Історія Кіровоградщини: шпигунка Марія Фортус

Марія Фортус народилася в Херсоні в 1900 року. Її батько Абрам Самійлович Фортус був банкіром. Раннє дитинство Марії пройшло щасливо і безтурботно. Однак, коли їй виповнилось 13, батьки розлучилися. Марія, виявивши здібності до вишивки, пішла заробляти копійку, працюючи вишивальницею у швейній майстерні. Шістнадцятирічною вступила в один з відламів партії есерів.
Познайомилась у 1918-му з Михайлом Креписом – студентом-юристом, що приїхав до Херсону на каіикули. То був цілеспрямований, логічно мислячий. але й корисливий, юнак. Михайло й Марія мали споріднені душі. Остаточно вони зблизились, коли Крепис переконав свою підопічну в перевагах соціал-демократії над іншими політичними доктринами того часу. Але треба сказати, що тоді й есдеки густо дробилися на групи та групки. Тобто, Марія Фортус не могла опертися на певну тверду світоглядну основу.
На початку 1919 року, коли отаман Григор’єв брав Херсон, батько дівчини, котрий співробітничав з окупаційними військами Антанти, захвилювався, що авуари, які зберігались в його банку, дістануться не тому, кому треба. Аби того не сталося, старий поспішив переправити їх у надійні родинні руки в Києві, а потім і на Захід. Кур’єром упрохав поїхати дочку, котра тісно контактувала з червоними тоді григор’євцями, але особисто співчувала морякам-французам, бо завела собі серед них інтимного друга Рамона, від якого мала сина. Кровні узи перемогли: у супроводі нового молодого однодумця Багненка, мовби чоловіка, виконала батьківську забаганку. Скарб знаходився в широкому поясі на талії і тому зовні недавню породіллю сприймали за вагітну жінку. Добиратися до Києва довелось обхідними шляхами пішки. Крім загонів білих і червоних, на безкраїх степових просторах діяли зелені, григор’євці, махновці або й відверті кримінальники. Якось поблизу Новоукраїнки гінців зупинив якийсь патруль. Обшукали Багненка, а коли підійшли до «дружини», вона вчинила гват: «Що ж це таке робиться?! Вже й вагітних лапають, безстидники!». Тим і відбилася. «Подружжя» відпустили. Марія виконала родинну заповідь.
За старою пам’яттю пристала до залишків загону Григор’єва. Одного разу виникла нова цікава ситуація: повстанці запідозрили Маріїного колегу Багненка у шпигунстві на користь війська УНР і, арештувавши, вимагали викуп. Грошей не було. Надумала попросити у Нестора Махна, який тоді оперував на Єлисаветградщині – його головний штаб якраз знаходився у Помічній. Марія, знаючи, що дружина отамана Галина Кузьменко – колишня вчителька – опікується питаннями освіти, сама прийшла в Піщаний Брід з проханням допомогти сільській школі. Прохачку пожаліли. Грошей вистачило, аби звільнити друга. Після вбивства Григор’єва «подружня» пара перебігла до махновців. Марія там лікувала хворих і поранених, одночасно повідомляючи і уенерівцям, і білим про пересування та плани гуляйпільської вольниці. Контррозвідка Нестора Івановича не дрімала: молодят разом з полоненими біляками вивели в поле. Пролунав залп…
Творилося те на Єлисаветградщині. Коли місцеві селяни навідались на місце розстрілу, то почули, як хтось подає слабкі ознаки життя. То була Марія Фортус. Куля, потрапивши у великого мідного гудзика, застряла в грудях. Розвідниці вдалося врятувати життя, і скоро вона зустрілася зі своїми. Нагадаємо, що «своїми» для неї тоді були взаємно непримиренні вороги – українські повстанці-незалежники і єдинонеділимці-білі, що не підозрювали дволикої гри агентеси. У Єлисаветграді її влаштували хазяйкою явочної квартири, де вона приймала і тих, і інших. Мало того, стала потрійним агентом, зробивши реверанс і в бік червоної ЧК, що утвердилася у Єлисаветграді.
Наприкінці 1920 року вона вже займала в тутешній ЧК аж три посади – відповідального секретаря, завідуючого экономічним відділом і помічника начальника секретної розвідки. Тобто, відбувається метаморфоза. З пробуржуазно налаштованої людини, жінка раптом стає затятою більшовичкою.
А трапилося те цілком буденно і досить підло.

