Два Артури

Дивно якось, коли раптом у певний момент вам кількоразово потрапляє на очі одна і та ж історія, але у різних, часом зовсім протилежних інтерпретаціях. І враз – питання: чим же, все-таки керується автор розповіді, знайомлячи слухачів-читачів зі своїм варіантом сюжету?
Відома радянська письменниця єлисаветградсько-зінов’євського походження Євгенія Таратута (її батько і дядько, професійні революціонери Олександр і Віктор Таратути походили із Новомиргорода і часом проживали в повітовому місті) багато опрацювала матеріалів для висвітлення особи Сергія Степняка-Кравчинського, котрий народився в Новому Стародубі на теперішній Кіровоградщині. Дитинство минуло в Олександрії, Єлисаветграді, Умані. Згодом пішов у революцію. Його знаємо непохитним народовольцем, одним з тих, хто не зупинявся на півдорозі до обраної мети. Тому й став прообразом Артура з роману Етель Ліліан Войнич «Овід». А вже цей роман перетворився в один з найчитабельніших для радянської молоді. Це були часи, коли у рекомендаційний список входили такі твори: «Спартак», «Овід», «Андрій Кожухов». Творці цих романів – італієць Рафаело Джованьйолі, англійка Етель Ліліан Войнич та українець Сергій Кравчинський, відомий під псевдонімом «Степняк». І герої їхні також належать різним країнам та епохам, але в серцях читачів вони злилися в один образ борця за свободу і соціальну справедливість.
Найдивніше, що всі ці різні книги наш читач пізнав завдяки одному чоловіку. Це Степняк-Кравчинський вперше переклав «Спартака» ще в 1881 році, він же написав роман «Андрій Кожухов», і подвигнув Войнич на створення «Овода», розповівши про карколомні пригоди власного життя революціонера-народника. Чого там тільки не траплялося! Утім, що переказувати, якщо кожен може сам з головою поринути у невідомий і цікавий світ, прочитавши запропоновані книги. Доречно додати, що колоритна фігура Степняка відбилася у творах світової літератури, наприклад, в романах Еміля Золя «Жерміналь», Альфонса Доде «Тартарен в Альпах», В.Хоуеллса «Мандрівник з Альтрурії», в поемі Олександра Блока «Відплата». Та ж сама Євгенія Таратута написала про нього книгу «Російський друг Енгельса». Ясна річ, авантюрний характер борця за народне щастя, до того ж списаний із тутешнього вихідця, не міг залишитися поза увагою ідеологічних установок радянського часу й інтересу письменниці-землячки Євгенії Таратути.
Аж ось раптом, як з рогу достатку, посипалися історії, одна одної фантастичніша, про такого собі Сіднея Рейлі, котрого раніше ніхто й не знав, а тепер оповідачі наділили просто таки казковими здібностями. І став він вмить суперагентом британської розвідки. Цей потік винятковості не виснажується й сьогодні. З цього героя, чи антигероя, а швидше всього афериста, списано образ злобного ворога радвлади, агента англійського імперіалізму, підлого змовника, удатного суперника чекістів й головного негативного учасника знаменитої операції ЧК – «Трест».
Пам’ятає читач такий телефільм – «Операція «Трест»? Робін Брюс Локкарт, син англійського дипломата і учасника тих давніх подій, написав про Рейлі книгу з оповідей свого батька. За нею поставлено англійський серіал, що доповнив радянський телецикл.
Та найбільше «розкрутив» цього героя письменник легкого чтива Ян Флемінг, що й сам був професійним англійським шпигуном. Служив у тій же Мі-6, де за двадцять літ до нього, ніби практикував і Рейлі. Безумовно, майбутній автор «бондіани» був знайомий з деякими моментами біографії останнього. Але за Рейлі не малося й сотої долі тих «подвигів», які звершив у 15 книгах агент 007, невідпорний повсякчасний переможець Джеймс Бонд. А за книгами, як і слід було чекати, народилися пригодницькі фільми західного зразка.
Приклалася до творення легенди про цього чоловіка і невтомна популяризаторка степових знаменитостей Євгенія Таратута. Можливо виходила із твердження, що цей Рейлі народився 24 березня 1874 р. у херсонських степах. Ну, десь поруч із Троцьким та Зінов’євим. Отже – земляк!
