Чотири кроки до звільнення України

Чотири кроки до звільнення УкраїниОлігархи повинні піти. Ми пропонуємо план, який допоможе від них позбавитися. Але його не вдасться втілити без допомоги Заходу.

Текст написаний у співавторстві з Нілом А. Абрамсом, доктором філософії з політичних наук Каліфорнійського університету в Берклі, консультантом з політичних ризиків для інвесторів в країнах з економікою, що розвивається, – повідомляють “Українські реалії” з посиланням наНовое время“.

Наш рецепт приборкання українських олігархів може видатись радикальним. Але в ньому немає нічого нового. Навіть у Європі  Раннього нового часу молоді держави приборкували пожадливі еліти й корумпованих меркантилістів, позбавляючи їх економічних привілеїв, наймаючи компетентних адміністраторів, а також, при потребі, вдаючись до примусу. Україні буде нелегко пройти цей шлях, але це можливо. Перше, що потрібне – вибір українського народу

Українських олігархів слід приборкати. Навряд чи хтось із цим не погодиться. 

Як це зробити — інше питання, на яке, як не дивно, мало хто дав дієву відповідь.

Твердження, що олігархи контролюють понад 70 відсотків української економіки, ймовірно, є перебільшенням. Втім, олігархів вирізняє не багатство саме по собі, а їхній політичний вплив. Законодавча та судова гілки влади є інструментами олігархів. На чолі виконавчої влади стоїть президент Петро Порошенко — теж олігарх, до чийого минулого єзапитання. Основну частину друкованої преси, радіо- і телевізійних ЗМІ України контролює шестеро людей (Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ/Сергій Льовочкін, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Петро Порошенко й Сергій Курченко, –  примітка VoxUkraine).

Становлення

Олігархи вперше заявили про себе в середині 1990-х років. Усі вони заробили свої статки сумнівними шляхами. Забезпечуючи особливі привілеї на газовому ринку, займаючисьрейдерством приватних компаній, торгуючи на вигідних умовах із державними підприємствами або ж приватизуючи їх завдяки нечесним оборудкам, наближені до уряду заробили нечуване багатство.

Незаконні оборудки, що лежать в основі їхніх статків, дають олігархам потужні важелі впливу. Саме тому державні чиновники залишаються корумпованими, ринкова конкуренція — знекровленою, а демократичні інститути — кволими. Очевидно, що Україна не може стати демократією західного зразка й розвинути ринкову економіку, доки в ній панують магнати.

Більше жодних заспокоєнь на кшталт “Потьомкінських сіл”. Те, що олігархи мусять відійти на другий план, не викликає сумнівів.  Без цього подальші перестановки в уряді, спонсоровані Заходом програми забезпечення верховенства закону, а також суворі попередження з боку МВФ не спрацюють.

Необхідні фундаментальні зміни. Щоб довести справу до кінця, ми пропонуємо план, що складається з чотирьох кроків.

Рятівні  кроки

По-перше, народ України нарешті повинен змістити політичний клас, який править країною з часу здобуття незалежності. Це завдання може видатися надто складним, але поки цього не станеться, жодних реальних реформ не буде. Правляча еліта надтоскомпрометувала себе зв’язками з олігархами, щоб здійснювати далекосяжні зміни, яких потребує країна. Натомість, громадяни України мають обрати парламентську більшість, у якій не буде представників посткомуністичного істеблішменту. А потім ця більшість має призначити уряд із авторитетних технократів.

По-друге, після приходу до влади новий уряд повинен замінити корумпованих чиновників у державній адміністрації вмотивованими активістами й незаангажованими людьми. Почати слід із судової системи, де нечесні прокурори і судді просувають олігархічні інтереси і захищають їх від переслідувань.

Звісно, не варто очікувати, що реформатори замінять одразу 10 000 суддів і 20 000 прокурорів. Що вони можуть реально зробити, то це створити спеціальні суди й прокуратуру, де працюватимуть чесні професіонали. Їхнім завданням буде розгляд справ про корупцію на високому рівні.

У грудні 2015 року почало працювати Національне антикорупційне бюро (НАБУ). Його діяльність позначилася помітними успіхами, зокрема, порушенням справ проти відомих соратників президента. Втім, не дивно, що співробітники НАБУ зазнали переслідувань із боку численних державних органів, контрольованих олігархами — від Генеральної прокуратури до служб безпеки. Вони також наштовхнулися на спротив горезвісно корумпованих українських судів. Для успішної діяльності НАБУ потребує не тільки низки додаткових спеціальних судів для розгляду справ; необхідно, щоб чинний політичний клас відійшов від влади і не перешкоджав діяльності антикорупційного бюро.

Якщо перші два кроки передбачають ослаблення контролю олігархів над державою, третій і четвертий мають на меті зменшити їхній економічний вплив.

Третій крок полягає в тому, щоб прибрати привілеї, від яких залежать магнати. Перш за все, уряд повинен приватизувати державні підприємства, які слугують годівницями для контрольованих олігархами фірм. Але угоди мусять відбуватися на чесних умовах і з дозволом конкуренції з боку як іноземних, так і вітчизняних сторін. Це єдиний спосіб вилучити олігархів із змагання і передати підприємства в надійні руки. У разі необхідності, уряду слід не допустити деяких бізнесменів до участі.