Ще коли Марія, поранена махновцями, знаходилась в єлисаветградській міській лікарні, де її лікував головний лікар хірург Іван Романович Добровольский, вона почула, як той шпетить радянську владу, що вважала інтелігентів ініціатороми і натхненниками антирадянської боротьби. І це тоді, коли адекватної власної провідної верстви влада не мала. І хоч лікар та його дружина Ксенія Петрівна взялися виходжувати Машу, як рідну дитину, пригріли її бездомну і навіть мали намір по-християнськи удочерити, молода більшовичка здала доброчинців каральним органам.
Якось вона підслухала підозрілу розмову Добровольського з невідомою жінкою, котра видавала себе за сестру лікаря.. Встановила нагляд за незнайомкою. Та виявилася зв’язковою із-за кордону і мала антирадянські завдання в запіллі. За наводкою Фортус в рабочому кабінеті головлікаря виявлено тайник з листами від сина, офіцера Армії УНР, проведено допити подружжя. На них дізнано, що Добровольський має контакт з місцевим повстанським отаманом Нестеренком-Орлом і переправляє колишніх петлюрівців у Польщу для організації бойових загонів проти більшовиків. І ось тепер чекає емісара із Закерзоння. Чекістам вдалося вибити з лікаря місце зустрічі та пароль. Добровольського ізолювали, а коли посланець з’явився, того розвели за розробленою легендою. Поселився на квартирі підставної пані Бриль. То, звісно, була Фортус, а кімната для гостя мала потайний хід із сусіднього помешкання, звідки всі розмови підслуховували гепеушники.
Вони багато дізналися про підпілля, але згодом люди Нестеренка-Орла розконспірували чекістку. У перестрілці вона знову була тяжко поранена, але вижила. Рани ж із єлисаветградських епізодів швидко загоїлись.
Марію відрядили навчатись до Москви. Там випадково зустрілась з Рамоном, батьком її сина. Услід за ним по лінії Комінтерну з уругвайським паспортом на ім’я Хулії Хіменес Кардена відправилась майже на десятиліття в Іспанію, наглядати за чоловіком – комуністичним лідером Каталонії. Коли той загинув, продовжувала виконувати ті ж функції щодо інших керівників уже в умовах іспанської громадянської війни. Тісно співпрацювала з «іхтамнєтами», майбутніми маршалами Кирилом Мерєцковим і Родіоном Маліновським, з майбутнім перебіжчиком, генералом НКВД Олександром Орловим (Фельдбіним). Там же загинув у вісімнадцятилітньому віці її син-льотчик.
З початком війни начальником штабу в авіаполку Марини Раскової Фортус чомусь не прижилася. Коли ще й 1941 рік не закінчився, їй випала нагода використати знання і навички терористки і диверсантки – була направлена у загін, можна сказати, «земляка» і одноплемінника Дмитра Медведєва. Річ у тім, що Дмитро Миколайович у 1935 році обіймав посаду начальника відділу НКВД в Кіровограді, де пройшла бойова юність Марії Абрамівни і тут же його брат Михайло директорував на одному із заводів. За словами ж лікаря загону «Побєдітєли» Альберта Цесарського, командир партизанів був євреєм. Правда, ідилія тривала недовго, бо на Марію партизани навіть виношували план замаху, коли та почала їх звинувачувати в «партизанщині». Про це йдеться в радіограмі командира з’єднання ім. Хрущова І.Шитова Строкачу про загін «Побєдітєли» 15.07.1943. Якщо детальніше, то парторг загону М.Фортус не бажала потурати порушенням Медведєвим норм моралі і законності. Мала на увазі його стосунки з молодою привабливою радисткою  Африкою де лас Эрас Гавілан (Марія Фортус мала свої види на командира). Згодом екзотична іспанка, яка перед війною приймала участь у вбивстві бобринчанина Троцького, стала видатним агентом всюдисущого сталінського «щита і меча» в Латинській Америці.
На вимогу Медведєва Фортус відкликали до Москви, та і сама пані Марія боялась, що попрапить до «Кривуліна», як називали летальну партизанську катівню. І от уже в столиці Фортус викликали на Луб’янку і через якісь свої міркування зажадали від неї підтвердити, що легендарний Микола Кузнєцов – зрадник. Вона, як казала, рішуче відкидала всі звинувачення, які йому «шили». Ну, алкоголік – так, бабник – так, наркоман – так. Але, щоб зрадник – ні…

Це все, чим пов’язані з Марією Фортус і Кіровоградщиною. Можна тільки додати, що основні фігуранти цієї розповіді круто представлені в радянському кінематографі. «Альба Регія», «Салют, Марія!» – про Марію Фортус в різні періоди діяльності. «Жінка під грифом «Секретно» – про Африку де лас Ерас. «Подвиг розвідника», «Сильні духом», «Загін спеціального призначення» – про Дмитра Медведєва,  Миколу Кузнєцова, Альберта Цесарського.
Леонід БАГАЦЬКИЙ 
Ілюстрції: постери фільмів “Альба Регія” та “Салют, Марія!” kinopoisk.ru
 https://zlatopil.com.ua/life/item/17601-istoriia-kirovohradshchyny-shpyhunka-mariia-fortus
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s