Як українці собі Голодомор влаштували

“Я говорю со “своими”, поскольку самая страшная тайна Голодомора, которую бессознательно поднял Ющенко, – я не думаю, что он понимал, что делает – это тот факт, что никто, кроме самой Украины, не виновен в Голодоморе…

Сталинизм лишь усилил то страшное преступление, которое происходило и вершилось руками украинцев…

Я рассматриваю заявление Обамы о Голодоморе как дань части традиционной поддержки Вашингтоном каких-то демократических, государственных и националистических тенденций в Украине”.

(уривки із статті російськомовного “політ-олуха” з українським прізвищем єврейського походження Віктора Небоженка. Взято із сайту “ForUm”


До вищенаведеного а-ля-Табачником-Небоженком для повної картини і ясності скажу ще й таке: українці (підкреслюю, українці) самі собі “влаштували” не один Голодомор, а щонайменше аж три: у 21-му році, 33-му і 46-му. Так їм ці Голодомори сподобалися!… Вони для цього навіть узяли собі не українські прізвища. Не те, що Небоженко чи Вітренко з Лєвченком разом узяті. А якщо йти за абеткою, то варто усіх тих українців називати поіменно. Починати слід, звичайно, з Акулова, а закінчити Менделем Хатаєвичем. А поміж них були й дрібніші за званнями українці. А саме: Апресин, Винокуров, Дашевський, Друскіс, Ковельський (Голованівський), Красіков, Кривець, Леонюк, Миронов, Мінаєв-Цикановський, Прокоф’єв, Пустовойтов,

Реденс, Салинь, Тимофєєв і Генріх Ягода. Ще 25 тисяч найактивніших українців прислала Москва для підкріплення ЧК. Прислали, бо як писав 11 серпня 1932 року “українець” Сталін” “українцю” Кагановичу, турбуючись про українців, що в українця Реденса Голодомор може не пройти на вищому всесвітньо показовому рівні і його тоді навіть не назвуть геноцидом. Тому “українець” Сталін” українця Лазаря Мойсейовича уклінно просив, щоб він особисто взявся за цю справу, бо, бачте, українцям Реденсу і Косіору це не по плечу і взагалі погано по лінії ГПУ, тому з Росії на підкріплення присилають ще 25 тисяч українців, таких як Миронов, Винокуров та їм подібних, адже “Украину можем потерять. Имейте ввиду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее”… А ще “батько” Сталін у записці додав, що в Українській партії мінімум 500 тисяч гнилих українців і їх треба або розстріляти, або підсилити отими 25-тьма тисячами українців з Москви. Бо це й дурневі зрозуміло, що українським чекістам “не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина”. Тому попросив, аби Лазар Мойсейович надіслав йому статистичні дані про національний склад найвищого керівництва НКВД УССР. Лазар Мойсейович не забарився і відписав: євреї – 60 (66,67%), росіяни – 13 (14,44%), українці – 6 (6,67%), латиші – 3 (3,33%), поляки – 2 (2,22%), білоруси – 1 (1,11%), решти національність не встановлена.Сталіну (як і Небоженку) це дуже не сподобалося, і він наказав усіх переписати в українців – встановлених і не встановлених. Як Ленін Антонова-Овсієнка. Антонова закреслити, Овсієнка залишити. А вже після цього розпочати широкомасштабний Голодомор руками самих українців від Збруча до Дону. Тобто там, де проживали споконвічно етнічні українці.

Для підкріплення слів Небоженка я більше скажу: українці влаштували не тільки для себе особисто кілька Голодоморів, а й в 1917 організували Велику “заварушку”, яку назвали не менш великою “жовтневою революцією”. Зокрема великий українець Ленін. Пригадуєте передачу Шустера про великих українців? Червоношкірий вождь комуністів Пйотр Сімонєнко доводив мільйонам українців, що в Україні найбільшим українцем є Володимир Ілліч Ульянов (Ленн). А вже після нього йдуть Сталін, Троцький і Каганович.

А ще через рік після великого Жовтня, великі українці повалили свою рідну Українську Народну республіку. Потім запросили з Москви до Києва українця Муравйова (спочатку під Крути), а тоді вже до столиці України. Запросили, щоб він “удосконалював” свою майстерність всемосковського ката на українських дітях і навчився фарбувати українські вишиванки червоним і чорним. При цьому вирізав власникам вишиванок навіть язики, що в Московії водилося ще від часів Пугачова, аби ті діти навіть після клінічної смерті не розмовляли націоналістичною мовою. А виколював очі, щоб не бачили, що над ними звисає українське небо.

Через років чотири від душі повоювавши під час Громадянської війни, українці про всяк випадок розпочали в себе 1921 року перший Голодомор на честь 4-ої річниці Великого Жовтня. Солідаруючись з дітьми Поволжя, віддали до останньої зернини все, що мали їстівного, братам-росіянам, а самі перейшли на “самообслуговування” і почали їсти власних дітей, демонструючи перед цивілізованим світом, що й ми, українці, не відстаємо від канібалів епохи Робінзона Крузо.

