ТРІАДА ДАВНЬОРУСЬКИХ ДЕРЖАВ: КУЯВІЯ, СЛАВІЯ, АРТАНІЯ

Імперська історіографія нас постійно переконувала у тому, що першою і єдиною державою на території України була Київська Русь. Саме від неї й розпочалася державна історія східних слов’ян. До того ж (повчала нас “поважна” московська історична братія), Русь не була українською державою, а лише “спільною колискою”… – ну, і так далі за давно збридлим текстом, і у тому ж шовіністично-маразматичному дусі…

Насправді, ще у IX-X століттях арабсько-перські вчені, такі які Аль-Балхі, Аль-Істахрі, Ібн-Хаукаля та інші залишили у своїх подорожніх книгах безліч спогадів про держави русів, зокрема про цілу тріаду: Куявію, Славію та Артанію з головними містами – відповідно Куявою (Куябою), Славією та Артою (Арсою), які існували на відстані між собою близько 140 – 280 км.

spadok.org.ua
Так Аль-Істахрі писав: “Руси складаються з трьох племен, з яких одне є ближче до Булгара і їхній цар живе у місті, яке називається Куява… Друге плем’я, що живе далі за першим, називається Славією, і цар їхній у місті Салау. Ще інше плем’я називається Артанією, а цар його живе в Арті…”.

АРТАНІЯ

Розпочнемо з Артанії. Назва цієї країни, без сумніву, походить від слова Аратта, або ж Оратанія. Як пам’ятаємо, це були давні назви Трипільської цивілізації. Отож, шукати Артанію потрібно там, де ця цивілізація знаходилась – це землі південних полян, уличів та тиверців.

Свої спогади про Артанію залишив нам східний учений-енциклопедист кінця ІХ – першої половини Х століття Абу-Алі Ахмед Ібн-Омар Ібн-Даста (більше відомий в історії, як Ібн-Русте). У своїй “Книзі дорогоцінних скарбів” він описав життя, побут, звичаї та спосіб господарювання русів. І навіть дав історикам легку підказку про те, де ця держава знаходилася.

Однак зробив він це дуже туманно, чим і викликав хвилю дискусій серед дослідників. “Що стосується Русі, то знаходиться вона на острові, оточеному Великою Водою. Острів цей, на якому живуть руси, займає територію трьох днів шляху, вкритий він лісами і болотами… Вони мають царя, котрий зветься Хакан-Рус”.

Отож, Ібн-Русте пише про русів, які жили на великому острові (три дні дороги кіньми – це приблизно 150 кілометрів) посеред лісів. Цей таємничий острів шукали довго. І усе марно. Напевно, східний історик щось переплутав.

Аж раптом у 60-х роках минулого століття пілоти, які обробляли колгоспні лани, з повітря помітили, що простори між Каневом, Смілою та Чигирином є набагато вищими від довколишніх земель. Про побачене повідомили археологів. А ті уже зробили цікаве відкриття: виявляється, тисячу років тому трохи нижче Канева Дніпро розходився двома могутніми рукавами, залишаючи посередині русла велетенський острів. А таємниче плато, побачене пілотами, є нічим іншим, як залишками цього острова!

Обидва рукави були судноплавними і активно використовувалися русами у їхніх торгових та військових операціях. На самму острові було кілька великих укріплених городищ. А навколо нього (уже на суші, за межами острова) чотири міста: зі сходу – Золотоноша, з заходу – Сміла, з півночі – Канів, а з півдня – Чигирин.

Враховуючи вигідне стратегічне розташування острова, а також той факт, що він охоронявся з усіх сторін чотирма укріпленими городищами, можна зробити висновок про його особливу значимість для русів. Очевидно, острів використовувався трояко. З одного боку, це був важливий економічний центр, оскільки через нього проходив великий торгівельний шлях із північних територій до Візантії та Східних країн (Історики полюбляють називати його шляхом “із варяг у греки”). Тому острівні міста мали велику кількість ремісничих майстерень і кілька торгових ринків. Був також порт та корабельні доки, де будувалися і лагодилися торгові судна.

Друге його призначення – це митниця. Тут знаходилася спеціальна воєнізована служба, яка збирала мито з іноземних купців і забезпечувала їхній подальший захист. Також торгівці мали змогу перепочити, полагодити кораблі, поповнити запас провіанту – адже дорога попереду була не близька. Ті ж, які уже завершували свою торгову місію, теж могли відновити сили перед тим, як покинути Артанію і повернутися на Батьківщину.

