“Продати” Україну, щоб не дати її розвалити

Вже в перші дні січня, на тлі новорічних свят, прийшли відразу декілька тривожних для України сигналів. Стаття Пінчука в WSJ, одкровення Савченко, зміна риторики політиків ЄС, “свято нерозуміння” на українському сніданку в Давосі і вже офіційний вступ на посаду Трампа. 2017 рік пройде під знаком пошуку нових форматів співіснування потужних держав світу.

У цьому процесі Україні може бути відведена незавидна роль — бути однією з розмінних карт, бути “проданою”. З іншого боку, країна може уникнути цього — якщо зуміє “продати” себе сама: виразно сформулювати, навіщо сильним світу цього потрібна незалежна й успішна Україна, які функції вона може виконувати в глобальній системі. Але про все по порядку.

Примара Big Deal, або тривожні сигнали

Те, що 2017 рік буде непростим для України, було зрозуміло досить давно. Це рік зміни керівництва (принаймні, виборів) у більшості західних партнерів та зміни повістки:

– услід за Б. Обамою піде Ф. Олланд. Причому результати виборів у Франції ризикують бути украй неприємними для Києва;

– А. Меркель швидше за все збереже свій пост. Але вимушена буде зважати на зовсім іншу конфігурацію сил у парламенті;

– вихід Британії з ЄС, питання різних темпів зростання економік союзу і необхідності підтримки власних, що “відстають”, проблема біженців — усе це вимагає вироблення ефективних механізмів взаємодії;

– криза НАТО, яка прекрасно проявилася в реакції Альянсу на збитий Туреччиною (союзником) над своєю територією(!) російський літак, теж примушує замислитися європейських політиків;

– прихід Трампа у Білий дім означає як мінімум спробу внесення коректив у зовнішню політику США і пошук “спільної мови” з Кремлем.

Ось лише короткий список проблем, які робитимуть вплив на Україну. Природно, що в Києві чутні голоси “перемоги” про те, що “все буде по-старому” — країни світу горою стануть на захист завоювань української дипломатії. І навіть Трамп не піде на контакт із Путіним.

Таке самонавіювання, зрозуміло, надзвичайно приємно, але, на жаль, малопродуктивно в цій ситуації. Як би то не було, але УСІ без виключення адміністрації новообраних президентів США розпочинали свою зовнішню політику зі спроби нормалізації стосунків із РФ. Можна згадати кнопку К. Райс із написом чи то “Перезавантаження”, чи то “Перевантаження”. Прихід правих у Франції (послідовних прибічників діалогу з РФ) і послаблення позицій Меркель теж навряд чи піде на користь “міжнародному тиску на агресора”.

І, нарешті, сюди ж можна додати новітню історію України — країна, на жаль, не зробила ривка, а політика Києва в рішенні гострих проблем (починаючи корупцією і закінчуючи особливостями національної політики) викликає більше питань, ніж захоплення.

На цьому фоні триває нескінченний Мінський процес, в якому кожна зі сторін учасників переслідує особисті цілі. За великим рахунком, реалізація “Мінська-2” в тому вигляді, в якому сформульовані документи, повною мірою невигідна жодній стороні. А саме підписання розглядалося як спосіб затягнути час або отримати передих.

  • Україна отримувала передих і хоч якусь подібність плану, який можна представити суспільству. Час можна було використати на модернізацію країни — проведення реальних і глибоких реформ.
  • РФ отримувала передих та можливість почати роботу політиків і лобістів з виходу з-під санкцій і, що більш важливо, прибрати ризики розвитку взаємовідносин з ЄС у нафтогазовій сфері.
  • Євросоюз був зацікавлений у виході на більш-менш адекватний план врегулювання і початок його реалізації — для європейських політиків важливий “процес” і успіхи на шляху до рішення. Це можна було представити суспільству в тих же Німеччині і Франції як перемогу дипломатії. Партнери з Європи (та і США) також чекали певних успіхів Києва у справі реформ.

2015 і 2016 роки дали передих, але не дали ні прогресу в українських реформах, ні прогресу у врегулюванні кризи. Тому цілком природним виглядало бажання Німеччини, Франції зіграти в “примус України до виконання угод з “випередженням”. І коли б не доповідь по МН-17, не “осічки” РФ у Сирії, тиск би тільки зростав.

