Чи оберігаємо ми берегиню?

Опубликовано 15 мая 2017. Автор:

Мені доводилося писати чимало статей, готувати інформаційних та аналітичних матеріалів з економічних і фінансових питань, на політичну тематику, але виявилося, що надзвичайно важко та відповідально писати про жінку, матір. І це дійсно так, особливо якщо поставити собі запитання: а що ти особисто зробив задля поліпшення умов їхнього життя, їхнього побуту та становища в суспільному житті, житті громади?

На плечі жінки, у першу чергу, лягають важким тягарем зміни у суспільно-політичному житті та необгрунтовані реформаторські дії.

Для більшості жінок адаптація до ринкових змін в економіці у постсоціалістичний період проходила дуже важко. Пояснюється це тим, що жінка здебільшого поєднує виконання суспільних функцій і професійну діяльність з родинними обов’язками.

На превеликий жаль, доводиться констатувати, що складне соціально-економічне становище української сім’ї впливає на емоційний стан жінки, яка вболіває серцем і відповідає за свою родину. Це змушує її вдаватись до подеколи необдуманих кроків задля матеріального благополуччя і добробуту своєї сім’ї – залишати дім і дітей, поневіряючись заробітчанкою у країнах Європи та Азії. Буває, що доводиться платити надвелику ціну за можливість отримати престижну й високооплачувану роботу. Часто жінки, живучи у сільській місцевості, змушені опікуватися не лише сім’єю, а й величезним домашнім господарством в умовах безробіття і майже повсюдного на селі пияцтва чоловіків.

Проблематично нині отримати роботу за професією вагітним і жінкам старше 35 років. Жінці доводиться виконувати роботи зі шкідливими й важкими умовами праці – прибиральників і двірників, шліфувальників, ремонтників у автодорожньому господарстві та на залізничному транспорті, і взимку, і під пекучим сонцем працювати реалізаторами на сільськогосподарських ринках.

Зростає тенденція до зменшення матеріальної захищеності жінки в суспільстві, збільшення проявів насильства в родині, фінансової залежності від чоловіка. Дві третини сучасних безробітних в Україні становить жіноцтво, попри те, що 60 відсотків жінок мають вищу освіту. Та й громадсько-політичний статус жінки парадоксальний і характеризується в Україні приблизно такими даними: жінок у нас близько 54 відсотків, а у Верховній Раді, у місцевих органах виконавчої представницької влади – не більше 10 відсотків.

Суспільно-політичний лад нашої держави, вся сутність економічних перетворень та її фінансова спроможність повинні спрямовуватись на формування надійної системи механізмів поліпшення становища сім’ї.

А що маємо ми?

Страх і небажання створювати сім’ю, яка буде неспроможна забезпечити своє існування та розвиток, а вже створені родини, як правило, погоджуються на народження лише однієї дитини. Невтішна ситуація й зі збереженням сім’ї. Низьким є відсоток багатодітних сімей (не більше п’яти відсотків від загальної кількості) і, як правило, зовсім незначною серед них є частина родин із високим рівнем доходів, більшість же – занадто бідні або неблагополучні, які підтримують своє існування за рахунок державних виплат на народження чергової дитини.

Ось і кажи після цього, що головна місія жінки на землі – бути Мамою. Причому, як на мене, бути просто мамою – це далеко не все, що випадає на долю жінки. Жінка – це ще і дружина, і сестра, і бабуся-порадниця, і чудова господиня. І все ж таки найбільшим щастям для жінки є материнство та природне бажання мати дітей.

Наразі Україна перетнула критичну межу народжуваності, що призвело до незворотного процесу руйнування демографічного потенціалу і втрати можливості відновлення чисельності українського населення до показників, які були на початок 90-х років минулого століття. Відновлення населення можливе лише тоді, коли на 10 жінок припадає 22 дитини, сьогодні ж ми маємо близько 15.

Ще однією з причин, якою зумовлено поглиблення кризи в демографічній ситуації, є характерний для України процес старіння населення, який сьогодні просто катастрофічний. Цифри говорять самі за себе: 30 відсотків населення нашої країни (а це 14 мільйонів осіб) – пенсіонери, на яких припадає 18 мільйонів працездатних громадян, з яких, за неповними даними, близько шести мільйонів працює за кордоном. Запитаємо в себе, чи зможе 12 мільйонів українців, з яких лише половина, або шість мільйонів, працює в матеріальній сфері, а інші – у сфері надання послуг і торгівлі, вивести країну з економічної кризи, боргової залежності від траншів МВФ. Проста відповідь – ні!

Це підтверджується й даними Інституту економіки Національної академії України, які передбачають три варіанти розвитку прогнозу смертності населення до 2020 року – песимістичний, середній та оптимістичний.

Зрозуміло, що ці прогнозні варіанти базуються на певному рівні розвитку економіки та створенні умов, які перешкоджали б погіршенню загального стану здоров’я населення, та формуванні цілісної системи принципових позитивних змін у сфері охорони здоров’я, особливо материнства. За даними, навіть оптимістичний варіант передбачає чисельність населення України до 2030 року на рівні 39 мільйонів осіб, а песимістичний, на жаль, – 35 мільйонів. При чисельності населення в 1991 році 52 мільйони осіб, за прогнозом, до 2050 року населення України скоротиться до 28 мільйонів.

Що необхідно зробити, аби швидко змінити ситуацію в Україні, відродити інститут української сім’ї, призупинити вимирання населення? Порад усього декілька:

  1. Терміново домогтися припинення неоголошеної війни, визнати Україну нейтральною державою, яка встановлює добросусідські відносини з усіма країнами-сусідами.
  2. Розробити та прийняти державну стратегію соціального захисту населення та призупинення демографічного спаду в Україні.
  3. Визначити пріоритетним напрямком державної політики фінансування галузі охорони здоров’я та материнства задля призупинення процесу старіння населення.
  4. Розробити та впровадити широкомасштабну антикризову програму розвитку економіки та програму дій з її детінізації.
  5. Забезпечити в повному обсязі виконання норм Основного Закону України – Конституції України.

Сильна сім’я там, де розумна і мудра мати. Ці слова я пишу, дивлячись на свою 92-річну маму, і цілком упевнений у тому, що майбутнє українців у руках, серцях і душах наших матерів і жінок. Променистий благодатний вогонь добра, щирості і любові, який запалить наші чоловічі серця на нові гарні справи і звершення в ім’я українського народу, в ім’я України.

Низько вклонімося нашим любим жінкам і матерям і повсякденно дбаймо про них і будьмо завжди поруч із ними!

Об’єднуймося в єдину українську родину і давайте спільно, з великим ентузіазмом і притаманним нам українським патріотизмом піднімати з колін багатостраждальний український народ.

А головну роль у процесі національного відродження відіграє звичайна українка, жінка – мати української нації!

Микола КОВАЛЬЧУК, голова Кіровоградської обласної ради (2010 – 2014 років), депутат місцевих рад І-VI скликань, голова Кіровоградської обласної організації Партії Пенсіонерів України.

http://n-slovo.com.ua/2017/05/15/%D1%87%D0%B8-%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B3%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE-%D0%BC%D0%B8-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D1%8E/

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s