ТАЄМНИЦЯ РОДУ МАРТАКІ

(Початок у №27)

Брати Петровські встигли побачити останній приїзд Олександра ІІІ на височайший огляд 26 серпня 1888 року. Строкатий рій вражень захопив їх. Проникаючи в усі шпарки, малі не залишили поза увагою ні найменших деталей. Перелізши якось потайки через огорожу палацу, угледіли навіть, як дебелий Олександр ІІІ з таким самим тлустим генералом, усамітнившись, вийняли із-за халяв по пласкій металевій пляшечці й приклалися до них.

Коли розповіли тітці про те, що бачили, то одержали доброго прочухана. А що, якби їх прийняли за терористів? Ще більше перепало любителям пригод при спробі податися за царською кавалькадою до Нової Праги. Їх Ганна Михайлівна вчасно розсекретила і замкнула надовго в комірчині. Однак вона так ніколи і не дізналася, що братам вдалося раніше поцупити у святковому гармидері кілька ракет-хлопавок, потім через тиждень удало підпалених увечері на пустирі за річкою у присутності шмаркатих сподвижників. Тими вибухами неабияк сполошили жандармське відділення й поліційну частину, котрі аж до Різдва все винюхували, що і як. Утім обійшлося. Таким ось чином хлопчаки стали тимчасовими героями дня, скороминуща слава знайшла їх. Свято тривало.

Якщо раніше Гриць марив «зробити паровоз», то тепер його захопила ідея «стати царем». Андрійко мітив куди нижче. Його полонили золотом шиті генеральські мундири й широкі червоні лампаси на штанях. Мрії обох збулися – Андрій зрештою став генералом, а Григорій, якщо й не царем, то «англійською королевою» українського штибу – точно.

Розділ XІІ

Крок у революцію

Перший робочий підпільний гурток Катеринослава виник у 1894 році на Брянському заводі. До нього й поткнувся молодий Григорій Петровський. Поступово він зблизився з відомим підпільником Іваном Бабушкіним. А в 1897-му Петровський – уже один із засновників першої підпільної організації промислового Катеринослава. «Катеринославський союз боротьби за визволення робочого класу» потім перетворився в губернський комітет РСДРП – Російської соціал-демократичної робітничої партії. Паралельно Петровський формував гуртки на робітничих околицях – Чечеліївці, Фабриці, Кайдаках.

Сімейне життя Григорія Івановича почалося в 1898 році. Познайомилися молодята на вечірці, і невдовзі дружиною Григорія стала Сівакова Домна Федотівна, дочка робітника Брянського заводу, де працював молодий соціал-демократ. Дівчина була блакитноокою красунею з пишними русявими косами та спокійно-задумливим виразом на гарному личку. Цікавий штрих: до свята 1 Травня 1899 року Катеринославський комітет РСДРП постановив надрукувати листівки, природно, в умовах найстрогішої секретності. Тим займалися Петровський і його вагітна дружина. Актуальним був такий лозунг боротьби: «8 годин праці! 8 годин відпочинку! 8 годин сну!».

По різному складалася їхня родинна дорога, але Домна до самої своєї смерті у 1941 році була вірним супутником революціонера, а потім депутата Держдуми й політичного засланця, і, врешті-решт, високого партійного й державного діяча, котрий пройшов усі кола царського й комуністичного режимів.

Коли у Григорія й Домни народився первісток, його назвали Петром, а не Сергієм, як передбачалося спочатку. Річ у тім, що брат Сергій не поділяв політичних орієнтирів молодшого брата і категорично відмовив у коштах на революційні потреби Григорія, хоча й були хлопці, як часто повторювала Ганна Михайлівна, «рідною кров’ю». Вона ж робила усе можливе, аби заприязнити племінників, однак без успіху: старший не поспішав під червоні знамена класових недругів, а молодший, знайшовши розуміння й повагу робітництва жив уже новим, революцією наповненим життям.

Народження сина у 1899-му співпало з призовом Петровського до війська. Він подався до Харкова на медичний огляд, але тітка від служби його відкупила. Та молодий революціонер і додому не поспішав, бо потрібно, мабуть, визнати, що перші труднощі сімейного життя дещо злякали новоспеченого батька. А тут ще й друзі-соратники кажуть, що пропаде тепер революційний талант в особі Гриші, безнадійно заплутавшись у пелюшках. Вони ж, друзі, порадили осісти десь на відстані від сімейного гнізда, щоб і самому бути вільнішим у діях, і рідних не занапастити. Отож почалася для Григорія кар’єра партійного функціонера-підпільника з безперервними переїздами з Катеринослава до Харкова, з Харкова до Миколаєва, Маріуполя, на Донбас, зі страйками, мітингами, конспірацією, арештами й відсидками. Однак, хоч як конспірувалися підпільники, все-таки арешту уникнути не вдалося. У 1900-му молодого діяча затримано «по делу о тайном сообществе, именующем себя Екатеринославским комитетом РСДРП». А в 1902 році департамент поліції згадував Петровського серед осіб, що знаходилися під його гласним наглядом. Уже в цей період Григорій заслужив неабиякого авторитету серед робітництва. Характерний приклад. Після арешту в 1900 році його посадили спочатку в катеринославську, а потом у полтавську тюрму. Арештант захворів туберкульозом. Дружина добилася виходу чоловіка під заставу. Суму призначили досить значну для того часу – 100 рублів. За допомогою до Ганни Михайлівни не зверталися – ці гроші зібрали для свого лідера прості робочі Брянського заводу. Завдяки тому 30 травня 1901 року Григорій вийшов на свободу, правда, змушений був ще довго лікуватися. До дружини не повернувся. Молода мати впала в паніку.

І лише Ганна Михайлівна знала, що робити. Після Афанасія Федоровича Дмитряна залишився добротний будинок у Миколаєві. Та й батьківське село Петровське було поряд, і Варварівка, де мешкали родичі. Ось туди й привезла купецька вдова молодицю з двома малятами. Кажемо, з малятами, одне з яких немовля, бо маємо на увазі не тільки старшого синочка Петрика, а й дівчинку, котра знайшлася у період батьківської тюремної відсидки.

Найняла тітка прислугу, виділила гроші на утримання. Майже вісім років прожила Домна Федотівна у південному місті, зрідка навідуючись до чоловіка та зустрічаючи його тут, якщо він перебував на свободі. У 1902 році народився й другий син Леонід. Це трапилося на Щербинівському руднику Донбасу при відвідинах вагітною дружиною Григорія Івановича. З третім немовлям Льончиком вона повернулася в Миколаїв.

Чоловік же повністю віддався підпільній діяльності серед пролетарів, модель якої зводилася до формування особливих об’єднань, що про чуже око допомагали робочим «оволодівати науками», а насправді в них правили бал досвідчені революціонери-підпільники. І «учні» там, в основному, освоювали нелегальну літературу. Справді, така освіта давала можливість робітникам усвідомити свої права і навчитися захищати їх. На тому ж руднику (тепер місто Дзержинськ) виник «театральний гурток». Офіційно робітники там займалися сценічними постановками й декламацією віршів. Реально – то була підпільна група, де «вдень – грали п’єси, а ввечері – готували революцію».

Леонід БАГАЦЬКИЙ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s