МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ І ЄЛИСАВЕТГРАД, АБО ВІТАННЯ Є. ДЕМЕНТОВУ

 

Написати цю студію мене змусила стаття кандидата історичних наук, доцента Євгена Дементова «Єлисаветград і Марко Кропивницький», нещодавно оприлюднена ним на шпальтах електронної газети «ELISAVET.ua». Суть її зводиться до того, що начебто «більшість мешканців колишнього Кіровограда не сприймають нову назву міста, брутально нав’язану українським парламентом» (від усіх попередніх назв – Єлисаветград, Єлисавет, Зінов’євськ, Кірово – вони, мабуть, були у захваті). Що до вподоби кропивничанам, мені важко судити, оскільки я не є мешканцем цього чудового українського міста. У згаданому дописі мене заділо відверте маніпулювання фактами. Дослідженням життя і творчості Марка Кропивницького я займаюся понад двадцять років. За цей час написав на цю тему близько сотні наукових праць «монографії, навчальні посібники, статті», щобільше, захистив докторську дисертацію «Марко Кропивницький і українська драматургія другої половини ХІХ – початку ХХ ст.». Відтак, сподіваюся, що на основні питання, порушені Є. Дементовим, зможу дати кваліфіковану відповідь.
Мета статті пана Дементова – довести, що нова назва міста не тільки жодним чином не обґрунтована, а й сама постать М. Кропивницького не настільки масштабна, аби його ім’ям називати аж цілий обласний центр. Автор допису загалом ставить під сумнів те, що М. Кропивницький належить до когорти видатних єлисаветградців, оскільки для цього «він мав або народитися в цьому місті, або саме на час його проживання в Єлисаветграді повинен був відбутися його найбільший творчий злет». На думку автора розвідки, драматург жодному із цих критеріїв не відповідає. Народився, мовляв, хоч і на Єлисаветградщині, але все-таки не в самому Єлисаветграді. Ну а «щодо проживання в Єлисаветграді, то він постійно проживав в ньому лише близько двох років, навчаючись в реальному училищі та працюючи дрібним чиновником в міських установах», потім бував тут «лише під час гастролей та гостюючи у друзів та знайомих». Більше того, Є. Дементов імперативно стверджує: «Ніякого українського театру корифеїв як такого (в розумінні єдино діючого театрального колективу) ніколи не існувало – це міф».
Передусім хочу акцентувати на тому, що М. Кропивницький ніколи не навчався в Єлисаветградському реальному училищі. Освіту хлочина здобував у Бобринецькому повітовому училищі (1853 – 1856 рр.), а потім три семестри (1862 –1863 рр.) як вільний слухач відвідував юридичний факультет Київського університету ім. св. Володимира. Більше ніколи й ніде він не навчався (якщо, звичайно, не брати до уваги приватну школу Рудковського).
Дійсно, М. Кропивницький народився в Єлисаветградському повіті, а в повітовому центрі певний час працював чиновником. Чи дає це підстави назвати його ім’ям колишній Кіровоград? Давайте звернемось до відповідних аналогій. Наприклад, І. Франко теж народився не в Станіславі і ніколи постійно там не мешкав. Не набагато більше причетні до колишніх Проскуріва Б. Хмельницький і до того ж Єлисаветграда С. Кіров. Список, ясна річ, можна продовжувати.
Варто звернути увагу на те, що українські актори в ті часи ніколи подовгу не мешкали на одному місці. Обумовлено це було двома важливими чинниками. По-перше, цього не дозволяв робити бідний на якісні п’єси репертуар українського театру. Крім широковідомих п’єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка та близько десятка драм і комедій інших авторів, у тому числі самого Кропивницького, на початку 1880-х років практично не було пристойних драматичних творів. Таке важке становище пояснюється тим, що національне театральне мистецтво (як і вся українська культура загалом) постійно зазнавало різноманітних утисків і обмежень з боку російського царизму (згадаймо хоча б сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Ємський указ Олександра ІІ). Тому для національних письменників не було стимулу писати п’єси, а перекладати українською мовою іншомовних авторів (наприклад, Шекспіра, Мольєра, Островського) заборонялось. Повноцінний репертуар для українського театру у 80 –90-ті рр. ХІХ ст. створили, за великим рахунком, три видатні драматурги – М. Кропивницький, М. Старицький і І. Тобілевич (Карпенко-Карий). Відтак подовгу виступати в одному місті, особливо невеликому, українські трупи не могли. Необхідно було оновлювати репертуар, а зробити цього не було можливості. До того ж потрібно було разом із українськими виконувати ще й російські п’єси (з кінця 1881 року дозволено було організовувати лише російсько-українські трупи), які в україномовного населення зазвичай не користувались великим успіхом.
По-друге, створювати стаціонарні українські театри не дозволялося. Уперше це вдалося зробити М. Садовському під час першої російської революції 1905 – 1907 рр., коли послабшали лещата російського царизму.