Захищаючи їх від ринкової конкуренції, візантійська система регулювання й оподаткування України також сприяє олігархам. Справа в тому, що вони знаходяться у найкращому становищі, щоб підкупом пробити собі шлях у складних і взаємно суперечливих правилах. Цю систему слід переглянути, спростити й прояснити.

Як це вдалося Естонії

Досвід Естонії показує, як поява коаліції реформістів, призначення компетентних фахівців на державні посади, а також ліквідація пільг для пожадливих еліт може прокласти шлях для верховенства права. Успіх Естонії здавався сумнівним. Коли країна здобула незалежність від СРСР у 1991 році, чимдалі численніший клас економічних злочинців почувався в ній, як удома. На той час в колишньому колоніальному форпосту Москви бракувало навіть базових атрибутів державної адміністрації.

Втім у 1992 році естонці обрали парламентську більшість, що складалася із партій, які не належали до колишнього комуністичного істеблішменту. Уряд реформаторів призначив мотивованих активістів і чесних фахівців на державні посади, зокрема в правоохоронних органах. Завдяки цьому політичні капіталісти позбулися своїх покровителів у державному апараті. Окрім того, нові лідери Естонії поклали край корупційним кредитним схемам, заниженню цін приватизовуваних об’єктів та іншим формам державної підтримки, які б інакше призвели до появи класу грабіжницьких олігархів. Позбувшись корумпованих капіталістів, естонські лідери отримали змогу реформувати країну. Невдовзі Естонія стала моделлю посткомуністичної демократії, де панує верховенство права.

Пропозиція, від якої вони не зможуть відмовитися

На жаль, наразі плутократи в Україні вкоренилися значно глибше, ніж в Естонії на початку 1990-х років. Щоб поставити їх на місце, потрібен четвертий і останній крок.

А саме вповноважені звинувачувачі повинні зробити олігархам пропозицію, від якої ті не зможуть відмовитися: або сплатити величезний, одноразовий податок на капітали, зароблені нечесним шляхом, або постати перед звинуваченням за минулі гріхи. Подібна стратегія спрацювала в Грузії після Революції троянд 2003 року. Вона могла б спрацюватиі в Україні.

Справа не в тім, щоб покарати олігархів, а в тім, щоб зменшити їхні статки до такої межі, що вони більше не зможуть використовувати їх для впливу на державу. По правді, угода про визнання провини позбавила б кількох десятків порушників усіляких проблем. Проте українська прокуратура не в змозі розслідувати складні справи про корупцію проти всього олігархічного класу. Значно реалістичніше укласти угоди про визнання провини з більшістю, переслідуючи незгодних.

Як Захід може допомогти

Захід може допомогти українським реформаторам в їхній боротьбі з олігархами. Так сталося, що податкові гавані в США, Великобританії та ЄС обслуговують олігархів і клептократів в Україні та за її межами. Щоб стратегія використання угод про визнання провини спрацювала, західні правоохоронні органи повинні надавати своїм українським колегам інформацію про офшорні накопичення олігархів.

Зобов’язання Заходу взятися до таких рішучих дій зробить для майбутнього України більше, ніж черговий раунд семінарів із питань верховенства права в Києві чи ще один пакет фінансової допомоги від МВФ із урочистими обіцянками правлячих еліт змінитися.

Але чи є в цього плану шанс?

Наш рецепт може видатися радикальним. Але в ньому немає нічого нового. Навіть у Європі Раннього нового часу молоді держави приборкували пожадливі еліти й корумпованих меркантилістів, позбавляючи їх економічних привілеїв, наймаючи компетентних адміністраторів, а також, при нагоді, вдаючись до примусу.

На жаль, в Україні, де хижі плутократи вкоренилися настільки міцно, зробити це буде нелегко. Ймовірність того, що молоді українські реформатори здобудуть парламентську більшість і сформують уряд протягом найближчих п’яти років, низька. Навіть якщо їм це вдасться, вони можуть не знайти значної підтримки з-за кордону. Поки Західна Європа розбирається із власними економічними потрясіннями і популістською агітацією, а Путін підлещується до Вашингтона, підтримка реформ в України не є пріоритетом у списку справ Заходу.

Проте вже зараз можна побачити провісники змін. З часу Революції гідності на Майдані в 2014-му не припиняється  розвиток українського громадянського суспільства. У парламенті воно представлене депутатами-єврооптимістами, молоді лідери з числа яких могли б одного дня закласти підвалини надійної і незалежної опозиції, здатної повалити давно домінуючий політичний клас України.

За іронією долі, Кремль мимохіть зробив такий сценарій імовірнішим. Путінська війна в Україні відрізала від країни найбільш проросійські території. Електорат у цих регіонах та їхні представники у Києві давно перешкоджали прозахідним лідерам-реформаторам здобути й консолідувати владу на національному рівні.

Врешті-решт, саме від українського народу залежить, чи вдасться змістити чинних політичних господарів і поставити на чолі країни реформаторів. Поки громадяни не зроблять перший крок, жоден із наступних трьох не можна буде реалізувати. Можливо, українська демократія недосконала. Але, на відміну від Росії, вибори тут мають значення; як і раніше, люди мають право вибирати, хто ними керуватиме. Завдяки новим лідерам, правильній політиці та невеликій допомозі Заходу, українці нарешті зможуть побачити, як епоха олігархів добігає кінця.

Майкл Стівен Фіш

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s