографія А. Шульце, Ланжероновская улица, домь Карузо, №36 // примірник знаходиться: Державна наукова архітектурно –  будівельна бібліотека Держкоммістобудування України  ім. Заболотнього В. Г.,  шифр: 7 у.1 Ант., інвент. № 4677 рк.

19. Тези доповідей другої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції, Вінниця, 1984, с.6-7

20. Археологическія разведки, составиль А. Спицынь, С-Петербургь, 1908, с.84

21. Бялковський Л., Поріччя Мурахви у XV-XVI столітті,  Кам’янець-Подільський-1920, с.3-7.

Читать полностью: http://h.ua/story/432806/#ixzz4MklUdQD2

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s