На цьому ми, українці, не заспокоїлися. Нам так прийшлося до смаку людське м’ясо і пухлі тіла діточок наших та братні могили, з яких ми ночами витягали ті тіла, що у 1932-33 роках ми собі про всяк випадок влаштували ще один Голодомор. Звичайно, з елементом канібальства, бо як же без нього нам, українцям. Якщо вже йти далі за логікою “політ-олуха” Небоженка, то ми й тут не зупинилися на досягнутому. Нам, українцям, здалося, що нас ще багато залишилося після 33 року. Особливо української інтелігенції після “українізації”, подарованої нам Москвою і ми у 1937 році влаштували самі собі ще один масовий відстріл. Навіть без ліцензій Сталіна-Кагановича-Молотова-Косіора- Постишева та всіх інших уже “небоженків” разом узятих, і самі ж цю вакханалію назвали “Розстріляним Відродженням”.

Українці так гаряче любили радянську владу Леніна-Сталіна-Троцького, що почали “по-стахановські” економити набої для власних розстрілів і, скажімо, українську інтелігенцію в Сандормосі вбивали пляшками з-під шампанського. Також на честь чергової річниці Великого Жовтня. А щоб нас, українців, ніхто не запідозрив, що це роблять самі ж українці з українцями, то ми замаскувалися під московськими прізвищами тіпа Матвєєв, Камєнєв і Зіновьєв.

Потім, коли почали вже лускатися пляшки від шампанського, бо дуже багато було міцних українських голів в українців, то вирішили під Соловками вивезти самі себе на баржах у море. А оскільки українці чи не найбільші мрійники і романтики в світі і вірять в потойбічне життя, то вони в цьому вирішили власноруч пересвідчитися і затопити самі себе аби, тільки очима в підводному царстві ще й побачити капітана Немо, з яким вони були особисто знайомі ще з раннього дитинства.

У 1941 році українці, маскуючись під німців, оголосили себе гітлерівцями, свою країну назвали Третім Рейхом і, порушуючи усі цивілізовані плани між цивілізованими країнами, незважаючи на пакт Ріббентропа-Молотова, нахабно напали на СРСР, яку іменували чомусь Росією. Першою, кого вони окупували, прийшовши на територію під кодовою назвою СРСР – це рідну Україну. Тут у них, українців, що одягли гітлерівську форму, раптом пробудилися звірячі інстинкти, і вони почали своїх братів по крові розстрілювати, вбивати, вішати. А ті, що не витримали такої “української гостинності” і спочатку не зорієнтувалися, що тут і до чого, дременули в ліси та гори. Там передяглися в німецьку форму і вже з тими ж українцями, що видавали себе за гітлерівців, воювали на рівних, знищуючи одне одного й надалі в такому ж українському дусі.

Потім українцям, які ходили у формі гітлерівців, чомусь не сподобалися євреї. Особливо ті, що не встигли, як Небоженко чи Вітренко, записатися українцями і вони, українці, влаштували їм, євреям, Бабин Яр. Аби відстріл був стовідсотковий, українці німців поставили по київських вулицях, дали кожному по карабіну і по одному патрону до нього, а самі одягли форму гітлерівських айнзатцгруп – спеціально створених для розстрілів євреїв у Третьому Райху і почали розстрілювати нещасних. А заодно (згідно офіційних даних, з якими “політ-олух” Небоженко вочевидь незнайомий) українці у формі айнзацгруп, сп’янілі від крові, як Небоженко від дурості, загорілися бажанням відстрілювати всіх, хто під дуло потрапляв. Спочатку українці у гітлерівській формі з айнзатцгруп взялися за українських націоналістів, циган, заручників, “саботажників” і порушників комендантської години, потім – за військовополонених, а тоді вже за євреїв, підпільників, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, партизанів… Одне слово, всіх під одну гребінку, хто вважався “ворогом Третього райху”, а отже, суто великої української держави від Рейну до Волги через Париж і Шепетівку.

За офіційними даними тими українцями було винищено в Бабиному Яру понад сто тисяч осіб. З них, зрозуміло, більше за всіх саме українців. Бо навіть за Небоженком відомо, що ніхто так ненавидить українців, як самі українці. Розстріляних засипали вояки з армії “РОА”, тобто Російської Визвольної армії генерала Власова, які ненавиділи українців навіть мертвими, але дуже любили живими німців, тож вірою й правдою служили їм.

Згодом уже в 1945 році Україна під кодовою назвою “Третій Райх” в Берліні капітулювала перед маршалом Жуковим. Маршала Жукова, як і Берію, це дуже розлютило. Бо “полководець” ще збирався трохи повоювати і кинути на амбразури додатково кілька мільйонів бійців і офіцерів різних національностей, а тут його раптом українці у формі гітлерівців так підвели – передчасно капітулювали.

