Гра в розмежування

Загнані в глухий кут мінського процесу стратеги не вигадали нічого кращого, як влаштувати грандіозні маневри. А, власне, чим їм іще зайнятися, щоб виправдати своє існування та імітувати хоч якусь бурхливу діяльність?
Матеріал друкованого видання

№ 41 (465)
від 12 жовтня

Гра в розмежування
Фото: УНІАН

Режим тиші вони вже кілька разів влаштовували — не сподобалося. Тепер можна й посоватися по лінії зіткнення, міни попереміщати, шанці нові прокопати, принаймні солдати зігріються. Ну не визнати ж врешті, що вся ця авантюра й справді немає жодного сенсу?

Розписатися у власній профнепридатності якось не з руки ні президентові, ні його компаньйонам, що безнастанно й настирливо пхають пухкеньку та миролюбну руку допомоги. Замість зброї, наприклад. Поки не вигадали якийсь новий формат, не запущено свіженький процес, хай догниває те, що є. І все б нічого, якби для таких ініціатив і справді були підстави. Реальне перемир’я, взаємна втома від війни й взаємне-таки бажання її нарешті припинити, більш-менш зрозуміла позиція опонентів і їхніх партнерів, відсутність подвійного чи навіть потрійного дна та відверте з’ясування всіх обставин, названих своїми-таки іменами. Нічого цього немає й близько. Окрім хіба що втоми, не підкріпленої взаємною доброю волею припинити війну.

Читайте також: Бойовики почали відводити сили в районі Станиці Луганської – Тука

Звісно, аргументи на кшталт «ніякої здачі української території не буде», «йдеться лише про перші реальні кроки до припинення протистояння», «синхронне розведення сторін — це ще не все, а тільки початок врегулювання», «кілометр, на який пересуваються позиції, нічого не значить із тактичного погляду, за нинішніх обставин ведення бойових дій — це навіть зручніше, можливості дістати ворога лишаються, зате з’являється конт­рольована спостерігачами зона, яка дивись і дасть змогу розгорнути локальні, вільні від війни точки в широке пасмо миру», вражають глибиною й стратегічною проникливістю. Особливо якщо зважити, що вже за кілька кілометрів від цих точок, наче навмисне, показово гатять із мінометів 120-го калібру, під Широкиним за вечір 2 загиблих і 11 скалічених, а гумконвої невтомно тягнуть із Росії цистерни з пальним, танки та інші військторгівські «дурнички». Так і віриться, що по той бік безмежно зацікавлені в припиненні нарешті насильства на Донбасі, а розведення сторін не черговий фарс. Але в чому ж тоді логіка? Вона в кожного, на жаль, своя, часто не озвучена, але зрозуміла.

ІНТЕРЕС КРЕМЛЯ В УСІХ ЦИХ МАНЕВРАХ НЕ МИР І ПРИПИНЕННЯ ВІЙНИ. ВОЮВАТИ В ТАКИЙ СПОСІБ, ЯК НИНІ, РОСІЯ МОЖЕ ЩЕ ДУЖЕ ДОВГО

Європа втомилася. Стара манірна пані, що погрузла в розкошах і своїх старечих маразмах, уже й так забагато зробила, щоб уся ця українська істерія якось стихла. Ставши заручницею власних цивілізаційних принципів, геополітичних інтриг або просто обставин, вона знехотя вв’язалася в усю цю катавасію із санкціями, безвізовим режимом, в авантюрну епопею з мінськими перемовинами та «нормандським форматом» і тепер не знає, як із цього виплутатися. Усі ті демарші, виключення дружньої російської делегації з ПАРЄ, перманентні продовження санкцій… Адже Європа знає, що Росії потрібні французький сир та італійські капці, а Європі гроші, то чому ж ці два милих партнери мусять імітувати ворожість заради якогось прикрого непорозуміння на Сході?

