Київ як символ і міф

Це місто протягом довгих століть було беззаперечним духовним центром, точкою тяжіння всіх тих земель, що становлять нині модерну Україну.
Матеріал друкованого видання

№ 41 (465)
від 12 жовтня

Так було й тоді, коли Київ утрачав формальний статус столиці, за часів Галицько-Волинського королівства, Великого князівства Литовського й Речі Посполитої. Хоча гетьманські резиденції містилися в Чигирині, Батурині, Глухові, особлива роль Києва не викликала жодних сумнівів. Що ж стосується попереднього періоду, то історики Давню Русь нерідко називали Київською державою.

Цей потужний символічний заряд київської традиції досі утримує в орбіті свого впливу всупереч перипетіям і примхам історичних метаморфоз величезну територію від Срібної землі (Закарпаття) до Дикого поля, від Полісся до Чорного моря. На тих теренах пам’ять про Київ ніколи не зникала навіть за найнесприятливіших історичних обставин, забезпечуючи відчутні доцентрові тенденції, що й нині тримають Україну вкупі, незважаючи на всю бездарність і корисливість її керівного класу. У знаменитому «Слові про загибель Руської землі» після перерахунку всіх її принад звучить сумний висновок: «Але бояри Руської землі — не добрі». Відтоді ситуація з «боярами» не змінилася на краще. Проте надбання давньої київської цивілізації, що так чи інакше матеріалізовані в цьому місті, дають надію і навіюють віру в чергове відродження України-Русі.

Саме цей особливий дух Києва мав на увазі видатний російський учений Сєрґєй Авєрінцев, виступаючи вже в наш час перед студентством і викладачами Могилянської академії в Староакадемічному корпусі, який збудував гетьман Іван Мазепа: «Я дуже вдячний керівництву Києво-Могилянської академії за почесну можливість освіжити та оновити давні й теплі відносини із сутнісною формою цього славетного міста, що нагромадило в собі таке величезне багатство історичної пам’яті».

ДОПОКИ ЗБЕРЕЖЕНО КИЇВ, УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ІСНУЄ І ЗДАТНА ДО ВІДНОВЛЕННЯ. АДЖЕ БЕЗ КИЄВА ВОЛОДІННЯ УКРАЇНОЮ НЕ Є ЛЕГІТИМНИМ У КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ТА ГЕОПОЛІТИЧНОМУ СЕНСІ

Така сакральна роль Києва на теренах Східної Європи не дає спокою російській геополітичній думці, що чудово усвідомлює: без володіння цим особливим містом усі претензії на давньоруську спадщину, на наступність із Візантією, на окрему цивілізаційну місію є безпідставними, а Третій Рим перетворюється на Московський улус онука Чинґіса хана Джучі. Саме тому втрату Києва після унезалежнення України в Російській Федерації переживають так важко. Справді, як пояснювати російському школяреві, чому історія його країни починається за кордоном? А якщо не там, тоді доведеться шукати заміну древній столиці. Такі спроби зафіксовані. У російських ЗМІ були повідомлення, що археологічні розкопки в Старій Ладозі (містечко під Санкт-Петербургом, де знайшли матеріальні залишки залоги вікінгів) відвідував президент Путін. Саме Стару Ладогу намагалися зробити тим місцем, звідки поширилася Русь на всю східноєвропейську рівнину. Кажуть, що Путін обурювався, спілкуючись із російськими істориками: «Що ви все про матір міст руських, а де ж батько?». На цю роль намагалися запропонувати Новгород, і професор Андрєй Буровскій (який, проживаючи в Сибіру, демонстрував автономістсько-федералістичні погляди, а переїхавши до Санкт-Петербурга, став банальним російським імперцем) навіть написав про Новгород книгу «Отец городов русских». Але з цього нічого не вийшло, бо того «отця» Москва не раз нищила, а його населення піддавала справжньому геноциду. Не вийшло й тому, що Давня Русь була києвоцентричною. І тому про стольний град Київ пам’ятали протягом століть всі інтелектуали, пов’язані з давньоруською традицією. Бо вилучити Київ із цієї традиції геть неможливо.

Читайте також: Як тебе полюбити, Києве мій?

Тому справжній контроль України не є реальним без контролю Києва. Допоки збережено Київ, Українська держава існує і, незважаючи на тимчасові втрати, здатна до відновлення. Адже без Києва володіння Україною не є легітимним у культурно-історичному та геополітичному сенсі. Відчуваючи це, ідеологи «великої Росії» намагалися створити міф «російського» Києва, зокрема у вигляді горезвісної концепції історика Міхаіла Поґодіна про нібито споконвічно російський етнічний склад населення цього міста. Бо спір за Київ — це й спір за так звану київську спадщину, а саме володіння нею — культурою, історією, традицією — дає підстави для відповіді на доленосне для росіян, а отже, і для українців питання: чи є російська культура спадкоємцем і продовжувачем культури Київської Русі, чи вона іншого походження? Про інше походження писав російський політичний діяч та ідеолог Пьотр Струве, між іншим, принциповий українофоб: в основі формування російської нації — московське самодержавство й татаро-монгольські впливи. Отже, символічне значення Києва в сучасних відносинах із Росією величезне, це камінь спотикання для російської етнокультурної та цивілізаційної самоідентифікації й основа українського національного та культурно-історичного самовизначення. Найбільша заслуга Михайла Грушевського полягає в тому, що він повернув українцям вихідну давньокиївську добу їхньої історії. І допоки Росія залишається імперією, там також не зможуть забути про Київ…

 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s