Храми поневолених душ загарбаної землі

  Років шість тому почув нісенітницю про 28 храмів Єлисаветграда від одного «московського попа» і почав шукати та перераховувати. В місті, яке в своїй більшості мало… єврейське населення насправді було, як і годиться більше синагог. Їх число називають різне, але найчастіше зустрічається – 13, без врахування іудейських молитовних будинків.

Перший в Елісаветграді, як стверджують деякі історики знайшовши те, що лежить на поверхні, православний храм був споруджений в 1755 році на територии фортеці і освячений в ім’я Жівотворчої Трійці  з’явився так само ніби першою культовою спорудою нашого міста. Про його зовнішній вигляд ми маємо відомості суперечливі. Згідно одним джерелам – це був будинок з невеликим куполом, інші автори говорять про невеликий, похідного вигляду храм, який вінчали два куполи. До 1801 року храм вважався соборним і першим його настоятелем був священик розквартированого тут Новоказачого полку Іоанн Орловський. У 1813 році храм закрили, а через три роки в розібраному вигляді перенесли в містечко Рівне, де освятили в ім’я св. Миколи Чудотворца.

Пізніше на місці храму Троїцького у фортеці планувалося побудувати новий храм, трьохпрестольний, одна з прибудов якого планувалося ( нібито лише планувалося, і це з слів сучасних московських попів) присвятити святій покровительці фортеці Елісаветі.  Ця легенда з’явилася нещодавно з виникненням потуг повернути місту ім’я цариці та зробити вигляд, що місто назване нібито на честь святої покровительки Єлизавети. Але проти цієї вигадки свідчать герб міста та заборона Синоду про надання імен святих російським містам. Проте, ті ж історики і написали, що  планам цим не судилося було утілитися в життя, що звичайно не є дивиною, а закономірним підсумком до вигадки у вигляді виправдання. Фортеця, після руйнування Січі та переміщення кордонів імперії далеко на південь,  втратила своє військове значення , а гроші за наказом імператриці Катерини II були виділені лише на влаштували  у фортеці  кам’яної каплиці, що дало поштовх для вигадок. Каплиця слугувала ж  для винесення в неї померлих з військового шпиталю лікарні. Сьогодні  точне місце того храму ніхто вказати чомусь не може, хоча за логікою речей вона повинна бути на плані-схемі фортеці. Отака дивина.

Але враховуючи сучасні межі міста, що юридично утворили з кількох поселень лише у 1777 році, умовно першим храмом могла бути козацька церква в межах сучасної правобережної Лелеківки, що тоді називалася Інгульською свободою, або Інгульським. Великий населений пункт, що виник задовго до будівництва фортеці мав храм, але невідома точна дата його зведення, як і виникнення поселення. За уривчистими описами та спогадами очевидців церква була кам’яною.

У 1755 році жителі заснованого на другому березі Інгулу від стін фортеці Єлизавети форштадта Поділ, який ймовірно міг бути Новокозачином, бо до якого берегу його віднести історики трохи губляться та сперечаються, також вирішили побудувати у себе храм. Проте вони зіткнулися з такою серйозною проблемою, як відсутність майстрів. Тоді на зібрані гроші храм був куплений в слободі Федоровці Крилівськой протопопії ( Нині село Юхимове Знам’янського району). Чому вважається купленим та перенесеним, бо за козацькою традицією більшість храмів були розбірними і дерев’яними,  а ті землі належали до Гетьманщиниі були набагато щильніше заселеними ніж запорожські. Сюди стікалися православні священики, що не прийняли Унії і  були вигнані польськими поміщиками з церков на землях їх маєтків. А оскільки лісів на Київщин, до якої тоді належала північна частина сучасної Кіровоградщини, було досить і був він недорогим, священики заробляли собі на життя тим, що будували і продавали на вивіз  такі церковні будови. Саме такий храм в розібраному вигляді був привезений у форштадт, де  був складний наново і освячений в пам’ять Успєнія Пресвятої Богородиці. Знаходився храм на місці  нижньої часнини до берега Інгулу сучасної будівлі міськвиконкому, зорієнтований за канонами віри на  схід. Однопрестольний дерев’яний Успенський храм в 1778 році був замінений побудованим на його місці також дерев’яним, але вже трьохпрестольним (престоли по ім’я Успєнія Пресвятої Богородиці, Св. Миколи і Св. великомучениці Варвари). Займався будівництвом священик Дмитро Смолодович.У 1788 році під час пожежі храм згорів, але вже через декілька місяців, завдяки пожертвуванням полковника Екатерінославського козачого війська Івана Красноглазова на цьому місці був закладений кам’яний п’ятипрестольний храм (додані престоли Іоанна Милостивого, патріарха Александрійського і Св. праведної Ганни). Ікони для нових двох іконостасів писалися в С. -Петербургской Академії образотворчих мистецтв. Будівництво храму завершилося до 1800 року. Саме сюди в 1801 році був переведений Собор, тут же знаходилося і Духовне правління. Нарешті, в 1856 році з ініціативи і за підтримки елисаветградського купця Микити Макрєєва був влаштований шостий престол. Старше покоління кировоградців ще може не пам’ятати чудову будівлю Успенського Собору, яка до середини минулого сторіччя прикрашала місто. За свідченням сучасників, своїми розмірами цей храм нібито не поступався жодному православному храму Херсонської єпархії (виключаючи Одеський кафедральний Собор, нині також зруйнований). Однак на старих світлинах він виглядає трохи меншим та скромнішим, і тому можна зробити припущення про місечкову патріотичну гигантоманську вигадку.

