КОРІННЯ ДРЕВА КРОПИВНИЦЬКИХ

2  (2)Михайло Грушевський досліджував гербові роди землі Прикарпаття, що мала назву Червона, або Галицька Русь. Серед переселенців учений виокремив майже 50 родів рицарського ордену САС. Кожен рід мав приблизно п’ять-шість осіб. Передаючи перелік усіх сімейств, М.Грушевський називає серед них прізвище Кропивницьких. Саме представник цього роду був одним з вояків угорського воєводи Саса, внука намісника короля Угорщини у Молдавії. Воєвода і став засновником знаменитого і почесного у майбутньому герба. Один з родів ордену САС у середині ХIII століття на запрошення князя Данила Галицького переселився у Галичину. Разом із Сасом прибули сімейства Драгомирецьких, Княгинецьких та інших. Вони об’єдналися в єдиний лицарський орден САС і перебували на службі князів Галицьких. Нові поселення сасівці облаштували вздовж берегів Західного Бугу. Вони тепер відносяться до Золочівського району Львівської області. Спливав час, заселялися Прикарпатські землі, розширювався, зростав кількісно склад родів герба САС. У ХIII столітті на землю Галицької Русі прибули чергові родини сасівців. Серед них документи фіксують родину Северина Кропивницького.

Від Кропивної до Брацлава…

Спільним принципом формування нових прізвищ у Галичині ХVI століття було те, що утворювалися вони переважно від назви місця походження з приєднанням, на польський зразок, суфіксів -ський, -цький. Северин належав до дрібної змішаної польсько-угорської шляхти, яка з часу переселення у Галичину мала право одержувати прізвище і земельний наділ для осілості. Уряд Польщі всіляко сприяв колонізації незайнятих земель. Родина Северина уподобала на берегах тихоплинної річки Кропивна мальовничу галявину і заклала там першу будівлю. Поселення також назвали Кропивна. Від нього зачинатель роду утворив своє прізвище Кропивницький.

Життя українсько-польської шляхти у Галичині різко змінилося після проведення Люблінської унії 1569 року і утворення Речі Посполитої (Великої Польщі). Майже всі українські землі було включено до складу Польщі, відбувалася активна колонізація східних територій.

Потужна еміграційна хвиля, що котилася на вільні землі, підхопила й родину Северина Кропивницького. У середині ХVI століття вона змусила його залишити Кропивне і, як сотні іншої розореної і приниженої, хоч і родовитої шляхти, перебиратися на вільні землі сходу України. Новим пристанищем для родини Кропивницьких стає Брацлавщина. Архівний документ фіксує «третейське рішення від 7 серпня 1583 року стосовно брацлавського підчашого Михайла Ласького та писаря брацлавського Северина Кропивницького».

5

Представника другого покоління Кропивницьких – Михайла Севериновича – знаходимо у документах за 1613 рік. На той час він був депутатом польського сейму від міщанської громади міста Брацлава. Тоді випадає різке протистояння католиків-уніатів з православними, до яких належала більшість членів ордену САС, Кропивницький теж. Михайло підтримував ту частину депутатів, які підписали протестацію опозиціонерів проти утиску віруючих православних. З української фракції під текстом поставили підписи депутати Лаврентій Древинський і Михайло Кропивницький.

…і до степів Приінгулля

Із дітей Михайла Севериновича відомі його сини Василь та Григорій. Ними і представлено третє покоління Кропивницьких. У історію Василь потрапив тому, що в архівах зберігся його духовний заповіт від 20 квітня 1768 року про розподіл грошової спадщини між синами Яковом та Олександром і братом Григорієм. На долю четвертого покоління Кропивницьких, до якого входили сини Василя Григорій, Федір, Василь та Іван, випали значні життєві потрясіння. Після 2-го поділу Польщі (1793 рік) землі Брацлавщини відійшли до Росії, відповідно змінили орієнтацію та документацію і державні установи. У результаті Іван Кропивницький був позбавлений звання члена ордену САС та дворянських прав, які його предки мали з ХIII століття. Він спробував було повернути втрачені привілеї, і у 1805 році звернувся із проханням до овруцького предводителя дворянства, але отримав відмову. А через два роки родина Івана вкотре змінила місце проживання, перебравшись до родового маєтку дружнього Кропивницьким сімейства ордену САС Шпаковських – село Шпакове (тепер Новомиргородського району). У документі тих часів записано: «По метрической книге Предтеченской церкви села Шпаково Чигиринского уезда состоит статья, записанная так: тысяча восемьсот седьмого года, месяца октября, восемьнадцятого дня у товарища польских войск Ивана Иванового сына Кропивницкого и его жены Анастасии родился сын Лука». Так представник шостого покоління середньовічного роду герба САС Лука Іванович Кропивницький потрапив на землю колишнього Єлисаветградського повіту, яку його надзвичайно обдарований син уславив на віки і на увесь світ.

Боруля чи Беруля?

Українцям добре відома п’єса і вистава Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

П’єса взята із життя двох сімей: Тобілевичів і Кропивницьких. Батьки і Марка Лукича, й Івана Карповича упродовж майже усього життя намагалися поновити себе у дворянстві. Зрештою Кропивницьким це вдалося: у 1837 році роду повернули дворянство. Тобілевичам, попри всі намагання Івана, відмовили. (До речі, твір Карого став яблуком розбрату між членами обох родин: батько драматурга картав сина за глузування над собою і деякий час з ним не спілкувався, а режисер Кропивницький відмовлявся ставити п’єсу на сцені майже рік після її написання і дозволу цензури. Та все ж саме трупою Кропивницького п’єсу вперше виставлено у Новочеркаську, де Карпенко-Карий відбував заслання. Марко Лукич блискуче виконав роль головного героя, тобто у деякій мірі себе. Батько автора теж пробачив синові його талановитий твір).