Америка не втомилася. Їй нині просто не до Авдіївки чи Широкиного, бо в неї є Трамп. Це важливіше, ніж відкушений шматок Донбасу. Не буде Трампа — повернеться й Донбас, а буде Трамп, то Донбас перебереться до Вашингтона й узагалі весь світ може стати Донбас.

Росія також не втомилася. Принаймні по ній цього не скажеш. Вона має чіткий план, який методично реалізовується. Благо золото, нафта й долари все ніяк не закінчуються. Вона крутить світом як циган сонцем і поводиться як гопник із Люберців, бреше, нахабніє, б’є спідтишка в спину й кричить «настамнєту», «ето нє ми», «сам дурак». Іноді, щоправда, перегинає палицю, але не більше, ніж усі ці «західні партнери» здатні проковтнути. А вони багато можуть. Європейська чи американська система виховання й система виживання гопника суттєво різняться. Звісно, інтерес Кремля в усіх цих маневрах не мир і припинення війни. Воювати в такий спосіб, як нині, Росія може ще дуже довго. Але їй цікавіше влаштувати «укропам» пастку, зімпровізувавши сякий-такий мир на Донбасі, загнати їх у той мир і спостерігати, як вони в міру посилення внутрішніх непорозумінь та конфліктів, що, природно, виникатимуть у процесі інтеграції, за мінським сценарієм, Донбасу назад в Україну, самі себе зжеруть і зруйнують свою країну. Під час цієї захопливої гри, звичайно, можна буде тягнути за потрібні ниточки, натискати кнопочки, коригуючи вектори й розпалюючи апетити, із цим проблем не буде, дурні українці так і не зачистили свій простір від потрібних людей. Головне — переграти ситуацію й поставити хунту в таку незручну позу, аби відігратися назад їй було смерті подібно.

Дивіться також: Поблизу села Петрівське українські військові відійшли на один кілометр від лінії зіткнення

Що про це думають власне представники української влади, поки що не дуже зрозуміло. Теоретично можна б було припустити, що думати вони повинні, не дурні ж загалом люди. Тільки ось щодо напрямку цих думок наразі багато запитань і нерозуміння. Якщо офіційний Київ і справді вірить у можливість врегулювання ситуації на Донбасі через поступове припинення вогню та відведення військ, а згодом підписання якоїсь чергової мінської писульки, тоді це ще гірше, ніж якби взагалі не думав. Якщо він сподівається генієм своєї дипломатії, що ґрунтується на співчутті світових геополітичних монстрів, переграти Кремль і скрутити його в баранячий ріг, то тут є проблеми із самооцінкою. Якщо ж це звичайне затягування часу для нарощення ваги або доки партнери, які зайняті Трампом та Алеппо, не наберуть форми, тоді можна й погратися. Єдина проблемка — кожен метр із цих кількох ігрових кілометрів залитий такою кількістю української крові, що гратися треба дуже акуратно, щоб не перестаратися.
А втім, усі ці описані вище припущення навряд чи мають шанс бути реалізовані в чистому вигляді. Занадто строкате переплетення інтересів, бажань і точок впливу. Так, це знову, можливо, вдарить по залишках кремлівського іміджу в очах Заходу, можливо, зміцнить позиції української дипломатії і, не виключено, навіть додасть плюсик до карми українського президента. Тільки-от проблеми з поверненням Донбасу в лоно України аж ніяк не вирішить. Та й чи потрібен цей Донбас комусь із тих, хто вирішує? Таке собі нове Косово чи Придністров’я багатьох влаштувало б, особливо Росію. А що хорватський сценарій залагодження аналогічної ситуації, блискуче реалізований на Балканах, в Україні принципово не розглядається, немає, мовляв, політичної волі, то й сподіватися на якусь близьку розв’язку в ігрищах на крові поки що не варто. Наразі просто маневри, а там як Бог дасть…

Роман Малко,  Тиждень.UA

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s