Батько його, полковник російської царської армії, прийнятий при дворі Його Імператорської Величності, ніби мав неподалік Єлисаветграда помістя. Мати – росіянка також, але в роду мала польських предків. Христянське ім’я Рейлі – Георгій. Одержав домашню освіту від репетиторів з історії, математики, мов і мистецтва.
А тут ще й ринок пред’явив попит на такого динамічного персонажа! І згадалося письменниці, що Етель Войнич, з якою Таратута листувалася, мала колись короткочасний флірт з тоді ще молодим суперменом. Отож, так само з ентузіазмом, як і про Кравчинського, повідала Євгенія Олександрівна ще про одного Артура.
Та нарешті знайшовся «Хома невіруючий», який прискіпливо перевірив відомості, які Рейлі, як виявилося, продукував сам. Ендрю Кук, учитель і директор школи в південній Англії, витратив близько 30 років на ту перевірку і тепер запропонував нам акуратно відтворену біографію Сіднея Рейлі.
Насправді той звався Шльома (Соломон) Розенблюм і з’явився на світ у типовій єврейській родині якраз тоді, коли такі підлітки рвалися в університети, в Америку, у бізнес або революцію.
Двоюрідний брат Розенблюма Лев Брамсон був депутатом Думи і публіцистом; виїхав до Франції ще перед революцією, – там його сліди загубились. А наш молодик зайнявся бізнесом, не лише наслідивши там, але й залишивши кримінальні відбитки пальців. Розенблюм спочатку подався до брата, та довелося втікати від французької поліції, оскільки убив у поїзді анархістського кур’єра, що перевозив партійні гроші. Якісь контакти з революціонерами у парубка були, бо керівник антитерористичного відділу Скотланд-Ярда Вільям Мелвілл невдовзі завербував його дрібним інформатором. Біографія ж його як Сіднея Рейлі починається з одруження на вдові англіканського священика. Ендрю Кук довів, що майбутня жона Маргарет і Шльома… «допомогли» старому скласти руки.
Розенблюм осідає в Лондоні й починає правити «бумагу» – захотів стати справжнім бриттом. Удалося. Прізвище Рейлі – то друге ім’я його покійного тестя. Коли ж він оженився вдруге на дочці полковника-вихреста Надії Массіно, то ідентифікував себе з братом Надії Георгієм. Казав, що його мати – уроджена Массіно. Тоді ж придумав собі дворянство.
«Намалювати» біографію допоміг той самий Мелвілл за послугу: він найняв Рейлі приглядати за російськими іммігрантами в Лондоні. На тій ниві Розенблюм і познайомився із сім’єю російського поляка-терориста Войнича. А пізніше пустив чутку, що був для пані Етель прототипом знаменитого «Овода».
Далі, за легендою, цей лондонський філер допоміг Мелвіллу виловити «нафтового барона» д’Арсі, власника концесій у Персії, і забезпечити Британію нафтою. Ендрю Кук довів, що то чиста брехня, бо на той час Рейлі крутився в осадженому Порт-Артурі. Займався поставками деревини для російської армії і разом з якимсь китайським інженером викрав та непогано продав японцям дані про укріплення Порт-Артура.
Хоч і твердять сьогоднішні біографи авантюриста про його симпатію до царської Росії, цей випадок зайвий раз нагадує, що для таких «патріотів» батьківщина там, де гроші. Епізод був такий показовий, що сер Уільям Вайзман, глава англійської розвідки в США, сказав про Рейлі, коли той об’явився там: «Стиль його бізнесу – то найбільшою мірою нечесне брокерство в усякому підряді, до якого йому вдається хоч якось примазатися».
У даному випадку американці продавали Росії зброю. Тут з’являється Рейлі, пропонуючи уламати російських замовників послабить контроль якості. Янкі зраділи, не підозрюючи, що таке рішення прийнято без самозваного посередника. Просто Рейлі про те пронюхав через петербурзькі знайомства, які, за твердженням афериста, доходили аж до самого Распутіна.
Існувала легенда, ніби агент в Нью-Йорку працював на німців і був причетний до вибуху порохового заводу Моргана в Такомі (штат Вашингтон). Але то вигадки самого ж Рейлі, аби набити собі ціну. Він нафантазував, що записався у німецьку армію, прикинувшись полковником, проник у Генеральний штаб.
