Чи можливий сепаратизм на Кіровоградщині?

Події на Сході, які кривавою хвилею сколихнули всю Україну (прагнення до відокремлення, криваві розправи над україномовними, створення терористичної Новоросії), змушують задуматися над питанням – якщо розмірковування про сепаратизм на Донбасі стали реальністю, то чи можливий він у нас – на Кіровоградщині? 

Оскільки відповіді на всі питання слід шукати у віхах історії, то пригадаймо минувшину територій, які нині входять до складу нашої області.

Так у ХІХ столітті землі нинішньої Кіровоградщини набувають мілітарно-імперських рис – тут створюються Новоросійські військові поселення. До речі, назву «Новоросія» ввів царський уряд у 1764 році після утворення Новоросійської губернії шляхом об’єднання Нової Сербії і Новослобідського козацького полку, які теж були на території сучасної Кіровоградської області.

Керівництво військових поселень і штаб кавалерійського корпусу розмістилися в Єлисаветграді, де для них згодом збудували військове містечко на Ковалівці. Місцеві жителі спочатку активно протестували проти розселення військових, але протести ці жорстоко придушувалися в т. ч. єлисаветградськими військовими частинами. Від часів Новоросійських військових поселень у Єлисаветграді отримали назви Дворцова й Кавалерійська вулиці, було затверджено перший герб міста з двоголовим орлом та вензелем цариці. А Микола І замінив центральноукраїнські топоніми за назвами полків, які придушили польське повстання: Єлисаветградка, Новогеоргіївськ, Новий Стародуб, Нова Прага.

Сама ж Новоросія (Новоросійська губернія) охоплювала території нинішніх Дніпропетровської,Запорізької, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської областей, частина Одещини, Донеччини і Луганщини, Крим. Термін «Новоросія» вживався до 20-х років XX століття, а потім зник з лексикону українців, оскільки асоціювався з приниженням (не Україна, а мала Русь, Росія).

Новоросійські проекти Кремля активізувалися практично через 100 років після того, як Новоросія знову стала Південною Україною. Каталізатором проімперського вибуху стала поразка проросійського кандидата В.Януковича на президентських виборах2005 року. З того часу стосунки між Україною й Росією погіршувалися з кожним днем. Прикладом цьому стали ганебні газові угоди, принизливі перевірки українських товарів на якість за «російськими стандартами», підвищення ввізного мита для української продукції тощо.

Участь у відродженні Новоросії свідомо чи через недалекість свою взяло й чимало українців. Наприклад, у процесі підготовки до 250-річного ювілею Новоросії, яке припало на вже минулий 2014 рік, у Ялті вирішили встановили пам’ятник Катерині ІІ (ідея виникла у Севастопольської міськради в 2008 році і лише Меджліс виступив проти!), а в Запоріжжі під егідою «Просвіти» (?!) було видано книги з історії Новоросії.

У той же час мешканці Дніпропетровська відкинули ідею повернення своєму місту ім’я «матері Новоросії» – Катеринослав, а одесити в Інтернет-спільнотах порушили питання ліквідації пам’ятника засновникам міста, з-поміж яких чільне місце займає та ж сама імператриця Катерина ІІ.

Щодо Кіровограда, то тут розробляють топонімічну концепцію повернення новоросійських назв вулицям, зокрема Дворцова і В. Пермська (та, як на мене, що радянина, що імперщина – одне і те ж), а ще проводять міжнародні конференції до ювілеїв царського дому окупантів Романових та колонізаційних генералів-кріпосників Раєвського і Кутузова, у яких беруть участь відомі і поважні кіровоградські краєзнавці й викладачі педуніверситету. Окрім того, витрачаються десятки тисяч бюджетних коштів на створення заповідника Раєвського.
Новоросії – 250

У рік ювілею Новоросії, яка є ні чим іншим, як російським окупаційним утворенням, у Кіровограді повернено назву вулиці Кавалерійська – у ній увічнено штаб новоросійської кавалерії, який знаходився тут в середині ХІХ століття. А ще було відзначено ювілей місцевого гусарського полку, який є ровесником Новоросії і брав участь у ліквідації Запорозької Січі (тоді ще в якості пікінерського полку), зокрема розгорнуто бібліотечну виставку портретів командирів полку під промовистою патріотично-новоросійсько-романівською назвою: «Єлисаветградський гусарський полк – гордість і слава Єлисаветграда».

Ініціаторами більшості з цих та інших подібних акцій і заходів у різних областях України виступали російські посольства і консульства, громадські організації і товариства, а виконавцями – обласна й міська влада, керівники і працівники галузі культури, освіти, архітектури, а обов’язковими учасниками і наставниками – священнослужителі Московського Патріархату. Неабияк дивує і той факт, що вже згадана російська церква роздає своїм прибічникам державні нагороди України (у тому числі громадським діячам, українським історикам, очільникам державних ЗМІ). Згадати хоча б членів кіровоградського «Русского мира», які не тільки неодноразово отримували найрізноманітніші нагороди і відзнаки «від імені України» з рук російської церкви, а й відкрито озвучували свої погляди на українську націю, культуру, літературу й історію, як на суто сільські, відсталі явища на фоні «Великой России».

Хоча, враховуючи, що після Революції гідності, російської окупації Криму і війни на Донбасі, на ключових посадах в Кіровоградській області (та й в інших регіонах) все ще залишаються старі кадри, то і жити ми будемо, скоріш за все, по-старому. А чи приживеться на Кіровоградщині новоросійський сепаратизм і чи стануть очільники кіровоградських департаментів освіти, економіки, фінансів та інших галузей міністрами, як у ДНР та ЛНР, залежить уже від людей, які тут живуть.

Сергій Заболотний для Першої електронної газети.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s