Недомузейна псевдонаука

 

Трагікомедія в кількох частинах

Частина перша. Пирогівська консервація.

Коли я чую мантри про недофінансування українських науки і культури, мені чомусь на пам’ять приходять безсмертні слова Осі Бендера: «Шура, скільки вам потрібно грошей для повного щастя?»…

Я не хочу образити видатних вітчизняних науковців, які присвятили своє життя науці, обравши аскетичний спосіб життя заради самовідданих занять улюбленою справою. Але… при більш ніж скромному фінансуванні цих високодуховних галузей має місце досі недостатньо вивчений феномен дірявого мішка – мільйони гривень розкрадаються, або використовуються неефективно та не за призначенням.

Почнемо з музею архітектури та побуту у Пирогові – свого часу він був поодиноким острівцем українства у сірому морі совка. На сьогодні він перетворився на свою повну протилежність – острів законсервованого совка у різнобарвному морі українства. Ще не так давно єдиною територією, де можна було, хоч неглибоко, але зануритись в життя традиційного українського села, відсвяткувати Масляну, Купайла, послухати українську музику та попоїсти вареників, був Національний музей архітектури та побуту України, в народі більш вживана назва – Музей у Пирогові.

На сьогодні пирогівський скансен чимось нагадує філію Гідропарку кінця 90-х років, які сьогодні чомусь називають «лихими». Співоче поле (є в музеї така територія) суцільно заставлене ятками з «традиційними» українськими стравами – шашликами, люля-кебабами та солодкою ватою. Можна ще випити самогону невідомого походження. Звучить шансон…

В той час, як у найвіддаленіших селах та найменших ОСББ взимку відроджуються традиції відзначання Масляної, влітку Купайла, інших автентичних звичаїв, музейні аніматори показують інші архітектуру та побут України. Наприклад, влітку тут запрацював атракціон  з надувних гірок, на яких любителі автентики могли в плавках та купальниках вволю поковзатись між древніми вітряками та похлюпатись у воді серед дерев’яних будиночків з солом’яними стріхами. Що й казати, традиційні українські забави!

2016-07-23 14.22.38Але ви не подумайте, що все так просто! Це не так, що хто що захотів, те й утнув! Адже в музеї більшість робітників – працівники наукових відділів. Усі заходи проходять через науково-методичну, вчену та ще безліч наукових рад! Вчений секретар, наукові відділи, заступник директора з наукової роботи! Така кількість науковців повинна видавати на гора щомісяця томи наукових праць! Але це – в теорії. А на практиці… На практиці ми маємо майже півсотні працівників, які створюють ілюзію бурхливої діяльності, але займаються чим завгодно, крім наукових досліджень.

До того ж, в Музеї архітектури та побуту немає жодного архітектора (!), мало хто з наукових працівників здатен продемонструвати традиційні ремесла (двох ковалів, що працюють на пів ставки я не беру до уваги). За останні двадцять років жоден з працівників наукових відділів не захистив вчену ступінь на базі музейних досліджень.

Очолює наукову частину колективу цілий кандидат наук Ігор Паньків. Щоправда, тема його кандидатської жодного відношення ні до музею, ні до музейної тематики не має, але це – не виключення. Теми інших науковців взагалі десятки років переписуються без змін. Зайве говорити, що музейна наука робить шалені «успіхи». Задля «галочки» «науковці» беруть участь у будь-яких доступних їм конференціях. Трапляються анекдотичні ситуації. Так, у науковій конференції «Дерев’яна архітектура у культурному ландшафті» були задіяні чи не всі працівники наукових відділів. До власних тем було дописано «… в культурному ландшафті» – і – поїхали! Виступів та публікацій на ці гібридні теми не було, були просто записи в буклеті. Зате був фуршет на десятки тисяч і розпил грошей міжнародного гранту. Наскільки відомо, музей після проведення такої конференції випав з учасників міжнародного грантового проекту.

Але – «розпилюються» не лише міжнародні гроші. Так, перевіркою Рахункової палати України в 2013 році було вказано, що більше 27 мільйонів гривень, виділених на наукові дослідження, витрачені неефективно та нецільово. І – що? А – нічого! Наукові відділи на чолі з Паньківим й надалі займаються невідомо чим, але роблять це надзвичайно активно. Як у казці – «Сонце ще не зійшло, а в Країні Дурнів щосили кипіла робота». А результат? – результат – плачевний.

