ТАЄМНИЦЯ РОДУ МАРТАКІ

 

Леонід БАГАЦЬКИЙ

Початок у №27
Розділ ІІІ

Того цвіту по всьому світу

Тепер трохи про греків на теренах Єлисаветградщини, з яких походять Михайло Мартакі, батько нашої візаві, та її чоловік Афанасій Дмитрян.

Грецькі купці отримали торгові привілеї ще за гетьманства Богдана Хмельницького та оселилися у Ніжині, заснувавши значну колонію, що мала права самоврядування. Тоді Ніжин став столицею торгівлі і ремесел. Багато родів козацької еліти мали грецьке походження – Капністи, Моцоки, Томари, Мазаракі, Тернавіоти та інші. А загалом греки тисячоліттями  проживали на теренах сучасної України.
У степах Центральної України новітні елліни з’явилися одночасно із заснуванням фортеці Святої Єлисавети. Найдавніші документи, що свідчать про поселення їх на форштадті кріпості датовані 1754 роком. Назва кварталів для їхнього цивільного населення говорить сама за себе: Грецьке. Однак, як зазначав дореволюційний дослідник питання Володимир Ястребов, чисельність грецької колонії у місті ніколи не була великою, бо звідси невдовзі вони масово ринули до Маріуполя. В останні роки царювання імператриці «веселої Єлисавет» їх тут зосередилось (без робітників) трохи більше як 50 душ з дружинами та дітьми. Ястребов писав: «Отримавши ділянки для забудови та влаштувавшись на новому місці, майже всі переселенці­греки зайнялись торгівлею і лише декотрі – ремеслом. У різних галузях комерційної діяльності перевага була за торгівлею «гарячим вином», тобто горілкою, та волоським (бессарабським) вином. Промислово­гендлярські операції тутешніх греків не обмежувались районом Нової Сербії. З їхніх паспортів видно, що у торгових справах вони їздили до Гетьманщини, Січі, Польщі та Московщини, але найчастіше навідувались до Туреччини».
28 07 2016 6Грецька колонізація Єлисавет­градщини досягла апогею за часів Нової Сербії (1752–1764 роки). Приїжджі й зальотні одержували від уряду Російської імперії всілякі пільги: будівельний матеріал з Чорного лісу для забудови, насіння на посів, підйомні – 10 карбованців кожному та повний оклад заробітної плати для офіцерів та унтер­офіцерів або чверть окладу рядовим. У 60­ті роки переселенці вже отримували 30 карбованців як одноразову допомогу, а офіцерський склад ще й великі обшири землі. Однак греки, за невеликим виїмком, до війська не поспішали.
Статистика стверджує, що в середині 70­х років XVIII століття в Новоросійській губернії (до її складу входила і основна територія Єлисаветградщини) купці­греки без огляду на віддаленість їх від рідних етнічних земель за чисельністю займали одне з провідних місць між інших національностей. Це вже пізніше їх потіснило єврейське купецтво. Та так, що невдовзі викликало єврейські погроми в Російській імперії.
Перший відомий погром відбувся в 1821 році в Одесі. Приводом послужили чутки про причетність євреїв до вбивства в Стамбулі грецького православного патріарха Григорія. А в 1862­му – погром в Акермані (нині Білгород­Дністровський). В 1859 та 1871 роках інспіровані погроми в Одесі, де були розгромлені сотні єврейських шинків, лавок і домоволодінь (без людських жертв). Їх організаторами стали місцеві греки. Ворожнеча між греками та євреями виникла на грунті торгової конкуренції. Так, одеський погром 1871­го влаштований грецькими купцями у відповідь на те, що іудеї відібрали у них контроль над більшістю банків та зовнішньоторгових операцій. У 1881 році відбувся й перший єлисаветградський погром. Тепер політичні мотиви про зв’язок єврейства із замахом на Олександра ІІ уже переважали над причинами чисто економічного інтересу.
Але йдеться поки що про часи століттям раніше. У 1760 році під керівництвом вихідця з Венеції Єфима Темелія єлисаветградські колоністи виступили з клопотанням про спорудження свого храму. Уже у наступному році ніжинські майстри розпочали роботу. Будівництво тривало близько семи років. Середній престол церкви було освячено 1766 року іменем Володимирської Божої Матері, хоча боковий вівтар ще не було закінчено. Отже іммігранти мали в Єлисаветграді власний духовний осередок та завідували через титарів його справами, збільшуючи церковну казну дачею грошей під відсотки. Крім того, громада запросила священика, який вів богослужіння грецькою мовою. Дерев’яну споруду замінила трьохпрестольна кам’яна, що стала до ладу 1812 року й служить до сьогодні.