Собор Успєнія Пресвятої Богородиці був сильно пошкоджений під час Великої Вітчизняної війни, а оскільки в той період храми частіше руйнували, чим відновлювали,   то така доля спіткала і Успенський храм. На місці його до 1959 року було побудовано будівлю обласного комітету КПРС (з 1991 р. – міськвиконком).

Сучасний район Кіровограда, який ми знаємо під назвою Велика Балка, колись називався Млинки, а ще раніше – Кринічата балка (хутір).  А місцина  між Великою Балкою та сучасною Некрасівкою була по суті цвинтарною. Крім Петро-Павлівського цвинтарю  за назвою одноіменного Храму за залізничним полотном на обох берегах річки Мотузянки були кладовища:православне, стаобрядницьке,  іудейське, католицьке, лютеранське, магометанське, караїмське (всі вони знаходилися за залізницею, район складів). Той цвинтар мав церкву, яка згадується, як   храм Всіх скорботних в радощі. Окремо від них, в районі сучасної вулиці Полтавською, була виділена ділянка землі для кладовища православного зі своїм дерев’яним храмом в ім’я Святих апостолів Петра і Павла. Побудований він, вважається, був не пізніше за 1773 рік, Саме цього року  зустрічаються перші  згадки, що збереглися про той  храм. У 1805 році на місці першого, на той час вже непридатного для богослужінь, храму, з ініціативи купця Микити Проніна, був побудований новий  храм Петро-Павловський, а  першим настоятелем його  став священик Анатолій Заплатін.

До 1850 року храм Петро-Павловський був ”приписаний” до Собору, з цього ж року відокремлений і отримав самостійність. А ще через 12 років старанням купця 3-ої гільдії Герасима Романченка недалеко від старого дерев’яного храму, небезпечного для здійснення служб, був закладений новий кам’яний трьохпрестольний храм. Будівництво його завершилося в 1870 році, вже після смерті Романченка. Згідно документам, знаходився храм при в’їзді до міста  по Александрійському тракту з Київської і Полтавської губернії. За деякими джерелами брили з його фундаменту після його руйнації використані у  постаменті пам’ятника Кірову.

Що стосується дерев’яної будівлі храму Петро-Павловського, то вона було розібрана і в 1870 році перенесена на Кущівку, православні жителі якої до них так само приєдналися ті, хто жив на Завадовці. На прохання настоятеля Елісаветградського Собору протоієрея Феодосія Бершадського отримали дозвіл на будівництво храму в своєму районі. Оскільки матеріали, що залишився від старого храму Петро-Павловського не вистачало, городяни Фалалєєв, Журавський і Семенченко докуповували ліс і побудували новий храм, освячений в 1877 році на честь  Вознесіння Господня, бо саме у це свято була проведена закладка храму.  Крім головного, був влаштований ще один престол, – бічний, в ім’я Всіх Святих. Служби в цьому храмі здійснювали єдиноверчеські священики, оскільки на Кущівці проживали багато сімей єдиновірців, а так само єдиновірці з числа тих, хто жив в міській богодільні, що знаходилася неподалік.Храм був розташований між вулицями Вознесенською (з 1932 р. Свердлова) і Херсонською. Недалеко від нього знаходився Кам’яний яр (ось вже 40 років – місце міського звалища), який перетинав обидві вулиці з одного боку і відокремлював храм від Богодельні. З іншого боку, церковну територію обмежував нині існуючий Середній провулок. Зруйнований був в 30-і роки минулого  сторіччя.

