Нові вулиці Кропивницького


“ВГ” продовжує цикл публікацій про перейменування вулиць Кропивницького, розповідаючи про людей, чиї імена вони тепер носитимуть.
Вулиця Будьонного – вулиця
Віктора Домонтовича
Віктор Петров – український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних наук. Писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Разом з Валеріаном Підмогильним Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.
Віктор Петров (Домонтович) вважав себе киянином, хоч народився в Катеринославі в сім’ї архієрея, а дитинство його пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918-му – зі срібною медаллю за дипломну роботу “М. М. Язиков, поет пушкінської плеяди. Життя і творчість” – історико-філологічний факультет Київського університету. Невисокий, рухливий, в окулярах, гостроязикий, завжди усміхнений, затятий сперечальник, який любив добре поїсти, випити, але був геть байдужим до зовнішності, – таким запам’ятали його друзі. Віктора залишили на кафедрі університету як професорського стипендіата.
Готуючись до захисту професорського звання, через Павла Пилиповича він познайомився з редактором журналу “Книгар” Миколою Зеровим і закохався у його дружину. В. Петров викладав в інституті народної освіти, приватній гімназії Ремезова російську мову та в учительській семінарії – українську мову та літературу. У цей же час молодий науковець очолив Етнографічну комісію УАН. Він досліджував козацькі землі, пороги, які мав поглинути упокорений Дніпро, долаючи на човні шлях Дніпропетровськ – Хортиця. У тридцяті роки отримав ступінь доктора за дослідження “Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість”. Від етнографії В. Петров перейшов до археології, захопився вивченням окремих епох, манер, людських думок, що привело його до белетристики.
У 1928 р. В. Петров народився як письменник під псевдонімом В. Домонтович і видав довершений екстравагантний любовний роман “Дівчина з ведмедиком”. Так до п’ятірного ґрона неокласиків-поетів долучився прозаїк, який філософські твори підписував В. Бер. Наступного року світ побачили перші в історії української літератури романізовані біографії “Аліна й Костомаров” та “Романи Куліша”. Його проза – насолода літературного гурмана, твори для читача майбутнього, а тексти – з подвійним дном. Герої – дивовижні: Панько Куліш – “національний пророк без нації, ідеолог без громадянства, піонер із сокирою важкою”, Марко Вовчок – “мовчуще божество, яке бажало належати тільки собі”. Тоді ж Петров відчув дихання “репресансу”: він мав запрошення до Праги на з’їзд філологів, але його не пустили.
З 1931 р. не публікувався. Він тихо, обережно, самотньо собі жив у квартирі на Малій Підвальній, 14 (поруч із НКВС), відвідував Зерових, де створив трикутник кохання. У час глухого мовчання лід зневіри та відчаю скував серце: Юрій Клен емігрував до Німеччини, Максим Рильський після арешту перебував у внутрішній еміграції, усі інші неокласики – розстріляні. Врятував Ленінград. У січні 1941 р. В. Петров – директор інституту фольклористики. У Харкові 1942-го року В. Петров працював в журналі “Український засів”. Видав роман “Без ґрунту”, де є чудові сторінки про Д. Яворницького. З 1942 року побував у багатьох містах України – Севастополі, Києві, Кременчуці. У Києві співпрацював з О. Ольжичем, який високо цінував літературний та науковий талант Петрова. У 1943-му очолив кафедру етнографії Українського наукового інституту у Львові. Наступні два роки – у Берліні, Баварії. Він знав добрий десяток мов, мав гострий розум розвідника, його інтелектуальний потенціал захоплював сучасників. В. Петров – професор Богословсько-педагогічної академії УАПЦ, продекан філософського університету в Мюнхені. Член правління МУР, де він і В. Барка були найбільшими величинами. Його розвідка про тотальне знищення інтелігенції “Українські культурні діячі Української РСР 1920–1949 рр.” поклала початок вивченню процесу. Вийшла повість В. Домонтовича “Доктор Серафікус” (1948). І на цьому кульмінаційному моменті творчість Домонтовича обривається. 18 квітня 1949 р. на католицький Великдень письменник о 18:30 вийшов із будинку № 12 на Файлітштрасе, де редагував щомісячний журнал літератури, мистецтва та критики “Арка”, – і зник. Газети діаспори писали про загадкове зникнення, про загибель мученика Віктора Петрова.
А 1955 р. у Москві вийшла друком книга Олександра Монгайта “Археологія в СРСР”, де в іменному покажчику археологів був і В. Петров. З 1956 року Петров працював у Києві в Інституті археології; створив дві монографії: “Скіфи: мова і етнос”, “Етногенез слов’ян”. У 1957 р., коли закінчилася його перевірка, одружився із Софією Зеровою (1890–1985), вдовою українського поета і літературознавця Миколи Зерова, розстріляного в 1937 року, з якою був знайомий ще з двадцятих років. Помер Віктор Петров у 1969 році за письмовим столом, не встигнувши закінчити словник пруської мови. Похований у Києві на військовому цвинтарі. У 1988–1989 роках у Нью-Йорку Юрій Шевельов упорядкував і видав тритомне зібрання творів В. Петрова-Домонтовича, який говорив, що кожна людина пише тільки про себе. Наукова спадщина Петрова у більшості дослідників викликала повагу. Юрій Шевельов відзначав високу художню вартість романів автора. В еміграційних колах деякі вважали Петрова зрадником.
Біографія Петрова цікава тим, що, судячи з усього, починаючи з 30-х років, він співпрацював з радянською розвідкою. Під час сталінських репресій Петров продовжував працювати науковцем, тоді як його колишні колеги-неокласики були заарештовані. 1928 року Петров був автором начерків до неопублікованої викривальної статті в марксистському стилі спрямованої проти Агатангела Кримського. Відомо, що він перебував в окупованому німцями Харкові і носив німецький офіцерський мундир. Крім того, його раптове зникнення з української еміграції в Мюнхені і перебування після того в Москві дають підстави говорити про таку співпрацю. Пізніше 1966 року Петров навіть отримає Орден Вітчизняної війни. Документальних підстав в архіві СБУ, які б переконливо довели розвідницьку діяльність Петрова не виявлено.
Сергій ЗАПОРОЖАН

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s