Передреволюційні випускники олександрійських освітніх закладів залишили помітний слід в історії України. «Я почав учитися в Олександрійській гімназії від осені 1908 року, – згадує академік Панас Феденко, – й опинився нижче на два класи від Чижевського. Зі мною в одному класі вчився старший за мене Ной Морозовський, що після 1917 року одружився із сестрою Чижевського Марією».
З давніх пір у домі Чижевських молодь влаштовувала різні засідання просвітнього змісту. До гуртка Дмитро Чижевський запрошував тільки тих гімназистів і гімназисток, про яких знав, що вони начитані й налаштовані проти царського режиму. Запросив туди й Феденка. Доповіді та дискусії в гуртку велися російською.
Восени 1912 року було засновано в Олександрії ще один український гурток, до якого прийшли й гуртківці Чижевського: Петро Яремченко, син хуторянина із околиць Чигирина (його називали «Запорожець»), Олександр Власенко, козак із Лубенщини, Михайло Різниченко з Крилова, Іван Вороний, Марія Чижевська та інші. Пізніше приєдналися й учні нової учительської семінарії – Андрій Долуд, Олекса Губа, Олекса Сімянців, Герасим та Іван Пиндичі, ще дехто. Вітались вони при зустрічах словами: «Хай згине дім Романових!».
Саме тоді в російській Державній думі гаряче дебатувався проект російських депутатів – соціалістичних і ліберальних – про допущення української мови в народні школи. Проти нього виступали консервативні члени, лякали уряд «мазепинством». Кампанія глибоко схвилювала гуртківців, вони хотіли послати лист-протест до самого голови Держдуми Родзянка. Феденко його склав українською мовою. Крім гуртківців підписав ще дехто, хто до гуртків не належав, між ними й старший віком Іван Губа. Однак батько Чижевського відрадив починати цей «бунт». Казав, що монархісти почнуть репресії, гімназистів та семінаристів виключать із навчальних закладів.
Того ж таки 1912 року олександрійці виступили проти російського колоніалізму на побутовому рівні. Гімназійний батюшка-законовчитель Дмитрій Преображенський привіз із Московщини 17 хлопців, яких хотів пригріти в учительській семінарії, давши їм стипендії місцевого повітового земства. План обрусителя викликав активні протести. Мешканці Олександрії казали, якщо податки платить місцева людність, то й стипендії повинні отримувати тутешні діти, а не зайшлі. Гуртківці у свій спосіб прилучилися до протестів. Глупої ночі побили шибки в оселі «рудого попа» Преображенського. Винуватців не знайшли. Чужинці повернулися додому. Ця пригода довго була темою розмов і чуток у тихій сонній Олександрії.
Від осені 1913 року Чижевський почав студії в Києві на історично-філологічному факультеті університету Св. Володимира, але гурток продовжував роботу. Для таємного вшанування Шевченкових роковин на початку березня 1913 року гуртківці зійшлися в Івана Губи, неподалік від гімназії. Біля портрета Шевченка на підвищенні горіли свічки, були підготовлені реферати. Запрошено видатного декламатора Гната Юру, що відбував солдатську службу писарем у канцелярії повітового військового начальника.
Після доповіді Феденка «Демократичні ідеї Шевченка» Гнат Юра декламував поему Шевченка «Чернець». Настрій у всіх був піднесений. Уже готувалися проспівати «Заповіт», коли хтось сильно постукав у двері. Брат І.Губи — семінарист Олекса — відчинив, перед гуртківцями з’явився інспектор Костенко. З ним були два поліціянти. Цей «малорос» глянув на портрет Шевченка і скривив губи: «Свічки як перед святим…».
Присутніх переписали, але залишили на волі, дозволили розійтися кожному по домах. Нелегальні збори на пошану Шевченка були визнані за проступок політично небезпечний. Педагогічна рада вчительської семінарії постановила виключити учнів, присутніх на святі: Андрія Долуда, Олексу Губу, Олексу Сімянціва та інших. Гімназистів восьмого класу врятували ліберальні вчителі. Вони не хотіли ослабити випускний клас перед іспитами, бо виключали найкращих учнів.
За участь у святкуванні роковин Шевченка найбільше було покарано Гната Юру. В армії українофільство вважали за тяжкий політичний злочин. Про це святкування довго ходили легенди в Олександрії: була поголоска, неначе на тих сходинах були також учениці дівочої гімназії, але нібито вони повискакували з приміщення через кватирку у вікні, і що найтяжче довелося Чижевській Марії, бо була товстуха і ледве протиснулась на волю через тісну кватирку…
Олександрійські гуртки дали, крім видатного вченого-філософа і славіста Дмитра Чижевського, ще й історика, політолога, літератора Панаса Феденка. Іван Губа став архієпископом Української автокефальної православної церкви, його брат Олекса – знаним кооператором. Андрій Долуд закінчив військову кар’єру генерал-хорунжим армії УНР, українським повстанцем проявився Олександр Власенко і загинув у лихолітті 20-х.
Ной Морозовський став видатним медиком, головним фтизіатром України, професором, доктором медичних наук. Досягли наукових і творчих висот Микола Морозов (к. ф-м. н., Московський фізико-технологічний інститут), М.Грановська (к.т.н., Москва), П.Дрейзін (лікар-педіатр, д.м.н., заслужений лікар УРСР), П.Смирнов (д.м.н., Міністерство охорони здоров’я СРСР), Р.Корф (режисер і актор Московського театру сатири), Білаківська (художник Ленінградського театру імені Кірова). Директорами заводів стали Н.Секунда (хімічного у Підмосков’ї) та Герасим Пиндич (механічного в Харкові). Іван Пиндич став контррозвідником в емігрантській службі безпеки УНР. Він, як і Панас Феденко та Андрій Долуд, був учасником Першого Зимового походу.
Леонід БАГАЦЬКИЙ
На фото – Дмитро Чижевський в гімназійні роки та члени просвітницького гуртка в Олександрії
Ілюстрації – wikipedia.org
Сурма 