У тій його частини міста, де розташований район Бикове або  Чечори(за назвою річки), напроти православного цвинтаря між вулицями Церковною (нині Каховська) і Знам’янською (вул. Тобільовіча) був ще одинвеликий храм – Знамення Пресвятої Богородиці. Найбільш ранні з відомих церковних документів – метричні книги – датуються 1772 роком. Храм проіснував до 1864 року, коли було ухвалено рішення замінити його на кам’яний. Гроші на будівництво заповідав купець Сахаров, а також пожертвував купець Даміан Кунченко. Трьохпрестольний кам’яний храм Знаменський був освячений в 1888 році. Престоли його були присвячені Знаменню Пресвятої Богородиці (центральний), святим мученицям Акеліне (новий) і Ефімії. Храм був зруйнований в 50-і роки нашого сторіччя в період забудови району Биково, хоча за деякими данними це сталося раніше у 30-ті.

Фортеця Святої Єлизавети була розташована па перетині торгових шляхів, тому недивно, що вже з моменту її  закладки тут виникають ярмарки. Згодом тут регулярно проходили 4 ярмарки протягом року. З’їжджалися на ці ярмарки торгові люди не тільки Російської імперії, але і інших країн. Грецькі купці навіть організували на березі Інгулу трохи нижче за фортецю невелике поселення і заклали недалеко від ярмаркової площі (на місці якої зараз знаходиться спортивна школа № 1) свій дерев’яний храм, освячений 25 вересня 1766 року в пам’ять царя Костянтина. Коли храм був закритий невідомо з яких причин, але вже в 1812 році на його місці стояв новий кам’яний православний храм з трьома престолами: головний – Володимирської ікони Божієй Матері, а так само – Св. Іоанна Предтечи і Св. великомучениці Катерини. Першим священиком храмі був Платон Кулчевський.Саме сюди, а точніше в два будинки, поставлених разом з дзвіницею на території храму трохи пізніше, був перенесений з фортеці архів храму Свято-Троїцкого (зараз в цих будівлях розміщується Єпархіальне управління).

У 1944 році, після руйнування Успенського храму, Собор був переведений в храм Володимирської ікони Божієй матери, а головний престол нового Собору перейменований і присвячений святу Різдва Пресвятої Богородиці.Важливо відзначити, що Кіровоградський кафедральний Собор є єдиним не тільки православним але і взагалі єдиним храмом  міста, який за всю спаяю історію жодного разу не припиняв своєї діяльності.

У 1795 році в Елісаветграді на місці старої дерев’яної каплиці (каплиця – це культова будівля без вівтаря), в кінці сучасної вулиці Тарковського, почалося будівництво нового храму, який був освячений 13 липня 1826 року в ім’я Покриву Пресвятої Богородиці. Проте відразу після освячення, храм був закритий, оскільки місцеві каплиці, для яких він зводився відмовилися здійснювати і німий единоверческие богослужіння. Тільки у 1847 р. каплиці погодилися прийняти священика, але за умови вільного вибору його з боку віруючих. Священика запросили здалеку – з міста Обоянь (сучасна Курська губернія Росії). Таким чином единоверческие Богослужіння в храмі були відкриті лише 1 листопада 1847 року. У радянський період храм був закритий, а у відновленій після війни будівлі впродовж довгого періоду часу розміщувався клуб працівників торгівлі. У серпні 1996 року приміщення передане УПЦ Київського патріархату, яка відкрила в нім храм в ім’я Святого Владимира. Нині це церква святого Володимира УАПЦ.

Сталося так, що на початку  минулого сторіччя в Елісаветграді було два Покровських храми. Це не дивно, оскільки Пресвята Діва є покровителькою слов’янських земель, запорізькі козаки вважали її своєю заступницею і саме на українських землях найчастіше можна було зустріти храм, головний престол якого присвячувався Богородиці. А ще храми належали практично до двох різних церков – єдиновірської(старообрядної) та православної МП.