І, нарешті, острів мав важливе військове значення. Його часто використовували для організації походів проти кочовиків чи Візантії. Тут споруджувалися нові бойові кораблі, лагодилися старі, формувалися військові дружини. Перед початком походу до острова прибував руський флот із воїнами. Далі проходила підготовка кораблів, їх завантаження провіантом та амуніцією. Коли усе було готово, руси залишали острів і розпочинали свої загарбницькі війни.

А воювати вони уміли. “Воюють згуртовано проти ворога, доки не переможуть його… Вони мужні та хоробрі. Коли нападають на інший народ, то не відчепляться, доки не знищать його усього… Вони кремезні, мають хороший вигляд і сміливість у нападах… Носять широкі шаровари (!) – сто ліктів матерії йде на кожні. Одягаючи такі шаровари, вони збирають їх біля колін, до яких потім і прив’язують”. (Ібн-Русте).

Однак руси були не лише безжальними воїнами, але й добрими господарниками та гостинними людьми. “Міст у них дуже багато і живуть вони на просторах. До гостей виявляють повагу і добре ставляться до іноземців, які шукають у них заступництва, так само, як і до усіх інших, хто часто буває в їхніх краях, не дозволяючи нікому із своїх ображати чи ущемляти цих людей. У випадку, якщо хтось із них образить іноземця, допомагають останньому і захищають його. Коли ж просить допомоги якийсь із їхніх родів, виступають усі, між ними немає незгод”. (Ібн-Русте).

Столицею Артанії було місто Родень (суч. Княжа Гора), назване в ім’я Бога Рода, яке знаходилося південніше Канева, поблизу гирла річки Рось. Це був торгово-ремісничий центр, який уже у перші століття нашої ери відігравав важливу роль у житті краю. У різний час у Родені було виявлено 12 скарбів ювелірних виробів (в основному місцевого виробництва). У найближчому сусідстві з Княжою Горою, у Сахнівці на Росі, знайдена золота пластина із зображенням свята скіфів-сколотів, про яку також пише Геродот. Свято проводилося тут на гористих берегах Росі. На пластині: у центрі, біля трону богині – цар з ритоном в руці; поруч з богинею – воїни, клянуться один одному і скріплюють клятву ритоном вина; далі – жрець, що здійснює приношення. По інший бік царя – слуги або просто народ, показаний не в своїх трудових справах, а теж на святі: несуть бурдюки, наповнюють ритони вином з амфор.

Розміщене на Княжій горі, висота якої над рівнем моря 172 метри, а над рівнем Дніпра — 63 метри, місто відігравало важливу історичну роль захисника руських земель від численних нападів кочівників — печенігів, торків, половців. У літопису зафіксовано 46 нападів тільки з 1061 року по 1210-й. Археологічні матеріали розкривають повну трагедію міста після татарської навали. Це трапилося в першій половині XIII ст. Всі житла знищені великою пожежею. Жителі міста були перебиті. В одній лише ямі біля міських воріт знайдено кістки більше як 60 чоловік. Життя у місті більше не відновлялося.

А що ж острів із його укріпленими городищами? Пройде кілька століть і з якихось геологічних причин праве русло Дніпра зникне, а вди річки зіллються в один могутній потік. Колишній лівий рукав є теперішнім руслом Борисфена-Дніпра. Правобічні ж землі, по яких колись протікала річка, висохнуть, заростуть травою, чагарниками. З часом там поселяться люди, виникнуть села, зазеленіють оброблені лани, горди та сади. І лише природня низина, а ще народні перекази нагадуватимуть жителям про те, що тут колись Дніпро роздвоювався, створюючи посеред річки великий шмат суші. Тепер на місці колишнього острова знаходиться місто Черкаси.

spadok.org.ua

КУЯВІЯ

А зараз поговоримо про Куявію. Більшість учених сходяться на тому, що Куявія – це київська земля з центром у місті Києві. І це дійсно так. Ця держава включала у себе землі полян, деревлян, дреговичів і, можливо, частково землі сіверян. Ібн-Русте залишив нам свої спогади також і про Куявію. Ось, що він пише: “Дорга в їхню країну йде через степи, по бездоріжжю, через струмки і дрімучі ліси. Країна слов’ян рівна і лісиста, у лісах вони й живуть… На самому початку кордонів країни слов’ян знаходиться місто по імені Куяб”. Чи нагадують вам ці описи Московію? Однозначно – ні, тут мова йде про Україну. А місто Куяб – це, очевидно, наш Київ.