Цього їм, українцям, ані Жуков, ані Берія, вже не могли пробачити. І тоді вони видали у чотири руки наказ – усіх українців після цієї ганебної капітуляції Третього Райху переселити до Сибіру. Переселити, щоб там ті українці влаштували собі рай і висадили для себе Сади Семіраміди. А сам Сибір зробили новою житницею Росії, оскільки українці – великі майстри сіяти золоту пшеницю навіть там, де вона не родить. Це очевидно в них у крові і генах від трипільців. Та на біду українців, у Жукова і Берії для всіх українців не вистачило вагонів, і їх у Сибір всіх, як татар, чеченців чи калмиків, не перевезли. Тож українці Жуков і Берія знову дуже розлютилися і, щоб якось зігнати свою злість на комусь, порадили українцям самим виїхати до Сибіру й Колими. Добровільно, не чекаючи команди згори. В першу чергу порадили тим, хто жив у важкодоступних місцях: високо в горах біля Чорногори чи в глибинці Чорного лісу. Українці так зраділи, що більшість тих, які мешкали у гірських селах, не дочекалися ранку і серед глупої ночі схопили все, що могли, в руки і з телячою радістю подалися до “совєтських телятників”, які їх приваблювали своїми коров’ячими пахощами. Українці Жуков і Берія, аби гірські сади і городи тих карпатських сіл даремно не пустували, запустили туди танки, бетеери й “обслуговуючий” персонал з малиновими околишами та погонами для “прополки” полів, лісів і гір. Або, як писала радянська преса, для збирання кукурудзи, буряків і…довгоносиків.

Решті українцям, які чомусь не добігли до вагонів імені Жукова і Берія з портретами українця Сталіна на передку паротяга, українці Жуков і Берія дозволили трохи повоювати між собою, щоб хлопці не втратили “спортивної” форми. І ці хлопці… Тобто українці, якщо вірити таким “політолохам”, як Небоженко, у тих лісах і горах ще воювали між собою від 45 року до 54. Воювали так довго, бо нібито заприсяглися між собою, що стрілятимуть один в одного, поки цифри не переставлять задом наперед. От тому й почали тягти від 45 до 54 року.

Щоправда, тим українцям, яким випало “велике щастя” покататися до Сибіру у вагонах самого маршала Жукова, вдалося ще постріляти й у таборах архіпелагу “Гулаг”. А все почалося з того, що українці не помирилися між собою. Одна половинка казала, що найкраща людина в світі – це українець Жуков, а інша половина українців доводила, що це українець Лаврентій Берія. З того все й почалося. Вони навіть між собою підняли повстання, яке перетворилося в таку бійню, що українцям Жукову і Берії довелося застосовувати танки, аби розборонити тих запеклих українців. Особливо важко було танкам впоратися з українками – вони грудьми розірвали колючий дріт і почали йти з тими ж грудьми на танки Жукова та Берії і при цьому найчастіше згадували українця й батька Сталіна, а заодне й українку-маму Москву. Цього українцям було замало, так вони ще таку десятиденну бійню влаштували собі ще й у таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан) з 16 травня по 26 червня 1954, куди втягли ще й литовців та чеченців.

Керували всіма тими “заварушками”, починаючи з 1917 року по 1991, звичайно, всі українці. Усі вони, українці, майже без виключення сховалися, як я вже зазначав, під українськими прізвищами Ленін, Сталін, Каганович, Троцький, Молотов, Каменєв, Зіновьєв, Луначарський, Урицький, Хитаєвич, Косіор, Постишев. Один із них узяв собі навіть прізвище Воровський і цього не соромився, а гордився цим. Словом, усі українці переписалися на українські прізвища. Чого не скажеш про стовідсоткового українця-арійця Небоженка. Але в нього – це його прізвище, можливо, ще від тата з 1933 року залишилося. А може з 1937. На згадку про той рік чи інший, коли українці-небоженки чи вбоженки-убоженки влаштували собі штучний голодомор, “розстріляне Відродження”, щоб прославитися на весь світ. А втім, Небоженкові це краще знати, хто у нього там до сьомого коліна небоженко чи убоженко був у 1933 році.

Олег ЧОРНОГУЗ

Р.С. Насамкінець я подумав: якщо відкинути на мить мій чорний гумор-репліку на клініку Небоженка, то може варто було Президентові України Віктору Ющенку (оскільки він згадується в опусі Небоженка) хоча б сьогодні згадати своє помаранчеве гасло: “Бандитам – тюрми”. Я більш ніж переконаний, що Небоженко якраз і підпадає під відповідну статтю Кримінально-процесуального кодексу разом зі своїм опусом. Бо якщо все називати своїми іменами, то скажіть мені – хіба це не моральний бандитизм, а його автор не стовідсотковий бандит, якщо забути так само, як Небоженко, про елементарну мораль, совість чи інтелігентність?! О.Ч.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s