ТАЕМНИЦІ РОДУ МАРТАКІ

Леонід БАГАЦЬКИЙ

Початок у №27

11 08 2016 7Нові південні порти Російської імперії – спершу Маріуполь, а потім Миколаїв, Херсон, Одеса, Таганрог – як магнітом притягували грецьких купців. Протягом першої половини ХІХ століття їхні торгові доми практично контролювали весь товарообіг цих гаваней. Безсумнівно, Михайло Мартакі належав або й очолював один із тих торгових кланів. Він поселився біля Маріуполя, мав добротний будинок у Миколаєві, а Новомиргород і Єлисаветград потрапили в сферу його ділових інтересів. Тож і там займав помешкання. До того ж, після періодичного проживання у Єлисаветі залишалося багато, так би мовити, корисних адрес. Та особливо полюбляв пан Михайло царські військові огляди, коли місто жило за своїми, відмінними від інших, порядками. Впродовж років свої капітали накопичував у якомусь каїрському банку, щоб згодом переписати усі статки дітям.

Розділ IV
Ті, що розбудили Герцена

З другої половини XIX століття повелося про декабристів згадувати в романтичному  ореолі слави – тобто ходити слідами геройських «молодих генералів», полковників, «синіх гусарів» та іншої доблесної інфантерії­кавалерії. Аж занадто все красиво: блискучі офіцери із золотим шитвом мундирів, еполетів та аксельбантів, герої дванадцятого року, дуелі, палкі романи, дзвін острогів і подзенькування шабельок серед білопінних фонтанів  шампанського. Усе це чарувало, і особливо козирно вигляділи на тому тлі Єрмолови, Волконські, Раєвські, Давидови, Емануелі.
І хоча, згідно зі строгою статистикою, учасників війни з Наполеоном серед офіцерів­декабристів було вкрай мало, міф про беззаперечний патріотизм людей цієї категорії гуляє й підхоплюється ще й сьогодні. Бо чим ще пояснити теперішню велику увагу на Кіровоградщині до родини Раєвських. І ніде не мовиться, що всі вище названі герої були, за теперішніми поняттями, не ким іншим, як земельними магнатами, олігархами, яких так «любив» колись і «любить» тепер простий народ. Додамо, що тодішні олігархи нічим не відрізнялися від сучасних. Але, як кажуть, коли спалахують  зірки – значить це комусь потрібно. Мабуть, олігархам…
Та чи задумувався хто, що на 1825 рік у Росії вже правили нудна економіка та прагматичний сухий розрахунок, де революційною романтикою і високим почуттям любові до батьківщини й не пахло. Декабристи чітко ділились на «гвардійських дармоїдів» і людей з приватного бізнесу, котрих тоді без вітійства називали «купцями». Саме з приходом «купців» змовники перейшли від пустопорожніх балачок до діла, і саме  «купці» стали головною рушійною силою запланованого перевороту, найактивнішою частиною декабризму.
Купець, торговець, промисловець володів масою практичних знань, корисних для розвитку свого бізнесу: про прусські митні тарифи, направлені на захист німецької економіки, історію британської торгівлі в Південно­Східній Азії, про діяльність бірж, фінансову політику Франції, оптову торгівлю з Персією та Індією і т.д. і т.п…
І він же знав, що государ імператор Олександр Павлович до кінця свого царювання державний борг імперії збільшив ще на третину і досяг шістсотп’ятдесяти мільйонів рублів. Плюс – внутрішні борги на 146 мільйонів рублів. Тоді як державний дохід за 1823 рік склав усього 126 мільйонів. Країна по суті була банкрутом, а міністерство фінансів безбожно фальсифікувало результати, замовчуючи борги й збитки. Отже  господарникам соціалістичного часу було з кого приклад брати в «липових» звітах про велетенські успіхи радянського будівництва.
Якраз такими всерозуміючими й сучасними були Кіндратій Рилєєв і Павло Пестель. І хоч не були купцями в прямому розумінні, однак першокласними менеджерами – безперечно. Ми про них тільки й знаємо, що один був поетом середньої руки, а інший склав «Русскую правду» – такий собі досить недолугий документ як інструкція на найближче майбутнє. За цією конституцією у пропонованому «царстві свободи» поліційний апарат мав бути таким, перед яким ЧК і гестапо здаються благодійними організаціями.
А між тим Рилєєв у Північне товариство декабристів приходить аж у 1823 році, але вже в наступному стає одним з його «директорів». Непоганий злет, чи не так? Цікаво, що того ж року поступає на роботу в Російсько­Американську компанію… «правителем канцелярії»! Тобто займає один з ключових постів у ній з річним «жалуванням» в 1400 рублів асигнаціями – дуже навіть непогано за тодішнім курсом. Ця серйозна корпорація націлена виключно на одержання прибутку. І керівництво її – акули тодішнього капіталізму – були людьми діловими, жорсткими й абсолютно несентиментальними. Від Рилєєва вони очікують плідної роботи. Він виправдовує їхню довіру.
Російсько­Американська компанія (РАК) надає йому розкішну квартиру в центрі Петербурга, яку утримує за свій рахунок, а вже через неповний рік роботи Рилєєва преміюють єнотовою шубою вартістю 900 рублів (щось на зразок «Мерседеса» сучасними мірками).
Саме дім на Мойці, номер 72, де розміщувалось Головне правління РАК і жили високопоставлені службовці, й став справжнім штабом майбутнього виступу. Дивно було б вважати, що російська буржуазія, зосереджена навколо цього найбільшого і найбагатшого концерну, була в повному невіданні щодо планів повстання. Відповідно, й субсидувала захід. А де гроші — там і люди. У коло Рилєєва входять не балакуни, а жорсткі, часом цинічні практики, котрі в період бунту діятимуть найактивнішим чином: поручик Панов, Каховський, Якубович, Оболенський, три брати Бестужеви й багато­багато інших.
Підозріло близькими до Рилєєва стали люди типу крупного банкіра Петра Северина, одного з директорів РАК, прихильника протекціоністської політики щодо вітчизняного виробника.  Але про такі моменти збереглось вкрай мало свідчень – банкіри, підприємці, «купці» на відміну від аристократичних теоретиків не залишали писемних слідів.
Павло Пестель також мав надзвичайно серйозний вишкіл. Нащадок відомого своїм хабарництвом сибірського генерал­губернатора з дитинства був навчений суворим законам виживання в середовищі державного істеблішменту і правилам співіснування з бізнесовими та мафіозними структурами. І розум, й інстинкт стверджували, що без щедрих фінансових вливань жодну справу не варто й починати. І якщо Рилєєв орієнтувався на РАК і сибірський «хутряний» капітал, то Пестель зосередив увагу на Причорноморському регіоні. Його надійною опорою стало місцеве грецьке купецтво, яке якраз поєднало торгівлю із випасним скотарством у великих масштабах і надіялося на виключні дивіденди у разі успіху революційного виступу.

(Далі буде).

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s