Вилікуватися від війни, чи бути нею з’їденими

       В новому році знову залунали розмови про мир. Аргументація миротворців добре всім відома: війна – зло, і, для її припинення згодяться будь-які засоби, навіть ганебні компроміси і поступки ворогу. Протягом цього року ми ще не один раз будемо чути щось подібне. І дійсно, війна – безсумнівне зло. Не просто зло, війна – важка хвороба, що калічить наші душі, руйнує мораль, примушує ненавидіти, спонукає до вбивства. Але якщо хтось вже втягнутий у війну і інфікування війною вже здійснилося, цей процес просто так перервати неможливо. Ніякі команди, ніякі заклинання просто так не зупинять війну. Як всяка хвороба, війна має пройти всі стадії розвитку, досягти кризи і лише тоді, – або вбити, або дати можливість вилікуватися.

Так вже є – одні виліковуються, інші – вмирають. Коли воля суспільства, або індивіда зламана до супротиву, то сил до ненависті і подальшої боротьби вже більше немає. Від хвороби війни можна вилікуватися коли війна закінчується відчуттям перемоги і отримавши задоволення від перемоги суспільство повертається до нормального мирного життя. Це шлях переможців. Але відчуття перемоги може бути і уявним, коли необхідно ще позбутися воєнних травм від проміжних поразок що відбувалися в час війни. Правда, можливо позбутися зовнішніх симптомів хвороби війни і зробити вигляд, що суспільство вже здорове. Саме так виглядає принизливий мир, нав’язаний тоді, коли значна частина суспільства ще готова воювати. Такий мир має смак зради і вкраденої перемоги. При такому мирі оздоровлення від війни не відбувається, просто хвороба переходить в іншу фазу. Ненависть і нетерпимість нікуди не діваються, вони починають руйнувати країну з середини. Історія знає багато подібних прикладів.

Нажаль, у випадку нав’язаного принизливого миру, на будь яких умовах: російських, французьких, німецьких, американських сценарій руйнації країни жде і Україну. Вся народжена  війною агресія вихлюпнеться в середину країни, вся невитрачена на ворогів ненависть звалиться на самих українців. І було б смішно навіть думати, що її жертвами насамперед стануть п’ята колона і ватники.

Справа в тому, що сучасне інформаційне суспільство робить людей з протилежною позицією невидимками. Саме такими невидимками стали для нас українофоби і проросійськи налаштовані співгромадяни, незалежно від їх кількості в Україні. Бо вони, заблоковані патріотично налаштованими відвідувачами соцмереж, спілкуються між собою або на тих же самих ресурсах, або на створених ними окремих, інколи і не відомих патріотам, тобто, живуть ніби в паралельному світі, що не персікається з нашим і це зводить словесні битви з ними нанівець.

Навпаки, патріоти, ті що ратують за незалежність України: вітчизняні ліберали, ліберасти, анархісти, націоналісти і їм подібні знаходяться, перважно, в одному інформаційному полі. Тому найменша розбіжність в поглядах відразу кидається в очі, і конфлікти в патріотичному таборі загоряються легко і часто.

 

Десятки, сотні глумливих постів про захисників Донецького аеропорту чи Дебальцевого, що розміщені у  Фейсбуці не викличуть суспільного торнадо, бо їх, скоріш за все, не побачить жоден патріот, за винятком українофобських, ватних однодумців автора на цьому ресурсі. Але тільки один пост ліберастичного автора з критикою перейменування якоїсь вулиці чи проспекту іменем Шухевича, Петлюри чи Бандери викличе в соцмережах бурю протестів на грані істерики.

 

Війни між прихильниками Євромайдану вже нікого не дивують, а людина з проукраїнською позицією має більше шансів наразитися на звинувачення в українофобії, ніж реальний українофоб.

 

Багато хто переконує себе, що очищення рядів від недостатньо патріотичних особистостей є  основою майбутньої перемоги над імперією, але в дійсності це сурогат перемоги – психологічний компенсатор. Адже майбутнє демократичної України в різноманітті думок, а не в їх ідентичності; в різноплановості і безлічі шляхів до перемоги, а не в одному широкому переможному проспекті.

 

Інфіковане війною суспільство вихлюпує агресію на тих, хто знаходиться поруч, – на відміну від недосяжного, поки що, Кремля. Найлегше звинуватити вчорашніх соратників, що розмовляють іншою мовою, або що по іншому оцінюють історію і сьогодення, ніж перемогти хабарників, злодіїв, чи прямих ворогів.

 

Відмовившись від подальшого супротиву ворогуУкраїна пожертвує не тільки Крим, Донбас і прагнення на Захід, але і залишками внутрішньої консолідації. Вже зараз рівень нетерпимості активних українців один до одного зашкалює – хоча ще ніхто ніяких позицій на фронтах не здав. А що станеться якщо нам нав’яжуть штучний «мир»? Ця нетерпимість перетвориться в  руйнівний шторм. Увесь войовничий запал, що не перегорів в українсько-російському протистоянні, обернеться проти вчорашніх однодумців. Саме між ними розпочнеться пошук націонал-зрадників, підривних елементів, ворогів народу, винуватців поразки і приниження.

 

Нація може довго жити в постійній війні. Приклад:Ізраїль. Жити у «мирі» коли поруч тебе ходить непокараний ворог, що жорстоко вбивав твою матір, брата, товариша – непереборна мука. Ціна псевдо вилікування від війни набагато перевищує ціну самої війни.

Поверніть мою маму
Поверніть мою маму
 

Читать полностью: http://h.ua/story/436020/#ixzz4XQeVcQPQ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s