На території сумно догнивають чотирнадцять заскладованих об’єктів, які свого часу привезли з різних куточків України. На деякі з них втрачена документація. Зі встановлених майже 300 експонатів велика частина знаходиться в аварійному стані. Ні розробити реставраційну документацію, ні написати методики їх збереження сучасна музейна «наука» неспроможна. Катастрофічна ситуація з дерев’яними експонатами, які займають цілий ангар. Вони просто повільно вмирають. Велика кількість експонатів не оформлена належним чином. Миколаївська садиба експозиції «село 60-70-х років» перетворена на «чайну» для наукових співробітників, в якому відбуваються регулярні пиятики (про що є навіть відповідний акт міністерської перевірки). Експонати з цієї садиби зникли у невідомому напрямку (про що навіть немає відповідних актів). Що говорити – на території музею навіть не виділені експозиційні зони, не оформлена земля та відсутній бодай план перспективного розвитку (я вже не кажу про Генеральний план!).

То чим же займається наукова частина музею, що налічує майже сто чоловік? А – чим завгодно! Вони, наприклад, створили художню раду, яка на власний розсуд регулює продаж  народними майстрами власних виробів на території музею. Також за допомогою цієї худради заступник директора та помічники отримують від майстрів «подарунки» для музею… Виникають питання куди потрапляють кошти від зйомки фільмів які відбуваються на території музею. За право підписувати дозвіл на зйомки у музеї йдуть справжні «війни». Але головне заняття музейних співробітників – інтриги. Музейний побут спонукає підтримувати народні традиції. Плітками та інтригами займаються активно та з натхненням. Група людей, яка не здатна щось створити або організувати (вже кілька десятків років нових об’єктів в музеї не встановлювалось, якщо не брати до уваги торгові МАФи), всі свої зусилля зосередили на перешкоджанні іншим.

333444Останній випадок – встановлення церкви з Чернігівської області. Уся наукова частина проявила дивну солідарність та енергію, яка достойна кращого застосування. Боролися завзято, нищили розмітку – об’єкт встановлювали «не там» і «не так». Але де правильне місце – ніхто сказати не спромігся. Нема ні генерального плану, ні плану розвитку музею. Сваряться, а розробити нікому і ніколи. Йде війна за директорське крісло. Музейники сваряться – об’єкти горять.

Цього разу підпалили унікальну хату-пастирку з Рахівського району Закарпатської області. Підпал був показовий. Хата згоріла в лічені хвилини. Це вже треття архітектурна спадщина, яка горить в музеї за останні 4 роки. Привід один – прибрати директора. Сподіваюсь, цього разу слідчі і Міністерство культури розберуться в причинах підпалу і знайдуть винних.  Директори змінюються, а почерк залишається незмінним.-пише linadov

200436552Ми вже писали про випадкове призначення генерального директора  – Юрія Бойка в найбільший в Європі скансен. Такою ж випадковою людиною там виявився заступник директора з науки Ігор Паньків. Основні «досягнення» за сім років роботи цього «науковця» – повний розвал наукового напрямку діяльності Музею. Але він вміє домовлятися з міністерством – навіть працевлаштував Оксану Фещак, яка одночасно працювала директором Державної агенції промоції культури Ураїни  і була науковим співробітником музею. Зараз ця пані й досі числиться в музеї, хоча очолює один із державних закладів при Міністерстві культури. Корупційна дія, яку чомусь не помічають в міністерстві. Про моральні та фахові здібності Паньківа можуть розказати наукові співробітники Переяславського заповідника та  Національного історичного музею – свого часу він був «палицею» для приборкання бунтівних колективів. Паньків всі роки мріє про крісло директора і використовує для цього  різні засоби.

Для порятунку музею потрібні негайні кадрові зміни та конкурсне призначення.

Відповіддю на історичну фразу Остапа Бендера: «Шура, скільки вам потрібно грошей для повного щастя?» – була названа сума шість тисяч триста рублів. Скільки треба музейним пирогівцям, щоб вони почали працювати?

Далі буде.

Вадим Логвінов

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s