Відтак І Кропивницький, і брати Тобілевичі, і М. Заньковецька, і Г. Затиркевич-Карпинська, і багато інших тогочасних українських акторів змушені були вести, по суті, кочовий спосіб життя. Звичайно, у кожного з них десь була якась домівка (у когось десь мешкала власна родина, у когось батьки), куди вони повертались у перервах поміж гастролями. Була така оселя і в М. Кропивницького. На час заснування театру корифеїв у жовтні 1882 р. його діти – семилітня донька Марія і прийомний дванадцятирічний син Костянтин – мешкали в Єлисаветграді в домі тітки його покійної дружини О. Вукотич (остання померла від дифтериту 1880 р.) Марфи Зайковської (тепер у цьому будинку музей М. Кропивницького). Саме сюди в ці роки драматург при найменшій нагоді і поспішав. Тоді це була його домівка. Мабуть, ця обставина стала й основною причиною того, що саме у Єлисаветграді він заснував свою згодом знамениту трупу, яка тоді мала досить скромну назву – Товариство акторів.
Так, більшість акторів цієї трупи були аматорами. А звідки було взятися професіоналам у країні, де не існувало жодної української театральної школи, де тривалий час виставляти на професійній сцені національні твори взагалі не дозволялося, де, власне, сама українська мова перебувала на правах падчерки? Але ці «аматори» під керівництвом М. Кропивницького невдовзі досягли такої майстерності, що своєю славою затьмарили імператорські театри Петербурга і Москви. Всі бажаючи можуть почитати про це у тогочасних петербурзьких газетах і журналах (наприклад, за осінь 1886-го та 1887-й рр.) чи принаймні в книзі О. Суворіна «Хохлы и хохлушки» (1907).
Мабуть, про щось говорить і те, що 1982 року за постановою ЮНЕСКО 100-річний ювілей театру корифеїв, заснований М. Кропивницьким у Єлисаветграді, відзначався на міжнародному рівні. Це що стосується творчого злету у Єлисаветграді, а точніше, народження там трупи, котру згодом стали шанобливо йменувати театром корифеїв, а її засновника «батьком українського театру». В історії української культури ця сторінка є однією із найяскравіших. Шкода, що для широкого загалу вона й до сьогодні залишається маловідомою.
Цілком справедливо, що театром корифеїв згадану трупу стали йменувати значно пізніше – на початку ХХ ст., після того, як 1901 року в Києві вийшла друком праця безіменного автора «Корифеї української сцени» (російською мовою), у якій М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського й М. Заньковецьку вперше було названо корифеями.
До серпня 1883 р. трупою одноосібно керував М. Кропивницький. У своїх розвідках я звертав увагу на те, що по сторінках окремих наукових праць кочує помилкова теза, суть якої зводиться до того, що трупа Кропивницького, створена ним 1882 року, приблизно через рік, мовляв, злилася з трупою М. Старицького. Насправді, Театральне товариство, очолюване Кропивницьким, було на той час єдиною українською (точніше – російсько-українською) професійною трупою на теренах тодішньої країни. Відтак про якесь об’єднання з трупою Старицького чи якимось іншим драматичним колективом навряд чи доречно говорити взагалі. Не вберігся від тиражування цієї нісенітниці й пан Дементов. Нагадую, Старицького до трупи запрошено було передусім як спонсора. У попередній нотатці з нагоди святкування дня народження М. Кропивницького я на цьому акцентував. Кропивницький же у цій трупі залишився працювати в якості головного режисера й провідного актора. Навесні 1885 р. трупа Старицького – Кропивницького розкололася на дві частини (причини я пояснював у своїх працях). Одну очолив Кропивницький, а другу Старицький. Притому з Кропивницьким залишились практично всі провідні актори. Серед них – М. Заньковецька, Г.Затиркевич-Карпинська, М.Садовський, П.Саксаганський (І. Карпенко-Карий тоді перебував на засланні). Ця зіркова трупа, тобто театр корифеїв, продовжувала діяти до 1888 р. Дійсно, згодом корифеї розбрелися по інших трупах (дехто з них очолив власні). А ТЕПЕР УВАГА! 1900 р. практично всі вони знову об’єдналися в один потужний колектив, який мав офіційну назву «МАЛОРУСЬКА ТРУПА М. Л. КРОПИВНИЦЬКОГО ПІД ОРУДОЮ М. К. САДОВСЬКОГО і П. К. САКСАГАНСЬКОГО ЗА УЧАСТЮ М. К. ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ». Діяв цей унікальний ансамбль близько трьох років. Це, пане Дементов, щодо «міфу» відносно існування трупи корифеїв як окремого колективу!
Не бачу сенсу спростовувати інші закиди автора статті «Єлисаветград і Марко Кропивницький». Цього цілком достатньо. Хочу лише звернути увагу на те, що прибічники Єлисаветграда апелюють до назви фортеці, з якої, власне, почалося місто. Фортеця, дійсно, носила ім’я святої Єлисавети, але ж у назві самого міста сакральне слово «святий» чомусь відсутнє (порівняйте із Санкт-Петербургом). То ж на честь кого тоді за царювання російської імператриці Єлизавети місто отримало назву Єлисаветград?
І на останок. У своєму дописі пан Дементов настільки часто (без лапок) вживає словосполучення «малоросійська мова», що виникає цілком резонне питання, а все-таки який предмет він викладає в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка – історію України чи Малоросії? Правильна відповідь, мабуть, допоможе пояснити й розстановку акцентів у статті «Єлисаветград і Марко Кропивницький».

Доктор філологічних наук, професор Анатолій Новиков.

Фото Анатолій Новикова.
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s