Це солодке слово «війна»

Війна на Донбасі якнайкраще демонструє ті кілометри підземних тунелів, які існують сьогодні в політичній реальності нашої країни. З одного боку, є зовнішній ворог, що окупував частину території України. Тільки-но Україна намагається демонструвати найменші рухи в бік євроінтеграції, рана, що ледь затяглася, знову починає кровоточити.
Матеріал друкованого видання

№ 44 (468)
від 3 листопада

Це солодке слово «війна»

Такою бачиться зов­нішня фабула цієї війни.

А всередині все набагато прозаїчніше. Проза життя дає тут про себе знати через пишномовність слів про патріотизм і національні інтереси. Але на ділі виявляється, що єдина вілла в Донецьку, яку не зайняли, належить Рінатові Ахметову, котрий уже давно затаврував «республіканців» ганьбою, але ледве уникнув строку за фінансування бойовиків. У регіоні, де кожен третій пенсіонер вижив узимку завдяки пакункам із харчами від «гуманітарного фонду», відчувши на собі всю «любов» і «турботу» від блокади офіційної влади, вже не здається все таким очевидним і викачані гроші з промислових свердловин цілком можуть спрямовуватися однаковою мірою як на кулі, так і на рис.

Тут ненавидять Порошенка й такою самою мірою «поважають Ріната»; тут можна зустріти «диванних вождів», які знають усі шляхи до перемоги, і звичайних людей, які мовчки перераховують із Донецька 50 грн на армію. В умовах блокади тут досі комфортно почувається український виробник, а ще в 2015-му на полицях лежали свіжі цукерки ROSHEN.

Читайте також: Дві столиці

Якщо в 2015-му сюди просочувалися лише «обрані», то під кінець 2016-го в «ДНР» через українські блокпости тоннами завозять сири, соки, шоколад, кетчуп та іншу продукцію. У донецьких «Амсторах» у великій кількості можна побачити соки «Садочок» і Sandora, на яких зазначена та сама українська адреса виробництва: Миколаївська область, Жовтневий район, село Миколаївське. А ось ціна на українські соки вже зовсім не українська: літр «Садочка» стартує від 73 руб., літр Sandora — 50 грн за місцевим курсом. Не відстає й український шоколад. Переважно в супермаркетах Донецька можна натрапити на торгові марки «Корона» й Milka. Виробнича адреса на шоколаді «Корона» — Тростянець Сумської області. Вартість 20-грамової молочної шоколадки без наповнень — 48 руб. Це одна з найдемократичніших цін. Загалом шоколад тут мало хто може собі дозволити, оскільки українська продукція з наповнювачами (на кшталт горіхів чи родзинок) потягне до 150 руб. за плитку.

Якщо ви пройдетеся донецьким «Амстором», то побачите кілька видів українських сирів. Серед них «Пирятин», «Добряна» й «Шостка». Поряд із ціною в дужках вказана країна виробництва — Україна. А от штрих-код стоїть не український. Тобто номінально ви купуєте українську
продукцію, але проводиться вона не як з України. У випадку з ковбасами іноді навіть ставиться український штрих-код, а на етикетці вся інформація зазначається лише українською мовою. Але 90% виробників з окупованої території.

Найприбутковіший сегмент української контрабанди в окупації — ювелірні вироби. При цьому будь-який виріб продається з двома бирками: «вироблено в Україні» та двоголовим орлом із написом «міністерство фінансів ДНР».

Читайте також: Виснажливе очікування

Словом, війна на Донбасі нагадує радше випадковість, покривало, під яким і далі відбуваються бізнес-процеси, що пов’язують окупований регіон із «великою землею».

Проте якщо місцеві «князьки» та нечисті на руку українські політики зацікавлені у війні як дрібних преференціях і хабарах, то наполегливе розтягування «мінської гуми» нагорі не може не наштовхувати на думку про вигоду крихкого миру для Банкової. Розуміючи, що питання Криму всерйоз вдасться порушити не раніше, ніж помре «господар Кремля», що Росія не піде з Донбасу й де-факто продовжить над ним свій контроль, президент і його оточення наполегливо переконують нас у неминучій користі мінських папірців. У самій «ДНР» ті папери то називають «актами іноземної держави», то оголошують про власне їх трактування.

Річ у тім, що коли у свідомості суспільства присутній зовнішній ворог, відбувається консолідація здебільшого саме на ненависті до нього, переносячи агресію з внутрішніх проблем та їхніх джерел на зовнішній подразник. І, хоч як парадоксально це прозвучить, якщо такий «зовнішній ворог» не використає максиму «все або нічого», навзамін нагадуючи трохи відкриту рану, його присутність всередині держави може бути цілком виправдана логікою самих правлячих еліт. У такій ситуації завжди можна кивнути в бік фронту, скинувши в окопи тарифи, дороги, курс долара, що повзе вгору, і навіть корупцію, яка після Майдану стала сприйматися ніби як особисто, нагадуючи про сотні смертей. Але війна психологічно переважує все, коли навіть з уст крайніх правих за всього їхнього невдоволення нинішньою владою чути репліки «зараз не час відкривати другий фронт».

Читайте також: Демократія в дії

І справді, зараз не час. Але парадокс у тому, що невизначеність із Донбасом намагаються перетворити на закономірність, привчаючи суспільство до думки, що 30 годин із Донецька до Києва, холодні ночі в полях, хабарі та бійки на блокпостах, час від часу загибель бійців — усе це норма, з якою треба змиритися. І, можливо, ця війна вже давно віддає не тільки запахом «русского міра» та бурятських онуч, а й містом Липецьком із його безневинною «Подільською Стрілою».

Станіслав Васін

http://tyzhden.ua/Society/177548

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s