Обидві родини добре знали про герб САС і належність до нього своїх пращурів. Адже Мартин у розпачі кричить: «Герб… герб! Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамено зверху і внизу дві пушки…» Автор дещо спростив малюнок герба, але загалом уявний опис його відповідає реаліям. Герб роду Кропивницьких як різновид герба САС має окремі індивідуальні відмінності, притаманні окремій родині, але основа в обох гербів спільна, що вже само по собі символізує єдність усіх родів герба САС.

Відмова Тобілевичу у поновленні дворянства криється зовсім не в тому, що якийсь писар «у нових бумагах» наплутав, написавши прізвище Беруля замість Боруля. (Насправді Тобілевич і Тобулевич). Причини закладено набагато глибше. Після двох польських повстань (1794, 1853 рр.), рушійною силою яких була дрібна шляхта і фактичне приєднання значних територій Польщі до Росії, царський уряд не поспішав поповнювати дворянством бунтівників. А про те, що батько і дід Луки Івановича та Карпа Адамовича були причетні до повстання, можна не сумніватися. Саме тому родині Кропивницьких (Тобілевичів також) часто доводилося полишати роками обжиті землі і перебиратися на нові. Тому й прийняв запрошення давнього знайомого («сасівця» Шпаківського) Іван Кропивницький і поселився у Шпаковому.

Варто зазначити, що Шпакове було не єдиним населеним пунктом на території сучасної області, заселеної членами герба САС. Окрім Шпакового на території сучасної Кіровоградщини існують ще кілька населених пунктів, заснованих представниками ордену САС. Це Сасівка Компаніївського, Микільське Світловодського, Улянівка Новоукраїнського, Троянка Знам’янського, Тишківка Добровеличківського, Карлюжине Кіровоградського, Буховецьке Бобринецького районів. Можливо, існують й інші. Та одному з них відведено особливе місце в історії області загалом і театру зокрема. Маються на увазі колишні Бежбайраки Бобринецького повіту. Саме у цьому селі Лука Кропивницький познайомився з юною Капітоліною Дубровинською, одружився з нею і поселився у Бежбайраках.

У Кіровоградському обласному державному архіві зберігається довідка, яка свідчить, що «по метрическим книгам Бобринецкого уезда, селения Бежбайрак Покровской церкви состоит в записи под №17 следующий акт: тысяча восемьсот сорокового года, мая десятого родился и шестнадцатого числа крещен Марко, сын селения Бежбайрак помещика Фундуклея, проживающего дворянина, Луки Ивановича Кропивницкого и законной жены его Капитолины Ивановой, кои оба суть православные. Восприемниками были: елисаветградский мещанин Василий Петров Кудрявцев и отставного поручика Александра Кодинца жена Анна Петрова. Совершил таинство крещения священник Анатолий Костецкий с дяком Осотиновым».

Зазначені документи свідчать, що починаючи з Івана Кропивницького, Маркового діда, родина великого українського драматурга, актора і режисера, засновника українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького постійно проживала на території сучасної Кіровоградської області. Найдовше – у Бобринці: 1850–1871 рр. У цьому степовому місті юний Марко познайомився з Іваном Тобілевичем, майбутнім видатним українським драматургом і актором Карпенком–Карим. Тут друзі робили перші кроки на театральній сцені аматорського гуртка Миколи Дубровинського та Артема Ворникова. У Бобринці Марко зустрічався з відомим на той час письменником і громадським діячем Олександром Кониським, який перебував у місті під гласним наглядом поліції. «Бобринець колись був місцем заслання політичних, – згадував у автобіографії Марко Лукич, – і в мої часи заслано було туди О.Я.Кониського, з яким я познайомився і учащав щодня до нього». А поколінням українців десятиліттями вбивали в голови, що ідейно-естетичні погляди засновника українського професіонального театру формувалися й розвивалися під «впливом ідей російських революціонерів-демократів».

Гілки великого роду

Дані про наступні покоління родоводу Кропивницьких маємо із публікацій ЗМІ, спогадів сучасників, офіційних повідомлень. Пропонуємо читачам досліджену схему генеалогічного дерева цієї надзвичайно творчої родини, започаткованої Марком Лукичем. Його неосяжний талант позначився на формуванні світогляду і фаху дітей. Майже всі вони мали відношення до української культури. Прийомний син Марка Лукича Костянтин Вукотич-Кропивницький (1870–1919) був актором і режисером. Дочка Ольга, дружина популярного композитора Олексія Рябова, співала на оперній сцені, жила у Києві. У травні 1965 року приїздила до Кіровограда у дні, коли відзначалося 125-річчя від дня народження її батька – Марка Лукича Кропивницького. Безумовно, видатною постаттю серед дітей Марка Лукича була талановита співачка і вокальний педагог Олександра Марківна Кропивницька (1888–1969). У 1913–1914 роках була солісткою римської опери «Констанца», пізніше співала в оперних театрах Харкова, Ленінграда (Петербурга). Володимир Маркович Кропивницький (1892–1977) – український хормейстер, працював у операх Ташкента, Баку, Новгорода, Полтави, Ленінграда. Там помер і похований. Син Ольги Марківни і Олексія Рябова Ігор за освітою лінгвіст, за покликанням фотограф. У Києві живе і працює його сестра Марина. Ігор і Марина – правнуки Марка Лукича. Живе, розростається славний рід нащадків велета нашого театру, великого українця Марка Лукича Кропивницького.

Юрій МАТІВОС

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s