У 1917-му він просився на службу в англійську розвідку, але тодішній її глава Менсфілд Каммінгз нічого про нього і чути не хотів. Все-таки саморобним англійським агентом він став. Сам себе оголошує посередником між білогвардійським рухом Півдня Росії та англійським урядом, називаючись капітаном, що є неправдою.
Пізніше ув’язався у так звану змову Локкарта, яку ж сам і придумав. Схоже, що ніхто, крім Рейлі, в ній не приймав участі. Навіть всезнаючі чекісти повірили у вигадане Сіднеєм та у його справжність. А коли розкусили, то аби не осоромлювати самих себе, трималися раніше прийнятої версії. Словом, мильна бульбашка знайшла свого героя. «Суперагент» так загрався, що й сам увірував, ніби впливові покровителі у випадку невдачі його визволять. Але це була фантазія. Секретна служба Англії ніякого стосунку до тієї затії не мала.
Зрозуміло, що манія переслідування у поєднанні з манією величі не могла принести якихось серйозних результатів. Думка, ніби він здатний стати у ті непевні часи російським Наполеоном, безперервно свердлила його голову. Рейлі втратив почуття реальності. А з іншого боку, мав перед собою такого vip-авантюриста, як Троцький. До речі, особистого доброго знайомого.
У своїх манівцях Сідней не оминув і Єлисаветграду. Хто дав наводку – невідомо, але коли в Києві отаборився штаб німецького військового окупаційного командування, Рейлі був тут, як тут. Він своїми каналами дізнався, що в місті створено монархічну організацію, одним з керівників якої став Михайло Акацатов (про нього вже йшлося вище). Метою було формування Південної армії.
Завідуючі етапними пунктами вербували особовий склад армії і направляли людей у пункти збору. До Єлисаветграда теж. Рейлі цікавився засадами цього новотвору і пропонував засновникам кошти від англійців, але вони були менш надійні і не в таких об’ємах, як від німців: принц Лейхтенберзький, командувач Південної армії, не погодився. Контакт хоча й не розвинувся, та Акацатов одноосібно вирішив співробітничати з англійцями також. Прикинув, що не слід гребувати увагою багатого островитянина. Отже поїхав з Рейлі до Єлисаветграда, аби забезпечити того місцевими зв’язками. Рейлі здавна мав там своїх людей, проте вважав, що зайві очі і вуха не завадять. Доки їхали, ідеологічно промацували один одного: Сідней на привокзальному базарчику у Воронцовому-Городищі купив яблук, паляницю, самогону та окосту і тепер, долаючи залишок дороги до Знам’янки, де була пересадка, компаньйони марнували час, влазячи один одному в душу. Рейлі давно вже склав враження про напарника, побачивши, як той припав до дармового частування. А Михайло перебував у невизначеності – все намагався дізнатися, єврей чи ні його попутник. Зовні ніби схожий, але грошима розкидається зовсім не по Талмуду. Визначитися було вкрай важливо. Адже зовсім ясно, що не варто довірятися палкому більшовику-чекісту, якими є всі іудеї. А тут ще з’явилося нестримне підсвідоме бажання натовкти морду пархатому як такому, що має все, тоді коли ти сам обділений долею. Спробував тестувати задачкою про пляшку і пробку, які разом коштують 13 копійок, а пляшка на 12 копійок дорожча за корок. Питається, скільки коштують вони окремо? Десь колись чув, що то найкращий метод для перевірки на обрізання, бо лише євреї – природні торгаші, котрі з цифрами на «ти» – здатні зразу ж дати вірну відповідь. А обрізатися можуть і мусульмани. Але перебуваючи під етаноловим наркозом, сам забув, яке рішення правильне. Таким чином, національне питання так і залишилося невирішеним.
Слідами британського агента і неслися хорти-чекісти, від яких, помітивши їх і покинувши все, якраз у Єлисаветграді суперагент відірвався. Сідней тайкома гайнув кружним шляхом до Одеси, спрямувавши детективів за Акацатовим, котрий також прямував навпрямки до чорноморської перлини. Певно, не покладав особливих надій на плідну співпрацю, тому й не надто дорожив єлисаветградськими новопридбаними кадрами. Цікаво, що за Рейлі слідкували одні чекісти, не підозрюючи на «хвості» в Акацатова інших своїх колег.
Леонід БАГАЦЬКИЙ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s