Але ще раніше, до освячення церкви, греки зробили важливий крок до влаштування  самоврядування. На початку 1764 року вони подали новоросійському генерал­губернатору Мельгунову (тому, що грабував давні кургани) «всенижайшеє» клопотання, а у наступному вже обирали зі свого середовища двох старшин, які служили виконавчим органом самоврядування грецької громади. Старшини збирали з греків­купців та цехових ремісників податки і стягували недоїмки. Зібране доставляли командиру фортечного магістрату. Крім того, грецьке правління давало згоду чи відмову на прийом нових прибульців­земляків та видавало їм свідоцтва на від’їзд із фортеці до різних країв. І, нарешті, правління чинило підлеглим суд.
Імператриця Катерина ІІ особливо піклувалася про греків, виношуючи так званий грецький проект, що стосувався захоплення Росією Босфору й Дарданелл і створення буферної держави, де правив би її внук Костянтин, та добивалася цілковитого знищення Туреччини. Отже не дивно, що під час її царювання грецька колонізація посилилась взагалі і на землях Єлисаветградщини зокрема. Тому ще кілька хвиль такого переселення накотилося на Україну за її правління.
Наприкінці ХVIII ст. на Півдні України оселилися вихідці з Балкан, що під час російсько­турецької війни 1768–1774 рр. скомпрометували себе перед Османською владою проросійськими настроями. У 1779–1783 роках за розпорядженням російського уряду в Приазов’я з Криму переселено чимало греків, давніх мешканців півострова. На місці Петровської фортеці вони при повній підтримці царської адміністрації 1779 року заснували місто Маріуполь та 20 сіл, отримавши від влади значні привілеї, що дозволило їм у лічені роки економічно піднятися.
У той час в Єлисаветграді нараховувалось більше ста греків із сім’ями. І це незважаючи на те, що у середині 70­х більшість їх розселилась по Україні. Отже раніше грецька діаспора у приінгульському місті сягала кількасот чоловік. Але в єлисаветградському ревізькому реєстрі вже 1811 року показані лише дві родини, що залишились від грецької колонії: Фундуклеї та Петрови. Про родину Фундуклеїв нагадує центральна міська площа. Адже цю ділянку землі 1 вересня 1839 року подарував місту статський радник сенатор Ю.І.Фундуклей. Та ще залізнична станція Фундукліївка біля Олександрівки залишилася на колишніх маєтностях його роду. Щодо Петрових, то з цих колоністів походить фундатор російської вокальної школи, відомий співак­бас Йосип Панасович Петров.
На початку ХІХ століття в Одесі, де знаходилася одна з найвпливовіших та найбагатших грецьких громад, формується національно­державницький рух Етерія. Саме тут у 1814 році постало таємне товариство «Філікі», яке відіграло визначну роль у визволенні Греції від турецького поневолення. Російська влада активно протегувала втікачам­фанаріотам – Кантакузенам, Іпсіланті, Караджі та іншим, надаючи їм значні земельні маєтки на Півдні України. За віковим цензом Михайло Мартакі вповні підходив для долі такого повстанця й біженця з Туреччини.
Так було лише на перших порах. Коли ж повстання швидко захлинулося, так само швидко зникла й ласка царського уряду до протитурецьких бунтівників. Показовою стала зміна громадської думки, добре виражена в приватному листуванні Олександра Пушкіна. На початку березня 1821 року він у романтичному захваті славословив повстанців, а всього через кілька місяців геній російської літератури видав такий пасаж: «…юрба боягузливої сволоти, злодіїв і волоцюг, котрі не змогли витримати навіть перших пострілів нікудишніх турецьких стрільців. Що стосується офіцерів, то вони ще гірші за солдатів. Ми бачили цих нових «спартанців» на вулицях Одеси й Кишинева – з багатьма із них особисто знайомі, ми можемо засвідчити їх повну ницість – ні найменшого розуміння військової справи, ніякого уявлення про честь, ні найменшого ентузіазму…». Через чотири роки так само бездарно провалився й виступ російських декабристів, але наш співець свободи не помітив не те що схожості, а й тотожності обох подій.
(Далі буде).

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s