Нові вулиці Кропивницького


“ВГ” продовжує цикл публікацій про перейменування вулиць Кропивницького, розповідаючи про людей, чиї імена вони тепер носитимуть.
Вулиця Будьонного – вулиця
Віктора Домонтовича
Віктор Петров – український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних наук. Писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Разом з Валеріаном Підмогильним Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.
Віктор Петров (Домонтович) вважав себе киянином, хоч народився в Катеринославі в сім’ї архієрея, а дитинство його пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918-му – зі срібною медаллю за дипломну роботу “М. М. Язиков, поет пушкінської плеяди. Життя і творчість” – історико-філологічний факультет Київського університету. Невисокий, рухливий, в окулярах, гостроязикий, завжди усміхнений, затятий сперечальник, який любив добре поїсти, випити, але був геть байдужим до зовнішності, – таким запам’ятали його друзі. Віктора залишили на кафедрі університету як професорського стипендіата.
Готуючись до захисту професорського звання, через Павла Пилиповича він познайомився з редактором журналу “Книгар” Миколою Зеровим і закохався у його дружину. В. Петров викладав в інституті народної освіти, приватній гімназії Ремезова російську мову та в учительській семінарії – українську мову та літературу. У цей же час молодий науковець очолив Етнографічну комісію УАН. Він досліджував козацькі землі, пороги, які мав поглинути упокорений Дніпро, долаючи на човні шлях Дніпропетровськ – Хортиця. У тридцяті роки отримав ступінь доктора за дослідження “Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість”. Від етнографії В. Петров перейшов до археології, захопився вивченням окремих епох, манер, людських думок, що привело його до белетристики.
У 1928 р. В. Петров народився як письменник під псевдонімом В. Домонтович і видав довершений екстравагантний любовний роман “Дівчина з ведмедиком”. Так до п’ятірного ґрона неокласиків-поетів долучився прозаїк, який філософські твори підписував В. Бер. Наступного року світ побачили перші в історії української літератури романізовані біографії “Аліна й Костомаров” та “Романи Куліша”. Його проза – насолода літературного гурмана, твори для читача майбутнього, а тексти – з подвійним дном. Герої – дивовижні: Панько Куліш – “національний пророк без нації, ідеолог без громадянства, піонер із сокирою важкою”, Марко Вовчок – “мовчуще божество, яке бажало належати тільки собі”. Тоді ж Петров відчув дихання “репресансу”: він мав запрошення до Праги на з’їзд філологів, але його не пустили.
З 1931 р. не публікувався. Він тихо, обережно, самотньо собі жив у квартирі на Малій Підвальній, 14 (поруч із НКВС), відвідував Зерових, де створив трикутник кохання. У час глухого мовчання лід зневіри та відчаю скував серце: Юрій Клен емігрував до Німеччини, Максим Рильський після арешту перебував у внутрішній еміграції, усі інші неокласики – розстріляні. Врятував Ленінград. У січні 1941 р. В. Петров – директор інституту фольклористики. У Харкові 1942-го року В. Петров працював в журналі “Український засів”. Видав роман “Без ґрунту”, де є чудові сторінки про Д. Яворницького. З 1942 року побував у багатьох містах України – Севастополі, Києві, Кременчуці. У Києві співпрацював з О. Ольжичем, який високо цінував літературний та науковий талант Петрова. У 1943-му очолив кафедру етнографії Українського наукового інституту у Львові. Наступні два роки – у Берліні, Баварії. Він знав добрий десяток мов, мав гострий розум розвідника, його інтелектуальний потенціал захоплював сучасників. В. Петров – професор Богословсько-педагогічної академії УАПЦ, продекан філософського університету в Мюнхені. Член правління МУР, де він і В. Барка були найбільшими величинами. Його розвідка про тотальне знищення інтелігенції “Українські культурні діячі Української РСР 1920–1949 рр.” поклала початок вивченню процесу. Вийшла повість В. Домонтовича “Доктор Серафікус” (1948). І на цьому кульмінаційному моменті творчість Домонтовича обривається. 18 квітня 1949 р. на католицький Великдень письменник о 18:30 вийшов із будинку № 12 на Файлітштрасе, де редагував щомісячний журнал літератури, мистецтва та критики “Арка”, – і зник. Газети діаспори писали про загадкове зникнення, про загибель мученика Віктора Петрова.
А 1955 р. у Москві вийшла друком книга Олександра Монгайта “Археологія в СРСР”, де в іменному покажчику археологів був і В. Петров. З 1956 року Петров працював у Києві в Інституті археології; створив дві монографії: “Скіфи: мова і етнос”, “Етногенез слов’ян”. У 1957 р., коли закінчилася його перевірка, одружився із Софією Зеровою (1890–1985), вдовою українського поета і літературознавця Миколи Зерова, розстріляного в 1937 року, з якою був знайомий ще з двадцятих років. Помер Віктор Петров у 1969 році за письмовим столом, не встигнувши закінчити словник пруської мови. Похований у Києві на військовому цвинтарі. У 1988–1989 роках у Нью-Йорку Юрій Шевельов упорядкував і видав тритомне зібрання творів В. Петрова-Домонтовича, який говорив, що кожна людина пише тільки про себе. Наукова спадщина Петрова у більшості дослідників викликала повагу. Юрій Шевельов відзначав високу художню вартість романів автора. В еміграційних колах деякі вважали Петрова зрадником.
Біографія Петрова цікава тим, що, судячи з усього, починаючи з 30-х років, він співпрацював з радянською розвідкою. Під час сталінських репресій Петров продовжував працювати науковцем, тоді як його колишні колеги-неокласики були заарештовані. 1928 року Петров був автором начерків до неопублікованої викривальної статті в марксистському стилі спрямованої проти Агатангела Кримського. Відомо, що він перебував в окупованому німцями Харкові і носив німецький офіцерський мундир. Крім того, його раптове зникнення з української еміграції в Мюнхені і перебування після того в Москві дають підстави говорити про таку співпрацю. Пізніше 1966 року Петров навіть отримає Орден Вітчизняної війни. Документальних підстав в архіві СБУ, які б переконливо довели розвідницьку діяльність Петрова не виявлено.
Сергій ЗАПОРОЖАН
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s