На чолі країни був князь. “Правитель їхній коронується, вони йому підкоряються і ніколи не нехтують його наказами. Житло його знаходиться вглибині країни… Місто, у якому він живе, зветься Джарваб (?). Щомісячно у ньому проводяться великі торги, які тривають три дні”. (Ібн-Русте).

Стосовно занять русів Ібн-Русте пише наступне: “Вони займаються вирощуванням свиней, подібно, як інші народи вівчарством. Більше усього сіють вони просо. Під час жнив беруть зерна проса у глечик, підіймають їх до неба і говорять: “Господи! Ти забезпечував нас їжею до цих пір, забезпеч нас нею і тепер у достатку”… Хмільний напій вони виготовляють з меду”.

Ібн-Русте свідчить, що руси були язичниками. “Усі вони поклоняються ідолам… Коли помирає хтось із них, вони спалюють його труп… При спалюванні покійника галасливо веселяться, виказуючи цим радість тій милості, яку Бог виявив померлому… На наступний день після спалення покійника йдуть на місце, де воно відбулося, збирають попіл і кладуть його в урну, яку потім ставлять на пагорб. Через рік після смерті померлого беруть глечиків двадцять меду, інколи дещо більше, інколи менше, і несуть їх на пагорб, де збирається сім’я покійного, їдять, п’ють, а потім розходяться”.

Трупоспалення, так само, як і відзначення роковин смерті (тризна), були давньою традицією українців. Згадаймо тризну, яку скіфи влаштовували на місці поховання своїх царів. А ще пригадаймо роковини, які українці вже у наш час влаштовують по своїх померлих родичах. Традиції покищо живі…

Жителі Куявії були не менш войовничі, ніж артанійці. Про це також пише Ібн-Русте, відмічаючи, поміж іншим, ще й високий рівень військового виробництва русів. “Їхнє озброєння складається з дротиків, щитів і списів. Є у них також чудові, міцні та дорогі кольчуги“.

СЛАВІЯ

…Московські історики вирішили, що Славія знаходилася на Півночі Московії – у землях ільменських словен. І центром цієї держави було місто Стара Ладога, а пізніше Новгород.

Арабські автори у своїх творах жодного разу не сказали про те, що описувані ними держави знаходилися на півночі Московії. Натомість, якщо уважно їх почитати, то можна помітити, що мова йде сме про Україну.

Наприклад, Аль-Істахрі писав: “Руси складаються з трьох племен, з яких одне є ближче до Булгара…”. Тут мова може йти лише про Україну, оскільки в описувану ним епоху нашим східним сусідом дійсно була Булгарія. Читаємо далі. “Друге плем’я, що живе далі за першим, називається Славією”. Невже вислів “…живе далі за першим” дає нам підстави розмістити Славію аж у новгородських землях, за тисячі кілометрів від України? Отож, тут мова знову може йти лише про якусь близьку українську територію.

Не могла Славія знаходитися у Новгородських землях. По причині того, що у той час, коли жили і працювали арабські автори, Новгород не був настільки могутньою державою, щоби привернути їхню увагу. Офіційною датою заснування міста є 859 рік. А радіовуглецевий аналіз залишків дерев’яних будівель та тротуарів взагалі свідчить, що це місто виникло лише у 10 столітті, у той час, як книги писалися у 9-10 століттях. Імператор Візантії Костянтин Багрянородний у своїй праці “Про управління імперією” дату народження Немогарда (так він називає Новгород) також відносить до 10 століття. Отож, не могли арабські вчені писати про те, чого ще взагалі не існувало.

Стара Ладога, якій московські історики нині приділяють так багато уваги і покладають стільки надій, також не “тягне” на Славію. Оскільки це місто було засноване у 8 столітті скандинавами. Археологія свідчить про повне домінування норманського етно-культурного елементу у місті в цю епоху. І лише в 11-12 століттях, в часи піднесення Києва, більшість населення у ньому стане руським (українським). І взагалі, це було звичайне торгово-ремісниче поселення і бути столицею якоїсь могутньої держави у той час воно не могло.

Тож, найбільш ймовірно, центром державного утворення Славія було місто Переяслав (сучасне місто Переяслав-Хмельницький). І охоплювала ця держава східні області сучасної України… Подібну гіпотезу висловив й академік Б. Рибаков, що м. Славією може бути Переяслав-Південний, розташований неподалік Києва.

© Ця стаття із серії публікацій з книги ванкуверського автора О.Ковалевського “Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності”.
Джерело: Спадщина предків

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s