Славетні земляки – не модна тема?

 

Благодатна тема писати про відомих земляків. Але помінялися часи та політичні вектори. Вчора не можна було писати про петлюрівців, бандерівців та дисидентів. А як сьогодні писати про червоних командирів? Як говорить молодь,  «якось стрьомно» і нібито не на часі. Але можна спробувати… Про цю людину не писано, не досліджено, і  була колись на початку 60-х років лише групова світлина в обласному краєзнавчому музеї. Таку саму нещодавно знайшов у своїх сімейних архівах. На ній дарчий напис моєму батькові та перелік осіб на світлині.

Ця людина народилася в нашому місті в 1894 році, і була  молодшим братом мого рідного діда. Про неї я згадав лише одного разу в матеріалі про п’ятьох братів Авдєєвих. Більшість з них служила в кавалерії, а ще у трьох різних арміях – російській, Червоній та армії УНР. Але служив кожний лише в одній, не перебігаючи в інший табір. Самий старший з братів мій рідний дід Антон закінчив Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище, отримав офіцерський чин, і в 1917 році, пройшовши дві війни, був вже полковником. На цій межі, коли почалася громадянська, він зняв золоті погони і став цивільним, не порушивши присяги, і не беручи участь у братовбивчій війні.

Двоє з  молодших братів Василь і Кузьма були в Червоній армії, а Дмитро був в армії УНР та з українським військом відійшов до Польщі. Але на тій світлині з музею був найвідоміший з братів Василь. Весь його життєвий шлях був пов’язаний з командармом Першої кінної армії маршалом Семеном Будьоним. Про це я дізнався, коли мій племінник з  Новоросійська почав складати геніалогічне  дерево роду. До його рук потрапила копія  службової картки Діда Василя. За сімейними переказами Василь Севаст’янович був ординарцем командарма. Згідно записів у картці займав різні посади, частіше коменданта, але  коли їх співставити, то практично всюди його командиром був маршал Семен Будьоний. Наприклад, звіряєш посаду старшого писаря штабу Північно-Кавказького фронту в 1942 році, а командувач  фронту Семен Михайлович..

Мало хто, наприклад, знає, що Першу кінну армію в 1921 році розформували, але штаб армії діяв ще два роки майже до кінця 1923, і служба в ньому продовжувалася. В ньому в ті роки дід служив на посаді начальника оперативного відділу. Можливо так і називався ординарець командарма, бо це дуже близько до першої особи армії. В період між 1923 і 1941 роком був вступ до КПРС та  три роки навчання в 1933-1936-му.   Василь Авдєєв  в 1941 році став капітаном, а в 1943-му –  майором. Ще записані похід у Північну Таврію в 1920 році ( картці мабуть помилково зазначений 1921 рік). Зазначено і два поранення – в 1921  та 1942 роках. А ордени та медалі можна знайти лише на світлинах.

Плутанина є в біографії, як командарма, так і в діда. Це стосується  їх післявоєнної долі. Тоді обидва займалися справою всього життя –  конярством. За сімейними розповідями обидва були інспекторами конезаводів при Міністерстві сільського господарства СРСР. Дати приїздів до області можна знайти на підписах до світлин подарованих родині.  Об’єктом відвідувань та перевірок мого діда  були Онуфріївський та Олександрійский кінзавод у Лєкаревці. Останній візит Василя Севаст’яновича до нашого міста, я добре запам’ятав,  і датується травнем 1960 року. Тоді він приїхав до рідного міста в останнє, щоб  проститися з старшим братом Миколою Севаст’яновичем, 1879 року народження. Дід   Микола був другим сином у родині прадіда Севаст’яна, який  мешкав в районі Великої Балка. Того разу, коли мені було 7 років, я бачив легендарного  діда кавалериста, розмовляв з ним, і чітко запам’ятав.

Про різні  сімейні світлини, я знав мало, а знайшов їх потім у зрілому віці. Але одну з них побачив у 1965 році у краєзнавчому музеї. На ній були мій дід, якийсь родич Будьоного з ініціалами «Л.С.» та маршал Городовіков, земляк Будьоного та командарм Другої кіної армії в часи громадянської війни. Коли мій четвертий клас завітав на екскурсію, мої уважні однокласники помітили фото прочитали підпис. Вони посміхалися і показували на мене, а впізнав діда і розповів їм про це. Світлини родичів у музеях трапляються рідко, і тому я пишався цим. А дід мешкав у Москві, останні роки мало спілкувався з рідними з України, хоча і відчував себе українцем. Про це свідчать його фото у вишиванці. Де поховано помітного кінармія не відомо, як і точна дата його смерті. Все було ніби недавно, але залишило багато загадок. Згадана світлина з музею канула у безодню фондів. Долі не всіх земляків досліджені, і бувають загадкою навіть для родичів. Так сталося і в моїй родині, Деякі світлини вже загадки, бо немає в кого чого розпитати.

Зараз  у ХХІ столітті, серед безлічі авто навколо, навіть не віриться в те, що твої діди всього років 70 тому їздили на конях верхи,  а на боці у них романтично була шабля. А як без цього? Всі ж козацького роду, всі відважні і вправні, всі захищали батьківщину… Приємно згадувати таких дідів і зараз,  навіть коли  історичні теми накрила політика. Через це тема здається немодною. Але захисники рідної землі завжди професія шанована.

Анатолій Авдєєв,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s