На сучасній Ковалівці був збудований перший храм, згідно з церковними відомостями в 1787 році утриманням прихожан Елісаветградського Собору і жителів району Ковалівки на Бульварній (нині Фрунзе) вулиці.. 19 жовтня 1790 року священик Успенського Собору Дмитро Смолодовіч єдиний його престол освятив в честь Покриви Пресвятої Богородиці. Першим священиком храму був Федір Кедніков (або  можливо Кедліков). Храм був не дуже великим  по розмірам, у зв’язку з чим вже в 1824 році купець Петро Щедрін виділяє гроші на будівництво нового, кам’яного, в якому планувалося додати до вже існуючого престолу ще два. Будівництво було завершене в 1849 році, – вже після смерті Щедріна,  за рахунок міської казни.Храм побудований за проектом відомого архітектора  Тони. Займався будівництвом міський архітектор Андрєєв, який, ймовірно, спроектував план внутрішнього оформлення храму. Для храму була відведена достатньо велика ділянка землі, на якій прихожан був розбитий сад. І хоча по іншу сторону залізниці приходу виділили територію під кладовище, частина землі при Покровськом храмі також використовувалася для поховання померлих священнослужителів храму і найбільш видатних прихожан. Дерев’яний же храм але ініціативі міщанина Петра Погорелова і інших перенесли на цвинтар за залізницею, присвятивши його іконі Богоматері “Всіх скорботних радощі”.

У 1902 році архітектурний комплекс Свято-Покровського храму був доповнений двоповерховою будівлею в стилі класицизму. Тут старання настоятеля священика Сорокіна була відкрита однокласна церковна школа. Будівля збереглася до сьогоднішнього дня.Ковальовський Покровський храм був закритий 1932 року. З 1942 році в часи німецької окупації службу в ньому поновили, але на початку 60-х років храм знов закрили. Як тільки не використовувалося  ця церковна будівля в ті періоди, коли воно було закрита для віруючих. Тут ремонтували техніку, зберігали сіль і складували склотару.У 1988 році храм повернений православним прихожанам у  вкрай непридатному для відновлення служб стані. Не збереглася прилегла до храму історична територія, яка в 1960-і роки  була забудована 5-поверховими “хрущовками”,  були знищені господарські споруди. Таким чином, церковна територія скоротилася з 5733 кв м до 240 кв м.Старанням багатьох людей служби в храмі Покриву Пресвятої Богородиці поновилися вже в 1989 році.

Окремо слід згадати про домові храми Елісаветграда. Було їх три.У 1871 році але вул. Палацовій (сучасна вул. Леніна) в будівлі, що належить юнкерському кавалерійському училищу, був заснований домовий храм в ім’я Архістратига Михайла.

У 1884 році влаштований храм при духовному училищі і честь святого сповідувача Василя Парійського (засновник – купець Василь Куцин, зараз це актовий зал середньої школи № 14).

Ще один домовик храм існував з 1890 року при державній чоловічій гімназії (освячений в пам’ять Різдва Пресвятої Богородиці).Вважається, що в будівлі технікуму КДТУ, де у минулому розміщувалося реальне училище, так само існують приміщення, яке планувалося використовувати як домовий храм (про це свідчать архітектурні особливості залу). Проте поки не знайдене документів, які б  це підтвердили.

Отже у підсумку на початок XX сторіччя  з часу заселення території, що нині належить до міста в Елісаветграді діяло 11 православних храмів (включаючи 2 єдиновірчеських) і 3 домовиків церкви.  Звідки взялися цифри в 19 і навіть 28 храмів збагнути важко.Такими були храми поневолених душ наших предків на загарбаних Москвою козацьких землях. До речі, межконфесійність від подпорядкування храмів і монастирів існувала і тоді, майже 260 років тому, бо козацькі церкви та приходи  з запорожських землях Москві не корилися,  і навіть священиків за звичаєм обирали для служби з свого кола, з козаків та козацької старшини.

До приходу в наші краї росіських колонізаторів і утворення ними спочатку Нової Сербії а потім низки губерній місцевість була залюднена і християнизована, про що свідчать документи про існування десятків православних храмів.

За матеріалами публікацій 1980- 2010 років.

Храми  поневолених душ загарбаної землі

Читать полностью: http://h.ua/story/433003/#ixzz4NQjHHQW0

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s