Україні повезло — вона отримала передих. Але не більше. РФ, Німеччина, Франція не отримали свого. Тобто змінюються і мотивації сторін в українській кризі. Працюючи над прогнозом розвитку подій навколо “Мінська-2” у рамках доповіді Українського Інституту Майбутнього “2017-й: виклики і можливості“, я наводив таблицю базових інтересів гравців у можливих сценаріях. Надам її тут.

Україна примудрилася упустити час. Мантри про те, що єдиний шлях із кризи лежить через “Мінськ-2”, вже не працюють. Європейським “союзникам” потрібний прогрес — хоч будь-які результати, що можна показати суспільству і бізнесу.

США, як зазначав вище, спробує вийти на домовленості про співіснування з Росією. При цьому Трамп уже позначив контури нового підходу: виділення пріоритетів у політиці і втручання лише в такі, важливі для себе, кризи. Усе інше віддається на “аутсорс” — віддати їх на відкуп тим, хто здатний добитися результату без участі США.

Отже, в стосунках з ЄС нерозуміння наростатиме. Якщо говорити про Сполучені Штати, на жаль, але Україна поза коротким списком пріоритетів нового хазяїна Білого дому. До того ж значна частина української еліти поспішила розписатися в очікуванні перемоги Ґ. Клінтон.

А це означає, що велика частина 2017 року буде надзвичайно важкою для Києва. Проблема, яка муляє око європейцям і американцям, є, а ось відповіді, навіщо їм потрібна Україна, немає. Це прекрасно демонстрував економічний форум у польській Криниці-2016, це продемонстрував і Давос-2017. Від українських політиків чекали відповідей на питання: “що ви робите: які цілі, завдання, плановані результати?”, чекали пропозицій хоч би в області бізнесу. Дочекалися звичних оповідань про “європейський вибір”, “демократію” і скарг на Росію-агресора.

Але перечитайте початок тексту — проблеми, які стоять перед ЄС і США, їхні інтереси. На жаль, там немає слів про “вибір”, “демократію” або захист когось від агресії. Тобто українські політики говорили про те, що сьогодні не є ключовим для співрозмовників, говорили термінами, які вони не сприймають належним чином.

Це проблема — тому що співрозмовники не отримали відповіді на питання, навіщо їм підтримувати Україну далі, і чи потрібна їм Україна взагалі. В результаті буде спроба вирішення проблеми за механізмами і алгоритмами, які прийнятні для Брюсселя, Парижа, Берліна і Вашингтона, але не обов’язково ідеальні для Києва.

Те ж саме буде і з зовнішньою підтримкою. Її зростання (або навіть підтримка на торішніх рівнях) жорстко ув’язуватиметься з результатами попередніх програм. Тобто якщо продемонстрували успіх — отримали допомогу. Якщо ні — “казки про українську демократію” вже не куплять.

Вірогідність “Великої угоди”, на жаль, надзвичайно велика. І перші сигнали є. 29.12.2016 р. В. Пінчук у статті в Wall Street Journal позначив контури можливої угоди. Ці ж тези кількома днями пізніше озвучили російські дипломати. І, нарешті, суть статті у вільному викладі передала Надія Савченко у своїх міркуваннях про швидкість повернення Донбасу і Криму. Тема вже не просто обговорюється в “експертних кругах” — вона вводиться в громадський дискурс відразу в декількох країнах.

Все погано, або як “продати країну”

На цих вихідних мав цікаву бесіду про українську політику з одним європейським дипломатом. Йшлося якраз про те, що говорять українці партнерам і як говорять. Тезово перекажу розказаний мені приклад про спробу просити допомоги на боротьбу з корупцією в Україні :

Український політик: Ми боремося з корупцією! І нам потрібна в цьому допомога.

Європеєць: Окей! А навіщо це нам — ми не маємо бізнесу в Україні.

– Перемога над корупцією дозволить притягнути інвесторів.

– І що нам з цього? Інвестори йдуть туди, де вигідно. А це означає, що мова про інвестиційний клімат, а не просто про відсутність хабарів.

– Так, але це дозволить нам створити інвестиційний клімат.

– І що нам з цього?

– Ми хочемо, щоб до нас прийшли ваші інвестори.

– Ось тепер тепліше — ви хочете, щоб до вас прийшли наші гроші і наш бізнес. Тобто тепер ви повинні подумати, як зацікавити: щоби бізнес пішов до вас, а не в Африку, Азію або Південну Америку. Тобто якщо ви говорите, що намагаєтеся боротися з корупцією — ви мені не цікаві. А ось якщо стверджуєте щось подібне до: “Ми хочемо разом з вами заробляти гроші. Ми будемо вигідні, тому що (і тут даєте список). Вирішення питання корупції — перший крок. На нього нам потрібні гроші,” — зовсім інша справа.

Проблема частини українських політиків у тому, що вони упевнені — партнери додумають за них, самі сформулюють, навіщо їм підтримувати Київ. За нормальних умов це можливо, але коли у самих партнерів своїх проблем купа, вони навряд чи думатимуть за українців. Тим більше, що вони не зобов’язані це робити — є свій національний інтерес, і алгоритми виробляються виходячи з нього.

Якщо спроектувати діалог на питання “Мінська-2” і розширення допомоги, то стає очевидним завдання розповісти партнерам, чим може бути вигідна для них Україна, запропонувати, так би мовити, функціонал країни. Тобто просто і зрозуміло пояснити, чому, як і за рахунок чого витрати й риски найближчих років окупляться в майбутньому. Нормальна практика у бізнесі.

Коли Україна не є пріоритетом для США, вона може стати розмінною монетою. Київ не може запропонувати миттєвих економічних вигід для Вашингтона. Але він може запропонувати функцію, яку країна зможе виконувати.

  • Замість розмов про агресію з боку РФ подумати, що українська війна вже витягнула величезні ресурси у Росії. Тобто ось перший варіант геополітичного позиціонування — запобіжник на гранаті під назвою “Росія”. Незалежна Україна може проводити свою агресивну політику в регіоні та урівноважувати вплив Кремля. Воювати при цьому не обов’язково. Але протидію надмірному посиленню Росії в регіоні можна “продати” як США, так і тому ж Китаю.
  • Візьмемо ще одну проблему — війна, ветерани і зброя. Можна довго рефлексувати про трагедію. Але ж наявність величезної кількості військових, таких, що мають бойовий досвід, — прекрасний ресурс. США мають намір обмежити участь свого контингенту в конфліктах за межами країни, ЄС уже проводить таку політику. Тобто Україна може запропонувати таку функцію. За однієї умови — забезпечення (допомога в забезпеченні) незалежності і територіальної цілісності країни. І в цьому нічого негожого немає: на вашу думку, чим заробляли козаки? Чи соромитися рядків власного гімну про те, що “І покажемо, що ми, браття, козацького роду”? Врешті-решт, згадаємо історію Швейцарії. Громадяни цієї гордої країни були кістяком армій більшості держав континенту впродовж 300 років. І Швейцарія зовсім не соромиться свого “функціонала” XV-XVIII століть.
  • Економіка — Європа стоїть перед колосальною проблемою конкуренції з Китаєм. Ціна робочої сили, умови роботи великих промислових підприємств у країнах ЄС роблять європейську продукцію неконкурентоздатною на ринках третіх країн. БРІКС, Next Eleven, Африка — величезні ринки. Українська продукція цілком може увійти на ці ринки. Як і європейська, якщо з’явиться можливість зменшити витрати. Ось і отримуємо, що дешева (в порівнянні з лідерами ЄС) робоча сила може бути ресурсом. А функціонал — “складальний цех усієї Європи”. З цього починав Китай, так працювала Японія, так працювала Німеччина. І на 20-25 років цілком прийнятний функціонал для України. І незалежність, територіальна цілісність, реформування системи — лише спосіб отримання бажаного для Європи.

Варіанти численні — питання в умінні планувати довше ніж на рік або “до наступних виборів Ради”. А також у сміливості пропонувати своє бачення шляху розвитку, свої алгоритми рішення проблем.

Теги: україна, розвал країни, петро порошенко, віктор пінчук, савченко, єс, євросоюз, дональд трамп, сша, росія, путін
Автор матеріалу: Ігар Тишкевіч, специально для Знай.ua
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s